На пам’ять про Олександра Абдулова03 января 2008

Помер народний артист Росії Олександр Абдулов.

3 січня о 7:20 ранку.

Центр серцево-судинної хірургії імені Бакулєва.

Абдулову було 54.

Потрапивши в лікарню в серпні 2007 року з загостренням виразки шлунку, актор після операції поїхав в Ізраїль на консультацію. Медики знайшли у нього рак легень четвертої стадії. Хвороба вразила й інші внутрішні органи: печінку, підшлункову залозу, нирки. Четверта стадія раку вважається невиліковною, але існують новітні засоби, завдяки яким роками можна стримувати хворобу, а то й дати їй відсіч. Відома, наприклад, неймовірна перемога над раком латино-американського письменника Гарсіа Маркеса.

Не стало багатогранного життєрадісного актора.

Абдулов прожив чудове акторське життя, його ролям, кар’єрі, можна було і заздрили багато. Всі його ролі були «улюбленими» Абдулов прожив чудове акторське життя, його ролям, кар’єрі, можна було і заздрили багато. Всі його ролі були «улюбленими»

Олександр Абдулов народився 29 травня 1953 року в театральній родині в Тобольську, батько наполіг щоб син вступив до театрального училища ім. Щєпкіна, але то Олександру не вдалося. Через рік Абдулов вступив в ГІТІС на курс Раєвського. Закінчив навчання у 1975 році. Гру Абдулова на дипломному спектаклі відмітив Марк Захаров, головний режисер Лєнкома і запросив молодого актора в трупу.

Ролі Абдулова в Лєнкомі:

Лейтенант Плужников в спектаклі «У списках не значиться» Б. Васільєва,

Хоакін в «Зорі й смерті Хоакіна Мурьєти» Пабло Неруди,

Фернандо Лопес і Людина театру в «Юноні і Авось» лібретто А. Вознесенського

Микита в «Жорстоких іграх» А. Арбузова,

Верховенський в «Диктатурі совісті» М. Шатрова,

Олексій Іванович в «Варварі й єритикові» за Ф.М. Достоєвським,

Трубецький в «Школі для емігрантів» Д. Ліпскєрова,

Менахем Мендл в «Поминальній молитві» Горіна за Шолом-Алейхемом,

Макмерфі в «Затемненні» за Кеном Кізі

Абдулов в ролі Макмерфі в спектаклі «Затемнення» за романом Кена Кізі «Пролітаючи над гніздом зозулі» Абдулов в ролі Макмерфі в спектаклі «Затемнення» за романом Кена Кізі «Пролітаючи над гніздом зозулі»

За роль Олексія Івановича був нагороджений премією «Фонда Станіславського» і «Кришталевим Турнадотом». У кіно актор дебютував ще в 1974 в ролі десантника Козлова в фільмі Михайла Пташука «Про Вітю, про Машу і морську піхоту». Але справжнє кіно-визнання прийшло чотири роки по тому, за роль Ведмедя в фільмі Марка Захарова «Звичайне диво» за однойменною п’єсою Євгенія Шварца. Абдулов за час акторської кіно-кар’єри знявся більше ніж у 120 фільмах. Його дивакуватого Мюнхаузена з «Той самий Мюнхаузен», Мітю з «Коханими не розлучайтеся», ліричного Івана з новорічного казкового фільму «Чародії» (пізніше розтягнутого на цитати), любив весь колишній Радянський Союз. В грудні 2007 президент Росіі Володимир Путін вручив Олександру Абдулову орден «За заслуги перед Вітчизною» IV ступеня.

Протягом своєї боротьби з хворобою Абдулову йшли листи підтримки з усієї Росії.

5 січня в 10:30 у приміщенні театру Лєнком пройде відкрита панахида за актором, де кожен шанувальник його таланту зможе попрощатися з актором. Того ж дня за словами замдиректора театру Сергія Вольтера, Абдулова поховають на Ваганьковському кладовищі в Москві.

В лютому 2008 року Абдулов збирався повернутися на сцену Лєнкома, аби зіграти Кочкарьова в спектаклі «Женітьба» .

