Неда Неждана у театрі Франка29 сентября 2009

Розмовляла Марися Нікітюк

Фото надані театром ім. І. Франка

Неда Неждана — драматург, перекладач, культуролог. Її п’єси йдуть в різних театрах Києва, її рок-опера за мотивами «Тараса Бульби» була здійснена в Муніципальному театрі «Київ». 25-го і 27-го вересня її п’єсу за мотивами трагічно-романтичної повісті Ольги Кобилянської «У неділю рано зілля копала» показали в театрі ім. І. Франка.

Це була ініціатива театру запропонувати вам інсценування «У неділю рано зілля копала»?

Так, це було замовлення театру, з яким я давно співпрацюю. Спочатку я була одним із організаторів і учасників проекту авторських читань «Наша драма» в Театрі Франка спільно з центром сучасного мистецтва ім. Леся Курбаса. В рамках цього проекту була видана збірка вибраних п’єс «Наша драма», куди увійшла моя «Химерна Мессаліна». Згодом моя співпраця перейшла на переклади, зокрема, в театрі йде спектакль «Маленькі подружні злочини» за п’єсою Еріка Емануеля Шмітта у моєму перекладі. Потім я написала рок-оперу за гоголівським «Тарасом Бульбою», яка називалася «Повернення в ніколи», і яку майже одночасно захотіли поставити і в театрі Франка, і в муніципальному театрі «Київ». Я, звісно, сподівалася, що її поставлять і там, і там, але здійснилася лише постановка в театрі „Київ”. Правда, натомість Богдан Ступка зробив замовлення на інсценізацію повісті Ольги Кобилянської «У неділю рано зілля копала» з режисером Дмитром Чирипюком. Вся ця робота — загально-театральне дитя, тому що писалася у співпраці з режисером, свої корективи вносили і композитор Юрій Шевченко, і художник Андрій Олександрович-Дочевський, і актори.

Сцена з вистави «У неділю рано зілля копала», Театр ім. І. Франка Сцена з вистави «У неділю рано зілля копала», Театр ім. І. Франка

Як вам працювалося з текстом Ольги Кобилянської, він легко перекладався на театральну мову?

Я вже вдруге маю справу з текстами Ольги Кобилянської, перша інсценізація — «Апостол Черні» — йде в чернівецькому театрі ім. О.Кобилянської. Вона нелегкий автор для постановки, бо, її тексти — це поетична й інтелектуальна проза. Гоголь, до прикладу, був і прозаїком, і драматургом, відповідно, його прозові тексти часто ставлять, бо вони дуже сценічні. Кобилянська несценічна, тому я чимало дописувала і змінювала, проте інсценування вийшло м’яким, оскільки я ніколи не йду наперекір авторові, а шукаю свою тему в межах авторського тексту.

Тема роздвоєності: Якщо брати поверхнево, то сюжет повісті становить любовний трикутник — головний герой Гриць любить двох, одну вибирає, інша його отруює, — до якого долучається тема фатуму (мати Гриця теж любила двох і її син ніби спокутує її гріх).

Але, на мій погляд, в тексті закладена складна міфологічна основа, цей твір — майже притча, де реалізується тема роздвоєння людини, тема вибору і кохання. Кожен наш вибір — фатальний, оскільки ним ми завжди робимо боляче комусь іншому і вбиваємо інші можливості. І, на мою думку, саме тому Кобилянська вводить в розповідь розгорнуту метафору фатальної роздвоєності — передісторію народження Гриця. Виходить, у нього дві пари батьків, а тому два життя, в нього також два кохання. У Кобилянської це гіперболізовано, але насправді ми всі подвоєні: це гени батька і матері.

Щоб загострити дію на темі роздвоєння і трагедії вибору, я ввела в текст деякі події, які у Кобилянської не описані. Перш за все, це сц

ена весілля з отруєнням Гриця, якої в оригіналі немає. Для мого інсценування це дуже важлива сцена, адже, як мені здалося, Гриць мав би знати, що дає йому Туркиня-Тетяна, він знав, що то отрута, але лише свідомо випивши її, він міг довести їй свою любов. Виходить, начебто є два кохання: в цьому світі і в тому, і він ніби справляє два весілля — земне і потойбічне, ця трута — і є ініціацією в інший світ. В цьому світі одна жінка зробила за нього вибір і Гриць одружився, покинувши іншу, але це не було його вибором, він так і лишився роздвоєним між двох жінок, двох життів, двох доль, і тому він гине.

