|
Румунський досвід альтернативного театру10 января 2010Міжнародний оглядВікторія Миронюк Як не дивно, але українському театральному глядачу (режисеру, актору) більше відомо про те, що відбувається у Великобританії чи Німеччині, аніж про досвід найближчих сусідів. Польща, Угорщина, Словаччина, Молдавія, а понад усе Румунія — є сліпою плямою не лише для наших акторів і режисерів, але й для театрознавців. І якщо польські та угорські театри іноді приїжджають до нас на фестивалі, то решта країн через закритість України для нас майже — Гондурас. Прохолодні політичні стосунки між Україною та Румунією позначилася і на театрі: румунські трупи не приїжджають до України на гастролі, режисерів не запрошують ставити свої вистави, бракує спільних акторських У Румунії помітна тенденція до створення самостійних театрів, що мають невеличкий, але цілком самостійний бюджет. Такі альтернативні театри розміщуються у підвалах, на дахах, в кафе, а іноді домовляються із академічними театрами про невеликі сцени. Таким є театр Aualeu із Тімішоари, який після тривалого перебування у гаражі вирішив заснувати кафе, яке в перервах між виставами давало би постійний прибуток та дозволяло займатись виключно театральною діяльністю. Кафе знаходиться у невеликому затишному будинку в центрі міста. «Театральну залу», кімнати для відвідувачів кафе та подвір’я актори оформлювали самостійно, зносячи різні дрібнички із дому. На стінах — полиці із книгами про мистецтво, на маленьких столиках — свічки, а за барною стійкою — самі актори. Із домашньої атмосфери кафе глядач органічно перетікає у театральну залу, де показують серйозні вистави для дорослих або лялькові спектаклі для глядачів різного віку. Столичний театр Luni de la Green Hours демонструє свої вистави у Ще одним прикладом румунської клубної театральної діяльності є індивідуальні виступи акторів, які у перервах між репетиціями розминаються у коротких «шоу», що показують в Критичне резюмеТаке ефективне існування театрального андеґраунду, як в Румунії, поки що, на жаль, маловідоме в Україні. Молоді українські театральні режисери часто йдуть у більш прибутковий бізнес, перекваліфіковуючись у кліпмейкерів чи в інших творців маскульту. А ті, в кого ще залишилась хоч якась доля голої ініціативи та молодого запалу, ставлять напіваматорські вистави у приміщеннях на кшталт |
2007–2021 © teatre.ua
Все права защищены. При использовании материалов сайта, гиперссылка на teatre.ua — обязательна! |
Все материалы Новости Обзоры Актеры Современно Видео Фото обзор Библиотека Портрет Укрдрама Колонки Тиждень п’єси Друзья | Нафаня |
Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед
Не написал ни одного критического материала
Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)
Терялся в подземке Москвы
Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами
Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах
Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)
Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву
В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»
Стал киевским буддистом
Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке