Театр починається з вішалки…21 мая 2012

За лаштунками Молодого театру. Частина перша

Розмовляла з Тетяною Фроловою,

гардеробницею театру, Анна Андрусенко

Фото Євгенія Рахна

Вступ

Частина 2.

Частина 3.

Частина 4.

Частина 5.

Як довго ви працюєте в «Молодому театрі«?

Працюю п’ятий сезон, а раніше мала справу з електронною технікою на заводі. Колись я мріяла присвятити себе театру, відчувала, що це — моє друге «я», але так не склалося в житті. А коли з’явилася можливість працювати тут, я із задоволенням погодилася. Я дуже люблю дивитися спектаклі.

Тетяна Фролова — гардеробниця «Молодого театру» Тетяна Фролова — гардеробниця «Молодого театру»

Чи змінилося ваше ставлення до театру після того, як ви прийшли сюди працювати?

Так, дійсно, моє ставлення змінилося відтоді, як я почала тут працювати. Я побачила, яка каторжна робота в акторів, дуже-дуже тяжка. Кожен із них віддається своїй справі. Вони в нашому театрі всі — гарні, з усіма вітаються, і немає такого, щоб ходили і не звертали уваги на нас.

Маєте улюблених акторів?

Це дуже великий список. З великих майстрів це — Тетяна Стебловська, Валерій Шептекіта, Тамара Яценко, Олексій Вертинський (він наш загальний улюбленець), Ігор Щербак. А взагалі можна всіх підряд називати, бо актори в нас всі чудові.

Коли є вільний час, переглядаєте постановки?

Я вам скажу чесно: якби такої можливості не було, я би тут не працювала жодного дня. Деякі вистави дивимося по десять разів.

Які ваші улюблені вистави?

Я взагалі люблю все комедійне — така вже за натурою. Мої найбільш улюблені, на жаль, вже зняли з репертуару, це — «За двома зайцями» … А є ще така гарна вистава — «Звичайна історія. Класика мені дуже подобається… Ми ж дивимось, самі ж розумієте, багато… Навіть, коли фільм переглядаєш п’ятий чи десятий раз, то вже не на сюжет звертаєш увагу, а на гру акторів. І в театрі так само, цікава гра акторів.

Що вам приносить найбільше задоволення у роботі?

Спілкування з людьми. Як то кажуть: театр починається з вішалки… Всі свої враження від вистави люди спочатку розказують нам. Спілкування — це найперше, а все інше — то обслуговування і заробляння грошей. То вже, як Господь велів, — життя змушує. Мені подобається, що тільки я працюю тільки ввечері, а цілий день я — вільна: діти, онуки, сім’я. А все літо я вдома, це теж дуже важливо.

Коли починається ваш робочий день?

Ми приходимо за годину до вистави, готуємося, номерки розвішуємо, столик витираємо.

Глядач з часом змінюється?

Загалом в театр ходять одні й ті ж люди. Просто це для мене було надзвичайним відкриттям. Я не думала, що люди так ходять до театру — одні й ті ж, одні й ті ж. Дуже рідко приходять ті, хто в нашому театрі вперше.

Кого більше? Молоді чи старшого покоління?

Різного віку. Наш театр подобається, наскільки ми чуємо відгуки від людей. Всі кажуть, що наші актори дуже віддані своїй справі. І це ми теж помітили, тому й хочеться ходити дивитися вистави другий, третій, десятий раз.

На вашу думку, чи відрізняється черга в гардероб від черги, до прикладу, в магазин?

Знаєте, ті, які ходять у театр, вони й за ковбасою, певно, ходять, але у театрі, гадаю, вони мають абсолютно інший настрій. Люди одні й ті ж, але тут у них якесь особливе натхнення. Ми посміхаємося весь час, можемо навіть себе самі похвалити, бо хто ж нас похвалить, як не ми самі?! Люди до нас дуже гарно ставляться, завжди дякують по двісті разів на день.

Чи змінюється з часом ставлення публіки до вашої професії?

Знаєте, мені навіть дивно, що люди з такою повагою ставляться. Буває, хтось зверхньо подивиться, але дуже рідко — раз на сезон невиховані приходять. Взагалі життя трошки змінилося, і люди всі розуміють, що зараз всі працюють не обов’язково там де, є бажання…

Що вас може роздратувати на роботі?

