Карагьозджу Дженгіз Озек: «У культурному плані Туреччина — країна мозаїчна»15 ноября 2011

Розмовляли Тетяна Бойко

та віце-консулу з питань культури ГК України в Стамбулі

Олександр Кучма


Влітку, коли у багатьох країнах завмирає театральне життя, у Туреччині продовжують влаштовувати вистави традиційного народного театру «Карагьоз». Ця форма тіньового театру поширилася на теренах Османської імперії орієнтовно з XV століття, спочатку як розвага для Султана, а згодом як улюблена забава мешканців стамбульських кварталів.

Цього року священний для мусульман місяць Рамазан тривав з 1 до 28 серпня. У цей період, лише після заходу сонця, коли за релігійними канонами дозволяється випити води та перекусити, правовірні мали можливість долучитися і до розваг. Відтак на багатьох майданчиках Стамбула та курортних містечок Туреччини майстри тіньового театру „Карагьоз дивували новими пригодами чорноокого відчайдухи Карагьоза та його друга Гаджівата як місцеве населення, так і численних туристів. Упродовж століть ці традиційні маски, простака та грамотія, неодноразово трансформувалися, але ніколи не втрачали свого національного колориту та ментальних рис. По завершеннні відіграних вистав під час Рамазану віце-консулу з питань культури ГК України в Стамбулі Олександру Кучмі та театрознавцю Тетяні Бойко випала нагода відвідати майстерню Дженгіза Озека, одного з провідних лялькарів-карагьозджу:


Дженгізе-бею, українці з багатьох причин дуже мало знають про мистецтво турецьких карагьозджу. На сучасному етапі який статус має театр «Карагьоз»: державний чи приватний? Чи існують у вашій країні професійні товариства карагьозчиків?

Театри «Карагьоз» переважно приватні. Власне кажучи, майстрів-карагьозджу дуже мало. Дехто з них аматори, дехто напівпрофесіонали. Справжніми профі є троє-четверо з них. І вони займаються цим за власний кошт. Адже підтримки держави практично не має. Утім люди моєї професії входять до складу всесвітнього товариства лялькарів під назвою «UNİ MA», філії якого є в Анкарі, Бурсі, Стамбулі. Я власне є членом правління стамбульської філії.

Чи існують донині династії карагьозчиків?

Зараз дуже важко знайти династії карагьозджу. Власне кажучи, їх не має. Але є люди, які вчаться у майстрів і продовжують цю справу.

У кого ви навчилися професії?

У вчителя малювання у середній школі, який займався театром «Карагьоз» і виявив бажання мене навчити. Я пройшов початковий курс, потім продовжував самотужки. Тоді у турецьких університетах професійного навчання карагьозджу не було. Нині ж, поволі, робляться перші кроки. Наприклад, відділення театрального мистецтва університету імені архітектора Сінана, тобто Державної Консерваторії, запросило мене у наступному навчальному році прочитати курс, присвячений тіньовому театру «Карагьоз» та ляльковому театру. І це вже певне зрушення. Звичайно, для того, щоб створити школу, в якій можна було б навчати професійних карагьозджу ще потрібен час.

Які стосунки між сучасними карагьозджу, приязні?

Не дуже. Даються взнаки конкуренція та різниця в культурному рівні. У старих карагьозджу, як правило, невисокий рівень освіти, здебільшого це люди, які прийшли до естетики «Карагьоз» досить пізно. Вони не знайомі з театральним мистецтвом як таким і не мають уявлення про те, в якому напрямку можна розвиватися. Вони перебувають у полоні штампів, не працюють над собою і практично не дивляться вистав своїх колег. Це одна із серйозних проблем у нашому мистецтві. Наш час дуже динамічний і коли карагьозджу за ним не встигають, глядачі починають нудьгувати.

Чи багато туристів відвідують вистави у Стамбулі?

Так, багато. Коли я тільки починав, то показував вистави лише туристам. Це було в історичній частині міста, неподалік від мечеті Султанахмет.

І як давно ви почали?

