Політичні маніпуляції театральної ляльки,09 февраля 2009

або філософія дешевого американського театру

Текст Вікторії Миронюк

Після кожної вистави учасники Bread and Puppet Theatre випікають хліб та роздають його перехожим. Це не благодійна акція, а одна із засад філософії дешевого мистецтва, яку пропагують Bread and Puppet. Маніфест Cheap Art Philosophy набрав розмаху у 1982 році, коли став відповіддю на комерційне мистецтво, на противагу якому актори Bread and Puppet Theatre вирішили створювати свої вуличні спектаклі, які були би доступні для кожного, незалежно від соціального статусу чи заробітку.

Bread and Puppet Theatre Bread and Puppet Theatre

Мистецтво ─ це пацифізм

Історія цього театру починається у Німеччині, у 1934 році, коли народився Пітер Шуман ─ гуру Bread and Puppet Theatre. Він вчився на скульптора і на танцюриста, а потім у 1961 році амбітно емігрував до Америки, щоб повніше самореалізуватися. Там уже в 1963 році у Нью-Йорку він заснував театр, який прославився дивними виставами за участю гігантських ляльок та роздачею печеного хліба. Своїм незвичним мистецтвом Пітер Шуман намагався інтегрувати театр в життя, апелюючи до того, що театр, як і хліб, є однією із найнеобхідніших речей у житті людини. Так народилися безкоштовні вистави, до яких може долучитися будь-хто.

Пітер Шуман ─ пацифіст і проблематика його вистав також коріниться в ідеології пацифізму. Він присвячував свої дійства війні у В’єтнамі, політичній ситуації в Чилі, проблемам расової дискримінації в Америці.

Пітер Шуман на 5 метрових ходулях Пітер Шуман на 5 метрових ходулях

Форми вистав були дуже різними: від камерних, поетичних, як, наприклад, „Вогонь” („Fire”, 1962), „Джон Ерк” („Joan Arc”, 1977), до вуличних епопей типу “ Крик людей за м’ясом” („Peoples crying for meat”, 1969) та „Христофор Колумб” (1991).

В одному з інтерв’ю Пітер Шуман розповідає про аспекти лялькового театру. На його думку, ляльки позбавлені будь-якої серйозності і відповідальності, з їх допомогою режисер може гратися із символічним навантаженням і не перейматися ані сприйняттям аудиторії, ані репутацією акторів. Вистави, швидше схожі на буфонади, під час яких треба голосно сміятися, не забуваючи про те, що за сміхом приховані символізовані суспільно-політичні проблеми.

Корабель з “ Битви терористів і хоррористів” Корабель з “ Битви терористів і хоррористів”

Ляльковий Кат

Характерним персонажем для всіх вистав Bread and Puppet Theatre є величезна лялька на палиці, котра і є головним героєм. Зазвичай цій ляльці прикріплюють гігантські руки, якими керують окремі люди. Як скульптор Шуман надає перевагу простим, зрозумілим формам, головна ідея його ляльки ─ репрезентувати зміст вистави.

У виставах Bread and Puppet Theatre повноцінним персонажем є музика, Пітер Шуман, починаючи із 1974 року, долучає до вистав класичні інструментальні колективи, хори („Masaniello”, 1970; „Volkestein”,1978). У різні періоди своєї творчості Шуман запрошував також до своїх дійств акторів, нейтралізуючи їх присутність гіперболізованими масками.

Bread and Puppet Theatre Bread and Puppet Theatre

Одним із постійних учасників театралізовано дійства Bread and Puppet Theatre є кат, який часто з’являється у вигляді терориста чи владної особи. Нерідко у виставах використовується декорація літака-бомбардувальника, що знищує міста із мирними жителями. Цей літак-бомбардувальник може бути представлений майже у натуральному розмірі як у виставі “ The Cry of the People for Meat” або зведений до рангу символу ─ маленької іграшки.

