Іранське ритуальне дійство тазіе02 февраля 2009

Текст Вікторії Миронюк

Фото Івана Любиш-Кірдея

Червоні прапори із написами на фарсі, чорні постаті жінок та залізні стержні київ… ─ при виїзді із Ширазу[1]. Якщо придивитися, це ─ глядачі, зосереджені навколо сцени, розбиті на чоловічий та жіночий табори. А на сцені: чоловіки у середньовічних східних латах ведуть діалог співом, метушаться діти у яскравих костюмах і коні слухняно чекають своєї черги, щоби вступити в гру. Усе навколо інтригує. Усе навколо — це тазіе.

Іранський традиційний театр «Тазіе». Місто Шираз Іранський традиційний театр «Тазіе». Місто Шираз

Історія тазіе

Тазіе ─ це суто перська театрально-ритуальна традиція, яка попри всі заборони та численні трансформації дійшла до наших часів. У доісламський період (до сьомого століття нашої ери) в Ірані були поширені видовища іншого типу, пов’язані із траурними церемоніями і вшануванням іранських міфологічних героїв: Сіявуша, Шервіна, Іраджа, Заріра. Коли араби захопили Персію, традиційні видовища було заборонено, оскільки cамі араби не мали театру і, мабуть, мало розуміли його суть. Натомість вони принесли іслам, і персам довелося трансформувати історію про Сіявуша у ісламську релігійну оповідь. Так, виникає тазіе, що в перекладі із арабської означає «співчуття», «жалоба». Тазіе, зазвичай, має один стандартний сюжет про загибель імама Хусейна[2], який залежно від регіону, де він грається, доповнюється чи видозмінюється.

Іранський традиційний театр «Тазіе». Місто Шираз Іранський традиційний театр «Тазіе». Місто Шираз

Сюжет тазіе

Наступник пророка Мухамеда імам Хусейн, на думку шиїтів, мав стати каліфом, але Язид привласнив собі цей титул ─ це ядро історії тазіе. Коли імам Хусейн разом із родиною і своїми прибічниками вирушив до Куфи, щоб здобути для мешканців міста каліфат, військо Язида оточило їх у Карбальській пустелі та протягом десяти днів тримало в облозі без їжі та води. У першу ніч імам запропонував своїм прибічникам залишити його і врятувати свої життя, наступного дня з ним лишилося 72 людини ─ його родина та найближчі родичі. Тоді Язид наказав взяти жінок і дітей, щоби, принижуючи і знущаючись, водити їх вулицями Куфи та Дамаска. І деякі уривки тазіе розповідають про подальшу долю рідних імама Хусейна, вони називаються «шаме-карібан» або «ніч відчужених». На десятий день мучеництва імама Хусейна (який зараз відзначають ритуалом Ашури[3]) вороги вбили всіх тих, хто лишався з імамом, не шкодуючи також його шестимісячного сина. Самому імаму Хусейну завдали 32 колотих ран та відрубали голову. Але на цьому історія не закінчилася, її фінал настав чотири роки по тому, коли прихильник імама Мохтар Сакафі влаштував бунт, в якому загинули всі причетні до злочину в Карбальській пустелі.

Іранський традиційний театр «Тазіе». Місто Шираз Іранський традиційний театр «Тазіе». Місто Шираз

Музика тазіе

Режисером тазіе, зазвичай, є сценарист дійства, завдання якого ─ навчити персонажів пісенним партіям, що не так просто, як здається на перший погляд. Усі позитивні персонажі в тазіе співають кількома характерними манерами. Щоб навчити всіх відповідному стилю, потрібен час та навички. Перед самим дійством грається щось на зразок увертюри, яка створює у глядачів певний настрій. Великі і малі барабани, флейти, тарілки ─ кожен із цих інструментів має свою функцію: барабани супроводжують батальні сцени, сентиментальні епізоди доповнюють флейти.

