Любов — гра… декорацій15 апреля 2012

Текст Юлиї Лучик

Фото надані Театром драми та комедії

на лівому березі Дніпра


Рецензія-враження на постановку А.Білоуса «Высшее благо на свете…»

Прем’єра відбулася: 15 грудня 2011 року

Театр: Київський академічний театр драми і комедії на лівому березі Дніпра

«Алексей Николаевич, вы, может быть, еще воображаете, что любовь высшее благо на земле? — Всякая любовь, счастливая, равно как и несчастная, настоящее бедствие, когда ей отдаешься весь»

Ракітін — Бєляєву

Стрижневим мотивом постановки є кохання, що переслідує героїв, не приносячи їм щастя. Воно має чимало складних іпостасей: це кохання-пекло і кохання-гріх, кохання-забавка і кохання-самоствердження. На його руїнах ніхто з героїв так і не зміг побудувати власного майбутнього, і тому дія спектаклю розгортається на фоні декорацій недобудованого дому, розкиданих цеглин і повітряного змія — символу бажаної і нездійсненної легкості буття.

Вірочка — Ольга Лук’яненко та Бєляєв — Олексій Тритенко запускають повітряного змія Вірочка — Ольга Лук’яненко та Бєляєв — Олексій Тритенко запускають повітряного змія

В сюжеті і на сцені — любовний багатокутник. Головну героїню — Наталію Петрівну — кохають троє чоловіків, але жодному з них вона не може віддатися повністю. Її почуття швидкоплинні, вона „грає в любов, змінюючи різні амплуа, і сама втрачає межу між власною вигадкою та реальністю. Наталя Петрівна мала би бути меланхолійною і красиво нещасливою, але у виконанні Анастасії Тритенко вона дещо конвульсивна й одноманітна.

Закоханні в Наталю Петрівну Ракітін — Олександр Кобзар та її чоловік Аркадій — Михайло Кукуюк Закоханні в Наталю Петрівну Ракітін — Олександр Кобзар та її чоловік Аркадій — Михайло Кукуюк

Натомість Вірочка — персонаж у розвитку. Виконуючи свою роль, Ольга Лук’яненко трохи переграла інфантильність у першому акті. Але в другому вийшла зі штампу „лоліт і „джульєтт, яких їй доводиться раз у раз втілювати у життя. Вона органічно відтворила почуття сімнадцятирічної Вірочки, яка вперше покохала, і вперше зрозуміла, що любов — це біль. Її стан у кульмінаційний момент близький до божевілля… І ти віриш їй беззастережно, віриш у стару як світ трагедію юності — трагедію любові. Одним порухом руки вона направляє всі глибокі почуття у… назавжди. Модерний «фак», що ввів у п’єсу режисер Андрій Білоус, якнайкраще показує атрофію серця особистості. Не знаючи кохання, вона відмовляється від нього, остерігаючись болю. Відтак рішення вийти заміж за стариганя — єдино правильне.

Ольга Лук’яненко та Наталя Петрівна — Анастасія Тритенко Ольга Лук’яненко та Наталя Петрівна — Анастасія Тритенко

Образ Ракітіна у виконанні Олександра Кобзаря має сковородинський шарм. Його інтелігентна гра і органіка допомогли якнайкраще втілити чоловіка, котрий любить, але не може зробити щасливою кохану жінку через власну щиросердність та м’якість. Мудрий, чуттєвий і закоханий Ракітін… Протилежним до нього є образ молодого вчителя Бєляєва — непоказний і ординарний — він підкреслює абсурдність любові і фарсовість сюжету. Що знайшла в ньому Наталія Петрівна? А що знаходять закохані один в одному?

Образ Ракітіна у виконанні Олександра Кобзаря має сковородинський шарм. Образ Ракітіна у виконанні Олександра Кобзаря має сковородинський шарм.

