Любов — гра… декорацій15 апреля 2012

Текст Юлиї Лучик

Фото надані Театром драми та комедії

на лівому березі Дніпра


Рецензія-враження на постановку А.Білоуса «Высшее благо на свете…»

Прем’єра відбулася: 15 грудня 2011 року

Театр: Київський академічний театр драми і комедії на лівому березі Дніпра

«Алексей Николаевич, вы, может быть, еще воображаете, что любовь высшее благо на земле? — Всякая любовь, счастливая, равно как и несчастная, настоящее бедствие, когда ей отдаешься весь»

Ракітін — Бєляєву

Стрижневим мотивом постановки є кохання, що переслідує героїв, не приносячи їм щастя. Воно має чимало складних іпостасей: це кохання-пекло і кохання-гріх, кохання-забавка і кохання-самоствердження. На його руїнах ніхто з героїв так і не зміг побудувати власного майбутнього, і тому дія спектаклю розгортається на фоні декорацій недобудованого дому, розкиданих цеглин і повітряного змія — символу бажаної і нездійсненної легкості буття.

Вірочка — Ольга Лук’яненко та Бєляєв — Олексій Тритенко запускають повітряного змія Вірочка — Ольга Лук’яненко та Бєляєв — Олексій Тритенко запускають повітряного змія

В сюжеті і на сцені — любовний багатокутник. Головну героїню — Наталію Петрівну — кохають троє чоловіків, але жодному з них вона не може віддатися повністю. Її почуття швидкоплинні, вона „грає в любов, змінюючи різні амплуа, і сама втрачає межу між власною вигадкою та реальністю. Наталя Петрівна мала би бути меланхолійною і красиво нещасливою, але у виконанні Анастасії Тритенко вона дещо конвульсивна й одноманітна.

Закоханні в Наталю Петрівну Ракітін — Олександр Кобзар та її чоловік Аркадій — Михайло Кукуюк Закоханні в Наталю Петрівну Ракітін — Олександр Кобзар та її чоловік Аркадій — Михайло Кукуюк

Натомість Вірочка — персонаж у розвитку. Виконуючи свою роль, Ольга Лук’яненко трохи переграла інфантильність у першому акті. Але в другому вийшла зі штампу „лоліт і „джульєтт, яких їй доводиться раз у раз втілювати у життя. Вона органічно відтворила почуття сімнадцятирічної Вірочки, яка вперше покохала, і вперше зрозуміла, що любов — це біль. Її стан у кульмінаційний момент близький до божевілля… І ти віриш їй беззастережно, віриш у стару як світ трагедію юності — трагедію любові. Одним порухом руки вона направляє всі глибокі почуття у… назавжди. Модерний «фак», що ввів у п’єсу режисер Андрій Білоус, якнайкраще показує атрофію серця особистості. Не знаючи кохання, вона відмовляється від нього, остерігаючись болю. Відтак рішення вийти заміж за стариганя — єдино правильне.

Ольга Лук’яненко та Наталя Петрівна — Анастасія Тритенко Ольга Лук’яненко та Наталя Петрівна — Анастасія Тритенко

Образ Ракітіна у виконанні Олександра Кобзаря має сковородинський шарм. Його інтелігентна гра і органіка допомогли якнайкраще втілити чоловіка, котрий любить, але не може зробити щасливою кохану жінку через власну щиросердність та м’якість. Мудрий, чуттєвий і закоханий Ракітін… Протилежним до нього є образ молодого вчителя Бєляєва — непоказний і ординарний — він підкреслює абсурдність любові і фарсовість сюжету. Що знайшла в ньому Наталія Петрівна? А що знаходять закохані один в одному?

Образ Ракітіна у виконанні Олександра Кобзаря має сковородинський шарм. Образ Ракітіна у виконанні Олександра Кобзаря має сковородинський шарм.

