«Темна ніч. Ясні зорі»: за участі Шевченка (але не про нього)01 июня 2014

Текст Жені Олійник

Фото Володимира Клюзка

З Вірляною Ткач зустрічаємося за кілька днів до київської прем’єри вистави в Центрі Леся Курбаса — на бульварі Шевченка, в однойменному музеї. Режисерка разом з фотографом чекають на акторів. Для них запланована екскурсія, головним чином для того, щоб побачити графічний портрет Айри Олдріжда роботи Тараса Шевченка — найвідоміше документальне свідчення їхньої зустрічі, яка лягла в основу вистави «Темна ніч. Ясні зорі».

Те, що режисерка привезла в Україну постановку про Кобзаря до його ж 200-річчя, дивує. Адже це саме ті «червоні черевички», з якими режисерка так вперто не хотіла працювати. Виявилося, що спектакль замовило посольство Сполучених Штатів. «Я не планувала робити цю виставу, — каже Ткач. — Але знаєш, як тобі хтось скаже: „Не думай про білих слонів», то тільки про них і думатимеш. Тож режисерка поволі шукала матеріал, актори працювали надвиставою «Капітан Джон Сміт», і час плинув — аж раптом хтось згадав, що Шевченко був знайомий із афроамериканським актором Айрою Олдріджем. Ідея вистави стала очевидною. У доволі тривіальній для себе темі Вірляна Ткач несподівано знайшла улюблений мотив — діалог між культурами.

Шевченко й Олдрідж зустрічалися в домі графа Толстого в Санкт-Петербурзі упродовж двох місяців взимку 1858 року. Поета саме звільнили із заслання, а актор гастролював Росією. Не маючи жодної спільної мови, вони потоваришували — певно, тому що обидва почувалися митцями у вигнанні. Шевченко відбував арешти за вірші і до кінця життя носив тавро малороса. Олдріджу не було місця у знаних театрах, бо для тамтешніх сцен чорношкірий актор вважався ганьбою. Вони обидва були визнаними майстрами своєї справи, але для суспільства цього завжди було замало.

«Я взялася робити цю виставу, тому що у мене був молодий актор, який грає Шекспіра», — пояснює Вірляна Ткач. Айра Олдрідж теж спеціалізувався на шекспірівських ролях — саме він став першим в історії чорношкірим Отелло. «Джеремі Тарді не зовсім підходив за віком, але мені було байдуже, — розповідає режисерка. — Я хотіла відтворити не епоху, а дію — сам процес порозуміння між людьми».

Вірляна Ткач розповідає, що саме у період знайомства Айра Олдрідж та Тарас Шевченко вирішили повернутися додому: в Америку та Україну. Шлях назад, до своєї землі і традицій, до того, з чого усе починалося — на цьому побудована вистава. Окрім Джеремі Тарді, Миколи Шкарабана та Марії Плешкевич (які грають Шевченка та 15-річну доньку графа Катерину Юнге), у спектаклі задіяні також чорношкіра акторка Шона Такер та її 9-річний син Барак. Вони втілюють дитячі візії Олдріджа, його спогади про родину.

В постановці традиційно для Ткач багато музики: від українських народних мелодій, які виконує бандурист Юліан Китастий, до дитячих приспівок на мові йоруба та церковних африканських гімнів, що з’явилися ще до спірічуелз, і які АйраОлдрідж успадкував від батька-проповідника. Власне, спектакль складається із серії побутових замальовок, поєднаних музикою. Герої п’ють чай, вивчають Біблію, створюють славнозвісний портрет, провадять незграбні двомовні діалоги — і час від часу переживають спільні флешбеки на тему минулого, виражені у піснях або віршах (у виставі звучать шість шевченкових поезій). А кульмінацією стає епізод, де герої співають старовинний гімн Jerusalem My Happy Home українською і англійською.

«Темна ніч. Ясні зорі» — річ, схоплена на живу нитку. Найцікавіше у виставі — це історія, що стоїть за нею, і актори не стільки відтворюють своїх персонажів, скільки окреслюють і пропонують домислити образ. Олдрідж — це уособлення ураженої гордості, талант, укріплений почуттям власної гідності. Шевченко ж постає охопленим тривогою і повним любові — до України, малювання, життя. На сцені відсутня будь-яка архаїка. Вірляна Ткач залишила тільки те, що можна зрозуміти в усі часи і попри будь-які культурні бар’єри. Навіть у візуальному оформленні: сценографія вистави, наприклад — це відеопроекції Шевченкових картин.

Ця постановка цінна для України насамперед тому, що демонструє, як легко можна позбавитись кліше, пов’язаних з іменем Шевченка. Для цього зовсім необов’язково вбирати його в косуху або протигаз. Достатньо відкинути усю міфологію, з ним пов’язану, і поглянути на нього з позиції світової культури. Адже Шевченко Вірляни Ткач — це лише частина великої історії про велике диво — комунікацію поза мовою.


Другие статьи из этого раздела
  • Арт-терапия для «оборотней»

    «Театр 13» рассказали о страхах и комплексах сегодняшнего дня
  • Чорнобиль по-французьки

    Сергій Леонтієвич Массудов в «Театральному романі» Булгакова очевидно і просто вирішив питання написання п’єс: «Що бачиш — пиши, а чого не бачиш — писати не варто». Жіль Грануйє, французький автор і постановник опусу про Чорнобиль «Весна», який показали в Молодому театрі 18 квітня в межах Французької весни, пішов іншим шляхом. Він вирішив написати про те, що читав. Жіль Грануйє наштовхнувся в інтернеті на повідомлення про туристичні поїздки в зону відчуження. І авторська фантазія розгулялася.
  • Косметический образ войны

    О том, как Дмитрий Костюминский поставил постмодернистскую сагу об Ифигении
  • «Ах, Гамлет, серце навпіл рветься…»

    Про виставу Волинського академічного обласного музично-драматичного театру ім. Т. Шевченка «Гамлет» у постановці Петра Ластівки не хочеться розповідати так, як належить критикові.
  • Турне харківського Елвіса містами України

    Постановка «Червоний Елвіс» — зразок авангардного театрального мистецтва, що декларує експериментальність, шокує незвиклого до ненормативної лексики обивателя і використовує максимум засобів комунікації із глядачем

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?