Тамара Яценко: «Акторка не мусить бути пихатою»09 ноября 2009

Спілкувалася Марися Нікітюк

Фотографував Андрій Божок

Досьє:

Ім’я: Тамара Яценко

Дата і місце народження: 19 серпня 1955 року, в селі Горенка, Київська область

Батько: Яценко Олександр Іванович, 1926 року народження. Служба в армії, що тривала 7 років, проходила в Грузії. Там він багато перейняв від місцевої культури в плані танців і пісень, грав у театрі.

Мати: Яценко Анастасія Йосипівна. Навчила системі Станіславського. Ніхто, як вона, не вмів так співпереживати всьому світу.

Освіта: Київська театральна студія при театрі ім. І. Франка майстерня П. Нятко і П. Сергієнка (1975 р), ГІТІС майстерня Д. Г. Лівнєва (1990 р.)

У Молодому театрі грає з 1980-го р, є примою театру. З 1992-го — народна артистка України

Роль-візитівка: Проня Прокопівна в Молодому театрі (більше не грає)

Останні ролі в театрі: Мадам Александра в «Голубці» за Жаном Ануєм, Свиня в «Звичайній історії» за Марією Ладо, Донья Маргарита в «Севільських заручинах» за Р. Шеріданом, Ганна Андріївна в «РЕхуВІлійЗОРі«.

Кіно та телебачення: проекти «Довгоносики» і «Мамаду», серіали «Острів любові», «Завтра буде завтра», «Обережно, блондинки», «Дідусь моєї мрії», «Небо в горошок», «Антиснайпер», «Антиснайпер-2» та ін.

Мене футболяли з однієї студії в іншу

Не можу пояснити, чому я захотіла стати акторкою, це був, що називається, поклик душі, — родина була проста робоча. Але батько мій був самодіяльним музикантом, жодна подія в селі не відбувалася без нього, і він завжди мене брав з собою. Пізніше я почала грати на скрипці, співати, але зрозуміла, що найкращого музиканта з мене не вийде. Я Лев за гороскопом і не допускаю бути посередністю, якщо ти взявся за справу, то маєш в ній бути першим. А оскільки я часто виступала на якихось вечірках, на домашніх концертах, то стала помічати, що люди мене слухали, казали, що я гіпнотизую публіку. Це і є основа акторського дару: якщо актор не може заворожити публіку, він не актор. Тільки на техніці не виїдеш, має бути щось в тобі невимовне, щось значно більше.

Тамара Яценко Тамара Яценко

Як мене не брали нікуди

Спочатку я вступала в наш театральний університет ім. Карпенка-Карого, але мене не взяли: я була з села, за мною ніхто не стояв. Це були 70-ті, в університети брали «потрібних» людей, рідко хто пробивався сам по собі, і, якщо це ставалося, це вже був хтось дуже яскравий. Я пройшла два тури, і схоже, надалі моєї яскравості не вистачило.

Мені підказали спробувати вступити в яку-небудь студію при театрі. А тоді набір робила і студія театру Оперети і студія при театрі ім. І. Франка. Я пішла до Оперети, їм дуже сподобалося, але там було все забито, і вони мені порадили йти в студію Франка, сказали, що у мене такий драматичний талант, що треба в акторки. А в студії Франка, мені сказали, що у мене такий голос чудовий, і чи не пішла би я в студію Оперети — там якраз зараз набір. Мене „футболяли, але ніхто не сказав мені, що я профнепридатна, хоча б за це я їм вдячна.

Відразу мене в студію Франка таки не взяли. Але там на іспитах я познайомилася з геніальним педагогом і неймовірною акторкою — з Поліною Нятко. Вона якось вміла відразу розпізнавати талант, коли мене не взяли, я бачила у неї в очах стояли сльози, але вона все ж таки домоглася, щоб на перших же іспитах мене таки прийняли. Все, що є в мені хорошого, — завдяки їй, вона вміла не нав’язувати цінності, а прищеплювати їх своїм прикладом, виховувала студійців, як мають це робити батьки. Вона була не гірше за Ужвій, але Ужвій пам’ятають, вона довгий час була візитівкою, символом театру Франка, а про Нятко мало хто знає… Так часто трапляється в акторських історіях — сцена жорстока в цьому плані.

