Широкий выбор привлекательных ламинатных полов Balterio следует требованиям рынка.

Говорили-балакали…

Переможці премії Київська пектораль сезону 2013 року

 

текст: Анастасія Головненко

фото: архів театру Франко, вистава «Morituri te salutant»

 

Власне, список переможців:

Особистий внесок у розвиток театрального мистецтва

Неоніла Миколаївна Бугайова (Білецька)

Акторський дебют

Владислав Писаренко. Вистава «Потвора», Театр Драми і комедії на Лівому березі Дніпра

Режисерський дебют

Валентина Сотніченко. Вистава «Потвора», Театр Драми і комедії на Лівому березі Дніпра

Пластичне рішення вистави

Ольга Семьошкіна. Вистава «Morituri te salutant», Національний драматичний театр ім. Івана Франко

Музичне оформлення вистави

Сусанна Карпенко. Вистава «Morituri te salutant», Національний драматичний театр ім. Івана Франко

Сценографія

Олександров Друганов. Вистава «Morituri te salutant», Національний драматичний театр ім. Івана Франко

Чоловіча роль другого плану

Нар. арт. України Василь Баша. Вистава «Morituri te salutant», Національний драматичний театр ім. Івана Франко

Жіноча роль другого плану

Валерія Чайковська. Вистава «Шиндай», Театр юного глядача на Липках

Найкраща чоловіча роль

Євген Ніщук. Вистава «Прекрасний звір у серці», Театральна майстерня «Сузір’я»

Олексій Вертинський. Вистава «Загадкові варіації», Молодий театр

Найкраща жіноча роль

Надія Кондратовська. Вистава «Обіцянка на світанку», компанія «Доміно-Арт»

Режисура

Дмитро Богомазов. Вистава «Morituri te salutant», Національний драматичний театр ім. Івана Франко

Камерна вистава

«Прекрасний звір у серці». Театральна майстерня «Сузір’я», реж. Олексій Кужельний

Дитяча вистава

«Принцеса лебідь», Молодий театр, реж. Ілля Пелюк

Музична вистава

«Лебедине озеро. Сучасна версія», «Київ модерн балет», реж. Раду Поклітару

Драматична вистава

«Morituri te salutant». Театр ім. Івана Франко, реж. Дмитро Богомазов

 

Вчора ввечері в соціальних мережах набуло популярності інтерв’ю художнього керівника Театру Російської драми ім. Лесі Українки, Михайла Юрійовича Резніковича (опублікованого на сайті видання «Известия»). Тезово його зміст можна передати приблизно так: «театр поїде на гастролі до Санкт-Петербургу; Україна і Росія – рідні брати назавжди; а анексія Криму – річ абсолютно адекватна. Маємо зауважити, що такі слова, приписані Михайлу Юрійовичу або дійсно сказані ним хоча й зустріли чимало обурень, справжнім здивуванням не були.

Сьогодні на прес-конференції з нагоди вручення премії «Київська пектораль», її ведучий, художній керівник майстерні «Сузір’я», Олексій Кужельний спростував справжність цього інтерв’ю, запевнивши, що цю інформацію він отримав від самого пана Резніковича. Щоправда, про відміну або перенесення гастролей київського театру мови не було, тому чого варте таке спростування, видається зрозумілим.


Тема Москви і Криму, Майдану і Небесної сотні так чи інакше постійно поставала між рядами і до відкриття церемонії нагородження, і власне, у промовах номінантів. Не зважаючи на умови та наслідки призначення на посаду міністра культури «голосу майдану», Євгена Ніщука, в жодному разі не оцінюючи саме цього факту, хотілося би звернути увагу на здобуту ним Пектораль. І заявити певні права на справедливість. Звичайно, ця претензія не особисто до міністра, а скоріше до тих, хто «прогнувся» на його честь. Все-таки дешево виглядає нагорода, коли серед номінантів та серед експертної ради є одні й ті самі прізвища…

Мне очень хотелось попасть в номинацию с Богомазовым, он изначально был номинирован на «камерную сцену», и мне хотелось бы проиграть ему. Это была моя такая «эротично-профессиональная фантазия». Этого не случилось, Богомазова перевели в другую категорию, я проиграла Кужельному, и это тоже о чем-то говорит. Но, это нисколько на меня не влияет – я старалась получить какую-то радость, и кажется, мне это удалось.

Главное сейчас, как все время говорят, чтобы не было войны, а как-то не хочется этим довольствоваться, мне кажется, что все мы уже достаточно зрелые и адекватные люди, которые осознают свои возможности и желания, потребности и перспективы. Нам хочется большего, чем только, чтобы не было войны, поэтому мы будем ставить новые спектакли и ждать новые Пекторали.

 

Тамара Трунова, режисер, номінант на Найкращу камерну виставу


Другие статьи из этого раздела
  • Ave тело!

    Марина Лымарь о физическом театре, телесных практиках и судьбе современного перформанса в Украине
  • Драматургічна лабораторія «Тиждень української актуальної п’єси»

    11–16 травня у Києві відбудеться проект Драматургічна лабораторія «Тиждень української актуальної п’єси», в рамках якого у форматі читань будуть представлені тексти cучасних українських драматургів. Проект створений за ініціативою молодих українських критиків та режисерів, спрямований на відкриття нових імен, консолідацію молодого театрального руху та об’єднання зусиль осередків, які займаються проблемами сучасної драматургії. Основна програма «Тижня» сформована на основі конкурсу, на який надійшло понад 120 текстів з усієї України.
  • Венсан Макень — новый французский эпатаж

    Вот уже несколько лет подряд Венсан Макень заливает самые модные французские сцены грязью. Но это не в переносном, а в самом что ни на есть прямом смысле. Кроме грязи он заливает их чаем, слюнями, кровью и прочими жидкостями природного и не только происхождения
  • Джулиано ди Капуа: «Монологи Вагины» — это то, что мужчина всегда хотел знать о женщине

    О своем спектакле, который покажут в Киеве в концерт-холле «Фридом» 20 и 28 марта, TEATRE рассказал режиссер-постановщик Джулиано ди Капуа.
  • Антон Адасинский: человек, станцевавший сон

    Мир, в котором он живет, наполнен невыразимым и вышедшим из тела сна, зовется DEREVO, он и сам — Дерево. Его появление на свет, скорее всего, происходило так: на заднике красного заката на темный просцениум неба худым полумесяцем из полудремы вышло человеческое тело. Терзаясь тоской по невысказанным словам, оно потягивалось и подпрыгивало, ломалось и гримасничало, корчилось и кривлялось. Кулисы стремительно исчезали, и оставалось огромное пространство телесной боли, рассказанной спектаклями.

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?