Інцидент* «Київської Пекторалі». Пряма мова04 марта 2008

Валентина Заболотна,

театральний критик

«Київська Пектораль» єдина театральна премія міста, яка відзначає найкращі роботи театрів, аткорів, режисерів, декораторів та ін. Але за час свого існування Премія себе дискретитувала, не в останню чергу тому що їй немає альтернативи і організатори разом з головним управлінням культури міста мають монополію на роздачу грошових заохочень. Навколо цієї Премії вибухало багато помітних і дрібних негараздів. Цього року в центрі інциденту з Премією опинилася театральний критик Валентина Заболотна, яка своїми пропозиціями щодо покращення організації Премії схоже стала на заваді чиїхось інтересів. Про це вона розповіла спеціально для Українського театрального порталу.

«Зайвість» в організації Пекторалі

Я виконувала обов’язки експерта для «Київської пекторалі» з часів її заснування. Колись Премія мала таку структуру, що було необхідно проводити відбір номінантів в кілька етапів. На першому етапі група призначених експертів (театральні критики) переглядала прем’єрні вистави нового театрального сезону до 15 січня. І подавали по п’ять номінантів на кожну з номінацій, потім вступало в роботу журі — другий етап. В журі зазвичай були люди мистецьки орієнтовані (академіки Академії мистецтв), але далекі від поточного театрального процесу. Тобто справжні знавці театру були відсторонені від прийняття заключного рішення.

За такої організації поетапна робота була необхідна. Спершу експерти звужують поле відібраних вистав з 45 припустімо до 20 і приблизно зорієнтовують журі по номінаціям. А потім журі до 10 березня має саме продивитися вже відібрані спектаклі, і з 5 запропонованих номінантів лишити 3.

Звісно, ця система відбору принижувала професійну гідність театрознавців — якщо довіряють експертам, то мають довіряти до кінця. І з моєї та моїх колег ініціативи експертам передали вести Премію всю, без посередництва журі. Але перегляд в кілька етапів лишився. Експерти звужують коло вистав, а потім знову їх переглядають, часто не встигаючи до 15 січня подивитися всі прем’єри. Новорічний час для театрів дуже складний, зазвичай вони або переповненні так, що навіть експерту важко потрапити, або вони проводять нoворічні постановки і не показують основний репертуар.

Фото Євгенія Рахна: Валентина Заболотна Фото Євгенія Рахна: Валентина Заболотна

Запропонована інновація

У вересні 2007 у мене була серйозна операція, реабілітаційний період якої ускладнив мені перегляд прем’єр київських театрів. Тож я просила звільнити мене від обов’язків експерта, оскільки я пропустила ряд вистав. Але в Київській Спілці театральних діячів мене не відпустили, запевнивши, що я встигну все додивитися на другому етапі (за результатами першого) і все буде добре. Але приступивши до роботи і побачивши результати першого етапу Премії, мені стало погано: поза Пектораллю опинилися гарні прем’єри 2007-го року, було наплутано з номінаціями, погана організація роботи експертів. Виставу Театру пластичної драми на Печерську «Маленький Принц» чомусь номіновано як дитячий спектакль, хоча це цілком доросла філософська притча. Прем’єри «Лускунчика» Раду Поклітару пройшли 30 і 31 грудня з шаленим переаншлагом, і далеко не всі експерти мали змогу їх побачити…

Тому, повернувшись до експертної роботи, я запропонувала дати можливість експертам спокійно додивитися прем’єри 2007-го року. Тож я почала ставити питання організаторам, не бачачи в цьому ніяких проблем, адже ми працюємо для Премії, щоб вона була об’єктивною, цікавою, авторитетною, хоча вже давно втрачає свій авторитет. Але, як виявилося, на цьому ґрунті і виросла конфліктна ситуація.

Робота експертів була погано організована. Цього року нею мала б займатися Алла Підлужна, вона хороший театральний критик, але кепський організатор, і за великим рахунком байдужа до цієї роботи. Тож дуже часто експерти, які поза тим є діючими театральними критиками і мають як мінімум постійне місце роботи, не мали банальної інформації про прем’єри.

Я виступила ініціатором змін, і ці зміни ми з вісьмома експертами з 18 подали у вигляді офіційного листа до Оргкомітету. В оргкомітет входить Світлана Зоріна, начальник головного управління культури, її заступниця Валентина Ліновицька, і співзасновник премії — Київська спілка театральних діячів, відповідно її голова, Олексій Богданович, народний артист з театру Франка і його оргсекретар Олексій Кондратенко.

Фото Євгенія Рахна Фото Євгенія Рахна

Лист і вісім підписантів

Я вже багато років головую в Художній раді головного управління культури. Після одного з засідань цієї ради ми і оголосили наш лист з проханням подовжити термін перегляду вистав. Богданович і Ліновицька — не знаю, що з ними трапилося — буквально вибухнули протестом. Але наш лист був офіційним і мав 8 підписів — тож його мали розглянути.