Як мене взяли в Молодий

Коли я прийшла вступати в Молодий театр, мене Олександр Заболотній одразу почав питати, чи я п’ю, чи курю, ніби приміряючи мене в театр, але потім чесно зізнався, що всі місця зайняті, зрештою, як і скрізь по театрах Києва. І сказав, щось в стилі: «Приходьте завтра». І я приходила, завтра і завтра, і завтра. Офіційний набір в театр був у грудні, тоді були всі перші актори Молодого зараховані, а я з того часу приходила не те, щоб кожен день, але раз на тиждень точно. Мабуть, Заболотньому просто набридло це все, і 11 березня він підвів мене до дошки розкладу і показав роль Зелєновой в спектаклі за Островським «Как закалялась сталь», вона називалася «З весною я до тебе повернуся». Це була перша вистава нашого театру, і, звісно, приготування до неї вже активно йшли, але прем’єри я не грала, була в дублюючому складі, бо в штат мене не взяли, а лише на договір терміном на один рік. Правда, і року не пройшло, як я вже зіграла роль Проні Прокопівни, і мене зарахували до штату, додавши 20 карбованців до ставки.

Тамара Яценко і театральний ведмедик Нафаня Тамара Яценко і театральний ведмедик Нафаня

Молодий

Проня і комедія

Проня — це моя візитка. Одна з перших моїх ролей. Деякий час вороги говорили, що я акторка одної ролі, що я більше нічого не зіграю, а друзі казали, щоб я тільки Проню грала, вони мене саме за це і люблять. Я їм усім відповідала: «Не дочекаєтеся!» Я завжди відчувала в собі потенціал грати різні ролі, я різнопланова акторка, про це мені ще Поліна Нятко казала. Коли я вступала до Молодого театру, то читала комедійну і драматичну річ, комедійною була, звісно, Проня, а драматичною — оповідання Яновського «Шаланда в морі», де моряки гинуть в морі, а жінка стоїть на березі. Заболотній тоді сказав, що він плакав обидва рази: перший зі сміху, а другий — з болю.

У комедійному жанрі жінки рідко коли люблять грати, кожна хоче бути моделлю, не виглядати смішною. Але я дуже любила Любов Поліщук, саме за те, що вона вміла і те, і інше, і при цьому лишалася чарівною жінкою. Необов’язково бути страховидлом, щоб всі сміялися — і тоді ти велика комедійна актриса. Ти маєш куражитися, грати гротескно, яскраво і сам, без усіляких там гримів страшка. Коли ми робили Проню, я відмовилася від класичного пронівського гриму: довгий ніс, вибиті зуби, і саме тому роль вийшла така смачна і вдала, всі казали після вистави, що у нас в театрі дуже смішна і симпатична Проня. Головне — перевтілюватися зсередини, зовнішньо. Я розумію можна наліпити будь-який грим, але це вже буде заслуга гримерів, а не твоя, це їх перемога.

Хоча якось мені доводилося ховатися за грим. У театрі була вистава «Три сестри», і мені 24-літній акторці дали грати 90-літню Анфісу. Я дуже скрупульозно готувалася — взагалі серйозно підходжу до ролей, — але щоб мені не наклали на обличчя, руки то все одно видають, що мені за 20. І я кожну прожилочку виліплювала собі на пальцях, щоб вийшли такі натурально старечі руки. Мені дуже лестило, коли у наших акторів питали після вистави: «А де ви цю актрису взяли, що грає Анфісу, з будинку ветеранів сцени?» А Ольгу і Ірину, молодих трьох сестер грали акторки у віці, одній було вже за 50, іншій під? — ось так. Від ролі Анфіси всі відмовлялися, актрисам не дуже хочеться бабів грати, особливо, якщо вони самі вже у віці.

