Сучасна українська драма на папері

текст Андріани Стахів

 

Щойно з друку, ще тепла, потрапила у світ збірка п єс сучасних українських драматургів «Драма.UA», презентація якої відбудеться у межах ХХ Форуму видавців у Львові. До збірки увійшли роботи п’ятьох драматургів-переможців конкурсу україномовних п єс «Драма.UA-2012»: «Дівка на відданє» Віри Маковій, «Бал бетменів» Тетяни Киценко, «Хома Брут» Артура Млояна, «Партія» Євгена Марковського та «Дерева спізнюються на автобус» Олеся Барліга.

Перед тим, як потрапити у збірку, п єси молодих авторів бували на глядацькому розгляді у читаннях, але не видавалися. Загалом беручи, видання робіт сучасних українських драматургів не є надто поширеною практикою. Поки що у цій галузі можна відзначити презентовану минулого року, також під час Форуму видавців, збірку п єс трьох конкурсів — «Коронації слова», «Драми.UA» й Тижня актуальної п єси — та збірку п єс українсько-німецького драматурга Павла Ар є. Тому вихід цьогорічної книжки є важливою подією і для авторів, і для творців конкурсу україномовних п єс «Драма.UA».

«Метою конкурсу „Драма.UA» є промоція сучасної української драми. Ми як організатори і глядачі мріємо про те, щоб сучасну драматургію можна було легко купити й прочитати чи без проблем знайти у репертуарах українських театрів. Тому видання переможців конкурсу є для нас хоч і маленьким, однак дуже важливим кроком, — розповідає упорядник збірки та організатор конкурсу п єс «Драма.UA» Оксана Дудко.

 

Книжка вийшла накладом 1 000 примірників, і після Форуму її презентації мандруватимуть іншими містами України. Також видавці обіцяють, що «Драма.UA» незабаром потрапить в книгарні, національні та обласні бібліотеки для дорослих.

Учасники проекту «Драма.UA». Архів фестивалю.

 

Роботу над цією збіркою видавець Альбіна Позднякова називає своєрідним видавничим експериментом, оскільки сучасна українська драматургія — нечастий гість на полицях книгарень і бібліотек.

«Ми вперше бралися за драму. І, звісно, є страх, що вона, як і поезія, не користуватиметься попитом, але, з іншого боку, є й велике бажання підтримати сучасну драматургію, зробити для неї зелене світло бодай на одному зі шляхів, — ділиться своїми враженнями Альбіна Позднякова. — І нехай цього року у книжці зібрані, може, й не ідеальні п» єси молодих драматургів, але всі драматурги, відібрані журі фестивалю «Драма.UA», мають певний потенціал. І гадаю, вони варті того, щоби дати їм шанс першої публікації. Зрештою, конкурси на те й робляться, щоб відшуковувати молодих авторів і давати їм змогу вчитися на своїх досягненнях і помилках. Це лише перший крок, тому не варто судити цю книгу жорстоко. Я радше розглядаю її як часовий зріз того, що відбувається у сучасній україномовній драмі «.

 

Великою мірою п'єси збірки створюють тематичний контраст. Молоді драматурги звертаються і до глибинної людської сутності почуттів, і до проблем політики, української історії, переосмислюють літературну класику, описують богемне середовище та життя звичайних людей. Автори використовують живу мову з різноманітними діалектами, сленґами, суржиком та іншими її проявами. Різняться також час та умови написання творів.

З архіву «Драма.UA-2012»

Зокрема, п єса «Хома Брут» Артура Млояна отримала особливу відзнаку журі за віртуозну майстерність драматурга у перенесенні класичного твору на мову театру. «За основу п» єси «Хома Брут» взята повість Гоголя «Вій» з максимальним збереженням її структури та прямої мови, — пояснює Артур Млоян. П єси «Партія» («Революція зачекає?») Євгена Марковського й «Дерева спізнюються на автобус» Олеся Барліга посіли третє місце. «Бал бетменів» Тетяни Киценко опинився на другому. А п єса «Дівка на відданнє» Віри Маковій здобула перше місце.

«П» єса про постмодерну людину, яка весь час тікає від життя, придумуючи собі купу його варіацій, тільки щоб не стати у найважливіше, — розповідає про свою роботу Віра Маковій. — Героїня п єси сподівалася і розраховувала тільки на себе, а у відповідальний момент просто злякалася і не пішла у життя, чим обламала його собі. Сьогодні люди здебільшого все вирішують своєю головою, замість того щоб довіритися, дочекатися, дослухатися того, що до них мовиться, і жити відкриваючи свою долю, а не штурмуючи і муштруючи її, від чого самі знесилюються і страждають.