Битва террористів і хоррористів

Показовою є одна із останніх вистав Bread and Puppet Theatre ─ “ Битва терористів і хоррористів” (від англ. Horror ─ жах, страх). ” The Battle of the Terrorists and the Horrorists” ─ це чорно-біле шоу із танцями та ляльками, в якому є кілька кольорових сценічних атрибутів. Оскільки США збираються перемогти у війні з терористами, то Пітер Шуман знайомить громадян із промоутерами цієї перемоги ─ хоррористами. Під двома величезними банерами двох головних святих ─ Бог Всього та Бог Нічого ─ хоррористи демонструють всі етапи на шляху до перемоги. Вони розважають публіку для того, щоб пізніше її символічно знищити. Все закінчується сценою із великим кораблем, який пливе хвилями океану, уособлюючи гіркоту втрати численних людських життів.

“ Битва терористів і хоррористів” “ Битва терористів і хоррористів”

Ця вистава є сатирою на Бушівську “ Війну із тероризмом”, „хоррорист” ─ неологізм самого Шумана, вигаданого для вистави “ Нow to Turn Distress into Success” (“ Як перетворити невдачу в успіх”, 2004). Для хоррориста мир ─ це військова перевага.

У світі Bread and Puppet Theatre називають “ анархічним, некомерційним, політично зарядженим досягненням мистецтва”. І цим мистецтвом Пітер Шуман хоче пробудити людську свідомість, вказати на межі добра і зла, змусити замислитись над тим, у якому світі ми всі живемо.

Bread and Puppet Theatre Bread and Puppet Theatre


Другие статьи из этого раздела
  • «Останній романтик» Ромео Кастеллуччі: «Театр витісняє дійсність»

    Вистави провокативного італійця Ромео Кастеллуччі часто сповнені жорстокості та апокаліптичних мотивів, але завжди змістовні і неймовірно прекрасні. Володарю численних нагород, куратору театральної секції Венеційської бієнале (2005), співкерівнику Авіньйонського фестивалю (2008), йому завжди раді на найбільших театральних форумах світу. Так, і цьогоріч вистава Кастелуччі «Проект J . Про концепцію Лику Сина Божого» стала чи не центральною подією Чеховського фестивалю. Днями вона буде показана в Авіньйоні. Не менший резонанс від цього спектаклю очікується восени на Вроцлавському фесті «Діалог»…
  • Клим: «Нет нации — нет театра»

    Один из признанных лидеров ново­го русского театра, он в начале 90-х последним покинул блиндаж легендарных экспериментальных Творческих мастерских в Москве. Говорят, когда изнуренные неустро­енностью, нищетой и безвестностью мастерскую Клима оставили послед­ние актеры, он продолжал выпол­нять ежедневные тренажи в оди­ночестве. Скорее всего, это миф. Показательный, однако.
  • Александр Друганов: «Гамлет». Часть ІІ

    Если бы Дима Богомазов предложил мне другую пьесу, я, возможно, отказался бы, но «Гамлет» — это святое. Посвятив сценографии пятнадцать лет, сегодня я стараюсь заниматься театром все меньше и меньше, потому что на это уходит слишком много времени, а для меня важнее живопись. Слава богу, я успел сделать две выставки: «Марки», и «360 градусов» в галерее Жени Карася. Театр слишком быстро умирает, возобновить того же «Фауста» сейчас достаточно сложно. Театральные спектакли — это мимолетная красота, тем она и привлекает, но это грустно для творца
  • Європейський досвід або як робити хороший театр

    Уве Гьоссель: Якщо ви хочете робити театр таким, як він був 200 років тому, не варто писати на афішах, що ви робите авангардний театр, так як і 200 років тому
  • Анатолий Васильев: «Европа стремится быть похожей на Советский Союз»

    Я устал от подвигов театра и от одиночества в театре. От зависти или раздражения коллег. Я устал от себя самого. Еще это связано с тем, что Европа все больше и больше стремится быть похожей на великий Советский Союз. Шествие социалистических надежд здесь очень сильно. Но вместе со строительством декоративного социализма для некурящих происходит колоссальное усиление власти администрации.

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?