Премія «Бронек»23 февраля 2009

Текст Катерини Муромцевої

2008-го року відомий критик і педагог Валентина Заболотна започаткувала театральну премію «Бронек», вшановуючи пам’ять свого діда, геніального актора Амвросія Бучми (якого у колі рідних і друзів називали Бронеком).

Нагорода є суто символічною: лауреат отримує фото Амвросія Бучми і диплом, а також вшановується урочистим родинним обідом. Основний сенс премії ─ відшукати і підтримати те вартісне, що створюється в сучасному театрі. Кількість претендентів обмежується лише хронологічними межами. Розглядаються всі акторські та режисерські роботи, представлені протягом календарного року в Україні.

Першого лауреата «Бронека» визначила сама родина Заболотних — це актриса Київського театру на Подолі Тамара Плашенко; відзначено її роботу у виставі «Марія Калас» у Театральній вітальні на Андріївському узвозі.

Цього року було сформовано експертну групу, куди, крім Валентини Ігорівни Заболотної, увійшли театрознавці-критики: Анна Липківська, Ельвіра Загурська та Віталій Жежера. Підготовлено проект Положення про премію.

Окреслено коло претендентів, чиї творчі роботи у 2008 році особливо зацікавили експертів: це — актори Ганна Александрович (вистава Центру ім. Л. Курбаса «НічЕлеонориДень»), Ксенія Ніколаєва («Самотня леді» в МТМ «Сузір’я») та Анатолій Ященко («Дні пролітають зі свистом…», Театр драми і комедії на лівому березі Дніпра); дуети Ірина Калашникова — Олексій Тритенко («Сволота», незалежна вистава, що їй надав прихисток Театр маріонеток) та Катерина Кістень — Ігор Рубашкін («Розпусник» у Новому драматичному театрі на Печерську); режисери Андрій Білоус («Сволота»), Євген Курман («Сорочинський ярмарок», Донецький обласний академічний музично-драматичний театр, а також «Непорозуміння», театр «Вільна сцена») та Олексій Лісовець («Не все коту масляна», Театр драми і комедії на лівому березі Дніпра). Як події театрального життя розглядаються вистави «Едіт Піаф. Життя в кредит» Театру ім. І. Франка та «Задунаєць за порогом» театральної компанії «Бенюк і Хостікоєв».

У визначенні претендентів не відкидалася жодна пропозиція кожного з експертів, але лауреати визначаються більшістю голосів.

Результати конкурсу будуть оголошені 14 березня. Урочиста церемонія відбудеться о 14 годині у Будинку Актора на вул. Ярославів Вал, 7. Вхід вільний.


Другие статьи из этого раздела
  • Михаил Угаров: «драматурги, как караси, только в чистой воде водятся»

    Когда мы в России пришли к тому, что связали рабочим тандемом драматурга с режиссером, мы сдвинулись с места. В одиночку ничего не происходит, драматург может как угодно хорошо писать, это еще не означает, что его будут ставить. Необходимо создания целой цепочки деятелей театра, которые будут работать сообща, в искусство же входят поколениями, и тогда это сильно звучит.
  • Алексей Лисовец: «Жить без совести»

    Алексей Лисовец, один из ведущих режиссеров Театра на левом берегу Днепра поставил спектакль по пьесе Луиджи Пиранделло «Куда подует ветер» о том, что происходит с людьми, которые живут без совести
  • Лабораторным способом: Серия Современная драматургия

    В Украине тоже пишут современные пьесы, но слишком мало и неинтересно — с проекцией «на века», что губительно и наивно. И все же в последнее время появился некий свет в конце туннеля. Влад Троицкий, создав мощный фестиваль ГогольFest, потенциально объединяющий все лучшее в театре, резонно пытается подверстать под него театральный авангад. Вместе с российскими идеологами «новой драмы» под маркой ГогольFest’а он организовал Лабораторию современной драматургии (ЛСД).
  • Міхал Вальчак: «Театр не повинен бути дзеркалом реальності, для цього є газети і телебачення»

    Я думаю, що в Польщі є своєрідний розподіл драматургів: автори, що тяжіють до реалізму, та ті, що надають перевагу сюрреалізму та символізму. В моєму оточенні було більше людей, які розумілися на абсурді та гротеску як методах написання. Герої моїх п’єс змальовані в сюрреалістичній манері, вони говорять метафорами, що й дає підстави критикам відносити мене до поетичного напрямку.

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?