«В Единбурзі „скуповуються“ директори міжнародних фестивалів»08 сентября 2008

МІЖНАРОДНИЙ ТЕАТР/ ІНТЕРВ’Ю

ЕДИНБУРГ

ЕДИНБУРЗЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ ФЕСТИВАЛЬ

СЕРПЕНЬ 2008 року

Говорить Джекі Вестбрук,

Піар-менеджер Единбурзького Міжнародного фестивалю

Розмовляла Марися Нікітюк

Фото Ольги Закревської

Як ви формуєте програму Единбурзького Міжнародного фестивалю? Що є першочерговим: загальна тема фестивалю чи конкретний спектакль?

Це другий фестиваль, на якому Джон Мілз виступає ідеологом і директором. Фактично, програма фестивалю — це бачення однієї людини. Безумовно, ідея не може бути всеохопною, є матеріал, який не відповідає загальній концепції фестивалю. Але, якщо Джон відчуває, що перед ним — неабиякі митці, які роблять цікавий проект, то вони будуть представлені в Единбурзі. Він також має ідеї щодо проведення наступних фестивалів, уже ведуться переговори на 2011 рік, з оркестрами та операми, які мають графік, розписаний на роки вперед.

Як ви обираєте трупи?

Джон постійно їздить на інші театральні фестивалі, в конкретні театри, які його запрошують, іноді — на запросини Британської Ради, щоб щось таке подивитися. Він має багато контактів, друзів, знайомих професіоналів у всьому світі, які рекомендують йому постановки або режисерів. Але з кожним конкретним проектом складається по-різному. Наприклад, ідея опери «Король Рогер» за музикою польського композитора ХХ ст. Кароля Шимановського виникла у Джона Мілза вісім років тому, коли він був директором Мельбурнського фестивалю. Разом з російським диригентом Валерієм Гергієвим вони обідали і обговорювали композиторів. Коли Мілз сказав, що його дуже цікавить музика Шимановського, Гергієв відповів, що не дуже знається на польській музиці, але це йому цікаво. І пройшло вісім років перш ніж ми побачили втілення цієї ідеї, до якої згодом приєднався ще і Петербурзький Маріїнський театр. У результаті проект став міжнародним.

Джекі Вестбрук піар-менеджер Единбурзького міжнародного фестивалю Джекі Вестбрук піар-менеджер Единбурзького міжнародного фестивалю

Я читала, що з появою Джона Мілза фестиваль став більш експериментальним?

Це не зовсім так. Програма фестивалю зазвичай була дуже розгалужена і трішки пафосна, Джон має оригінальний погляд на музику, з’явилося більше контемпорарі, ніж у попередні роки.

Цьогорічна програма орієнтована на Польщу та Іран?

Так, у нас були вистави з Ірану цього року, хоча це не новина для Единбурзького фестивалю — такі екзотичні проекти, ми, до прикладу, привозили японців в минулі роки. Просто люди можуть подивитися звичний для себе театр протягом року, а на фестивалях їм хочеться більше дізнатися про інші культури.

Джон розпочав роботу над фестивалем-2008 з переосмислення його заснування (1947-й рік). Це був страшний час після Другої Світової, і фестиваль був проявом людських фантазій, того, чим Європа могла би бути. Він мав об’єднати Європу і зцілити її після війни. Зараз Джон намагається зрозуміти, чим Європа є сьогодні. Приїхавши з Австралії, вын привіз уявлення про Європу як про стародавню, традиційну, спокійну і стабільну землю, які виявилися помилковими. Досі з’являються нові країни, розпочались військові дії на території Грузії, межі країн нестабільні. Тож цього року ми спробували подивитися, як змінилася Європа і як змінилися кордони з часу заснування фестивалю. Тому і підзаголовок фестивалю: «Митці без кордонів».

«Так, у нас були вистави з Ірану цього року, хоча це не новина для Единбурзького фестивалю — такі екзотичні проекти, ми, до прикладу, привозили японців в минулі роки» «Так, у нас були вистави з Ірану цього року, хоча це не новина для Единбурзького фестивалю — такі екзотичні проекти, ми, до прикладу, привозили японців в минулі роки»

про кордони ментальні чи геополітичні?

І про ті, й про ті. Наприклад, «4:48 Психоз» — постановка про кордони між життям та смертю, коли героїня зважується на самогубство. Але ми говорили цього року і про культурні кордони, і про соціальні кордони, і політичні. Хоча справжнім натхненням для мистецтва є стіни, які ми набудували, захищаючись один від одного, і ті психологічні блоки, що ми звели в собі і сильно заплуталися в їхніх лабіринтах. Такі кордони найбільше надихають мистецтво.

