Пам’яті театрального романтика15 декабря 2010

Анна ЛИПКІВСЬКА,

Київ-Луцьк-Київ,

спеціально для teatre.com.ua

Щось компанія Там все кращає і кращає, а тут — відповідно — гіршає…

Помер Богдан Степанович БЕРЕЗА — директор, художній керівник, янгол-охоронець Волинського обласного театру ім. Т.Г. Шевченка, якому він віддав майже 25 років з відміряних йому 62-х. Один з останніх театральних романтиків — із втомленими блакитними очима, трохи винуватою посмішкою, умінням жартувати із кам’яним обличчям та книгою Паоло Грассі «Мій театр» на робочому столі. Із фанатичною відданістю своєму театрові — гранично щирою та непоказною.

Якби він міг, то годував би його грудьми, колисав, витирав шмарклі і співав пісеньок. Хоча по суті, це й робив — не любив просити, але знов і знов йшов «вибивати» гроші на апаратуру та поїздки (щоб потім франківська сцена виявилася «недообладнаною» для масштабних луцьких мюзиклів); знав про побутові проблеми кожного; до глибини душі переймався щонайменшим дріб’язком на кшталт перегорілої лампочки; стоїчно продукував нові постановки (місто невеличке, тож потрібний справжній «конвейєер» прем’єр, аби триматися на плаву); цінував режисера Петра Ластівку, ставши «буфером» між його запальним характером та амбіціями трупи, — і той справді за останній роки підняв театр на дуже і дуже серйозний рівень.

Тобто, як часто буває, займався всім та всіма, окрім себе. Тож — традиційно: прогледіли, надто пізно схопилися… Діагноз поставили минулої зими, Богдан Степанович активно лікувався, але до останнього був у театрі. За тиждень до смерті нарешті взяв невикористану відпустку. Відпустили…

За відомою тезою Оскара Уайльда, життя є копією мистецтва, а не навпаки. У цьому сенсі остання прем’єра Волинського театру — вересневий «Гамлет» у постановці того ж таки П. Ластівки — запрограмувала все наперед. Починалася вона з довжелезної сцени похорону короля, а завершувалася горою трупів тих, хто поліг у боротьбі за корону. Згадуючи сумну долю інших колективів, які опинилися у тій самій ситуації, — багаторічні чвари у Чернігові або Тернополі після смерті таких само їхніх янголів-охоронців Олени Латиш та Михайла Форгеля, — розумієш: найкращим пам’ятником Богданові Березі буде подальше нормальне й мирне творче життя виплеканого ним театру.

… Милий, зворушливий Богдане Степановичу! Може, ви Там теж очолите театр — і ми коли-небудь, як раніше, приїдемо до вас на прем’єру?..


Другие статьи из этого раздела
  • Інцидент «Київської Пекторалі». Пряма мова

    «Київська Пектораль» єдина театральна премія міста, яка відзначає найкращі роботи театрів, аткорів, режисерів, декораторів та ін. Але за час свого існування Премія себе дискретитувала, не в останню чергу тому що їй немає альтернативи і організатори разом з головним управлінням культури міста мають монополію на роздачу грошових заохочень. Навколо цієї Премії вибухало багато помітних і дрібних негараздів.
  • Вірляна Ткач: «Найкращі речі в театрі трапляються випадково»

    «Я ніколи не думала, що буду в театрі. В дитинстві хотіла бути астронавтом, мене вабив простір. Потім хотіла бути балериною. А тоді побачила, що ніхто мене серйозно не бере, і вирішила бути поетом»
  • Наталья Ворожбит

    Наталья Ворожбит — украинский драматург. В 1995–2000-х гг. училась в Литературном институте в Москве, с 2004-го живет в Киеве. В сентябре этого года ожидается премьера постановки по ее пьесе «Зернохранилище» (о голодоморе) на сцене Королевского Шекспировского театра в Лондоне в рамках программы «Русские сезоны в Шекспировском королевском». В Украине с ее творчеством почти не знакомы.

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?