Небайдуже світло театру21 мая 2012

За лаштунками Молодого театру. Частина друга

Розмовляла з освітлювачем театру Валерієм Спекою

Анна Андрусенко, фото Євгенія Рахна

Вступ

Частина 1.

Частина 3.

Частина 4.

Частина 5.

Скільки років працюєте в „Молодому театрі?

Уже чотирнадцять років.

Чим раніше займалися?

На базарі трохи попрацював, тоді час був такий нестабільний.

А як ви потрапили в театр?

Спочатку я навчався в Київському політехнічному інституті, але кинув його і вирішив вступати в театральний на кінорежисуру. Було чотири марні спроби вступити на цю спеціальність. І я пішов у театр, аби подивитися на це збоку. Зрештою, я все-таки закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого, але як організатор театральної справи.

Яким був ваш перший робочий день?

Я прийшов сюди звичайним монтувальником, чудові хлопці тоді були в монтувальному цеху. Колективу я не знав, а вони мене добре прийняли. Я вперше змонтував із ними декорації, а потім ми залишилися подивитися виставу. Тоді вистава мені не видалася цікавою, але сама атмосфера всередині колективу булла цікавою. І так з першого дня, чим далі, тим цікавіше мені стало працювати.

Валерій Спека — освітлювач «Молодого театру» Валерій Спека — освітлювач «Молодого театру»

Як змінювався з часом дух театру?

Дух колективу такий, що ми працюємо на продукт і на глядача, щоб вистава дійсно була хорошою, подобалася глядачу. Все-таки ми щось несемо людям. Це бажання, ставлення до своєї роботи присутнє в нашому колективі, і цим він мені подобається.

Протягом своїх 14 років роботи тут, я послаблень в цьому плані не пам’ятаю. Звичайно, різні неприємності бувають, але в цілому цей дух зберігається і міцнішає з часом.

Як змінювалася глядацька аудиторія з часом? Хто більше ходить до театру?

Цікаво те, що приходять люди всіх вікових категорій, і це приємно, багато молоді приходить, середнього віку люди. В нас немає такого, що ми, Молодий театр, тільки для молодих, і наше керівництво не ставить собі такої цілі, я думаю.

Коли після вистави артистам аплодують глядачі, чи не здається вам, що частина

цих оплесків — вам?

Аякже, я ж казав, що така атмосфера в колективі, коли кожен на своєму місці вносить в спільний продукт свої зусилля, знання, бажання, щоб це вийшло добре, правильно. Звичайно, ми розуміємо, що ми тут потрібні і частинка нашої майстерності входить в спільний продукт. І найголовніше це те, що, от мені тут подобається як художнику по освітленню, що в цьому театрі ми потрібні саме як художники, в нашому театрі працюють зі світлом, приділяють йому увагу, розуміють його важливість. Зараз я говорю тільки про світлове оформлення вистави, але так і по всім іншим компонентам.

Що для вас найскладніше в цій роботі?

Я про складності зараз не говорив би, я візьму альтернативу і скажу про те, що б я не хотів, щоб зі мною сталося. Я б не хотів збайдужіти до цього всього, я б не хотів, щоб мені це все стало нецікавим. Я хочу, щоб воно мене зачіпало.

З ким узгоджується постановка світла на нову виставу?

По-перше, існує режисер і художник вистави. І в даному випадку, якщо вже на мене переключитися, то по нашій частині ми працюємо втрьох. В принципі, включаються всі в цей процес. Я вже говорив, чому мені подобається саме в цьому колективі і театрі, тому що я потрібен тут і в нас постійно йде творчий діалог. Ми чуємо завдання, яке перед нами ставлять, звичайно, як художники по світлу щось пропонуємо своє і в процесі діалогу все це коригуємо.

Які курйозні випадки траплялися під час вашої праці?

Був один момент такий під час вистави «Московіада». Вже був фінал вистави, сцена, де головний герой виходить і читає вкінці монолог, і тут в нас комп’ютерний пульт почав перезавантажуватися і вся картинка потухла відповідно монолог відбувався в темноті. На роздуми було тільки декілька секунд, тож в кінці кінців ми увімкнули загальне світло і актор дочитав свої слова вже так. Глядачі всі встали і почали аплодувати…

І ще один випадок був. Поїхали ми в місто Суми на гастролі, грали «Дядю Ваню». І в другій половині першого акту були нічні сцени і в нас там по оформленню йдуть керасинові лампи. І от в місті взагалі зникає світло і всю другу частину першого акту, коли в нас нічні сцени, актори з цими лампами грали. Потім в антракті ми якісь підсвітлювачі включили, щоб зробити перестановку. Десь півгодини був антракт, бо ми не знали чи буде світло чи ні… І коли на другий акт відкривали завісу, то глядацький зал зустрічав всіх як героїв.


Другие статьи из этого раздела
  • Львівський театр ім. Леся Курбаса. Володимир Кучинський: пряма мова

    Театр Курбаса з’явився в карнавальний час, у постмодерні 80-ті, з притаманною їм енергією руйнації. Це було напередодні кінця радянської епохи, коли країна розвалювалася, а ті хто її розвалювали були наділені шаленою енергією руйнацією. З цієї енергії наші вистави були неймовірно азартними, вибудованими на імпровізації, на шаленому драйві. Ми були молодими максималістами.Радянське керівництво спробувало нам завадити відкритися, але оскільки нічого антирадянського ми не робили, то по суті влада лише створила нам неабияку рекламу
  • Театральная Польша

    Сегодня Польша — одна из самых сильных театральных стран Европы. Со средины 90-х здесь созрело и вышло в свет мощное поколение режиссеров, драматургов и актеров. Обновившись, творческие элиты, пополнились такими популярными в театральном мире именами как режиссеры Кшиштоф Варликовский, Гжегож Яжина, Ян Клята, драматурги — Дорота Масловская, Павел Демирский и другие.
  • Киевская Пектораль 2011

    В 19-ый раз в Киеве вручили театральную премию «Киевская Пектораль», сделав это современно, и даже изыскано. Не было ни традиционных украинских песен и плясок, ни подслащенных баритонов ведущих, ни самодеятельных номеров. В этом году, за исключением нескольких стихотворных эпизодов (с участием Богдана Бенюка), артисты театра им. Франко не сотрясали сцену патетическими ямбами и хореями.
  • Концептуальний танок: мінімум руху, максимум асоціацій

    вона Ольшовська — польська танцівниця, хореограф, викладачка сучасного танцю. Івона презентує школу Театру танцю та концептуального танцю, є художнім керівником експериментальної студії танцю EST в Кракові, працює в мистецьких інститутах Польщі зі студентами акторами й танцюристами. В Києві з 24-го по 31 липня Івона Ольшовська провела в Національному центрі театрального мистецтва ім. Леся Курбаса майстер-клас для танцівників та акторів, показала танок власного виконання та постановку «Спацер».

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?