Юрген Мюллер: «Якби у Евріпіда було в арсеналі відео, то ми мали би класичну грецьку мультимедію»07 сентября 2010

Розмовляла Марися Нікітюк

Фото Андрія Божка

ГогольFest 2010 офіційно розпочався 4 вересня о 21:00 подією — перформансом іспанської (каталонської) групи «Ла Фура дель Баус», етно-гурту «ДахаБраха» та театру «ДАХ» на Майдані Незалежності. Нарешті серцем Майдану заволоділо сучасне пульсуюче концептуальне мистецтво в доступному масам форматі шоу. «Ла Фура», що вже тридцять років дивує глядачів у всьому світі своїми масштабними та самобутніми проектами, сьогодні є компанією з 6 однодумців режисерів-акторів-продюсерів, що ставлять і мислять «мовою Фури»: Юрген Мюллер, Мікі Еспума, Пеп Ґатель, Алекс Олле, Карлуш Падрісса і Пера Тантінья. Вони роблять величні вуличні постановки, карколомні екстравагантні опери, перформанси та шоу. До прикладу «Ла Фура» у 92-ому відкривала Олімпійські ігри у Барселоні. Сцену Олімпійського стадіону в буквальному сенсі заводнили сотні акторів в хвилястих синіх костюмах з вшитими дзеркальними пластинками, кружляючи, вони створювали справжній ефект хвиль і пускали сонячних зайчиків в глядача. Так на суші перед публікою з’явилося імпровізоване море, в яке заплив веслуючи в повітрі дзеркальний прямокутник, його дзеркальні пелюстки розкрилися, відкривши глядачам корабель могутніх вікінгів. Потужні воїни, дуючи в ріг, викликали на бій морських чудовиськ, щоб здобути славу і перемогу. В опері «Троянці», поставленій в 2009-у разом з Петербурзьким Маріїнським театром, «Ла Фура» створили гігантського троянського коня, обліпленого розкритими сліпучо-сяйними ноутбуками. Їх техногенний химерний почерк ні з чим не сплутати, і київська подія стала не менш вигадливою та грандіозною за попередні творіння мандрівних екзальтованих каталонців.

Почався перформанс з літаючого ромбу над Майданом, повного людей у білому Почався перформанс з літаючого ромбу над Майданом, повного людей у білому

Своїми думками про Київ, перформанс-відкриття та саму «Ла Фуру дель Баус» поділився Юрген Мюллер, один з учасників колективу, який власне і поставив найочікуваніше шоу вересня 2010 на Майдані Незалежності.

«Для київської постановки ми обрали Майдан Незалежності, і в травні зробили там багато фотографій. Шоу відбувалося на всій території Майдану, були задіяні великі підйомні крани, адже в перформансі були залучені величезні ляльки „Фури». Я планував масштабну подію — „макроівент, — в якій брало участь щонайменше 50 місцевих акторів, танцівників, співаків. Київ викликає в мене одну асоціацію: він величний.

В постановках ми часто використовуємо ляльок-гігантів: величезні фігури жінок, частин тіла, тварин, як у виставі «Міленіум» чи в «Ла Макабре». Для Київського шоу я теж привіз 2–3 ляльки, планується, що на перформансі буде дуже багато глядачів, можливо, 100 тисяч. За такої кількості публіки, актор як актор, його фігура, його тіло начебто зникає, стає непомітним, його не видно на тлі такої кількості людей, і такої дистанції між ним і глядачем. У подібних випадках ми обов’язково залучаємо великі фігури-ляльки, навколо яких центруються події.

Гігантський чоловічок влаштував променад на Майдані Незалежності Гігантський чоловічок влаштував променад на Майдані Незалежності

З 1979 до 1982 рік «Фура» був колективом абсолютно хаотичним і неоформленим, який іноді складався з 4–5, а іноді і з 50-ти осіб. У 82-му році, ми вирішили стати напівпрофесіональною трупою, і лишилося всього 9 осіб, останнім, хто приєднався, був я. Це був вуличний театр, який робив денні вистави для дітей, вагітних жінок і домогосподарок. Десь у 83-у ми дуже багато подорожували Каталонією, і звідти вирішили розпочати наш шлях у світ дорослого театру. А вже у 84-му це був справжній початок «Ла Фури дель Бос», ми зробили знаковий для нас спектакль «Акція».

Сьогодні «Фура» — це 6 чоловік носіїв «мови Фури», 6 продюсерів-режисерів, сталого колективу акторів немає. Для виконання вистав-шоу-опер ми обираємо місцевих акторів. Але коли я робив «Імперіум», то запросив австрійського композитора. Ми працюємо і з іспанськими художниками, скульпторами, з митцями з інших країн і час від часу залучаємо їх до наших шоу. Ми намагаємося брати до себе таких людей, які б у своїй спеціальності були б довершені і які могли б навчити нас.

На сцену, де грала ДахаБраха проектувалися різноманітне відео На сцену, де грала ДахаБраха проектувалися різноманітне відео

В основі нашого театру — вагнерівська ідея синтезу мистецтва, це такий театр, який об’єднує в собі різні види театрального мистецтва. Хоча ми пішли далі, ми об’єднуємо все, що можна об’єднати на одній сцені, це вже більше, ніж тотальна опера Вагнера, це мега-гіпер-тотальна опера. Схоже виглядали великі грецькі трагедії — в них були танці співи, все по максимуму, не було лише відео, тому що відео тоді взагалі ні в кого не було. Але я вважаю, що якби у Евріпіда було в арсеналі відео, то ми мали би зараз класичну грецьку мультимедію.