Попри лінійність персонажів (кожен має рівноправну сюжетно-стилістичну вагу), Микола Боклан та його герой лікар Шпігельський — харизматичний центр спектаклю. Він поповнив дію експресією та життєвим досвідом, якого так не вистачало іншим героям. Саме його діалоги та монологи змушували глядача прокидатися після словесної одноманітності Наталії Петрівни чи мовчазного крику її чоловіка Аркадія (Михайло Кукуюк).

Микола Боклан та його герой лікар Шпігельський — харизматичний центр спектаклю Микола Боклан та його герой лікар Шпігельський — харизматичний центр спектаклю

„Высшее благо… «- це комедія, але й… драма. Райський, білосніжний одяг героїв постановки помітно дисонував з внутрішньою пекельно-чорною діркою, на місці якої мала би бути душа. І тут режисер помітно комедіював. Але відчай Вірочки, безрозсудне кохання Лизавети Богданівни, конформістська пристрасть Ракітіна, материнська любов Анни Семенівни — ніщо інше як трагедія.

«Алексей Николаевич, вы, может быть, еще воображаете, что любовь высшее благо на земле?» «Алексей Николаевич, вы, может быть, еще воображаете, что любовь высшее благо на земле?»

„Высшее благо… «- це перемога режисера, але й… поразка. Постановка коливалася між полюсами кохання і ненависті, життя та утопії, чуттєвості і жорстокості, байдужості та пристрасті. Триваючи більше, ніж три години, вона балансувала між нудьгою та захватом, і раптом здивувала й надихнула у другому акті. Зміст не вразив оригінальністю, проте форма подачі ще раз довела, що диявол ховається в деталях. Режисерська бутафорія Андрія Білоуса отримала свій бенефіс: декорації затьмарили гру більшості акторів. І все ж таки генієм за кадром лишився суперечливо легкий і невловимий І.Тургенєв.


Другие статьи из этого раздела
  • Дворец наслаждения трешем

    Остросоциальный спектакль Максима Голенко по Джону Уэбстеру
  • «Поздно пугать» в Театре на Левом берегу Днепра

    Сложно и трудно современная проза и драматургия входят в украинские национальные театры. Давно нет советского идеологического заказа или царского запрета на национальный колорит, театры безраздельно владеют творческой свободой. Так, что же им мешает ее реализовать? Почему они угрюмо встречают любую инициативу? Почему творческий поиск в них встречается с заведомо установленным безразличием? По привычке тянут они свой комедийно-водевильный репертуар, лишенный духа, времени, остроты, будто не было в нашей традиции экспериментов Леся Курбаса и поисков 90-х.
  • Сны на воде

    Дождавшись полной темноты, когда ночь жадно поглотила день, на неспокойную гладь Днепра осторожно выплыли чудаковатые персонажи. На средине условной водной сцены было установлено дерево, к нему подъехала желтая машинка, в которой нервничал сгорбленный водитель. Затем появилась дама-пирожное в розовом пышном платье, гротескно сюсюкаясь со своим малышом. Река постепенно превращалась в маленький закоулок конфетно-пирожного Парижа.
  • «Эдип»: печальная стая

    Работать с таким материалом, как древнегреческая трагедия, чрезвычайно сложно в современных условиях: пафос высокой трагедии напоминает о былом величии греческого театра, но имеет мало общего со зрителем двадцать первого века, диссонируя с ним, и оставляя его по большому счету равнодушным. Владу Троицкому удалось сделать из практически неодушевленного для современности материала шепчущую драму живой боли
  • Шекспір vs Богомазов

    На горішньому поверсі офісного будинку, в клаустрофобному приміщенні в кінці вулиці Гончара є театр. Якщо добре розійтися фантазією, то замість театру Вільна сцена можна уявити собі булгаківську квартиру № 50 — де в буквальному сенсі вміщаються цілі світи: абсурдиста Іонеско, авангардиста Кольтеса, сучасного німецького драматурга Шімільппфенніга. Зрештою у безрозмірну кімнатку вліз і Шекспір, щоправда перформансований, переведений в режим оперних практик і сучасного актуального танцю.

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?