Символічна основа: Я поклала вибрані події з тексту на ритуальний рік. Починається з народження дитини — календарно це збігається з Різдвом. Закоханість Гриця і Туркині — це весна, кульмінаційний вибір — свято Івана Купала, а фатальне одруження — осінь. Якщо йти за Християнською релігією, то народження Христа — це початок викупу гріхопадіння людини, і потім переродження — жертва для викупу наших гріхів. Паралельний сюжет можна знайти і в «У неділю рано зілля копала» — початковий гріх матері, її роздвоєння спокутується смертю сина, вона в кінці так і говорить: «Тут нарешті мій гріх скінчився». Гриць нібито стає жертвою для очищення роду.

З позиції язичницьких вірувань в цій повісті теж простежується чіткий цикл: народження-зима, закоханість-весна і вибір — осінь, смерть інших можливостей. Раніше голосили і влаштовували плачі саме на весіллях, бо всі інші потенційні шляхи вмирали для людини, а під час поховань святкували і жартували, відзначаючи нове переродження людини для нового повного варіантів існування.

А яким буде оформлення спектаклю? Візуальний ряд?

Оголені мною символи і архетипи в тексті дали поштовх і для візуального рішення. Справа в тім, що на початку це теж мало би бути як і «Тарас Бульба» — мюзиклом, я написала власні пісні для цього, але метафізика притчового варіанту переважила, і все таки це драматичний спектакль.

Сцена з вистави «У неділю рано зілля копала», Театр ім. І. Франка Сцена з вистави «У неділю рано зілля копала», Театр ім. І. Франка

Використані обряди, ритуальні ігри, тому в основі сценічних метафор — різні природи і стихії: вода, вогонь, дощ, грім, як очищення, і вода, як коловорот.

Оформлено сцену такими станками, які одночасно виступають і горами, і плотами, і урвищами. З цих пандусів на сцені і будинки роблять і плоти, з яких у фіналі стрибає у воду Тетяна. Увесь задник — це екран для рухомих картинок — таке напівмедійне рішення. Оригінальне пластичне рішення вистави — Ольги Семьошкіної, до речі, вона була балетмейстером і у «Тарасі Бульбі».


Другие статьи из этого раздела
  • Игорь Мельник: «Книгу о Кастелуччи я выбросил, не дочитав…»

    Много ли вы знаете украинских перформеров?
  • Не сотвори симулякр. Работа критика

    Одна из проблем современной театральной журналистики сегодня — это доминирование рецензии-анонса над рецензией-анализом. Можно говорить о различных тому причинах: объяснять все массовым читателем, извинять равнодушным к искусству спонсором или рекламодателем, аргументировать, наконец, высокой скоростью информационного обновления. Однако можно упомянуть также о негласных стандартах глянца, которые генерируются определенными личностями, мягко говоря, далекими от аналитики, искусства, да и, по большому счету, от настоящей журналистики. И, может быть, последнее как раз и является подлинной причиной растиражированного «облегченного» информационного продукта.
  • Явор Гырдев: «Театр — маргинальное, а не массовое искусство, это надо помнить»

    У нас в Болгарии репертуарный театр, но денег нет. Нет такой ситуации, как в Москве, когда театр настолько востребован. А в начале 90-х у нас пытались сменить театральную систему репертуарных театров поддерживаемых государством, поскольку казалось, что вся проблема в этой старинной и прогнившей системе. Мы вводили рыночный механизм, чтобы актеры работали на гонорарах — кто лучше работает, тот получает больше. Было сложно, и экономически это не получилось, потому что у нас нет того рынка, который мог бы вынести такую систему театра, театр ведь очень маргинальная история, и театралов мало.
  • Сара Кейн

    Сара Кейн ікона драматургійного аванграду, біль, злість, нерв. Британський драматург, найтрагічніша постать Англійської сцени, завершила життя самогубством 20 лютого 1999-го року. Прем’єру її першої п’єси «Підірваних» сприйняли дуже агресивно. Відкритий показ загалом розкритикували. Чарльз Спенсер, журналіст The Telegraph, обізвав п’єсу огидною, заявивши, що Кейн помилково вважає, епатаж та брутальність — всим, що драматургу потрібно.

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?