Пам’яті театрального романтика15 декабря 2010

Анна ЛИПКІВСЬКА,

Київ-Луцьк-Київ,

спеціально для teatre.com.ua

Щось компанія Там все кращає і кращає, а тут — відповідно — гіршає…

Помер Богдан Степанович БЕРЕЗА — директор, художній керівник, янгол-охоронець Волинського обласного театру ім. Т.Г. Шевченка, якому він віддав майже 25 років з відміряних йому 62-х. Один з останніх театральних романтиків — із втомленими блакитними очима, трохи винуватою посмішкою, умінням жартувати із кам’яним обличчям та книгою Паоло Грассі «Мій театр» на робочому столі. Із фанатичною відданістю своєму театрові — гранично щирою та непоказною.

Якби він міг, то годував би його грудьми, колисав, витирав шмарклі і співав пісеньок. Хоча по суті, це й робив — не любив просити, але знов і знов йшов «вибивати» гроші на апаратуру та поїздки (щоб потім франківська сцена виявилася «недообладнаною» для масштабних луцьких мюзиклів); знав про побутові проблеми кожного; до глибини душі переймався щонайменшим дріб’язком на кшталт перегорілої лампочки; стоїчно продукував нові постановки (місто невеличке, тож потрібний справжній «конвейєер» прем’єр, аби триматися на плаву); цінував режисера Петра Ластівку, ставши «буфером» між його запальним характером та амбіціями трупи, — і той справді за останній роки підняв театр на дуже і дуже серйозний рівень.

Тобто, як часто буває, займався всім та всіма, окрім себе. Тож — традиційно: прогледіли, надто пізно схопилися… Діагноз поставили минулої зими, Богдан Степанович активно лікувався, але до останнього був у театрі. За тиждень до смерті нарешті взяв невикористану відпустку. Відпустили…

За відомою тезою Оскара Уайльда, життя є копією мистецтва, а не навпаки. У цьому сенсі остання прем’єра Волинського театру — вересневий «Гамлет» у постановці того ж таки П. Ластівки — запрограмувала все наперед. Починалася вона з довжелезної сцени похорону короля, а завершувалася горою трупів тих, хто поліг у боротьбі за корону. Згадуючи сумну долю інших колективів, які опинилися у тій самій ситуації, — багаторічні чвари у Чернігові або Тернополі після смерті таких само їхніх янголів-охоронців Олени Латиш та Михайла Форгеля, — розумієш: найкращим пам’ятником Богданові Березі буде подальше нормальне й мирне творче життя виплеканого ним театру.

… Милий, зворушливий Богдане Степановичу! Може, ви Там теж очолите театр — і ми коли-небудь, як раніше, приїдемо до вас на прем’єру?..


Другие статьи из этого раздела
  • Віталій Жежера: «Найбільша біда — самонеусвідомлення культури»

    Я суджу у нормальний «хуторянський» спосіб. Уяви собі хутір, як модель світу: чого там не вистачаэ?! Мудрій людині там все є: небо є, вода є, дерево є, земля є — досить. Власне кажучи, уважно вдивляючись у свій хутір, я можу і не знати європейського контексту, але я його вгадаю, відчую чого не вистачає для гармонії.
  • Александр Друганов: Художник сцены.Часть 1

    Александр Друганов — светлый и притягательный человек. Его тембр голоса и неспешные интонации влекут вглубь его иссиня-светящихся глаз. И пока мы с фотографом аккуратно располагаемся в его мастерской, где законченные полотна соседствуют с только начатыми картинами, и свободно лежит десяток одинаковых очков, Александр неспешно рассказывает о временах, когда фотографии приходилось проявлять вручную
  • Завтрашний театр — театр молодых

    Проводимый в третий раз киевский международный фестиваль театральных школ «Вдохновение» выделяет то, что в нём угадываются основные направления, которые формируют портрет театра завтрашнего дня. Эта прогностическая функция также определяет его особое место в общем фестивальном контексте.
  • Результати «Тижня актуальної п’єси»

    Закриття Другого фестивалю сучасної драматургії «Тиждень актуальної п’єси» відбулося в кав ярні-книгарні «Бабуїн» в суботу, 30 жовтня, о 19:00. Переможців конкурсу фестивальних читок було оголошено, а їх п’єси нагороджено фінансуванням на постановку в розмірі 15 000 кожна.
  • Сontemporary dance

    Марина Лымарь — перформер, хореограф и педагог contemporary dance. В Днепропетровске у Марины есть своя танцевальная школа, носящая название «Другие танцы», а также она является директором-продюсером международного фестиваля современного танца и перформанса «Свободный танец». Уже шестой год подряд совместно с посольствами разных стран в Украине Марина Лымарь организовывает фестиваль contemporary dance. Словосочитание это адекватней вскего не переводить дословно, а прибегнуть к общепринятому среди специалистов термену «театр танца». С тем, что такое «Театр танца» в Украине знакомы мало, об этом и о фестивале «Свободный танец» и рассказывает Марина Лымарь

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?