Голос суфлера27 июня 2012

Роман Васильович Будзяк, суфлер Національної опери України ім. Т.Г. Шевченка
Розмовляла Марися Нікітюк

До появи професії режисера та репертуарного театру, вистави могли ставити днів за десять, актори легко вдавалися до таких авантюр, покладаючись на приховану в спеціальній будці на сцені людину, яка у будь-який момент могла підказати текст чи дію. Зрештою, в усьому театрі була лише одна особа, яка знала всі тексти «на зубок» і не мала права на помилку, — цесуфлер. Та зі становленням професії режисера в ХХ ст. планка вимог до акторської майстерності різко зросла разом з тривалістю створення самої вистави, тому актори, по-перше, мали набагато більше часу для освоєння тексту, а по-друге, не мали право не вивчити свою роль. Тож потреба у суфлерах стала зменшуватися. Проте й сьогодні існують театри, де можна зустріти «діючу» суфлерську будку. В Національній опері України працює суфлером Роман Васильович Будзяк, який і розповів «ТЕАТРЕ» про тонкощі своєї унікальної професії.


Скільки років ви працюєте суфлером?
Я закінчив консерваторію як хоровий диригент. І вже чотири роки працюю суфлером у Національній опері України ім. Тараса Шевченка. Також я є диригентом церковного хору у монастирі св.Василія Великого — це Греко-католицький храм на вулиці Вознесенський узвіз, де ми співаємо кожної неділі.

У чому полягає завдання суфлера в музичному театрі?
Його основне призначення — контролювати текст по ходу вистави. Я порівнюю суфлера з диригентом. Так само як і диригент він повинен досконало знати партитуру — горизонтально та вертикально, — а також ідеально знати літературний текст вистави.

Де зазвичай знаходиться суфлер?
Якщо на сцені не передбачено суфлерської будки, розташованої по центру у формі мушлі, тоді один-два суфлери стоять за кулісами. Коли виїжджав театр на гастролі, суфлера також брали із собою, і там, де не було будки, він суфлював із-за куліс. У Європі нині переважно не передбачено, ані суфлерів, ані суфлерських будок.

Суфлер музичного театру має контролювати той момент, коли співак повинен вступити?
На практиці солісти, або забувають текст, або не впевнені, коли їм точно вступати (це переважно трапляється у великих ансамблях). Якщо співак забув слова, він шукає суфлера. А, якщо він не знає, де розпочинається його партія, — диригента. Але останній не завжди встигає всім показати вступи. Адже зорієнтувати одночасно вступи всіх солістів, хору і оркестру — це дуже складне завдання. У такий момент солісти шукають очима суфлера, щоби він показав, коли їм конкретно вступати. І він, суфлер, виступає тоді у якості диригента.

Як підказати вчасно?
Це доволі складно. В опері окрім тексту, певна річ, є музичний матеріал. Суфлер має сказати текст завчасно і в тому темпі, в якому йде вистава. А, якщо говорити точніше, то потрібно сказати одне-два слова, скільки встигнеш за долю до вступу, рідше, за півтори-долі. В музичному театрі суфлер має підказувати строго в темпі музичної теми.

Як зробити так, щоб тебе почули солісти, але не почули глядачі в залі?
Із цим я боровся більше року. Це найскладніше, що є в нашій професії. Коли ти приходиш в театр працювати суфлером, тебе ніхто цьому не вчить. Теоретично тобі можуть пояснити, як це має працювати, але врешті-решт ти повинен самостійно вивчити матеріал, і тебе одразу запускають на репетиції вистав у будку.

Я до цього часу пам’ятаю свою першу репетицію по «Запорожцю за Дунаєм». Солістка, яка співала партію Оксани перший куплет проспівала нормально, бо то класика жанру. А в другому куплеті другу й третю лінійку не заспівала. Диригент зупинив оркестр, і вона миттю виправдала себе: «Мені не підказали слова». Одразу піднявся ґвалт: „що він там заснув чи що?! «А я ж не знав, що треба підказувати майже кожне слово. Цю репетицію я запам’ятав надовго.
Потім щось схоже повторювалося, і я зрозумів, що треба підказувати за долю до вступу, але найважче було з’ясувати, як голосно це робити. Як на мене, то суфлери працюють у підпіллі: тихо, щоб не чули в залі, але голосно, щоб їх чули на сцені. Більше року я шукав оптимальну силу звучання голосу. Були неспані ночі, бо народні артисти приходили до керівництва і скаржилися, що мене не чути.

А чи використовується техніка зчитування по губах?
Є й такі співаки, що практикують читання по губах. Нещодавно я підходжу після репетиції до однієї солістки, поцікавитися, чи є в неї якісь побажання до мене (часом співаки самі кажуть, що я не впевнений у тому місці, будь ласка, підкажіть), а вона каже: «Все нормально, раптом що, я по губах читаю, то ви мене не голосно страхуйте». І я почав це практикувати: беззвучно виговорюєш слова, перебільшуючи артикуляцію, щоб точно все зчиталося. Але цим не треба зловживати, далеко не всі володіють цією технікою. Тому такий спосіб використовується дуже рідко.

