Румунський досвід альтернативного театру10 января 2010

Міжнародний огляд

Вікторія Миронюк

Як не дивно, але українському театральному глядачу (режисеру, актору) більше відомо про те, що відбувається у Великобританії чи Німеччині, аніж про досвід найближчих сусідів. Польща, Угорщина, Словаччина, Молдавія, а понад усе Румунія — є сліпою плямою не лише для наших акторів і режисерів, але й для театрознавців. І якщо польські та угорські театри іноді приїжджають до нас на фестивалі, то решта країн через закритість України для нас майже — Гондурас.

Прохолодні політичні стосунки між Україною та Румунією позначилася і на театрі: румунські трупи не приїжджають до України на гастролі, режисерів не запрошують ставити свої вистави, бракує спільних акторських майстер-класів. І про це доводиться шкодувати, тому що румунська альтернативна сцена є надзвичайно перспективним і корисним досвідом самоорганізації та автономії.

У Румунії помітна тенденція до створення самостійних театрів, що мають невеличкий, але цілком самостійний бюджет. Такі альтернативні театри розміщуються у підвалах, на дахах, в кафе, а іноді домовляються із академічними театрами про невеликі сцени. Таким є театр Aualeu із Тімішоари, який після тривалого перебування у гаражі вирішив заснувати кафе, яке в перервах між виставами давало би постійний прибуток та дозволяло займатись виключно театральною діяльністю. Кафе знаходиться у невеликому затишному будинку в центрі міста. «Театральну залу», кімнати для відвідувачів кафе та подвір’я актори оформлювали самостійно, зносячи різні дрібнички із дому. На стінах — полиці із книгами про мистецтво, на маленьких столиках — свічки, а за барною стійкою — самі актори. Із домашньої атмосфери кафе глядач органічно перетікає у театральну залу, де показують серйозні вистави для дорослих або лялькові спектаклі для глядачів різного віку.

Столичний театр Luni de la Green Hours демонструє свої вистави у арт-кафе, яке для колективу є вигідним комерційним партнером. Тут із другої половини дня панує богемний балаган: глядачі палять дорогі цигарки, дегустують коктейлі та голосно коментують гру акторів. Така поведінка є неприпустимою для академічного театру, що звик тримати своїх глядачів у тишині та темряві, але тут — комунікація відбувається на всіх рівнях. Театр Luni de la Green Hours прагне утвердити інший спосіб спілкування із своєю публікою — за допомогою взаємної провокації. Чітких меж прийнятної поведінки тут майже не існує: і глядачі, і актори мають бути готові до незапланованих випадів. Молоді актори прагнуть інновацій, не бояться шокувати, хочуть навчити сприймати театр по-новому. Через це більшість вистав у репертуарі театру належать до нової драми, яка є дуже гнучкою для експериментів.

Ще одним прикладом румунської клубної театральної діяльності є індивідуальні виступи акторів, які у перервах між репетиціями розминаються у коротких «шоу», що показують в арт-клубах та різних богемних забігайлівках. Як для актора, так і для розважального закладу такі союзи мають спільний комерційний інтерес: для клубу — це культурна програма на вечір, для актора — професійний досвід і можливість мінімального заробітку. Молоді акторки ставлять так звані one woman show, короткотривалі постановки (до півгодини) з мінімальним реквізитом.

Критичне резюме

Таке ефективне існування театрального андеґраунду, як в Румунії, поки що, на жаль, маловідоме в Україні. Молоді українські театральні режисери часто йдуть у більш прибутковий бізнес, перекваліфіковуючись у кліпмейкерів чи в інших творців маскульту. А ті, в кого ще залишилась хоч якась доля голої ініціативи та молодого запалу, ставлять напіваматорські вистави у приміщеннях на кшталт Культурно-мистецького центру НАУКМА. Але цей оптимізм згодом вигорає, і на горизонті залишаються театри, які зуміли вкорінити себе у комерційний потік, якість яких залишає бажати кращого. Для того, щоб запозичати ефективні схеми розвитку незалежних культурних закладів треба створити спільний простір для театральних дискусій та конференцій, а також для обміну важливим досвідом. У цьому напрямку повинні працювати міжнародні мистецькі резиденції, воркшопи для акторів та режисерів, а також спільні роботи між румунськими та українськими театральними діячами. І для початку українській стороні треба позбутися мовного бар’єру та нарешті вивчити англійську.


Другие статьи из этого раздела
  • Максим Курочкин: «Неочевидные возможности драматургии»

    Мне повезло увлечься драматургией, когда доминировало мнение: «современной драматургии нет». Пьесы писали отборные безумцы, которые не могли без этого. А сейчас видим расцвет и огромное количество новых интересных авторов. Уже никто, даже самый неадекватный критик не сможет сказать, что современной драматургии нет. Но безумцев стало меньше, как ни странно, тоскую по ним
  • Неда Неждана у театрі Франка

    Розмова з Недою Нежданою, драматургом, перекладачем, культурологом. Її п’єси йдуть в різних театрах Києва, її рок-опера за мотивами «Тараса Бульби» була здійснена в Муніципальному театрі «Київ». 25-го і 27-го вересня її п’єсу за мотивами трагічно-романтичної повісті Ольги Кобилянської «У неділю рано зілля копала» показали в театрі ім. І. Франка.
  • На пам’ять про Олександра Абдулова

    3 січня о 7:20 ранку в Центрі серцево-судинної хірургії імені Бакулєва помер народний артист Росії Олександр Абдулов Абдулову було 54. Потрапивши в лікарню в серпні 2007 року з загостренням виразки шлунку, актор після операції поїхав в Ізраїль на консультацію. Медики знайшли у нього рак легень четвертої стадії. Хвороба вразила й інші внутрішні органи: печінку, підшлункову залозу, нирки. Четверта стадія раку вважається невиліковною, але існують новітні засоби, завдяки яким роками можна стримувати хворобу, а то й дати їй відсіч. Відома, наприклад, неймовірна перемога над раком латино-американського письменника Гарсіа Маркеса.
  • Сучасна українська драма на папері

    Щойно з друку, ще тепла, потрапила у світ збірка п'єс сучасних українських драматургів  «Драма.UA», презентація якої відбудеться у межах ХХ Форуму видавців у Львові. До збірки увійшли роботи п’ятьох драматургів-переможців конкурсу україномовних п єс  «Драма.UA-2012»: «Дівка на відданє „Віри Маковій, „Бал бетменів“ Тетяни Киценко, „Хома Брут“ Артура Млояна, „Партія“ Євгена Марковського та  „Дерева спізнюються на автобус“ Олеся Барліга.
  • Результати «Тижня актуальної п’єси»

    Закриття Другого фестивалю сучасної драматургії «Тиждень актуальної п’єси» відбулося в кав ярні-книгарні «Бабуїн» в суботу, 30 жовтня, о 19:00. Переможців конкурсу фестивальних читок було оголошено, а їх п’єси нагороджено фінансуванням на постановку в розмірі 15 000 кожна.

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?