Міхал Вальчак: «Театр не повинен бути дзеркалом реальності, для цього є газети і телебачення»22 ноября 2011


Спілкувалася Катерина Гладка

Досьє:

Ім’я: Міхал Вальчак

Дата і місце народження: 1979 рік, місто Санок, Польща

Освіта: Варшавська академія мистецтв

Місце роботи: Викладач в школі «Лабораторія драми»

П’єси: «Пісочниця», 2002;
«Порно та інші несмачні театральні твори», 2003;
«Дивна ріка», 2003;
«Шахта», 2004.

Розкажи про своє дитинство і свій вибір професії

Я народився у маленькому містечку на сході Польщі. Мрією мого дитинства була… економіка, яку я відправився вивчати до Варшавської Школи економіки. Через три роки зрозумів, що я рятуюся від прагматизму економіста у театрі — як глядач. А одного разу прийшло усвідомлення, що я хочу бути учасником — так я потрапив до Варшавської Академії мистецтв. В той день, коли я здавав іспити, моя перша п’єса «Пісочниця» перемогла у великому конкурсі в Лодзі. Тоді ж мені прийшло осяяння: я зрозумів, що мій вибір правильний. І ось вже 10 років я працюю у сфері театральної режисури.

Міхал Вальчак. Творча зустріч на фестивалі «Тиждень актуальної п’єси», ЦСМ «Пасіка» 27 жовтня Міхал Вальчак. Творча зустріч на фестивалі «Тиждень актуальної п’єси», ЦСМ «Пасіка» 27 жовтня

В багатьох статтях про тебе пишеться, що ти прихильник поетичної драми. Що ти вкладаєш у поняття «поетичне мистецтво»?

Я думаю, що в Польщі є своєрідний розподіл драматургів: автори, що тяжіють до реалізму, та ті, що надають перевагу сюрреалізму та символізму. В моєму оточенні було більше людей, які розумілися на абсурді та гротеску як методах написання. Герої моїх п’єс змальовані в сюрреалістичній манері, вони говорять метафорами, що й дає підстави критикам відносити мене до поетичного напрямку. Думаю, в мені проявляється східний тип мислення: моє серце лежить до поетизму й алегорії. Я вважаю, що театр не має говорити прямо, адже люди приходять на вистави за чимось більшим. В Польщі існує традиція поетичної драми, до якої належать витончені, часом ритуальні постановки.

Чим займається ваша школа — «Лабораторія драми»?

Ідея школи належить впливовому польському драматургу Тадеушу Слободзянеку. Це своєрідна лабораторія, в якій режисери, драматурги й актори обмінюються ідеями і творчими знахідками. Її мета — допомогти учням вдосконалитись у театральному напрямку, який вони собі обрали. Тадеуш Слободзянек директор не лише «Лабораторії.», а й двох майданчиків в одному з варшавських театрів, що відкриває простір для творчості.

Міхал Вальчак сучасний польский драматург Міхал Вальчак сучасний польский драматург

Учні «Лабораторії.» — молоді люди чи досвідчені творці?

В основному-це молоді люди, які потрапляють в середовище, що сприяє їх творчому зростанню. Думаю, в Польщі зараз немає кращого майданчика, де була би сконцентрована така кількість професійних сучасних драматургів.

Наскільки важлива для автора доба, в яку він живе?

На моє переконання, дуже важлива. Але бажано, щоб автор не ставав для глядача дзеркалом реальності, — для цього є газети і телебачення. Хороший режисер повинен мати власний стиль, спосіб мислення, бути глибоко іронічним, вміти узагальнювати, тоді глядачу подобатиметься вистава. Кожен може написати твір на політичну тематику, але далеко не кожен може артистично обіграти ситуацію, зобразити її глибше. Завдання драматурга бути унікальним, індивідуальним у своєму баченні життя. Театр — це мова індивідуальності, якщо автор не має власної мови, він поглинає його.

Для тебе важлива критика?

Так, адже вона стимулює розвиток, однак не варто сприймати критиків, як богів: вони звичайні люди, точка зору яких достатньо суб’єктивна. Вважаю, що треба дослухатися до них, проте не бути залежним від них цілковито. Як на мене, зараз в Польщі театральна критика трохи втратила свої позиції, порівняно з попередніми роками.

Розкажи про п’єсу «Пісочниця»?

Це була моя перша п’єса, ідея якої народилася з мого власного нерозуміння, що означає бути дорослим, і чому люди так багато речей роблять проти власної волі, пояснюючи це дорослістю. Мене дратувало те, що часто молоді люди поводять себе, як старі. Саме тому я вирішив зобразити емоційні стосунки між двома статями через поведінку дітей. Пісочниця стала головною метафорою, позначенням життєвого простору. Моя злість знайшла ідеальне поле для висловлення. Мій твір доводить, що часто ми поводимо себе в стосунках, як діти.

«Завдання драматурга бути унікальним, індивідуальним у своєму баченні життя» «Завдання драматурга бути унікальним, індивідуальним у своєму баченні життя»

Як тобі українська документальна п’єса «Місто на Ч»? Схожі ідеї були в Польщі?

Я колись брав участь у чомусь схожому, ми також створювали п’єсу про невеличке польське містечко. У виставі «Місто на Ч» мені сподобалися яскраві характери акторів, і я повірив в історії черкащан, хоча не зрозумів до кінця української мови. Однак у документальному жанрі важливо знову не перетворитися на дзеркало реалізму, потрібна авторська оцінка місцевого колориту. Як на мене, шестеро драматургів — це надто демократично. Потрібна більш чіткіша авторська позиція у постановці, — тут я підтримую більш авторитарні методи.

Але хіба документальний жанр не є для тебе чимось реалістичним?

Думаю, театр апріорі не може просто відображати події реальності. Навіть, якщо в документальній постановці є факт, все одно є характери, є гіперболізація. П’єса — це не хроніка подій. Якщо глядач хоче документального, для цього існує документальне кіно. Важливо, що ти як автор відчуваєш, а не точність чи послідовність викладу подій.

Що думаєш про театральні нагороди? Це важливо для тебе?

Для режисера-це важливо, оскільки це питання престижу, грошей і певної реклами для гарних постановок. Якщо ти виграв нагороду, більше шансів, що на твоїй виставі зросте кількість глядачів.

Але треба пам’ятати, що театр-це живий організм. Якщо ти виграв нагороду — порадій, але це не має стати кінцем твого розвитку.

Як тобі фестиваль «Тиждень актуальної п’єси«в Києві? Був цікавий матеріал для тебе?

Мовний бар’єр заважав мені оцінювати тексти, але я розумію, що цей фестиваль став чудовим майданчиком для сучасної драматургії. Багато людей могли вперше себе спробувати в якості авторів. Бажаю Україні мати таку драматургічну армію, яка в будь-який момент була би готова створити дійсно вартісну і сучасну п’єсу. Цей фестиваль — символ обміну енергіями, а це надзвичайно важливо в театрі.

Міхал Вальчак був гостем на драматургічному фестивалі у Києві «Тиждень актуальної п’єси» з 22 по 30 жовтня 2011 року. На фестивалі читали його п’єсу «Пісочниця». Його приїзд став можливим завдяки «Польському інституту» в Києві


Другие статьи из этого раздела

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?