Використовуєте до кожного індивідуальний підхід?
Так, я вже дещо знаю солістів. Багато випадків буває, коли людина ідеально знає текст, переспівала його вже багато разів, але раптом … — і тоді на допомогу приходить суфлер. Є категорія, яким треба більше часу на запам’ятовування, є солісти, які задіяні в дуже багатьох виставах, мають величезний репертуар, і вони не встигають його до кінця ідеально повторити, таких теж страхує суфлер.

Що у роботі суфлера вам видається найскладнішим?
Важливо правильно поставити дикцію і голосову подачу. Це повинно бути чітко, точно і так, щоб почув соліст, але не почув слухач.

Часто ти підказуєш не всю фразу, а тільки її початки, слово, два. Але найбільша складність: знати, бачити, відчувати, коли треба підказати. Коли соліст вірно заглядає мені в обличчя, то, ясно, він це робить не для того, аби побачити мої оченята, він хоче почути текст. Це проста ситуація. Але так буває рідко, багато разів треба підказати тоді, коли людина не дивиться на тебе, найчастіше ти сам повинен відчути, що співак може забути, і вчасно дати йому фразу.

Що солісти роблять, якщо недочули ваші підказки?
Це дуже індивідуально. Хтось вміє викручуватися самостійно і співає щось на зразок: до, ре, мі, фа, соль, ля, сі, не виходячи з музичного матеріалу. Якщо опера італійською, співають, що прийде в голову. Є артисти, котрі, „вилітаючи з тексту, впадають у паніку.

Ким стають суфлери далі?
Диригентами та режисерами. У нас в Національній опері була жінка, яка працювала багато років суфлером, вона була лише ним. Але останнім часом після кілька років суфлерства, люди йдуть далі на опереного режисера чи диригента. Насправді суфлерство є дуже важливим і потрібним етапом для становлення диригента. Ті диригенти, котрі працювали суфлерами, знають великий репертуар, на власні очі бачили, що відбувається на сцені, що за кулісами. Це безцінний досвід.

Траплялися курйозні випадки на роботі?
Напередодні закриття минулого сезону, коли наші співаки пороз’їжджалися, і нікому було співати Виборного в «Наталці Полтавці», на цю роль запросили співака із Харкова. Репетиція пройшла нормально. А на виставі відбулося наступне. Вихід Виборного — «Ой під вишнею, під черешнею. Стояв старий з молодою, як і з ягідкою», далі йде оркестровий програш, під час якого він танцює. За програшем має бути другий куплет, але його нема, — соліст продовжує танцювати. І тут мене б’є 220, і я починаю його голосом з будки за нього співати. Він вчув і підхопив, бо музика пішла, — вистава йде — не зупиниш.

З розповідей: соліст виходить на сцену, йде музика — соліст мовчить, суфлер підказує слова (ціле речення), музика йде далі, а соліст підходить до будки і каже суфлеру: «Правильно».


Другие статьи из этого раздела
  • Кінець удавання: мапи ідентичності українського (а)театру

    Огляд кількох вистав, що змінюють деяке розуміння можливостей театру
  • Андрій Жолдак. Митець без держави

    Зранку я люблю записувати в щоденник свіжі думки, тим паче, що зараз я готую книжку з теорії, яка називається «Як убити поганого актора», — праця, що виросла з мого однойменного семінару. Саме в щоденнику я почав описувати ті теми, які мене хвилюють. Сьогодні це — трагедія: що таке трагедія в театрі, літературі, мистецтві і в житті, і якими засобами можна доносити її до глядача. Є такий відомий італійський режисер Ромео Кастелуччі, він теж дотримується думки, що світові зараз потрібна трагедія — у нього взагалі є цілий цикл вистав по столицях Європи, який так і називається «Трагедія, яка породжує сама себе».
  • Небайдуже світло театру

    Я прийшов сюди звичайним монтувальником, чудові хлопці тоді були в монтувальному цеху. Колективу я не знав, а вони мене добре прийняли. Я вперше змонтував із ними декорації, а потім ми залишилися подивитися виставу. Тоді вистава мені не видалася цікавою, але сама атмосфера всередині колективу булла цікавою. І так з першого дня, чим далі, тим цікавіше мені стало працювати
  • Львівський театр ім. Леся Курбаса. Володимир Кучинський: пряма мова

    Театр Курбаса з’явився в карнавальний час, у постмодерні 80-ті, з притаманною їм енергією руйнації. Це було напередодні кінця радянської епохи, коли країна розвалювалася, а ті хто її розвалювали були наділені шаленою енергією руйнацією. З цієї енергії наші вистави були неймовірно азартними, вибудованими на імпровізації, на шаленому драйві. Ми були молодими максималістами.Радянське керівництво спробувало нам завадити відкритися, але оскільки нічого антирадянського ми не робили, то по суті влада лише створила нам неабияку рекламу
  • Павло Ар’є: Є така професія — драматург

    Про «Бабу Прісю», сучасний театр і державну безпеку

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?