Олена Теліга — пані в капелюшку12 октября 2009

Текст Анастасії Москвичової

«… В хаосі жіночих типів нашого письменства нема майже ні одного окресленого, живого і дійсно позитивного образу»

О. Теліга

Справжнє ім’я: Олена Іванівна Шовгенева (Шовгенова)

Народилася 21 липня 1907 року (за іншими даними — 8 липня 1906) в Іллінському, неподалік від Москви (Петербург як місце народження поетки — містифікація)

Освіта: історико-філологічне відділення Українського педінституту в Празі

Діяльність: поетеса, редактор, літературний критик, громадський діяч

Літературне об’єднання: «Празька школа»

Збірки: «Душа на сторожі», 1946; «Прапори духа», 1947; «На чужині», 1947; «Олена Теліга», 1977 (всі видані посмертно).

Сімейний стан: одружена, чоловік — Михайло Теліга, музикант (бандурист) Політичні погляди: антикомуністичні, відстоювала ідею незалежності України

Смерть: у лютому 1942 року розстріляна у Бабиному Яру разом із чоловіком і соратниками

Що заважає відомій українській поетесі, чиї твори вважаються «класикою», а сама вона — зразковим борцем за незалежність, котрий віддав життя за ідею, підробляти, скажімо, манекенницею? Або танцювати під бандуру в кабаре? В принципі, якщо Олені Телізі щось і заважало, вона не скаржилась. І, якщо вірити спогадам її знайомих, була дамою веселою і трохи ексцентричною.

Чомусь говорячи про неї, більшість біографів та літературознавців роблять акцент на смерті поетеси: «Тут сиділа і звідси іде на розстріл Олена Теліга». Проте не можна сказати, що смерть була найяскравішим фактом її біографії.

Петербуржанка Лєночка Шовгенова

Допоки дочка інженера Івана Шовгенова Лєна стала, власне, тією самою Оленою Телігою — письменницею і громадською діячкою, пройшло досить багато часу. Спочатку дівчина мало кому показувала свої вірші, до яких тоді не ставилась серйозно, адже поетом у сім’ї вважався брат Олени Сергій, відомий під псевдонімом Налянч (перша половина дівочого прізвища матері). Та й писала Олена свої тодішні твори російською мовою, яку вважала рідною. У школі навчалась посередньо. В товаристві привертала увагу природним шармом (колись за це її порівнюватимуть із актрисою Гретою Гарбо) та манерою бесіди. «Інші жінки майже завжди її критикували, а нецікавих жінок інші жінки не критикують», — зауважував у спогадах Станіслав Гординський.

«Риси обличчя мала неправильні, ніс надто короткий, тонкі нервові уста. Але такий особливий склад обличчя, що деякі дефекти мало його псували. Не була красуня, але гарненька, приваблива і дуже жіноча,- згадувала Галина Лащенко, українська емігрантка, що близько спілкувалась із Шовгеновими під час перебування в Подєбрадах. — Мене вразила її мова, говорила так, наче ледве встигала набрати віддиху, щоб говорити… Два тижні, і я говорити почала так, як вона, — вибухово».

Олена Теліга Олена Теліга

Оця її здатність — раптово перейматися якоюсь ідеєю та запалювати нею інших — і зіграла вирішальну роль у подальшій біографії Олени.

«Я не була киянка. І не петроградка, я була петербуржанка, — розповідала потім вона Уласові Самчуку. — Я там виросла, там вчилася… ну й, розуміється, насичувалася культурою імперії. І коли я опинилася в такому ультрафранцйозефському містечку, в якому люди говорили чомусь праслов’янською мовою, я була приголомшена, що мій батько, відомий і заслужений справжній російський професор Іван Шовгенов, якого чомусь перезвали на Шовгеніва, є не що інше, як ректор школи, яку звуть господарчою академією, де викладають „на мові“ і де на стінах висять портрети Петлюри. І знаєте, як це сталося, що з такого гарячого Савла стала не менш гарячим Павлом? З гордості».

Історія про те, як Олена Шовгенова публічно висміяла на вечірці емігрантів-українофобів, стала притчею і закінчувалась здебільшого словами: «І з того часу вона розмовляла виключно українською». Тут біографи трохи перебільшують, забуваючи врахувати той факт, що українська-то була для поетеси іноземною мовою. Яку вона, одначе, опановувала завзято і старанно. Це, в принципі, дивиною не здавалось. «Вона завжди була оточена студентами, які постановили навчити її української мови, — писала Наталія Лівицька-Холодна, поетеса і Оленина подруга. — Найзавзятіше взявся за це кубанець бандурист Михайло Теліга. Та й Леонід Мосендз зробив немало в цій справі, бо підготовляв її до матури».

В полоні ідей

Уроки української від кубанця бандуриста не пройшли дарма. «Любов свобідна, Михайлику», — писала Олена в листі до коханого, однак незабаром пішли чутки про їхнє майбутнє весілля. Святкування було пишним: знайомі і напівзнайомі гості, православна церемонія… Довелося, щоправда, відмовитись від весільної подорожі (фінансову підтримку надавав батько нареченої Іван, чиї ресурси були далеко не безмежні).