Про цей лист стало відомо Раді директорів-керівників київських театрів на чолі з Олексієм Кужельним, який очолює театр Сузір’я. Тільки-но він про це дізнався, він запросив нас на засідання ради. Рада директорів-керівників театрів підтримала нашу пропозицію і написали свого листа, розгорнувши пропозиції щодо покращення самої Премії її об’єктивності та прозорості.

Нема людини — нема проблеми

Після такої нашої нормальної і цілком адекватної активності, я отримала листа з оргкомітету «Пекторалі», в якому мене офіційно відсторонили від роботи експерта за станом здоров’я, мовляв, я не змогла передивитися всі прем’єрні постановки, оскільки хворіла, та і зараз стан мого здоров’я під сумнівом… Це неймовірно: вони фактично виконали моє прохання, але не тоді, коли я просила, а через два місяці, коли я стала незручною. Нема людини — нема проблеми.

Мені здається, що Зоріна тут ні до чого, вона мало нас усіх (і театральну ситуацію) знає. Думаю все йде від Кондратенка, бо за ним некрасиві, м’яко кажучи, речі водилися й раніше. Наприклад, якось експерти вранці визначили лауреатку Київської Пекторалі за найкраще виконання жіночої ролі. А ввечері на церемонії вручення, ведучі називають інше прізвище. Акторка, якій вручили Пектораль, теж ввійшла в номінацію, в неї хороша робота, але не вона мала одержати Премію за рішенням експертів. Ми тоді підійшли до Кондратенка, а він сказав, що це помилились ведучі. Коли ти раз збрехав — ніхто тобі більше не повірить.

Коли організовувалася ця театральна премія, то стояло питання як її назвати — «Київська пектораль» чи «Бронек» — так видатного українського актора Амвросія Бучму називали. В Америці Оскар, а чому б мені в Києві не започаткувати премію Бронек, тим паче на честь власного діда (я онука Бучми)? Визначити, як я вважаю за потрібне, по кілька найкращих виконавців, творців, вистав… І опубліковувати це в пресі. Можна ще символічно дарувати кожному фотографію Бучми і премію — одну (металеву) гривню.

Підірваний авторитет

Це все веде до загибелі Премії. І давно вже її авторитет підірвано. Едуард Митницький, художній керівник Театру драми та комедії на Лівому березі Дніпра взагалі не довіряє Пекторалі. Якось, щоб експертам додивитися вчасно прем’єрні вистави, треба було поміняти вистави місцями, на що Митницький відповів: «Я не буду цього робити, я не довіряю премії, то чого я буду ламати свій репертуар?»

Фото Євгенія Рахна Фото Євгенія Рахна

Проблеми Премії

Раніше виходили спеціальні випуски Театрально-концертного Києва, маленькі буклетики, де експерти і не експерти висловлювалися з приводу тих чи інших вистав. В театрах ці буклети були загальнодоступними. Потім, коли Премія перейшла до чужих байдужих рук, все полетіло шкереберть. Інформаційне поле, паблісіті премії страшенно знизились.

Була така ідея, щоб у кожному театрі були книги відгуку Премії, де глядачі могли б самі висувати номінантів. Це б надало інтерактивності з публікою, вона відчула би вагу своєї думки, відчула, що з приводу театру треба і необхідно думати. Це могло б запустити серйозні якісні зміни смаків та активності глядачів. Воно, щоправда, може бути і не об’єктивне, і театри можуть самі собі подописувати, але все-таки з’ясування думки глядача можна організувати. Є фахівці, які роблять експрес-опитування і таке інше. Просто ніхто не хоче цим займатися.

Премії не вистачає гласності, відкритості, щоб вибір і присудження Пекторалей були прозорими. І цієї прозорості зараз зовсім не стало, я вважаю це неправильним. Інша справа, що думка фахівців може не співпадати з думкою пересічного глядача, але ж на те вона і думка фахівців, і нехай вже глядач орієнтується в своїх смаках на те, що сказали люди, які щось розуміють в мистецтві.

Тут багато проблем. І я думаю, що після того, як ця гра, тобто «Київська Пектораль» 2007 відбудеться, а вона відбудеться, навіть якщо з неї вийдуть вісім експертів, що підписували разом зі мною листа, то є інших десять, які зроблять те, що їм скажуть. Все одно зроблять. Але вже після 27 березня нам обіцяли в управлінні культури зібрати експертів, зібрати всіх охочих подумати над тим, якою мусить бути Пектораль в майбутньому.

Альтернативна премія

Я думаю, що втрачати цю премію ніяк не можна. Все-таки поцінування мистецтва театрального мусить бути, хоча б для самих акторів, режисерів і для глядачів, аби вони мали орієнтири.