О, дуже давно. Коли я почав, тобто коли зробив першу фігурку, мені було 12 років. Потім, коли мені було 17 років, я влаштував першу виставку фігурок «Карагьоз». Вона була єдиною на той час у Стамбулі. Другу свою виставку я влаштував у 18 років у музеї Топкапи. Третя виставка відбулася у музеї Ая-Софья. А всього я їх провів десь 30 лише у Стамбулі. Коли відкрилася перша виставка, всю експозицію викупив Національний музей Нідерландів. Тоді мені пощастило. Відповідно у 17 років я і зіграв свою першу виставу. Відтоді я постійно граю. Але, звичайно, я закінчив театральне відділення Консерваторії, здобув акторську освіту. І цим я дещо відрізняюся від інших карагьозджу.

Фігурки персонажів ви робите самі?

Сам роблю, з верблюжої шкіри.

Де ви берете п’єси для ваших вистав? Використовуєте традиційні сюжети і осучаснюєте?

Ні, п’єси для своїх вистав я пишу сам. Деякі з моїх п’єс здобули визнання у багатьох країнах світу, отримали різноманітні премії. Скажімо, п’єса «Сміттєвий монстр», присвячена забрудненню довкілля, а п’єса «Чарівне дерево» про те, що не треба зрізати дерева.

Тобто, ви переважно зачіпаєте актуальні теми?

Так. Іншими словами, я намагаюся опрацьовувати теми, цікаві для всіх. Адже ми не можемо грати щодня, тож уже зроблена вистава має триматися в репертуарі багато років. Тому я і вибираю теми, які цікавлять всіх нас і які цікаві в усьому світі: дружба, мир, забруднення довкілля, бо такі теми універсальні.

Скільки часу потрібно для підготовки однієї вистави?

Важко відповісти, по-різному буває. Інколи народжується дуже швидко, а інколи робота триває довго. Адже найскладніший етап — написання п’єси.

Ми маємо на увазі постановку вже написаної п’єси.

Приблизно місяць. Нині я також пишу нову п’єсу. От тут у мене на столі ескізи.

Так це ж миша?

Так, миша, один з персонажів нової п’єси.

Чи цікавитеся ви традиційними театрами інших народів?

Звичайно, цікавлюся. Я хотів би організувати в Туреччині окремий фестиваль, де були б представлені традиційні театри багатьох країн світу. Я придумав для нього назву «Карагьоз та його друзі». Існує ціла низка героїв: Полішинель, Гіньоль, Петрушка та ін. Я хочу показати це все у Туреччині і познайомити з цими героями турецького глядача, створити атмосферу, в якій би це органічно сприймалося. Мені завжди приємно познайомитися з іншою культурою. І мені хочеться поділитися цим з іншими.

Дженгіз Озек Дженгіз Озек

Наскільки ми зрозуміли, ви не лише робите ляльки і пишете п’єси, а ще й самі граєте. Тобто, ви людина-оркестр?

Так. Карагьозджу самостійно відтворює характери і озвучує всіх персонажів, але йому завжди допомагає асистент, який забезпечує музичний супровід і звукові ефекти.

Нині вистави «Карагьоз» грають лише під час Рамазану чи цілий рік?

Колись грали переважно в Рамазан, бо Рамазан тоді був дуже важливий місяць. Люди хотіли його відзначити за всіма канонами. Нині ж граємо протягом всього року.

Під час цьогорічного Рамазану де ви грали свої вистави?

Приблизно ситуація така: упродовж Рамазану мерії багатьох міст замовляють виконання «Карагьоза» на різних заходах і багато хто з карагьозджу має можливість виступати. Упродовж цьогорічного Рамазану я грав у культурному центрі міста Бодрум. Власне кажучи, у мене в Рамазан залишалося всього 10 вільних днів, бо я грав ще й у Німеччині та Швейцарії.

Хто у цих країнах хто відвідує ваші вистави, може приходять представники діаспори?

Ні. В основному приходить місцеве населення.