Попри лінійність персонажів (кожен має рівноправну сюжетно-стилістичну вагу), Микола Боклан та його герой лікар Шпігельський — харизматичний центр спектаклю. Він поповнив дію експресією та життєвим досвідом, якого так не вистачало іншим героям. Саме його діалоги та монологи змушували глядача прокидатися після словесної одноманітності Наталії Петрівни чи мовчазного крику її чоловіка Аркадія (Михайло Кукуюк).

Микола Боклан та його герой лікар Шпігельський — харизматичний центр спектаклю Микола Боклан та його герой лікар Шпігельський — харизматичний центр спектаклю

„Высшее благо… «- це комедія, але й… драма. Райський, білосніжний одяг героїв постановки помітно дисонував з внутрішньою пекельно-чорною діркою, на місці якої мала би бути душа. І тут режисер помітно комедіював. Але відчай Вірочки, безрозсудне кохання Лизавети Богданівни, конформістська пристрасть Ракітіна, материнська любов Анни Семенівни — ніщо інше як трагедія.

«Алексей Николаевич, вы, может быть, еще воображаете, что любовь высшее благо на земле?» «Алексей Николаевич, вы, может быть, еще воображаете, что любовь высшее благо на земле?»

„Высшее благо… «- це перемога режисера, але й… поразка. Постановка коливалася між полюсами кохання і ненависті, життя та утопії, чуттєвості і жорстокості, байдужості та пристрасті. Триваючи більше, ніж три години, вона балансувала між нудьгою та захватом, і раптом здивувала й надихнула у другому акті. Зміст не вразив оригінальністю, проте форма подачі ще раз довела, що диявол ховається в деталях. Режисерська бутафорія Андрія Білоуса отримала свій бенефіс: декорації затьмарили гру більшості акторів. І все ж таки генієм за кадром лишився суперечливо легкий і невловимий І.Тургенєв.


Другие статьи из этого раздела
  • Спіймати Місяць

    В холодному небі метрополії не літають дракони, риби-гіганти і срібні красуні, спустившись з зірок на тонкому павутинні. Циклопічна ніч з лупатим місяцем — застиглий фотокадр, романтична картинка урбаністичної ночі. Запилюючи погляд в потрісканих асфальтах буднів дуже хочеться закинути голову назад і роздивитися в смогових небесах казку.
  • Волчье танго. Дети-дикари

    Основная художественная задача DEREVO — передать телом любую сущность, любую эмоцию. Техника театра основана на танце «Буто», различных видах пантомимы, на клоунаде, акробатике, балетной технике и танцах народов мира. Вбирая мировой танцевальный опыт, DEREVO обрело свой собственный язык, и у себя на родине воспринималось как чудо и откровение.
  • «Місто на Ч»: театрально-документальний експеримент

    Сюжет вистави «Місто Ч.» розгортається довкола дівчини з київської Троєщини, яка, помилившись містом, замість Чернігова приїхала до Черкас — знайти хлопця, з яким познайомилася в клубі. Він казав їй  «люблю тебе, мала, всі діла», а вона, шукаючи його, закохалася в іншого, вийшла заміж за нього і лишилася в Черкасах назавжди.
  • Последние крохи тепла: «Калека с острова Инишмаан»

    «Калеку из острова Инишмаан» пришел посмотреть неполный зал — заядлый театрал и рисковый киевский зритель, которому паника ни по чем. Нужно сказать, что театральный зритель наверное самый смелый зритель, в преддверии паники те, кто осмелился прийти, увидели лучший спектакль из ирландской серии «Театра У Моста», а заодно чуть ли не самый красивый и стоящий спектакль, показанный в Киеве с начала сезона. К тому же «Калека» — это лучшая пьеса Мартина МакДонаха на сегодняшний день
  • Возраст музыкального Барокко. Киев. Июль.

    16 июля небольшой захолустный дворик Киево-Печерской Лавры был заполнен музыкой и людьми — под открытым небом был дан концерт барочной музыки и танца. Инициаторы проекта — музыкальный коллектив «Киев-Барокко» при поддержке студии старинного танца «Джойссанс»

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?