«Коли я прийшла вступати в Молодий театр, мене Олександр Заболотній одразу почав питати, чи я п’ю, чи курю, ніби приміряючи мене в театр, але потім чесно зізнався, що всі місця зайняті» «Коли я прийшла вступати в Молодий театр, мене Олександр Заболотній одразу почав питати, чи я п’ю, чи курю, ніби приміряючи мене в театр, але потім чесно зізнався, що всі місця зайняті»

Якось мені була пропозиція в кіно зіграти стару жінку, проте я відмовилася, бо в кіно ти можеш стати заручником образу.

Я довела своїм переліком ролей, що можу грати гротескових персонажів, як то Проня, драматичних, як он Мадам Александра, іронічно-філософські, як в «Звичайній історії». Я навіть в «Бані» Володимира Маяковського якось грала. Я була товаришем Ундертон — машиністкою. Вистава була дуже цікава, але Маяковського складно грати. Шулакову просто вдалося його гарно поставити, він знайшов ідеальний хід, а це ще був Радянський Союз і таке грати було сміливо. В залі сиділи підсадні качки і провокували глядачів, наприклад, вставав в залі актор, переодягнений партійним працівником, і на весь голос перериваючи гру, питав обурений, що це ми тут граємо. Звісно, глядач починав захищати акторів і режисера, дійство переносилося в глядацький зал — всі сприймали цю нашу вигадку на віру.

Зараз, наприклад, Маяковський зовсім не до часу, тому його і не ставлять. Він революційний автор, а коли революція на вулиці, то на сцені ставлять про любов. А у нас зараз перманентні революції за вікнами, тому найкраще ставити комедії, водевілі і Чехова — тихеньке, атмосферне, інтимне.

Акторка не мусить бути пихатою

У театрі дуже часто несправедливо возносять і запам’ятовують одних, що може того і не варті були, і забувають інших, навіть геніальних. Дуже часто. Нещодавно я читала інтерв’ю відомої актриси і вона там сказала: «Не головне зіграти, головне отримати роль, потім ти її зіграєш». А отримати — це дуже важливо. Ось мені, наприклад, поки не давали ролі, поки я й була невідомою, а дайте мені роль і я зіграю — те, що треба.

Одна з ваших героїнь, Мадам Олександра, — прима театру. Грати приму театру і бути примою театру — це одне і те ж?

Знаєте, ось цієї «зверхності» по життю мені не дано, я не люблю зверхніх людей, і сама такою бути не хочу. Я вважаю, що ми живемо не для того, щоби показати якусь свою вищість над іншими, а для того, щоб духовно зростати і змагатися з собою. Я завжди жартую, коли мене питають, чи я маю ворогів, що мій найбільший ворог — я сама. Тому що мене ніхто, так як я сама себе, не карає.

«Актрисам не дуже хочеться бабів грати, особливо, якщо вони самі вже у віці» «Актрисам не дуже хочеться бабів грати, особливо, якщо вони самі вже у віці»

Тоді, якою має бути акторка в Вашому розумінні?

Я над цим все життя працюю і не дійшла досконалості. Кожен день я вчуся сама у себе, у людей, у колег.

Але ось якщо дивитися на професію акторки крізь призму тої ж мадам Александри, яка постає в п’єсі Жана Ануя порожньою при бурхливому театральному житті, то я з цим не згодна, не з кожним таке трапляється. Хоча, можливо, я ще не дожила до такого, коли відбувається перенасиченість душі.

Я, інколи буваю в Будинку ветеранів сцени, там де люди вже відслужили, вже не можуть працювати далі і не у всіх, але у багатьох відчувається крах душі, відчувається, що у них «далі тиша», нема перспектив. І це дуже страшно, я ходжу туди закаляти себе. Але ось не останній новий рік там одна актриса, їй вже десь за вісімдесят, грала Снігурку. І вона кружляла в цій короні-сніжинці, і була дуже радісна, вона грала від усього серця, вона забувалася, колеги робили її грі компліменти… А у мене, якщо чесно, заболіло серце.

