Діма Ярошенко12 ноября 2007

Текст підготувала Марися Нікітюк
Фотографувала Ольга Закревська

Провідний актор театру ДАХ. Народився 1986 року в місті Жовті Води. Закінчив Національний університет театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого (2003–2007). Задіяний більше, ніж у 6 виставах, серед них — трилогія про владу «Пролог до Макбета», «Річард третій. Пролог», «Король Лір. Пролог», моно-вистава «Ідіот» за Достоєвським, «Український Декамерон» за п єсою Кліма. Тихий замріяний хлопчик, з очима в десятки карат — так по-дитячому, із захопленням він іноді дивиться на світ, на людей. Дмитро — актор від Бога, він постійно прагне випробовувати себе на сцені, щоб текст був складним, щоб психологічно було важко. Приференцій у Діми нема, він хоче грати все і Гамлета.

Діма Ярошенко Діма Ярошенко

Про себе:

У ліцеї, де я навчався, був невеличкий театр. У восьмому класі ми ставили «Ревізора» Гоголя, я грав Хлєстакова. Після вистави вчителі почали говорити, що навіщо мені точні науки, фізмат, хіміко-біологічний, коли у мене, здається, є акторський талант. А ще з п’ятого класу я робив для батьків свята. Чотири чи п’ять разів на рік збиралася велика така компанія — родичі, друзі, я зі своєю сестрою писав для них сценарії. Це був такий собі домашній театр. Потім я займався в самодіяльному жовтоводському театрі. Режисером був класний дядько, Силкін Віталій Вікторович. Він колись теж збирався стати актором, в Москву вступав, але армія, родина, словом, щось там не склалося… Через рік після мого вступу театр закрили, він залишився без роботи. Я був його останнім учнем (можливо, і першим), який вирішив пов’язати своє життя з театром…

Батьки на мене у виборі професії не вплинули, вони не мають ніякого стосунку до мистецтва. Я просто вирішив вступати в Київ на актора. Про Москву, Петербург, я думав, але розумів, що там, по-перше, величезний конкурс, а, по-друге,- це такі міста, в яких дуже складно, особливо коли ти з України.

Орландо Блум української сцени Орландо Блум української сцени

Театр для мене значить більше, мабуть, ніж життя. Цікавіше за життя. В дитинстві я вірші писав, прозу, але більше вірші, зараз мене це не притягує. Тоді я ще не грав, а куди-небудь вкладувати свою творчу енергію, свої думки, треба було, хотілося з кимось ділитись. Зараз грати по 20 вистав на місяць стало для мене нормою. Це мій наркотик — якщо я не граю два-три тижні, то мені зле.

В березні 2006 року у мене була прем єра Ідіота — моно-вистави, яку я практично цілий рік готував. Спершу мені Клім дав текст, я його дуже довго вчив — його там година 15 хв.: про Бога, про любов, смерть, віру. І я цілий рік його в собі тримав. Потім нарешті була прем єра, і три дні вистави. Три дні один в «Дасі», три дні відведено мені, один на сцені — приходять люди, і я їм розповідаю. І ось після першого чи другого дня, вертаючись додому я на мить зрозумів, навіщо театр, навіщо грати. Грати в театрі — це правильно віддавати і правильно брати. Сцена для мене — це місце, де ти маєш свободу, якої не маєш у житті, де ти можеш полетіти, або не полетіти. Люди, напевно, і приходять сюди, щоб подивитися на літаючих людей…

Замислений відсторонений від суєти хлопчик Замислений відсторонений від суєти хлопчик

«Сексуальні неврозі наших батьків», роль Шефа — грузина і власника овочевої лавки «Сексуальні неврозі наших батьків», роль Шефа — грузина і власника овочевої лавки

В другому акті «Сексуальних неврозів наших батьків» Діму наряжають у платтячко В другому акті «Сексуальних неврозів наших батьків» Діму наряжають у платтячко


Другие статьи из этого раздела
  • Соломія Мельник

    Акторка театру ДАХ, киянка, народилася 1984 року. Батьки музиканти, мати керує фольклорний гуртом «Дай Боже», там з трьох рочків Соломія і співає. Для Соломії велике значення має її рідна земля, без пафосу, Просто велике значення.
  • Ахтем Сеитаблаев. Монологи

    В киевском театре драмы и комедии на Левом берегу он играет чувственного Ромео, в театре русской драмы им. Леси Украинки ― Монаха в «Завещании цело-мудренного бабника». Гармонично настроен, умиротворенно тих, в черных диких глазах ― янтарные бесы.Ахтем Сеитаблаев родился в городе Янгиюль в шестнадцати километрах от Ташкента, вдали от родины
  • Портреты актеров Кабуки: Очерк о театре Кабуки и японской живописи Укие-э

    Благодаря уникальной трехсотлетней изоляции Японии от внешнего мира в период правления сегуната Токугавы — период Эдо, формы и жанры искусств смогли сохраниться в своем изначальном виде, не претерпев никаких влияний извне. И аристократический театр Ноо, и низкий театральный жанр комедии Кеген, и некогда демократический театр Кабуки, и кукольный театр Дзерури (позже более известный как Бунрако) — все эти и другие на сегодняшний день традиционные театры Японии сохранили свою первозданную манеру исполнения.
  • One woman show як румунська театральна альтернатива

    Одного вечора мені пощастило опинитися в одній румунській забігайлівці, де на двометровій сцені обіцяли показати one-woman show. У цьому словосполученні не так насторожувало слово «шоу», що органічно вписувалося в навколишню атмосферу, як його «жіноча» якість. На моє здивування, на сцені замість очікуваної стриптизерки чи фокусниці з’явилася тендітна жіночка із хустинкою в руках, яка почала свій монолог.
  • Міша Кукуюк. До чотирьох

    Вирвані шматки з неіснуючого щоденника, який завершується четвертою годиною ранку: про дитинство, про осінь, про злих героїв, про Лісовця, про девіантну літературу, про порнографію, про те, що зламалося, про акторську гру і про людей, які більше не живуть…

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?