Тільки хамство, яке буває вкрай рідко. У мене загострене почуття власної гідності, ніколи нікому не дозволяла себе принижувати. І не дозволю.

Були якісь курйозні випадки у вашій практиці?

Усе якось рівно, гладко. Нарікань на нас ніколи не було. Ми з усіма дружимо, і з нами всі дружать. Наприклад, на свята нам дарують квіти. Є дідусь, який на 8 березня завжди всіх вітає шоколадками. Нам подобається працювати, кожен рік тільки думаємо: чи візьмуть нас, чи не візьмуть, бо ми працюємо за контрактом.

Чи переживаєте ви за акторів, коли глядачам щось не сподобалося?

Так, завжди. Буває, що в антракті люди приходять, їм щось не сподобалося, вони хочуть піти. Майже завжди ми кажемо: «Для того, щоб судити, треба подивитися до кінця, будь ласка, ця година у вас щось забере?». Ми їх вмовимо, а потім вони після вистави приходять і дякують. Наприклад, є така вистава в нас «Звичайна історія», там розповідається про життя звірів і людей. Звірі говорять між собою, а люди не розуміють і думають, що це там якесь дитяче щось. А ця вистава така глибоко психологічна річ, її потрібно додивитися до кінця.

Ким ви мріяли бути в дитинстві?

Актрисою. Я навіть вступала в театральний імені І. К. Карпенка-Карого. Це була моя мрія. Я навіть, коли вмикаю телевізор, завжди дивлюся те, що стосується театру і кіно. Мені цей дух подобається. Я ж всього Станіславського прочитала, я все це знаю, багато чого розумію.

На репетиції ходите?

Ні, а чому ми будемо на них ходити? Ми ходимо на готовий продукт. Це в нас Алла, прибиральниця, на репетиції ходить, а потім приходить і каже: «Дівчата, хороша має бути вистава, я все бачила!»

ви відчуваєте себе частиною такої великої творчої фабрики?

Звичайно! Коли наша казка «Дроздобород» Золоту пектораль отримала, так ми всі говорили про це, розказували всім знайомим.

p


Другие статьи из этого раздела
  • На пам’ять про Олександра Абдулова

    3 січня о 7:20 ранку в Центрі серцево-судинної хірургії імені Бакулєва помер народний артист Росії Олександр Абдулов Абдулову було 54. Потрапивши в лікарню в серпні 2007 року з загостренням виразки шлунку, актор після операції поїхав в Ізраїль на консультацію. Медики знайшли у нього рак легень четвертої стадії. Хвороба вразила й інші внутрішні органи: печінку, підшлункову залозу, нирки. Четверта стадія раку вважається невиліковною, але існують новітні засоби, завдяки яким роками можна стримувати хворобу, а то й дати їй відсіч. Відома, наприклад, неймовірна перемога над раком латино-американського письменника Гарсіа Маркеса.
  • Инженеры человеческих душ: Театр «АХЕ»

    Театр «АХЕ» часто называют алхимическим, на сцене они творят чудеса с помощью хитроумных приспособлений, машин и агрегатов, все в их спектаклях кипит пудрой и дымом. Совмещая, как равноправные, два искусства — живописное и сценическое, они придерживаются невербального театра, или недраматического: одна безмолвная сцена, наполнена символами, загадками, сменяет другую. Они держутся внутренним сюжетом, похожи на поток сознания, взрывающийся и расцветающий дивными и страшными цветами.
  • Гример без грима

    До того, как я попала в театр, у меня было несколько профессий. А, когда я пришла в театр и начала работать художником-гримёром, поняла — я на своём месте. Ещё со школы я занималась в театральных кружках, участвовала в спектаклях. Режиссёры советовали идти учиться, но что-то меня останавливало.
  • Вірляна Ткач: «Найкращі речі в театрі трапляються випадково»

    «Я ніколи не думала, що буду в театрі. В дитинстві хотіла бути астронавтом, мене вабив простір. Потім хотіла бути балериною. А тоді побачила, що ніхто мене серйозно не бере, і вирішила бути поетом»
  • Лютый/Февраль’ 2014: диалог состоялся

    Короткий огляд VI локального театрального фестивалю

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?