Дивно. А турки, які там проживають?

Якраз турки практично не ходять. Адже «Карагьоз» — це явище переважно стамбульського фольклору, наприклад в Анатолії його немає. А в Європі працюють і живуть переважно вихідці з Анатолії, вони ніколи не бачили «Карагьоз» і не знають про нього. Це й не дивно, адже Туреччина — країна мозаїчна в культурному плані. Навіть кухня дуже відрізняється. Приміром, страви, які полюбляє мешканець Чорноморського регіону, турок з Егейського узбережжя просто їсти не стане. Втім за часів Ататюрка деякі види мистецтва позиціонувалися як загально-турецькі культурні надбання, але на практиці воно не так.

Якою мовою ви грали у Німеччині та Швейцарії?

Я завжди граю турецькою. У виставах «Карагьоз» первинною є дія, а текст допоміжний. Тож глядачеві достатньо навіть короткого викладу сюжету, щоб все зрозуміти.

А як глядач дізнається про сюжет?

Наприклад, коли ми граємо на фестивалях, до речі, цього року ми вже їздили на фестиваль в Росію, стислий сюжет зачитував актор перед початком вистави.

ви грали вистави у Бодрумі. Значить, можна стверджувати, що «Карагьоз» знаходить свого глядача і в Анатолії?

Зараз інформацію про «Карагьоз», нехай фрагментарно, але викладено в підручниках з літератури. Тобто, люди знають про існування цього театру. Я не всю Анатолію об’їхав, але у багатьох містах я грав. Ми туди возимо «Карагьоз» як зразок нашої національної традиції, але інколи люди сприймають його неоднозначно, тому ми свого глядача знаходимо здебільшого на заходах, які влаштовуються муніципалітетами і культурними центрами. А також у школах. Відповідно нашу роботу оплачують мерії або школи.

Чи існують для театру «Карагьоз» якісь табуйовані теми? Наприклад, неприйнятні з моральної точки зору?

Ні, немає таких. Тобто кожен може писати, про що забажає. Звичайно, карагьозджу намагаються не вдаватися до еротичних мотивів. Це, звісно, не офіційна заборона, це обмеження, якого карагьозджу дотримуються з власної волі. Звичайно, ми намагаємося не надто захоплюватися політикою, тому що політичні теми швидко втрачають актуальність: сьогодні це може бути цікаво, а завтра воно застаріває. Але в дуже віддалені від нас часи, коли карагьозджу занадто захоплювалися політикою, їх твори піддавали цензурі, потім забороняли. Як ви знаєте, «Карагьоз» поширений не тільки в Туреччині, а й на Балканах, Північній Африці, Близькому Сході, де справив вплив на місцеві лялькові театри. Наприклад, коли Алжир був французькою колонією, карагьозджу часто висміювали французів, за що поплатилися тим, що їх вистави заборонили. Тобто, такі заборони існували, але це все залишилося в минулому. Хоча у Туреччині наприкінці османського правління цілу низку надто політизованих карагьозджу також було піддано цензурі. Однак сучасні карагьозджу знову активно застосовують політичну сатиру. Але це здебільшого імпровізація, тобто у ході п’єси актор може вставити жарт про те, скажімо, що прем’ єр-міністр підняв ціни на газ або має наміри будувати атомну електростанцію. Чи, приміром, стосовно якогось касетного скандалу. Невеличкі жарти не політизують п’єсу, хоча для них є спеціальний термін «ташлама» („жбурляння камінців).

Чи знайомі ви зі східно-слов’янським вертепом, виставами про народження Ісуса Христа?

Я раніше не знав і не чув назви вертеп, але коли ви сказали про тему, я згадав що бачив подібну виставу у Польщі, яка гралася у церкві. Там це називається «Шопка».

Розкажіть, будь ласка, про ваш фестиваль лялькових театрів. Що треба зробити, щоб потрапити на нього?