Одруження пішло на користь і Михайлові Телізі. Він заховався в тінь своєї дружини, що з часом стає дедалі популярнішою, як равлик у мушлю. Олена друкує свої поезії і критичні статті в часописах, свариться із карикатуристами, що (який жах!) посміли пожартувати з неї, активно листується із письменниками-емігрантами з України, готує до видання свою першу збірку…

Олена і Михайло Олена і Михайло

Пройшли часи, коли для допомоги хворій матері Теліга то виступала в кабаре, то демонструвала нові моделі одягу. Коли друзі поетки потай відправили її вірші редакторові «Вісника», які пізніше були надруковані, Михайло втратив будь-які ознаки власної автономності. Його тепер знали як Олениного чоловіка. В цьому статусі Михайло пізніше й приїде до Києва на дружинине прохання, щоб супроводити її в останню путь.

«Вона померла за ідею, її чоловік — за неї», — скажуть потім друзі поетки.

Творчу спадщину Олени Теліги тепер порівнюють то зі здобутками Срібного віку, то із українськими літературними традиціями Лесі Українки та Івана Франка. Вчені й досі сперечаються, що саме зі згаданих чинників найбільше вплинуло на світогляд Теліги. Захоплення ідеєю українського суверенітету переповнювало пані Олену, як і більшість її колег- «пражан», навіть не так сама ідея державності, як процес боротьби за державність.

Письменниця нелегально перебралась до Києва, жила на конспіративних квартирах, займалась напівпідпільною видавничою діяльністю.

Ідею фашизму, що її спочатку Теліга розглядала як один із шляхів розвитку держави, було пізніше відкинуто. Поетка розуміла: те, що так прекрасно й світло звучить у теорії, часом виявляється смертельно небезпечним на практиці. Про можливий арешт Олену попередили. Було абсолютно ясно, що раз упіймавши, окупанти не відпустять її. «Коли мене заарештують, і я загину, то знайте, що сповнила свій обов’язок до кінця і скажіть про це іншим», — сказала Теліга колегам у Спілці письменників.

Достеменно невідомо, коли відбувся розстріл і де конкретно поховані митці. Країна Рад забула про «пражан». Ні слова про Олену Телігу не сказано в Українській радянській енциклопедії, що виходила під редакцією Миколи Бажана. Практично всі збірки віршів Олени вийшли посмертно, за кордоном і вже у незалежній Україні.

Лишились тільки листи, опубліковані спогади друзів і знайомих. На світлинах, зроблених у різний час, видно: Олена зовні майже не змінювалась. Була висока і тонка, у неодмінному капелюшку.

Так жила і такою ж пішла на розстріл Олена Теліга.

Олена Олена

Про Олену Телігу

«Можна тільки дивуватись, як в одній людині сплелися безмежна жіночність, краса, розум, талант, беззастережна хоробрість, незламність. Творче життя і героїчна смерть Олени Теліги спричинилася до того, що вона стала символом невмирущості української нації». Надія Миронець, нарис «І злитися зі своїм народом»

«Це поезія високої ідейної напруги, „настояної“ на гострому усвідомленні появи в її долі такої миті остаточного вибору, яку не можна не відчути, яку не можна оминути. Інакше буде втрачена будь-яка доцільність життя». Микола Жулинський, «О краю мій…»

«У ті часи Київ був голодний, холодний і досить малолюдний, але деякі середнього віку громадяни, які могли його порівнювати з дореволюційними часами, вказували на те, що ще ніколи Київ не був таким українським містом, як саме тоді, восени 1941-го року. Навіть на улицях загально панувала українська мова. Найчастіше ми бачилися ввечері, коли всі приходили додому, бо ж у Києві тоді була поліційна година від смеркання до світання. У цілому помешканні була єдина тепла, або, може, краще сказати, не дуже холодна, кімната — кухня, і там ми їли спільну вечерю, яка день-у-день складалася лише з однієї страви: гороху, звареного на воді, без соли й товщу,- а все ж таки це була основна наша їжа на день. Там, за теплим гороховим супом, якщо ту страву можна було так назвати, обговорювалися щоденні переживання, різні зустрічі, справи. І хоч Олена Теліга була найстарша між нами — їй тоді було вже понад тридцять, — вона виявляла себе дуже добрим товаришем, порадником, рішуче протестувала проти того, щоб ми брали під увагу те, що вона жінка, й давали їй якісь пільги в тих, до речі, не надто вибагливих господарських обов’язках». Марко Антонович, «Жмут спогадів про Олену Телігу»

«Особисто вона мала незаперечну чарівливість, що підкреслювала ще більше її, сказати б, столичні манери, елеганцію справжньої варшав’янки. Інші жінки майже завжди її критикували, а жінок нецікавих інші жінки не критикують». Святослав Гординський, «Зустріч з Оленою Телігою»

Олена Теліга про…

… дитинство:

«Сказали нам у школі, що треба нищити хрущів, бо вони шкідливі. І ми нищили хрущів, відривали крила, ноги, запихали до пляшок, закорковували й пускали на воду. Я думала над долею хрущів у закоркованій пляшці, що пливуть за водою. І так дитина вчиться жорстокості, яку стане щораз частіше та з більшим умінням примінювати в житті».

