The Living Theater — досвід театру непокори…06 мая 2009

Автор Вікторія Миронюк

Аль Пачіно про Living Theatre і акторську майстерність

Фільм про Living Theatre

The Living Theatre— класичний зразок політичного театру — заснований у 1947 році студенткою Джудіт Маліна, емігранткою із Німеччини, та Юліаном Беком, художником-експресіоністом із Нью-Йорка. У різні часи в його складі були як зірки Голівуду, так і звичайні волонтери без акторської освіти, але всі його учасники прагнули впливати на соціальну та політичну дійсність. Спершу в The Living Theatre йшли постановки класичної поетичної драми (Луїджі Піранделло, Гертруда Стайн), пізніше актори спрямували свою увагу лише на критику суспільно-політичного устрою. Вже з середини 60-х творча група починає активно використовувати театр як засіб соціальних змін. Визначними досягненнями цього періоду стали вистави Mysteries and Smaller Pieces, Antigone, Frankenstein і Paradise. Найбільш екстремальними вважалися уривки із вистави Paradise Now, що містили заклики до свободи на кшталт куріння маріхуани та оголення в публічних місцях. Дехто із глядачів долучався до свободи одразу ж у момент постановки.

The Living Theatre The Living Theatre

Актори заохочували глядачів до активного протесту, в тому числі — ненормативною лексикою — їхньою метою було поширити вулицями революцію. І замість розважального шоу аудиторія „The Living Theater” отримувала порцію фізичного і політичного страху і… сама сплачувала за нього… Навіщо? Певно, якась її частина була мазохістами, інших вабила погана слава цього творчого осередку, а дехто сприймав їх діяльність як своєрідну спробу змінити соціальну реальність.

Унаслідок радикальних пацифістських закликів театр дуже скоро вступив у конфлікт із культурним істеблішментом і перетворився на опозиційний творчий центр. Згодом його філії були закриті, а творчий колектив почав свої гастрольні шукання. У 80-х роках The Living Theater розробив нові інтерактивні техніки, які дозволяли глядачам долучатися до гри акторів на сцені, їх використовували у виставах: Prometheus at the Winter Palace, The Yellow Methuselah і The Archaeology of Sleep.

У 1985 році після смерті Юліана Бека керівником театру став Хенон Резніков, тоді ж відкрилося нове театральне приміщення на Манхеттенському Іст-Сайді, де пройшли вистави: The Tablets, I and I, The Body of God, Humanity, Rules of Civility, Waste, Echoes of Justice та The Zero Method.

Із 1999 року The Living Theatre локалізувався в Італії, де продовжував створювати вистави на політичну тематику, а також музичні та танцювальні перформанси. Варто виділити їхній перформанс Resistenza, в основі якого — відтворення руху опору проти німецької окупації 1943–45 років. Пізніше на його ґрунті було створено антиглобалістську виставу «Resist Now!», яку театр демонстрував у Європі та США.

Paradise today by Max Waldman Paradise today by Max Waldman

У 2001 році творчий колектив театру працював у Бейруті, прагнучи поширювати пацифістські ідеї в регіоні. Були здійснені виїзні вистави у в’язниці для політичних в’язнів в Хіам, але значного впливу на глядачів вони не мали.

Звичайно, більш значущими для американців є вистави театру про американську дійсність. Зокрема, NOT IN MY NAME[1] («Не від мого імені») — перформанс, що є протестом проти смертної кари в Америці, і відбувається у момент її здійснення. Це також вистава The Brig («Військова в’язниця») і продовження вуличної вистави «No, sir, no» («Ні, сер, ні») проти проходження військової служби. У виставі відтворюється один день із життя десятьох моряків-в’язнів, які відбувають своє покарання в іноземній країні. Декорації та точний графік дій «ув’язнених» (час підйому, сніданок тощо) створюють враження реальності. Кімната для полонених щільно заповнена двоповерховими ліжками із білими демаркаційними лініями та умивальником на краю. Глядачі мають змогу спостерігати за полоненими від світанку до ночі, переживаючи разом з ними їхнє життя.

Юліан Бек, засновник Living Theatre. Сан-Франциско 1969 Юліан Бек, засновник Living Theatre. Сан-Франциско 1969

Зараз Джудіт Маліна 83 роки, Хенон Резніков помер рік тому. Однак театр досі існує і навіть із допомогою впливових людей збирає гроші на побудову нового приміщення.

Варто сказати, що The Living Theater справді заслужив свій статус політичного театру — понад 60 років творчо-соціальної діяльності роблять його класичним революційно-опозиційним осередком.

Соціально-політичні і методологічні засади The Living Theatre:

· Сцена для The Living Theatre є засобом оприлюднення соціальних і політичних ідей і уподобань

· Актор The Living Theatre максимально наближений сам до себе, ідеї його героя — це ідеї особистості актора

· Актор The Living Theatre заангажований також і позасценічним простором

· The Living Theatre прагне максимального контакту із глядачем, у тому числі у вигляді залучення його до процесу гри

· The Living Theatre створює інтерактивний сценічний простір, усуваючи межу між театром і реальністю

Афіша вистави Brig Афіша вистави Brig

[1] Під час смертної кари злочинця вбивають від імені Американського народу. Тому акція носить назву «Не від мого імені».


Другие статьи из этого раздела
  • Оксана Дудко: «Ми придумали фест, де можна було все»

    Львівський фестиваль аматорських театрів і театрів-студій «Драбина» вже вшосте завершив собою мистецький листопад. Розпочата як студентська витівка, «Драбина» за шість років перетворилася на офіційний повномасштабний фестиваль. «Драбина» на сьогодні впевнено зайняла свою нішу в культурному житті міста. Оксана Дудко, одна з організаторів «Драбини», розповідає про фестиваль, його справжні цілі і його невдачі.
  • Go-Go Гоголь. Интервью с Владом Троицким о «Гоголь фесте»

    С 7 по 14 сентября в Киеве прошел мультикультурный фестиваль европейского уровня — «Гоголь Fest», цель которого — объединение украинского искусства вокруг образа Н.В.Гоголя. Интервью с Владом Троицким.
  • Антон Адасинский: человек, станцевавший сон

    Мир, в котором он живет, наполнен невыразимым и вышедшим из тела сна, зовется DEREVO, он и сам — Дерево. Его появление на свет, скорее всего, происходило так: на заднике красного заката на темный просцениум неба худым полумесяцем из полудремы вышло человеческое тело. Терзаясь тоской по невысказанным словам, оно потягивалось и подпрыгивало, ломалось и гримасничало, корчилось и кривлялось. Кулисы стремительно исчезали, и оставалось огромное пространство телесной боли, рассказанной спектаклями.
  • Хореограф в екзилії

    «Я ламаю ритм музики як такий. Я пробую відчути композитора. Хореографи, як правило, чують лише головний ритм, а я чую нюанси. І я вибудовую паралельний ритм, який доповнює чи створює музику з пластики та звуків». Сергій Швидкий — український хореограф-експерементатор. Балетом почав займатися з 10 років. Був вимушений виїхати з України до Канади, де і проживає по нині. Працює шофером лімузина, ставить фігурне катання, набігами приїздить до України. Привозить спектаклі апробовані на Міжнародних фестивалях, такі як «у полоні Кармен у полоні»
  • Баса Джаникашвили. О грузинском театре

    Театральная Грузия сегодня чрезвычайно зависима от зрителя. Предлагая прямолинейные и пошлые постановки, отмеченные вульгарным юмором «ниже пояса», режиссеры утверждают, что их основной задачей является — вернуть зрителя в театр.

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?