Діма Ярошенко12 ноября 2007

Текст підготувала Марися Нікітюк
Фотографувала Ольга Закревська

Провідний актор театру ДАХ. Народився 1986 року в місті Жовті Води. Закінчив Національний університет театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого (2003–2007). Задіяний більше, ніж у 6 виставах, серед них — трилогія про владу «Пролог до Макбета», «Річард третій. Пролог», «Король Лір. Пролог», моно-вистава «Ідіот» за Достоєвським, «Український Декамерон» за п єсою Кліма. Тихий замріяний хлопчик, з очима в десятки карат — так по-дитячому, із захопленням він іноді дивиться на світ, на людей. Дмитро — актор від Бога, він постійно прагне випробовувати себе на сцені, щоб текст був складним, щоб психологічно було важко. Приференцій у Діми нема, він хоче грати все і Гамлета.

Діма Ярошенко Діма Ярошенко

Про себе:

У ліцеї, де я навчався, був невеличкий театр. У восьмому класі ми ставили «Ревізора» Гоголя, я грав Хлєстакова. Після вистави вчителі почали говорити, що навіщо мені точні науки, фізмат, хіміко-біологічний, коли у мене, здається, є акторський талант. А ще з п’ятого класу я робив для батьків свята. Чотири чи п’ять разів на рік збиралася велика така компанія — родичі, друзі, я зі своєю сестрою писав для них сценарії. Це був такий собі домашній театр. Потім я займався в самодіяльному жовтоводському театрі. Режисером був класний дядько, Силкін Віталій Вікторович. Він колись теж збирався стати актором, в Москву вступав, але армія, родина, словом, щось там не склалося… Через рік після мого вступу театр закрили, він залишився без роботи. Я був його останнім учнем (можливо, і першим), який вирішив пов’язати своє життя з театром…

Батьки на мене у виборі професії не вплинули, вони не мають ніякого стосунку до мистецтва. Я просто вирішив вступати в Київ на актора. Про Москву, Петербург, я думав, але розумів, що там, по-перше, величезний конкурс, а, по-друге,- це такі міста, в яких дуже складно, особливо коли ти з України.

Орландо Блум української сцени Орландо Блум української сцени

Театр для мене значить більше, мабуть, ніж життя. Цікавіше за життя. В дитинстві я вірші писав, прозу, але більше вірші, зараз мене це не притягує. Тоді я ще не грав, а куди-небудь вкладувати свою творчу енергію, свої думки, треба було, хотілося з кимось ділитись. Зараз грати по 20 вистав на місяць стало для мене нормою. Це мій наркотик — якщо я не граю два-три тижні, то мені зле.

В березні 2006 року у мене була прем єра Ідіота — моно-вистави, яку я практично цілий рік готував. Спершу мені Клім дав текст, я його дуже довго вчив — його там година 15 хв.: про Бога, про любов, смерть, віру. І я цілий рік його в собі тримав. Потім нарешті була прем єра, і три дні вистави. Три дні один в «Дасі», три дні відведено мені, один на сцені — приходять люди, і я їм розповідаю. І ось після першого чи другого дня, вертаючись додому я на мить зрозумів, навіщо театр, навіщо грати. Грати в театрі — це правильно віддавати і правильно брати. Сцена для мене — це місце, де ти маєш свободу, якої не маєш у житті, де ти можеш полетіти, або не полетіти. Люди, напевно, і приходять сюди, щоб подивитися на літаючих людей…

Замислений відсторонений від суєти хлопчик Замислений відсторонений від суєти хлопчик

«Сексуальні неврозі наших батьків», роль Шефа — грузина і власника овочевої лавки «Сексуальні неврозі наших батьків», роль Шефа — грузина і власника овочевої лавки

В другому акті «Сексуальних неврозів наших батьків» Діму наряжають у платтячко В другому акті «Сексуальних неврозів наших батьків» Діму наряжають у платтячко


Другие статьи из этого раздела
  • Ксения Николаева: О любви

    Доверительная повествовательность тона. Мягкие интонации. Ксения Николаева на сцене уже тридцать лет. Сейчас играет в Театре на Левом берегу Днепра. Ее сценическое и жизненное обаяние сродни дорогому вину: выдержанный вкус. Дочь актрисы, мать художницы, с галереей образов — от Снежной Королевы до Раневской. Мы застаем ее улыбающейся и готовой рассказать о себе… только то, что нам позволено услышать. Вглядитесь — и вы заметите, что ее легкость приправлена горчинкой грусти — от жизни, от трудной и прекрасной сказки театра… от любви. История жизни, которую нам только приоткрыли.
  • «ЁЛКИ — 7»

    «Ёлки» в театре — это длительная пауза в репертуаре, которая начинается в День Святого Николая и длится вплоть до Старого Нового года. В это время театральные залы заполняются детской аудиторией, а сцены — Пиратами, Змеями Горынычами, Шоколадными Сырками и прочими персонажами. Для каждого актера «Елки» — это свой «праздник»: возможность пообщаться с детьми, заработать немного денег или сыграть неожиданный юмористический экспромт, пользуясь тем, что дети не искушены во взрослых шутках.
  • Соломія Мельник

    Акторка театру ДАХ, киянка, народилася 1984 року. Батьки музиканти, мати керує фольклорний гуртом «Дай Боже», там з трьох рочків Соломія і співає. Для Соломії велике значення має її рідна земля, без пафосу, Просто велике значення.
  • Міша Кукуюк. До чотирьох

    Вирвані шматки з неіснуючого щоденника, який завершується четвертою годиною ранку: про дитинство, про осінь, про злих героїв, про Лісовця, про девіантну літературу, про порнографію, про те, що зламалося, про акторську гру і про людей, які більше не живуть…
  • Киевские сказки: Игорь Рубашкин

    В юности я ходил в свой родной Театр на Подоле, где практически вырос, воспринимая его как нечто родное, привычное: люди, грим, звукооператоры, цеха. Правда, остались только отрывочные воспоминания о постановках — яркие картинки, образы, эмоции, пестрые пятна. Помню, первые версии спектакля «Сон в летнюю ночь», когда артисты мне казались прекрасными как юные боги. Они играли на сцене в красных безумных одеждах. Часто ходил на детский спектакль «Белоснежка», где мама играла роль злой Королевы, но друзей водить на него не любил. Потому что она так хорошо играла плохую роль, что дети ее в тот момент не любили, и я тоже побаивался

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?