Нафаня між ніг у велета Нафаня між ніг у велета

Ми називаємо це «мовою Фури». То мова, якою ми розмовляємо з глядачем, цей термін ми самі і вигадали для позначення стилю, який ми напрацювали за роки роботи. Термін виник 8 років тому, коли ми створили власний стаціонарний театр, який абсолютно відрізнявся від вже існуючих класичних театрів. Ми грали на майданчику 20Ч40 метрів, де не було сцени, і актори в просторі вистави були на рівних правах з музикою, рухом і образом, це був новий театр, який вимагав нових термінів. І коли ми вже почали ставити опери і спектаклі з текстами, то зрозуміли, що треба вигадати термін для власного стилю, що зробив нас відомими. На гастролях в Польщі у 87-му році нас називали панк-театром, але ми шукали назву, яка би визначала більш-менш точно те, чим ми займаємося, тоді ми і вигадали словосполучення «Мова Фури».

Гігантське більчаче колесу крутили по головній площі країни — і це було «ухти» Гігантське більчаче колесу крутили по головній площі країни — і це було «ухти»

В наших постановках є певна епічність, вона виникає від того, що ми говоримо про «героя нашого часу», але універсальними образами. Так ми з актуального робимо загальнолюдське. До того ж я завжди намагаюся ставити не просто шоу, а загострити постановку до критичного погляду на людину окремо і на соціум загалом. Ті загально універсальні ідеї, що ми пропонуємо у виставах, люди в різних країнах сприймають по різному, залежачи від їх бекграунду глядачі отримують свої власні образи, критику свого власного соціуму. Наприклад, коли ми ставили вистави в Аргентині, там була така сцена — на задній стіні висіли кульки з червоною фарбою, в певний момент вистави ми їх розстрілювали дротиками і у нас вийшла «червона стіна». Аргентинці сприймали це як метафору кривавих розстрілів.

ДахаБраха ДахаБраха

Спершу ми були просто молоді хуліганські хлопці, наша сила була в тому, що ми всі були різні. І серед нас була одна людина, яка дуже хотіла бути нормальним актором, текстовим актором, він мріяв поїхати в Мадрид робити там драматичний театр. Саме йому на думку спало ставити пластичні оперні спектаклі «мовою Фури».

Потім в нічне небо підняли чоловічків-лялечок Потім в нічне небо підняли чоловічків-лялечок

Кожен з «Фури» є вільним митцем, і ми одночасно в різних куточках світу ставимо різні за жанром та спрямованістю речі. Митець має бути чесним в своїй роботі, наприклад, я особисто не поставив ще жодної опери, для мене поставити оперу — це зробити театр для пінгвінів. Чому для пінгвінів — бо в Іспанії, коли людина одягає фрак і смокінг — оперний дрес-код — її називають пінгвіном. Це типу люди вищого світу. І це не моя аудиторія.

Салют, красивий як ніколи Салют, красивий як ніколи

Ми з 72-го року робимо те, що кожному з нас до вподоби, і ми зараз дотримаємося цього самого принципу. То ж особисто мені не до душі опери, але я би ніколи не сказав жодному зі своїх колег, будь ласка не став їх, бо це традиційне мистецтво. Кожен з нас шести робить те, що хоче. Особисто я зараз багато викладаю і роблю такі вистави як в Києві.

Людосітка — один з найвідоміших винаходів «Ла Фури дель Баус» Людосітка — один з найвідоміших винаходів «Ла Фури дель Баус»


Другие статьи из этого раздела
  • Тайны Андрея Тарковского

    29 декабря 2011 года исполнилось двадцать пять лет со дня смерти великого режиссера Андрея Тарковского. Этим летом киевский кинотеатр «Жовтень» в честь годовщины демонстрировал ленту «Ностальгия», кинофестиваль «Молодость» почтил режиссера симфоническим концертом и фильмом «Жертвоприношение».
  • Львівський театр ім. Леся Курбаса. Володимир Кучинський: пряма мова

    Театр Курбаса з’явився в карнавальний час, у постмодерні 80-ті, з притаманною їм енергією руйнації. Це було напередодні кінця радянської епохи, коли країна розвалювалася, а ті хто її розвалювали були наділені шаленою енергією руйнацією. З цієї енергії наші вистави були неймовірно азартними, вибудованими на імпровізації, на шаленому драйві. Ми були молодими максималістами.Радянське керівництво спробувало нам завадити відкритися, але оскільки нічого антирадянського ми не робили, то по суті влада лише створила нам неабияку рекламу
  • Итальянский port-royal в Украине

    30 марта концертом в киевской «Кинопанораме» стартует европейский тур итальянского музыкального проекта port-royal. После триумфального релиза альбома Afraid To Dance в 2007 году port-royal занял свою позицию в ряду таких легенд пост-рока, как шотландцы Mogwai и исландцы Sigor Ros и электронных новаторов вроде немца Ulrich Schnauss (с ним port-royal более всего связывает shoegaze-звучвание). Однако творчество port-royal хорошо иллюстрирует главную тенденцию современной музыки, когда стиль музыкального явления невозможно обозначить при помощи даже трёх стандартных определений
  • Марк Равенхілл про Сару Кейн

    Марк Равенхілл, британський драматург, представник шокуючого, натуралістичного театру «вам в обличчя», що виник у середині 90-х в Британії. Був другом і колегою Сари Кейн. «Я запросив її на каву. Вона здавалася чарівним міксом крихкого тендітного створіння і борця»
  • Філософія монтування…

    Я працюю на двох роботах. Сьогодні йду на нічну зміну. Я працюю там, щоб працювати в театрі. Моя друга робота пов’язана з виживанням, а театр — це моє життя, тут я отримую задоволення

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?