«В Единбурзі „скуповуються“ директори міжнародних фестивалів»08 сентября 2008

МІЖНАРОДНИЙ ТЕАТР/ ІНТЕРВ’Ю

ЕДИНБУРГ

ЕДИНБУРЗЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ ФЕСТИВАЛЬ

СЕРПЕНЬ 2008 року

Говорить Джекі Вестбрук,

Піар-менеджер Единбурзького Міжнародного фестивалю

Розмовляла Марися Нікітюк

Фото Ольги Закревської

Як ви формуєте програму Единбурзького Міжнародного фестивалю? Що є першочерговим: загальна тема фестивалю чи конкретний спектакль?

Це другий фестиваль, на якому Джон Мілз виступає ідеологом і директором. Фактично, програма фестивалю — це бачення однієї людини. Безумовно, ідея не може бути всеохопною, є матеріал, який не відповідає загальній концепції фестивалю. Але, якщо Джон відчуває, що перед ним — неабиякі митці, які роблять цікавий проект, то вони будуть представлені в Единбурзі. Він також має ідеї щодо проведення наступних фестивалів, уже ведуться переговори на 2011 рік, з оркестрами та операми, які мають графік, розписаний на роки вперед.

Як ви обираєте трупи?

Джон постійно їздить на інші театральні фестивалі, в конкретні театри, які його запрошують, іноді — на запросини Британської Ради, щоб щось таке подивитися. Він має багато контактів, друзів, знайомих професіоналів у всьому світі, які рекомендують йому постановки або режисерів. Але з кожним конкретним проектом складається по-різному. Наприклад, ідея опери «Король Рогер» за музикою польського композитора ХХ ст. Кароля Шимановського виникла у Джона Мілза вісім років тому, коли він був директором Мельбурнського фестивалю. Разом з російським диригентом Валерієм Гергієвим вони обідали і обговорювали композиторів. Коли Мілз сказав, що його дуже цікавить музика Шимановського, Гергієв відповів, що не дуже знається на польській музиці, але це йому цікаво. І пройшло вісім років перш ніж ми побачили втілення цієї ідеї, до якої згодом приєднався ще і Петербурзький Маріїнський театр. У результаті проект став міжнародним.

Джекі Вестбрук піар-менеджер Единбурзького міжнародного фестивалю Джекі Вестбрук піар-менеджер Единбурзького міжнародного фестивалю

Я читала, що з появою Джона Мілза фестиваль став більш експериментальним?

Це не зовсім так. Програма фестивалю зазвичай була дуже розгалужена і трішки пафосна, Джон має оригінальний погляд на музику, з’явилося більше контемпорарі, ніж у попередні роки.

Цьогорічна програма орієнтована на Польщу та Іран?

Так, у нас були вистави з Ірану цього року, хоча це не новина для Единбурзького фестивалю — такі екзотичні проекти, ми, до прикладу, привозили японців в минулі роки. Просто люди можуть подивитися звичний для себе театр протягом року, а на фестивалях їм хочеться більше дізнатися про інші культури.

Джон розпочав роботу над фестивалем-2008 з переосмислення його заснування (1947-й рік). Це був страшний час після Другої Світової, і фестиваль був проявом людських фантазій, того, чим Європа могла би бути. Він мав об’єднати Європу і зцілити її після війни. Зараз Джон намагається зрозуміти, чим Європа є сьогодні. Приїхавши з Австралії, вын привіз уявлення про Європу як про стародавню, традиційну, спокійну і стабільну землю, які виявилися помилковими. Досі з’являються нові країни, розпочались військові дії на території Грузії, межі країн нестабільні. Тож цього року ми спробували подивитися, як змінилася Європа і як змінилися кордони з часу заснування фестивалю. Тому і підзаголовок фестивалю: «Митці без кордонів».

«Так, у нас були вистави з Ірану цього року, хоча це не новина для Единбурзького фестивалю — такі екзотичні проекти, ми, до прикладу, привозили японців в минулі роки» «Так, у нас були вистави з Ірану цього року, хоча це не новина для Единбурзького фестивалю — такі екзотичні проекти, ми, до прикладу, привозили японців в минулі роки»

про кордони ментальні чи геополітичні?

І про ті, й про ті. Наприклад, «4:48 Психоз» — постановка про кордони між життям та смертю, коли героїня зважується на самогубство. Але ми говорили цього року і про культурні кордони, і про соціальні кордони, і політичні. Хоча справжнім натхненням для мистецтва є стіни, які ми набудували, захищаючись один від одного, і ті психологічні блоки, що ми звели в собі і сильно заплуталися в їхніх лабіринтах. Такі кордони найбільше надихають мистецтво.

Яким критеріям має відповідати постановка, щоб потрапити на фестиваль?

