Зустріч на вході…28 мая 2012

За лаштунками Молодого театру. Частина четверта

Розмовляла з білетером Валентиною Валігурою

Анна Андрусенко, фото Євгенія Рахна

Вступ

Частина 1.

Частина 2.

Частина 3.

Частина 5.

У вас так почесна місія — всіх зустрічати на вході…

Так, зустрічаємо! Ми кожен день міняємося: сьогодні — один, завтра — інший. І так само нагорі: один продає програмки, сидить за столом, інший — зустрічає. Коли вже потім відкрилися двері після першого дзвінка, всі стоїмо з програмками, а перед виставою ходимо по залу.

Білетер «Молодого театру» Валентина Валігура Білетер «Молодого театру» Валентина Валігура

Кажуть, театр починається з вішалки, а, може, все-таки із входу?

Можливо-можливо. Як приймеш глядача, так він, мабуть, і прийде наступного разу. Якщо не привітаєшся, не скажеш, де гардероб… У нас буває дві вистави — на Малій и на Великій сцені, — якщо не скажеш, людина автоматично підніметься не на той поверх, не побачить гардеробу.

Скільки років працюєте в цьому театрі?

Близько 10 років. До театру я працювала в Науково-дослідному проектному інституті на Лівому березі.

Як ви потрапили в театр?

Так склалося. Після дев’яностих років стали скорочувати працівників у моєму інституті. Мене скоротили в 1994 році, я пішла в центр зайнятості, і мені просто пощастило — мене взяли на роботу в театр. Я завжди була театралкою, дуже люблю театр! Я навіть з дитинства мріяла бути актрисою, співати, от начебто і збулася моя мрія.

Змінилося ваше ставлення до театру після того, як ви прийшли сюди працювати?

Я почуваюся тут на своєму місці. Мені дуже подобається зустрічатися з нашими акторами, вони настільки прості люди!.. Завжди підходять, розмовляють з нами. Я телевізор не дуже люблю дивитися, але, якщо побачу свого актора, то дивлюся із задоволенням, просто я люблю дуже наших акторів. Люди, буває, приходять і запитують, які вистави ми б їм ще порекомендували. Ми підказуємо, своїх глядачів ми знаємо, є такі, що постійно приходять, бо їм дуже подобається наш театр.

Кого з акторів любите?

Вони в мене всі улюблені, всі!

А вистави?

Я люблю от сьогоднішню виставу — «Маринований аристократ». А ще… «Четверта сестра», «Сивільські заручини», «Право на любов», «Моя дорога Памела», «Афінські вечори» — це в нас прем’єра.

Як ви встигаєте все це передивлятися?

Нам потрібно сидіти обов’язково в залі. Сьогодні я працюю на вході, а нагорі — зараз три контролери: один у вестибюлі, один на балконі, а один або два в залі. Ми маємо попереджати, що фотографувати можна під час вистави тільки з дозволу адміністрації. Це відволікає акторів. Коли в нас вже почалася вистава, то тих, хто запізнився, ми відправляємо на балкон, щоб теж не відволікати акторів.

Хвилюєтеся, коли глядачам не сподобалася вистава, гра акторів?

Розумієте, є такі люди, що ходять в інші театри і вже звикли до них. А до нас приходять, і, можливо, не на ту виставу потрапили. А, може, не в настрої прийшли.

Коли глядач добре сприймає виставу, то я теж радію, і актори грають з великим піднесенням.

Що найбільше вам приносить задоволення в роботі?

Коли багато аплодисментів чую. Наприклад, коли грає Тамара Яценко, то в нас набагато більше глядачів. Часто люди запитують, коли Тамара Яценко грає?

Як змінювався театр за час вашої роботи тут?

Щось вводилося нове і в виставах, і в обслуговуванні, в самій будівлі — все вдосконалювалося…

Як змінювалися актори?

Актори теж. У нас є такі актори, що в дуже багатьох виставах грають, і в фільмах, і в рекламі. Особливо на це реагують діти. У нас є цільові вистави, на які приходять діти зі школи на другу годину. Це «Сватання на Гончарівці», «Конотопська відьма», «Наймичка» … І коли діти бачать актора, обличчя якого відоме, вони в захваті, біжать автографи брати і запитують, в яких виставах той чи інший актор грає.

Чи змінився за цей період глядач?

Так. Ви знаєте, більше стало молоді ходити. Дивно і приємно! Вони цікавляться, програмки купують, різну театральну літературу. Це студенти, школярі.

