Зустріч на вході…28 мая 2012

За лаштунками Молодого театру. Частина четверта

Розмовляла з білетером Валентиною Валігурою

Анна Андрусенко, фото Євгенія Рахна

Вступ

Частина 1.

Частина 2.

Частина 3.

Частина 5.

У вас так почесна місія — всіх зустрічати на вході…

Так, зустрічаємо! Ми кожен день міняємося: сьогодні — один, завтра — інший. І так само нагорі: один продає програмки, сидить за столом, інший — зустрічає. Коли вже потім відкрилися двері після першого дзвінка, всі стоїмо з програмками, а перед виставою ходимо по залу.

Білетер «Молодого театру» Валентина Валігура Білетер «Молодого театру» Валентина Валігура

Кажуть, театр починається з вішалки, а, може, все-таки із входу?

Можливо-можливо. Як приймеш глядача, так він, мабуть, і прийде наступного разу. Якщо не привітаєшся, не скажеш, де гардероб… У нас буває дві вистави — на Малій и на Великій сцені, — якщо не скажеш, людина автоматично підніметься не на той поверх, не побачить гардеробу.

Скільки років працюєте в цьому театрі?

Близько 10 років. До театру я працювала в Науково-дослідному проектному інституті на Лівому березі.

Як ви потрапили в театр?

Так склалося. Після дев’яностих років стали скорочувати працівників у моєму інституті. Мене скоротили в 1994 році, я пішла в центр зайнятості, і мені просто пощастило — мене взяли на роботу в театр. Я завжди була театралкою, дуже люблю театр! Я навіть з дитинства мріяла бути актрисою, співати, от начебто і збулася моя мрія.

Змінилося ваше ставлення до театру після того, як ви прийшли сюди працювати?

Я почуваюся тут на своєму місці. Мені дуже подобається зустрічатися з нашими акторами, вони настільки прості люди!.. Завжди підходять, розмовляють з нами. Я телевізор не дуже люблю дивитися, але, якщо побачу свого актора, то дивлюся із задоволенням, просто я люблю дуже наших акторів. Люди, буває, приходять і запитують, які вистави ми б їм ще порекомендували. Ми підказуємо, своїх глядачів ми знаємо, є такі, що постійно приходять, бо їм дуже подобається наш театр.

Кого з акторів любите?

Вони в мене всі улюблені, всі!

А вистави?

Я люблю от сьогоднішню виставу — «Маринований аристократ». А ще… «Четверта сестра», «Сивільські заручини», «Право на любов», «Моя дорога Памела», «Афінські вечори» — це в нас прем’єра.

Як ви встигаєте все це передивлятися?

Нам потрібно сидіти обов’язково в залі. Сьогодні я працюю на вході, а нагорі — зараз три контролери: один у вестибюлі, один на балконі, а один або два в залі. Ми маємо попереджати, що фотографувати можна під час вистави тільки з дозволу адміністрації. Це відволікає акторів. Коли в нас вже почалася вистава, то тих, хто запізнився, ми відправляємо на балкон, щоб теж не відволікати акторів.

Хвилюєтеся, коли глядачам не сподобалася вистава, гра акторів?

Розумієте, є такі люди, що ходять в інші театри і вже звикли до них. А до нас приходять, і, можливо, не на ту виставу потрапили. А, може, не в настрої прийшли.

Коли глядач добре сприймає виставу, то я теж радію, і актори грають з великим піднесенням.

Що найбільше вам приносить задоволення в роботі?

Коли багато аплодисментів чую. Наприклад, коли грає Тамара Яценко, то в нас набагато більше глядачів. Часто люди запитують, коли Тамара Яценко грає?

Як змінювався театр за час вашої роботи тут?

Щось вводилося нове і в виставах, і в обслуговуванні, в самій будівлі — все вдосконалювалося…

Як змінювалися актори?

Актори теж. У нас є такі актори, що в дуже багатьох виставах грають, і в фільмах, і в рекламі. Особливо на це реагують діти. У нас є цільові вистави, на які приходять діти зі школи на другу годину. Це «Сватання на Гончарівці», «Конотопська відьма», «Наймичка» … І коли діти бачать актора, обличчя якого відоме, вони в захваті, біжать автографи брати і запитують, в яких виставах той чи інший актор грає.

Чи змінився за цей період глядач?

Так. Ви знаєте, більше стало молоді ходити. Дивно і приємно! Вони цікавляться, програмки купують, різну театральну літературу. Це студенти, школярі.