Яким критеріям має відповідати постановка, щоб потрапити на фестиваль?

Якість та краса. Хоча краса в мистецтві — поняття дуже суб’єктивне. Джон ніколи не візьме виставу, яка підходить по темі, але не дотягує за якістю, в світі, на щастя, багато чудових митців, тому він може домовлятися з ними, якщо їх постановка не вписується цього року на наступний.

Відбір відповідає тому, що зараз популярно в Британії?

Важко взагалі визначити, який стиль театру зараз є популярним у Великій Британії. Та і взагалі все залежить від режисера та акторів, а не від конкретної стилістики. Джонатан керується внутрішньою шкалою оцінювання.

Сара Кейн стартувала десять чи більше років тому на Фрінджі, з театром «вам-в-обличчя». Це був приклад життя по інший бік цивілізованого кордону, який Сара доносила своєю мовою. Це було так само цікаво, як і у випадку з косовською виставою «Класовий ворог»: британську п’єсу Найджела Вільямса було перенесено в Боснію.

Якого віку переважна аудиторія театральної програми фестивалю?

Демографічна картина музичної та театральної частини, звісно, молодша за оперну та класично-музичну, думаю, це нікого не здивує. Польська молода компанія ТР Варшава привезла дві зовсім різні постановки: «4:48 Психоз» за п’єсою Сари Кейн і «Дібук» про Холокост. Вікова різниця аудиторії на обидва спектаклі однієї і тієї ж компанії вражає. Ім’я Сари Кейн досить популярне в молодих колах. Але, наприклад, Манчестерський фестиваль молодих робіт, що проходив торік вперше і йтиме в режимі бієнале, презентував оперу за участі поп-зірки. Так, зараз у світі багато хто робить, залучають героїв поп-культури в менш популярних видах мистецтва, таких, як театр.

«Ми більше представляємо відомих митців, і, якщо танцювальні колективи чи театральні трупи невідомі тут, в Единбурзі, то про них точно знає світ» «Ми більше представляємо відомих митців, і, якщо танцювальні колективи чи театральні трупи невідомі тут, в Единбурзі, то про них точно знає світ»

Авіньйон і Единбург відомі як ярмарки вистав…

Якщо казати про Фріндж — то так. Ми більше представляємо відомих митців, і, якщо танцювальні колективи чи театральні трупи невідомі тут, в Единбурзі, то про них точно знає світ. Цього року у нас були представлені такі молоді театральні колективи, як ТР Варшава і косовська Eаst West, але їх засновники добре знані в Європі. З Фрінджем все зовсім інакше — це шанс для абсолютно невідомих колективів отримати визнання. Коли театр виступає на Міжнародному Единбурзькому фестивалі, то він це визнання вже отримав. Так в Единбурзі «скуповуються» інші директори фестивалів.


Другие статьи из этого раздела
  • Польский современный театр — голос общественности

    Мацей Новак — директор Института Театра — центра театральной жизни Польши, где собирается вся информация о польском театре, и разрабатываются программы по его распространению заграницу. Мацей Новак — театральный критик и редактор — работал в таких изданиях как  «Театральный гонец», «Театральное движение», возглавлял отдел культуры «Газеты Выборчеи», шесть лет  (2000–2006) был директором и художественным руководителем одного из самых известных современных театров Польши «Театра Выбжеже»
  • Лютый/Февраль’ 2014: диалог состоялся

    Короткий огляд VI локального театрального фестивалю
  • Мілена Богавац про сучасну сербську драматургію

    Як генерація письменників ми з’явились у таких обставинах і вирішили не погоджуватись зі статусом кво. Мая Пелевич, Мілан Маркович, Філіп Вуйошевич і я згуртувалися в рамках проекту розвитку і промоції нового драматичного писання, який деякий час відбувався при Народному театрі в Белграді. Очолював цей проект драматург Мілош Кречкович, а співпрацювали з проектом багато драматургів, режисерів і літературних менеджерів. «НАДА» (НовА ДрамА) пропонувала майстерні розвитку драматичного тексту, методологічно засновані на принципах лондонського театру «Роял Корт».
  • Голос суфлера

    До появи професії режисера та репертуарного театру, вистави могли ставити днів за десять, актори легко вдавалися до таких авантюр, покладаючись на приховану в спеціальній будці на сцені людину, яка у будь-який момент могла підказати текст чи дію. Зрештою, в усьому театрі була лише одна особа, яка знала всі тексти «на зубок» і не мала права на помилку,  — це суфлер

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?