Щоб зробити альтернативу «Київській Пекторалі», а зробити її треба, потрібна солідна матеріальна база. Де шукати спонсорів на такі речі? Але альтернатива дійсно має бути, щоб уникнути монополії, яка веде до безчинств, роздачі Пекторалей за гроші і «своїм» … Чесно кажучи, в цьому світлі я не дуже певна, чи нам треба зберігати спілку театральних діячів в тому вигляді, в якому вона існує сьогодні. На Заході таких спілок взагалі нема. Є акторські, режисерські та інші гільдії, профспілки…

Я колись організувала абсолютно альтернативне не СТД, а СТТ — «Салон творчих теревенів», або «Салон творческого трепа» — у себе вдома, у великій квартирі Амвросія Бучми на Володимирській, 14. Це було вже за незалежної України. Раз на місяць люди приходили, розмовляли про свої наукові інтереси, про свої враження, було дуже гарно. І я організувала критичний цех: об’єднання під назвою «Терези». Він навіть увійшов у Міжнародну асоціацію театральної критики. Але знайшлися мої колеги, які не потерпіли, що є щось інше, ніж те, що роблять вони. І потроху задушили ці «Терези». Нажаль, ми, українці-чухраїнці, маємо в своїй ментальності велику частку крові Кайданів, тішимося, щоб у сусіда хата згоріла. Не вміємо об’єднуватися заради загального добра…

Я справді вважаю, що для мене все скінчилося добре, бо я більше не маю відношення до того, що викликає у мене сумніви чи запитання. Тобто совість моя чиста, я не буду брати участь у всіх цих «розкладах». Тепер це буде без мене. А я надрукую свою версію найкращих спектаклів, режисерів, акторів, художників — щось на зразок підсумків року. Я ж бо все таки діючий театральний критик і вже встигла майже все додивитись…

Фото Євгенія Рахна Фото Євгенія Рахна

* Український театральний портал:

4 березня 2008-го в управлінні культури цей інцидент спробували вичерпати на нараді з експертами. У Валентини Заболотної попросили вибачення і запросили повернутися до виконуваних обов’язків, але поки що вона відмовилася. 11 березня відбудеться ще один збір експертів з організаторами, на якому розглянуть упущення першого етапу Премії і вирішать питання з офіційним укладанням договору з експертами-театрознавцями, які на разі працюють без документальних підтверджень, на усних домовленостях. За результатами цього дня і тих домовленостей, яких вдасться досягти, Валентина Заболотна і прийме остаточне рішення.

Основне питання зараз полягає в тому, чи вимагатимуть 18 експертів «Київської Пекторалі» принципово максимальних змін, які, як мінімум, зроблять процес обирання лауреатів прозорим, чи будуть враховані чіткі і необхідні пропозиції Ради керівників директорів театрів… чи, аби не робити зайвих рухів, Управлінню культури вдасться відкупитися «малими поблажками» від збунтованих театральних критиків? І офіційно узаконивши роботу експертів договорами, структуру Пекторалі лишать без змін?


Другие статьи из этого раздела
  • Інцидент «Київської Пекторалі». Пряма мова

    «Київська Пектораль» єдина театральна премія міста, яка відзначає найкращі роботи театрів, аткорів, режисерів, декораторів та ін. Але за час свого існування Премія себе дискретитувала, не в останню чергу тому що їй немає альтернативи і організатори разом з головним управлінням культури міста мають монополію на роздачу грошових заохочень. Навколо цієї Премії вибухало багато помітних і дрібних негараздів.
  • «Естественный театр Оклахомы»

    «Естественный театр Оклахомы» (Nature Theater of Oklahoma), естественно, не из Оклахомы, эта театральная ансамблевая компания работает на Оф-оф-Бродвее (off-off-Broadway) в Нью-Йорке. В последние пять лет они стали популярны в Америке и Европе, постоянно гастролируя и удивляя своими самобытными постановками
  • Влад Троицкий. Комплексный подход

    В Украине почти никто не занимается современной драматургией, в частности и русской «новой драмой». Есть что-то в Харькове, но этого мало для всей страны. Сейчас опыты в этом направлении проводит Русская драма. Гете-институт регулярно проводит читки современной немецкой драматургии. Но современная драматургия должна быть такой, чтобы о ней говорили, если это не так — значит, ее нет
  • Юрий Клавдиев. Фрагменты

    Юрий Клавдиев — российский драматург, работающий в направлении «новая драма». Наряду с такими драматургами как Максим Курочкин, братья Пресняковы, братья Дурненковы, Наталия Ворожбит он является одним из самых интересных современных авторов. Должно пройти время, чтобы оглянуться назад и с хирургическим беспристрастием аналитика дать оценку «новой драмы» как культурному феномену, но уже сейчас следует приобретать бесценный опыт общения с его представителями. Читая пьесы Клавдиева, соприкасаешься с жестким и некрасивым Урбаном.

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?