Чула, що школярі стали якимись менш вихованими.

Розумієте, є такі діти, що взагалі вперше в театрі, вони не знають, як себе поводити тут. Але є й театрали, що дуже часто приходять (навіть на вечірні вистави) з вчителем групами. Є такі, що цікавляться, з ліцеїв, з гімназій — виховані діти — поводяться добре і одягнені пристойно. Особливо на вечірні вистави, в костюмах хлопці приходять і це приємно. Дивишся і душа радіє, що все-таки багато молоді до нас приходить.

Часто у вас прем’єри бувають?

В цьому сезоні в нас з прем’єр були: «Розмова» на Малій сцені, «Любовні листи до Сталіна», «Людина і вічність», «Афінські вечори» — чотири вистави в цьому сезоні.

Коли артисти виходять після вистави, і глядачі їм аплодують, чи не здається вам, що частина цих аплодисментів — вам?

Так, є в цьому і трохи нашої заслуги. Ми дуже всі задоволені, коли після вистави виходять актори, а їм стоячи аплодують глядачі. Ми, контролери, таке піднесення відчуваємо.

Спілкуєтеся після вистави з акторами?

Є в нас такі актори, які кожного разу, проходячи через нашу кімнатку, кажуть: «Привіт, дівчата!». Вони завжди вітаються, запитають, як справи.

Що вас може розізлити на роботі?

Неприємно, коли люди виходять під час вистави із незадоволенням, кажуть: «Ну що це за вистава?». Бувають такі випадки. У нас є такі виставі, які поставили закордонні режисери. Є вистава угорського режисера. Можливо там суть така, що не звикли ми до таких постановок, але там є дуже гарна гра наших акторів. Є в нас вистава французького режисера. Можливо це все через різну ментальність.


Другие статьи из этого раздела
  • Політичні маніпуляції театральної ляльки

    Після кожної вистави учасники Bread and Puppet Theatre випікають хліб та роздають його перехожим. Це не благодійна акція, а одна із засад філософії дешевого мистецтва, яку пропагують Bread and Puppet. Маніфест Cheap Art Philosophy набрав розмаху у 1982 році, коли став відповіддю на комерційне мистецтво, на противагу якому актори Bread and Puppet Theatre вирішили створювати свої вуличні спектаклі, які були би доступні для кожного, незалежно від соціального статусу чи заробітку
  • Антон Адасинский: человек, станцевавший сон

    Мир, в котором он живет, наполнен невыразимым и вышедшим из тела сна, зовется DEREVO, он и сам — Дерево. Его появление на свет, скорее всего, происходило так: на заднике красного заката на темный просцениум неба худым полумесяцем из полудремы вышло человеческое тело. Терзаясь тоской по невысказанным словам, оно потягивалось и подпрыгивало, ломалось и гримасничало, корчилось и кривлялось. Кулисы стремительно исчезали, и оставалось огромное пространство телесной боли, рассказанной спектаклями.
  • С любовью к театру…

    Несмотря на то, что в наше «осведомленное» время почти не осталось загадок, и мы сами лишили нашу жизнь сакрального смысла, существует территория, где еще сохраняется Тайна. Это — Театр. Театральный дух в меньшей степени связан с тем, о чем пишет критика, с хорошей и плохой драматургией, с конкуренцией (или ее печальным отсутствием) режиссеров, с коммерцией и экспериментами театральных менеджеров
  • Марк Равенхілл про Сару Кейн

    Марк Равенхілл, британський драматург, представник шокуючого, натуралістичного театру «вам в обличчя», що виник у середині 90-х в Британії. Був другом і колегою Сари Кейн. «Я запросив її на каву. Вона здавалася чарівним міксом крихкого тендітного створіння і борця»
  • «Тиждень актуальної п’єси». Конкурс

    «Тиждень актуальної п’єси» оголошує про відкриття драматургічного конкурс для українських драматургів. Свої нові п’єси та короткі автобіографії можна присилати на адресу конкурсу ukrainplay@gmail.com до 1 жовтня 2011-го року. П’єси будуть розглянуті експертною колегією, до 5 жовтня буде сформовано список п’єс, які будуть рекомендовані молодим режисерам для підготовки читок. Фестиваль «Тиждень актуальної п’єси» проходитиме вдруге (проект стартував в травні 20011-го року під назвою «Тиждень української актуальної п’єси») з 22-го по 29 жовтня в театрах Києва.

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?