Якість та краса. Хоча краса в мистецтві — поняття дуже суб’єктивне. Джон ніколи не візьме виставу, яка підходить по темі, але не дотягує за якістю, в світі, на щастя, багато чудових митців, тому він може домовлятися з ними, якщо їх постановка не вписується цього року на наступний.

Відбір відповідає тому, що зараз популярно в Британії?

Важко взагалі визначити, який стиль театру зараз є популярним у Великій Британії. Та і взагалі все залежить від режисера та акторів, а не від конкретної стилістики. Джонатан керується внутрішньою шкалою оцінювання.

Сара Кейн стартувала десять чи більше років тому на Фрінджі, з театром «вам-в-обличчя». Це був приклад життя по інший бік цивілізованого кордону, який Сара доносила своєю мовою. Це було так само цікаво, як і у випадку з косовською виставою «Класовий ворог»: британську п’єсу Найджела Вільямса було перенесено в Боснію.

Якого віку переважна аудиторія театральної програми фестивалю?

Демографічна картина музичної та театральної частини, звісно, молодша за оперну та класично-музичну, думаю, це нікого не здивує. Польська молода компанія ТР Варшава привезла дві зовсім різні постановки: «4:48 Психоз» за п’єсою Сари Кейн і «Дібук» про Холокост. Вікова різниця аудиторії на обидва спектаклі однієї і тієї ж компанії вражає. Ім’я Сари Кейн досить популярне в молодих колах. Але, наприклад, Манчестерський фестиваль молодих робіт, що проходив торік вперше і йтиме в режимі бієнале, презентував оперу за участі поп-зірки. Так, зараз у світі багато хто робить, залучають героїв поп-культури в менш популярних видах мистецтва, таких, як театр.

«Ми більше представляємо відомих митців, і, якщо танцювальні колективи чи театральні трупи невідомі тут, в Единбурзі, то про них точно знає світ» «Ми більше представляємо відомих митців, і, якщо танцювальні колективи чи театральні трупи невідомі тут, в Единбурзі, то про них точно знає світ»

Авіньйон і Единбург відомі як ярмарки вистав…

Якщо казати про Фріндж — то так. Ми більше представляємо відомих митців, і, якщо танцювальні колективи чи театральні трупи невідомі тут, в Единбурзі, то про них точно знає світ. Цього року у нас були представлені такі молоді театральні колективи, як ТР Варшава і косовська Eаst West, але їх засновники добре знані в Європі. З Фрінджем все зовсім інакше — це шанс для абсолютно невідомих колективів отримати визнання. Коли театр виступає на Міжнародному Единбурзькому фестивалі, то він це визнання вже отримав. Так в Единбурзі «скуповуються» інші директори фестивалів.


Другие статьи из этого раздела
  • Юрген Мюллер: «Якби у Евріпіда було в арсеналі відео, то ми мали би класичну грецьку мультимедію»

    ГогольFest 2010 офіційно розпочався 4 вересня о 21:00 подією — перформансом іспанської (каталонської) групи «Ла Фура дель Баус», етно-гурту «ДахаБраха» та театру «ДАХ» на Майдані Незалежності. Нарешті серцем Майдану заволоділо сучасне пульсуюче концептуальне мистецтво в доступному масам форматі шоу. «Ла Фура», що вже тридцять років дивує глядачів у всьому світі своїми масштабними та самобутніми проектами, сьогодні є компанією з 6 однодумців режисерів-акторів-продюсерів, що ставлять і мислять «мовою Фури»
  • Театр на барикадах

    Написано перші дві п єси про Євромайдан
  • Віталій Жежера: «Найбільша біда — самонеусвідомлення культури»

    Я суджу у нормальний «хуторянський» спосіб. Уяви собі хутір, як модель світу: чого там не вистачаэ?! Мудрій людині там все є: небо є, вода є, дерево є, земля є — досить. Власне кажучи, уважно вдивляючись у свій хутір, я можу і не знати європейського контексту, але я його вгадаю, відчую чого не вистачає для гармонії.
  • Алла Рыбикова: «Важен театральный процесс. А он — идет»

    «Волнуют немецких авторов преимущественно социальные темы, много жестокости. Весь „ШАГ 3“ посвящен теме насилия и терроризма, тому, что очень тревожит немцев. В Германии, как и во Франции, остро стоит проблема второго этноса. Другая, не менее важная для немцев тема, это — неонацизм.»
  • Політичні маніпуляції театральної ляльки

    Після кожної вистави учасники Bread and Puppet Theatre випікають хліб та роздають його перехожим. Це не благодійна акція, а одна із засад філософії дешевого мистецтва, яку пропагують Bread and Puppet. Маніфест Cheap Art Philosophy набрав розмаху у 1982 році, коли став відповіддю на комерційне мистецтво, на противагу якому актори Bread and Puppet Theatre вирішили створювати свої вуличні спектаклі, які були би доступні для кожного, незалежно від соціального статусу чи заробітку

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?