Самое популярное

Лесь Курбас: Розумний Арлекін
Лесь Курбас: Розумний Арлекін

«Створити те чого немає в дійсності кинути людям фантазію ідеальне неіснуюче але прекрасне — тільки в цьому може бути різниця актора від гарно вишколеної мавпи А для цього треба розбудити …

«Чекаючи на Годо»
«Чекаючи на Годо»

«Чекаючи на Годо» — ліричний спектакль акторів театру про самих себе, про власну розгубленність і очікування режисера, чуда, Годо. Драма абсурду Семюеля Бекета.

Ігор Постолов
Ігор Постолов

Актор театру ДАХ. Народився в місті Світлодарську на Донбасі. В десятому класі кинув школу заради театрального коледжу в Дніпропетровську.

Микола Хвильовий: Останній Романтик
Микола Хвильовий: Останній Романтик

20–30 і роки ХХ століття — що там на розбитому роздоріжжі між першою світовою і громадянською війнами між Росією і Європою між націоналізмом і комунізмом коли вся країна билася й звивалася …

Соломія Мельник
Соломія Мельник

Акторка театру ДАХ киянка народилася 1984 року Батьки музиканти мати керує фольклорний гуртом «Дай Боже» там з трьох рочків Соломія і співає Для Соломії велике …

Два в одному. «Едіп. Собача будка»
Два в одному. «Едіп. Собача будка»

Влад Троїцький поставив до цьогорічного Гогольфесту найсуперечливішу і найрадикальнішу виставу театру «ДАХ — Едіп Собача будка» Два фактично різних спектаклі розділені антрактом демонструють …

Рулонные газоны, купить газон в рулонах.

«Кон’юнктурник» Андрій Май: режисер, громадянин і провокатор

Для багатьох своїх шанувальників режисер Андрій Май «починається» з вистави «Щоденники майдану». Довкола цього проекту ще до його презентації вирують здогадки й пересуди — режисеру ввіряють кон’юнктуру, маніпуляції й насилля над глядачем

Влад Троїцький. Театр як маніфест. Театр як ритуал

Портрет режисера, продюсера і філососфа

Всі вийшли з шинелі Митницького. Розповідь про режисера

Світлій пам’яті актора Віталія Лінецького присвячується

Єжи Ґротовський: з глибин

Ґротовський мріяв про актора, здатного подолати роздвоєність тіла й духу і грати всім своїм єством, досягаючи спонтанності, повноти й цілісності. Останні тридцять років життя режисер, відійшовши від публічної театральної роботи, досліджував прадавні ритуали, провадив тілесні й духовні практики самопізнання

Николай Бердяев: юный дух вечности

В образе Николая Бердяева, кажется, нет ничего материального, будто нет и не было человека Бердяева, а был только один стремительный, неукротимый открытый Дух, обнимающий мир жадностью познания, ненасытный в своей любви к нему

Жизнь и смерть Фриды Кало

На кожаном стульчике сидит маленькая девочка в белом платьице и высоких ботиночках, в руках у нее — розы, за ее спиной — сумрак облачного дня, расстелившегося на просторной террасе. Эта буржуазная фотография четырехлетней Фриды Кало напоминает сентиментальные европейские снимки начала века. Но мы не в Европе, мы в — Мексике, мы в самой сердцевине этой мятежной, страстной, жестокой и гордой страны — мы в Мехико. Мы здесь в сезон дождей, наполняющих город влагой, словно глубокую чашу, и в эпоху кровавой революции, охватившей страну пламенем ритуального огня. Самый рассвет 1911-го года

Исаак Бабель: скупой рыцарь литературы

Вплоть до средины ХХ века Молдаванка была домом для мелких торговцев, лавочников, рабочих, биндюжников, а главное — нескольких тысяч одесских бандитов — «аристократов Молдаванки». Этот район стал первым домом и для Исаака Бабеля.

Всеволод Мейерхольд: от театрального балагана к драме судьбы

«Театральное представление не знает ни  „вчера“, ни  „завтра“. Театр есть искусство сегодняшнего дня, вот этого часа, вот этой минуты, секунды… „Вчерашний день“ театра — это предания, легенды, тексты пьес, „завтрашний день“ — мечты художника». Так рассуждал Всеволод Мейерхольд о парадоксальной природе театрального искусства, которое, сойдя со сцены, тут же исчезает из памяти публики.

Лесь Курбас: Розумний Арлекін

«Створити те, чого немає в дійсності, кинути людям фантазію, ідеальне, неіснуюче, але прекрасне — тільки в цьому може бути різниця актора від гарно вишколеної мавпи. А для цього треба розбудити фантазію, виростити їй крила і навчитись літати» Лесь Курбас

Земфіра: Портрет у музичному супроводі

«Мне кажется, о человеке стоит судить по его делам, в моем случае — по песням. Я потому так за них сражаюсь, несу их, как какую-то свою идею, потому что я настаиваю на том, что это и есть тот самый портрет, самый точный портрет»

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?