Іранський традиційний театр «Тазіе». Місто Шираз Іранський традиційний театр «Тазіе». Місто Шираз

Символізм тазіе

Символізм тазіе для людей поза іранською культурою навряд чи є зрозумілим, а місцевий глядач за секунди розпізнає частини тазіе та їх основних персонажів, оскільки образи цього театрального ритуалу є сталими і повторюваними. На сцені тазіе завжди є миска з водою, яка символізує Єфрат, доступ до якого перекрило Хусейну військо Язида. Коли режисер хоче показати, що події відбуваються через декілька років, він змушує героїв кружляти навколо сцени, кількість кіл ─ це кількість років, що минули. Щоб повідомити про закінчення вступної частини, один із героїв підходить до глядача, виставляючи вказівний та середній палець у знак V і промовляючи: «Подивися на ті події крізь мої два пальці». Костюм кожного персонажа також є символічним, зло ─ у червоному, добро ─ у білому. Цікаво, що жіночі ролі виконують чоловіки, читаючи тексти високими голосами, а жінки на сцені представлені лише дівчатами, які час від часу повторюють певні репліки. Самі виконавці не є акторами, вони ─ шабхчани, тобто імітатори, які не грають, а читають свою роль, підкреслюючи символічну відстань між персонажем і собою. За правилами Корану, не можна показувати святих і присвоювати собі їхні ідентичності. Смертна людина не повинна втілюватися в постать імама Хусейна чи пророка Мухамеда, тому персонажі на сцені завжди тільки імітують.

Іранський традиційний театр «Тазіе». Місто Шираз Іранський традиційний театр «Тазіе». Місто Шираз

Ґрунт тазіе

Незважаючи на екзотичність і, можливо, певну незрозумілість європейському глядачу, тазіе, поза сумнівом, є однією із найчарівніших близькосхідних театральних традицій. Недаремно Пітер Брук, вперше побачивши тазіе, був настільки захоплений, що запросив постановку до Англії на фестиваль. Але тазіе суто як театральне видовище, відірване від своїх сакральних функцій, втрачає свою магію. Щоб відчути смак перської традиції, збагнути сутність ритуалу, варто дивитися тазіе на його ж ґрунті.

Іранський традиційний театр «Тазіе». Місто Шираз Іранський традиційний театр «Тазіе». Місто Шираз

[1] Місто на півдні Ірану

[2] Для шиїтів третій імам в ісламі. Внук пророка Мухамеда

[3] Символічне самобичування залізними киями як знак жалоби за імамом Хусейном


Другие статьи из этого раздела
  • Молоді в Молодому

    ХХ століття в театральному контексті пройшло під гаслом звільнення від «гніту драматурга», від букви і духу п’єси, — це епоха остаточного формування і становлення професії режисера. У ХХІ столітті стало зрозуміло, що яким би методом, технікою чи школою не володів режисер, цього замало без якісної драматургії. І нині в світі відбувається бум драматургії, переважно штучний, спровокований нестачею постановочних текстів і режисерським запитом на нову драму. Найбільш театральні Європа і Росія конвеєром продукують драматургічні твори, що випробовуються на сцені і одразу ж зникають, не затримуючись ніде надовго
  • «Лісова пісня»: новая драма в классическом сюжете

    Особого внимания заслуживает, несомненно, работа Андрея Приходько с классическим материалом «Лісової пісні». Режиссер легко доказал, что в умелых руках отечественная классика имеет огромное очарование, достаточно обратить ее к современной эстетике и к интеллектуальным актерам
  • «Монологи вагины» в Киеве

    25 и 28 марта в киевском концерт-холле «Фридом» покажут спектакль с пикантным названием «Монологи вагины» в постановке итальянского швейцарца Джулиано ди Капуа, который уже 15 лет проживает в России. «Монологи вагины» были созданы американской писательницей феминисткой Ив Энцлер в 1996-ом году в технике вербатим, набиравшей в 90-е годы обороты популярности.
  • Блеск и нищета обыкновенного таракана

    На Kyiv poetry week показали белорусский спектакль Дмитрия Богославского и Светланы Бень по стихотворениям ОБЭРИУта Николая Олейникова
  • Голем. Долгое путешествие

    Театр московского режиссера Бориса Юхананова, ученика Анатолия Васильева, никогда не был в мэйнстриме и туда, понятное дело, не стремился. Его спектакли-испытания, раскрывающие на территории интеллекта и мистериального театра глубокие смыслы, не создаются, чтобы ублажать публику. Каждый должен терпеть муку рождения мысли: режиссер, актер и, в конечном итоге, зритель. Сейчас Борис Юхананов пытается создать театр там, где, казалось бы, его быть не может, — на фундаменте еврейской религиозно-философской мысли.

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?