Тобто ви такого кінця боїтеся?

Я ж кажу, що ходжу в Будинок ветеранів сцени для того, щоб звикнутися з цим, я давно вже зрозуміла, що рано чи пізно треба буде піти, і краще я піду сама, ніж мені будуть недвозначно натякати. Хоч як би я не любила роль Проні Прокопівни, але я залишила спектакль «За двома зайцями» сама, сама підготувала акторку на зміну, і пішла. Мене ще досі просять в ньому грати, але я вважаю, що кожній ролі свій час. Краще я піду в період слави, ніж мене будуть виганяти. А, знаєте, як тримаються за ролі актори і втрачають почуття міри та гідності? Це дуже небезпечно, коли актор, неадекватно оцінює себе і свої можливості. Мені розповідали, що Наталія Ужвій, коли їй вже було за 60 точно, дуже хотіла грати в якомусь спектаклі молоду жінку, а її обминули. Але ж вона Лауреат Сталінської премії і таке інше, і у Франка взагалі був культ Ужвій, тому вона скаржилася керівництву, і, здається, їй таки дали грати якусь молоду.

А є якась інша професія якою ви могли би займатися?

Немає і не буде. Я влучила в десятку і не уявляю себе в іншій професії. Звичайно, я б знайшла собі поле для реалізації, якби не акторство, до театру я, наприклад, дуже любила з дітьми працювати, я в дитсадку грала, сама писала сценарії до свят, розучувала ролі.

Але це все і близько не стоїть поряд зі сценою.

«Я давно вже зрозуміла, що рано чи пізно треба буде піти, і краще я піду сама, ніж мені будуть недвозначно натякати» «Я давно вже зрозуміла, що рано чи пізно треба буде піти, і краще я піду сама, ніж мені будуть недвозначно натякати»


Другие статьи из этого раздела
  • Володимир Мiнєнко

    Вперше у шість років вийшов на сцену в «Голому королі» В ролі хлопчика, що кричав «подивіться король голий!» Театр і сцену Володимир не любив аж до вступу в Національний університет театру кіно і телебачення імені Карпенка-Карого у 2003. Тут він зустрів Влада Троїцького і потрапив в театр «ДАХ».
  • Катерина Качан

    Дитя театру, музики і танцю. «Театр — це моє життя, це основне. Є актриси, які можуть розділяти особисте і роботу, а для мене театр на першому місці, маю до нього нестримну жагу. Так мене виховали і так воно є.»
  • Тамара Яценко: «Акторка не мусить бути пихатою»

    Я ж кажу, що ходжу в Будинок ветеранів сцени для того, щоб звикнутися з цим, я давно вже зрозуміла, що рано чи пізно треба буде піти, і краще я піду сама, ніж мені будуть недвозначно натякати. Хоч як би я не любила роль Проні Прокопівни, але я залишила спектакль «За двома зайцями» сама, сама підготувала акторку на зміну, і пішла. Краще я піду в період слави, ніж мене будуть виганяти.
  • Дмитрий Костюминский: «Нужно найти то, что вложил в тебя Бог»

    О «Дахе», европейской интеграции и новом украинском театре
  • Киевские сказки: Игорь Рубашкин

    В юности я ходил в свой родной Театр на Подоле, где практически вырос, воспринимая его как нечто родное, привычное: люди, грим, звукооператоры, цеха. Правда, остались только отрывочные воспоминания о постановках — яркие картинки, образы, эмоции, пестрые пятна. Помню, первые версии спектакля «Сон в летнюю ночь», когда артисты мне казались прекрасными как юные боги. Они играли на сцене в красных безумных одеждах. Часто ходил на детский спектакль «Белоснежка», где мама играла роль злой Королевы, но друзей водить на него не любил. Потому что она так хорошо играла плохую роль, что дети ее в тот момент не любили, и я тоже побаивался

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?