… любов:

«Любов свобідна», Михайлику, і я ніколи не візьму ніяких обіцянок і нічого такого… Робіть, любий, як знаходите краще, ходіть всюди, знайомтесь, танцюйте, «фліртуйте». І мені ви ніколи не зробите неприємності. Тільки така любов гарна, як у нас, коли вона не «каторга єгипетська», не обов’язок, а світле, радісне, вільне щастя! Любов неможлива без повного цілком довір’я. А я вам вірю безмежно. З листа Михайлові Телізі

… гендерне питання:

«Сотні, тисячі жінок відійшли далеко від типу „сонної весталки“, „простої земної мадонни“. Та, на жаль, часом задалеко. Бо багато серед них стало тепер суворими амазонками, мужчинами в спідницях, позбавленими всякої жіночності. Безперечно, вони можуть багато зробити для суспільності, але той викривлений, хоч часом і корисний тип жінки ніколи не стане джерелом натхнення мужчини, який потребує поважности в чині й при праці, але ніжності й гумору — в перерві». «Якими нас прагнете?», 1935

«Безперечно, жінка завжди матиме дещо відмінну від мужеської психіку і дещо відмінні уподобання, що в певний спосіб буде відбиватися на всіх її чинностях і її творчості. Сей жіночий елемент так само потрібний в будуванні життя і мистецтва, як і мужеський. В співпраці з мужчинами затрачує він свою солодкавість і пасивність, робиться викінченим і необхідним чинником життя». «Сліпа вулиця. Огляд жіночої преси», 1938

… творчість:

«Отже, я в більшості випадків сідаю писати, щоб передати певний настрій. Не змалювати образ, а лише передати настрій». З листа Д. Донцову

«Книжка — духовна зброя — сміливо стає поруч залізної зброї. Але кидаючи це гасло, називаючи книжку духовною зброєю, мусимо пам’ятати, що з нею, як і з правдивою зброєю, треба поводитися обережно. В непевних, недосвідчених руках вона може скалічити, а то й знищити не ворога, а її власника». «Книжка — духовна зброя», 1941


Другие статьи из этого раздела
  • Николай Бердяев: юный дух вечности

    В образе Николая Бердяева, кажется, нет ничего материального, будто нет и не было человека Бердяева, а был только один стремительный, неукротимый открытый Дух, обнимающий мир жадностью познания, ненасытный в своей любви к нему
  • Жизнь и смерть Фриды Кало

    На кожаном стульчике сидит маленькая девочка в белом платьице и высоких ботиночках, в руках у нее — розы, за ее спиной — сумрак облачного дня, расстелившегося на просторной террасе. Эта буржуазная фотография четырехлетней Фриды Кало напоминает сентиментальные европейские снимки начала века. Но мы не в Европе, мы в — Мексике, мы в самой сердцевине этой мятежной, страстной, жестокой и гордой страны — мы в Мехико. Мы здесь в сезон дождей, наполняющих город влагой, словно глубокую чашу, и в эпоху кровавой революции, охватившей страну пламенем ритуального огня. Самый рассвет 1911-го года
  • Исаак Бабель: скупой рыцарь литературы

    Вплоть до средины ХХ века Молдаванка была домом для мелких торговцев, лавочников, рабочих, биндюжников, а главное — нескольких тысяч одесских бандитов — «аристократов Молдаванки». Этот район стал первым домом и для Исаака Бабеля.
  • Всеволод Мейерхольд: от театрального балагана к драме судьбы

    «Театральное представление не знает ни  „вчера“, ни  „завтра“. Театр есть искусство сегодняшнего дня, вот этого часа, вот этой минуты, секунды… „Вчерашний день“ театра — это предания, легенды, тексты пьес, „завтрашний день“ — мечты художника». Так рассуждал Всеволод Мейерхольд о парадоксальной природе театрального искусства, которое, сойдя со сцены, тут же исчезает из памяти публики.
  • Микола Хвильовий: Останній Романтик

    20–30-і роки ХХ століття — що там, на розбитому роздоріжжі між першою світовою і громадянською війнами, між Росією і Європою, між націоналізмом і комунізмом, коли вся країна билася й звивалася у білих, чорних, червоних руках, коли з простих провінційних викладачів латини виростали зерови, а з бунтівних шибайголів — хвильові? Зрештою, це один з небагатьох періодів в історії, коли Україна фактично йшла в ногу з розвитком світового мистецтва. Семенко писав свої червоні футуристичні вірші, над ним знущався у формі справжнього вишуканого футуризму Едвард Стріха (Кость Буревій), буквально на очах поставали урбаністичні романи Підмогильного і Домонтовича. На довершення — кривава бійня, якою закінчився «азіатський ренесанс» товариша Хвильового, і сентиментальна сльоза за винищеним генофондом зробили з літератури цього періоду бренд «розстріляне відродження», а з її ідеолога Миколи Хвильового — культовий персонаж, щоправда, у вузькому колі «любителів української літератури»

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?