По гарячим слідам втрати:

«Я не ожидал. Я позавчера с ним говорил по телефону. Он сражался до самого последнего конца. Он был человек мужественный, незабываемый в истории нашего театра», — Марк Захаров, художественный руокводитель Ленкома

«Он бессмертие себе обеспечил, он так много наснялся и в таких хороших фильмах, что на наш век его хватит», — режиссер Станислав Говорухин.

«Его уход — это жестокий удар, кровоточащая рана для всех нас. Он был сердцем театра, как теперь Ленком будет жить без сердца?», — народная артистка России Инна Чурикова.

«Он ушел, когда в его личной жизни все было так хорошо — рядом любимая женщина, родился ребенок. Он как-то сказал мне, что впервые скучает по дому», — Инна Чурикова.

«Абдулов для нас остался человеком, которого будут не вспоминать, а ПОМНИТЬ очень многие, — актер Эммануиль Виторган

Олександра Абдулова будуть не згадувати, а ПАМ’ЯТАТИ Олександра Абдулова будуть не згадувати, а ПАМ’ЯТАТИ

 

За матеріалами: РИА Новости, Lenta.ru, фото ИТАР-ТАСС


Другие статьи из этого раздела
  • Часть первая: Фестиваль NET.

    Интервью с Романом Должанским, арт-директором фестиваля NET: С самого начала хотелось привозить лучшее, но любая программа — это компромисс между возможностями и желаниями. Хочется одно, а можется другое в финансовом плане. Что касается того, привозим ли мы только хэдлайнеров, то я никогда не отважусь сказать даже в будничной беседе, что программа нынешнего NETа — это самое лучшее, что есть в мире. Это означало бы, что я или ни черта не понимаю в мировом контексте, или у меня плохой вкус. Фестиваль — это некая композиция из спектаклей, которые нам кажутся хоть с какой-то точки зрения интересными
  • «Клас-акт»: челендж для акторів і можливість «розправити крила» для дітей

    Українські актори про специфіку роботи у виставі за п'єсами підлітків та про можливості освітнього проекту
  • Концептуальний танок: мінімум руху, максимум асоціацій

    вона Ольшовська — польська танцівниця, хореограф, викладачка сучасного танцю. Івона презентує школу Театру танцю та концептуального танцю, є художнім керівником експериментальної студії танцю EST в Кракові, працює в мистецьких інститутах Польщі зі студентами акторами й танцюристами. В Києві з 24-го по 31 липня Івона Ольшовська провела в Національному центрі театрального мистецтва ім. Леся Курбаса майстер-клас для танцівників та акторів, показала танок власного виконання та постановку «Спацер».
  • Явор Гырдев: «Театр — маргинальное, а не массовое искусство, это надо помнить»

    У нас в Болгарии репертуарный театр, но денег нет. Нет такой ситуации, как в Москве, когда театр настолько востребован. А в начале 90-х у нас пытались сменить театральную систему репертуарных театров поддерживаемых государством, поскольку казалось, что вся проблема в этой старинной и прогнившей системе. Мы вводили рыночный механизм, чтобы актеры работали на гонорарах — кто лучше работает, тот получает больше. Было сложно, и экономически это не получилось, потому что у нас нет того рынка, который мог бы вынести такую систему театра, театр ведь очень маргинальная история, и театралов мало.
  • Борис Юхананов: на территории «Нового еврейского театра»

    Борис Юхананов — московский андеграундный режиссер, представитель мистериального театра, ученик Анатолия Васильева. Автор проектов: «Сад», «Дауны комментируют мир», «Фауст», «Повесть о прямостоящем человеке», ведет режиссерскую лабораторию в Школе Драматического Искусства. Сегодня в поле зрения режиссера — вопрос «Нового еврейского театра», о нем и ведется речь на примере долгоиграющего проекта Бориса Юхананова «ЛабораТОРИЯ. Голем. Венские репетиции», спектакля, который сам для себя пишет пьесу. Две его части (из трех существующих) были показаны в два дня в Киеве 17 и 18 мая 2008 года на ГогольFest.

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?