Чула, що школярі стали якимись менш вихованими.

Розумієте, є такі діти, що взагалі вперше в театрі, вони не знають, як себе поводити тут. Але є й театрали, що дуже часто приходять (навіть на вечірні вистави) з вчителем групами. Є такі, що цікавляться, з ліцеїв, з гімназій — виховані діти — поводяться добре і одягнені пристойно. Особливо на вечірні вистави, в костюмах хлопці приходять і це приємно. Дивишся і душа радіє, що все-таки багато молоді до нас приходить.

Часто у вас прем’єри бувають?

В цьому сезоні в нас з прем’єр були: «Розмова» на Малій сцені, «Любовні листи до Сталіна», «Людина і вічність», «Афінські вечори» — чотири вистави в цьому сезоні.

Коли артисти виходять після вистави, і глядачі їм аплодують, чи не здається вам, що частина цих аплодисментів — вам?

Так, є в цьому і трохи нашої заслуги. Ми дуже всі задоволені, коли після вистави виходять актори, а їм стоячи аплодують глядачі. Ми, контролери, таке піднесення відчуваємо.

Спілкуєтеся після вистави з акторами?

Є в нас такі актори, які кожного разу, проходячи через нашу кімнатку, кажуть: «Привіт, дівчата!». Вони завжди вітаються, запитають, як справи.

Що вас може розізлити на роботі?

Неприємно, коли люди виходять під час вистави із незадоволенням, кажуть: «Ну що це за вистава?». Бувають такі випадки. У нас є такі виставі, які поставили закордонні режисери. Є вистава угорського режисера. Можливо там суть така, що не звикли ми до таких постановок, але там є дуже гарна гра наших акторів. Є в нас вистава французького режисера. Можливо це все через різну ментальність.


Другие статьи из этого раздела
  • Евгения Видищева: «Подростки сами говорят, что они не развиваются в своих городах»

    Режиссерка о культурно-социальном Vidlik project, в котором ее команде предстоит объездить небольшие города Украины
  • Документальный театр Петера Вайса

    Создателем понятия и явления «документальный театр» считал себя Эрвин Пискатор (Erwin Piscator, 1893–1966), один из основных сотрудников Б.  Брехта в 1920-е гг, являвшийся также автором термина «эпический театр». В 1929 г. Пискатор выступил и как теоретик данного направления драматургии, его перу принадлежит статья «Документальный театр» (1929). Интерес к феномену документального театра вновь пробудился в ФРГ 1960-х гг. в связи с политизацией всех сфер жизни.
  • Эдуард Митницкий: «…строить из последних сил, из последних надежд, из последней мечты»

    Эдуард Митницкий — не часть эпохи, а сама эпоха — советского и украинского театра. Он работает в театре более полувека, поставил огромное число спектаклей-событий в Киеве и за рубежом, был свидетелем легендарных спектаклей Товстоногова, Эфроса, Ефремова, Любимова. Он создал один из лучших театров Киева — Театр на левом берегу Днепра, художественным руководителем которого является сегодня. Последняя премьера Эдуарда Митницкого «Три сестры» вызвала много споров в театральной среде, став при этом ярким событием года.
  • Владимир Панков и SounDrama

    Владимир Панков — московский актер, композитор, режиссер. С ранних лет занимался традиционной русской музыкой (фольком) в коллективе «Веретенце». На первом инструменте, рожке, его учил играть дед Егор, пастух из деревни Плехово в первой фольклорной экспедиции Панкова. Владимир остро чувствует связь с родной землей, трансформируя ее в самобытное театральное искусство. Вместе с возникшим в 2000 году «Пан-квартетом» писал музыку к спектаклям и кинофильмам. В 2003 году вместе со спектаклем «Красная нитка» А. Железцова в «Центре драматургии и режиссуры Рощина и Казанцева» родился новый жанр — личный почерк Панкова и его команды — SounDrama.
  • С любовью к театру…

    Несмотря на то, что в наше «осведомленное» время почти не осталось загадок, и мы сами лишили нашу жизнь сакрального смысла, существует территория, где еще сохраняется Тайна. Это — Театр. Театральный дух в меньшей степени связан с тем, о чем пишет критика, с хорошей и плохой драматургией, с конкуренцией (или ее печальным отсутствием) режиссеров, с коммерцией и экспериментами театральных менеджеров

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?