Щороку у фестивалі бере участь більше десятьох знаних іноземних колективів. До нас надходить багато заявок, але ми намагаємося тримати планку і відбираємо тільки десять кращих вистав. Перевага надається модерним постановкам, в яких максимально задіяний сценічний простір. Ми свідомо не беремо традиційні вистави, бо для них ми плануємо зробити окремий фестиваль. Наприклад, у нас було чимало польських вистав, але «Шопки» не було. Так само приїздили колективи із Росії. З України ще також нікого не було. Ми хочемо щоб приїздили й українські колективи, звичайно, за умови дотримання вимог фестивалю. Одного разу я дивився виставу українського лялькового театру на фестивалі у Польщі. У Ржешеві, це містечко неподалік України. Вистава була дуже емоційна, з багатьма персонажами.

Дженгіз Озек Дженгіз Озек

Як ви проводите відбір?

Ми переглядаємо надіслані вистави на DVD, решту ж, по можливості, намагаємося дивитися наживо. До того ж ми залучаємо до розгляду фото та інші матеріали вистав. Пропозиції ми збираємо до грудня, а у грудні приймаємо рішення. Головне — у виставах має превалювати не вербальна складова, а образно-візуальний ряд.

Як ви вважаєте, чи можливо пристосувати українську п’єсу зі схожою сюжетною канвою до карагьозівської естетики?

Це, звичайно, залежить від тексту, але, напевно, можна. У своїх п’єсах для театру «Карагьоз» я намагаюся якомога більше увиразнювати візуальні засоби, підтримувати належний темпоритм, загострювати конфлікт. Я прагну постійно дивувати глядача, тримати його увагу. Без цього сучасний «Карагьоз» не можливий. Приміром, вчора у залі було багато глядачів і всі вони не відволікаючись дивилися виставу.


Другие статьи из этого раздела
  • Belarus Open: о новой драме, репертуарных постановках и «кукольных» мифах, увиденных в Минске

    Обзор «внутренней» программы международного форума театрального искусства TEART’2015
  • Алла Рыбикова: «Важен театральный процесс. А он — идет»

    «Волнуют немецких авторов преимущественно социальные темы, много жестокости. Весь „ШАГ 3“ посвящен теме насилия и терроризма, тому, что очень тревожит немцев. В Германии, как и во Франции, остро стоит проблема второго этноса. Другая, не менее важная для немцев тема, это — неонацизм.»
  • Львівський театр ім. Леся Курбаса. Володимир Кучинський: пряма мова

    Театр Курбаса з’явився в карнавальний час, у постмодерні 80-ті, з притаманною їм енергією руйнації. Це було напередодні кінця радянської епохи, коли країна розвалювалася, а ті хто її розвалювали були наділені шаленою енергією руйнацією. З цієї енергії наші вистави були неймовірно азартними, вибудованими на імпровізації, на шаленому драйві. Ми були молодими максималістами.Радянське керівництво спробувало нам завадити відкритися, але оскільки нічого антирадянського ми не робили, то по суті влада лише створила нам неабияку рекламу
  • Хороший критик — смирный критик

    Одно из самых распространенных отечественных заблуждений: нынешняя театральная критика стала слишком острой, наглой, временами прямо-таки хамской. То ли дело критика прежних лет. Вот тогда были мыслители, а не щелкоперы. Они пытались вникнуть в замысел художника, они вели с ним уважительный разговор, они помогали ему понять самого себя. Для них искусство (и художник) было свято, для нынешних — ничего святого нет
  • Обрано тексти до читань на  «Тиждень актуальної п’єси»

    Драматургічний фестиваль «Тиждень актуальної п’єси» завершив відбірковий етап. П’єси українських драматургів приймалися з п’ятнадцятого липня до першого жовтня 2011-го року. На адресу фестивалю ukrainplay@gmail.com надійшло 147 оригінальних текстів українською та російською мовами. Фестиваль висловлює подяку авторам за те що надіслали свої тексти і підтвердили свою участь у проекті. Всі відібрані п’єси будуть викладені в рубриці УкрДрама журналу про театр в інтернеті Teatre.com.ua по завершенню фестивалю.

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?