П єса Євгена Марковського стала результатом роботи на другому семінарі для українських та грузинських драматургів, який проводили представники британського Royal Court.

«Взагалі-то, сам текст народився завдяки роботі з англійськими драматургами та режисерами. Перший семінар, який пройшов у Тбілісі в травні 2011 року, завершився створенням п» єси Cuntsuffering (саме її, серйозно перероблену, в березні 2013 року під назвою Twatted прочитали у Лондоні). Після другого семінару (а він відбувся у грудні 2011 року у Львові) я вирішив писати зовсім нову п єсу. Хоча в принципі, виходячи із завдань британської команди, мав би покращувати вже написану. Але так сталося, — розповідає про появу своєї п єси Євген Марковський. — Проте важко сказати, чи візьметься хтось ставити «Партію». Все ж таки у ній дуже багато локацій, а також немала кількість «масовок». Хоча режисерам видніше.

Першу нагоду почути уривки п єс, поспілкуватися з авторами, видавцями та ідейними натхненниками збірки, потримати її у руках й оцінити самостійно усі охочі матимуть вже зовсім скоро — під час презентації книги під час Форуму видавців у цю п’ятницю.


Другие статьи из этого раздела
  • Тамара Антропова: Про жизнь в театре и театр в жизни

    Тамара Антропова в отличие от многих начинающих постановщиков берет в основу своей режиссуры не коммерческий, а сложный драматический материал, часто с философской основой. Ее работа «Меня нет…», созданная совместно с Анастасией Осмоловской,  — результат не только глубокого проникновения в сферу социальных и личностных отношений, но одновременно трогательное выражение любви к человеку.
  • Карагьозджу Дженгіз Озек: «У культурному плані Туреччина — країна мозаїчна»

    Влітку, коли у багатьох країнах завмирає театральне життя, у Туреччині продовжують влаштовувати вистави традиційного народного театру «Карагьоз». Ця форма тіньового театру поширилася на теренах Османської імперії орієнтовно з XV століття, спочатку як розвага для Султана, а згодом як улюблена забава мешканців стамбульських кварталів. Цього року священний для мусульман місяць Рамазан тривав з 1 до 28 серпня. У цей період, лише після заходу сонця, коли за релігійними канонами дозволяється випити води та перекусити, правовірні мали можливість долучитися і до розваг. Відтак на багатьох майданчиках Стамбула та курортних містечок Туреччини майстри тіньового театру «Карагьоз» дивували новими пригодами чорноокого відчайдухи Карагьоза та його друга Гаджівата як місцеве населення, так і численних туристів. Упродовж століть ці традиційні маски, простака та грамотія, неодноразово трансформувалися, але ніколи не втрачали свого національного колориту та ментальних рис
  • Премьера в Черкассах документального спектакля

    29-го октября в 18:30 в Черкасском академическом областном украинском муздраматическом театре им Т. Г. Шевченко будет показана премьера документального спектакля о городе Черкассы «Город на Ч.». Проект инициирован театром под руководством Владимира Осипова и независимым центром ТЕКСТ (Наталия Ворожбит, Андрей Май, Марыся Никитюк).
  • Лев Додин: вырванные мысли*

    «Если всерьез озабочен рождением спектакля, ты волей-неволей анализируешь пьесу или прозу, анализируешь материал жизни, и так или иначе пытаешься разгадать сверхзадачу автора. Но разгадать ее можешь только так, как ты сам ее понимаешь. Нет, наверное, таких режиссеров, которые сознательно берут пьесу с мыслью:» Дай-ка я ее переделаю!.. «Но вообще не самовыражаться невозможно! Можно сколько угодно объяснять Някрошюсу, что нужно ставить проще, он искренне не поймет, о чем речь»
  • Елена Ковальская о становлении «новой драмы» в России

    Владислав Троицкий, узнав о существовании «Любимовки», предложил рассказать на ГогольFestе, как функционирует наш фестиваль, и как ему удалось изменить ситуацию в российском театре. То, что он изменил ситуацию — это чистая правда. Двадцать лет назад, когда в театре отменился диктат идеологии, которую в основном через современную пьесу и продвигали, о современной пьесе забыли, как о страшном сне.

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?