Молоді в Молодому23 декабря 2008


Текст Марисі Нікітюк

Фото надані Молодим театром



спектакль: «У палаючій пітьмі»
драматург: Антоніо Буеро Вальєха, Іспанія
режисер: Станіслав Мойсеєв
сцена: Молодого театру
актори: Марк Дробот, Катерина Кузнєцова, Володимир Йосипенко, Валерія Ходос, Олексій Прокопенко та ін. — акторський курс Станіслава Мойсеєва
прем’єра: 29 березня 2008 року



ХХ століття в театральному контексті пройшло під гаслом звільнення від «гніту драматурга», від букви і духу п’єси, — це епоха остаточного формування і становлення професії режисера. У ХХІ столітті стало зрозуміло, що яким би методом, технікою чи школою не володів режисер, цього замало без якісної драматургії. І нині в світі відбувається бум драматургії, переважно штучний, спровокований нестачею постановочних текстів і режисерським запитом на нову драму. Найбільш театральні Європа і Росія конвеєром продукують драматургічні твори, що випробовуються на сцені і одразу ж зникають, не затримуючись ніде надовго.


Причини такого запиту на сучасну драматургію і безперебійний потік її апробації очевидні: режисерські екзерсиси з Шекспіром та Чеховим, м’яко кажучи, виглядають сьогодні непереконливо. Режисери опинилися перед фактом, що їм нічого більше переосмислювати, і розумні країни, де переймаються стратегією культурної політики на державному рівні, почали створювати всі можливі умови, щоб з’явився новий драматург. В Україні, звісно, нічого такого немає — у нас і досі в правилах ставити винятково старі заяложені тексти, за які не треба ні платити, ні нести відповідальність перед автором.


Саме тому надзвичайно цікаво спостерігати за тим, як поводить себе абсолютно свіжий, відносно сучасний текст на київській сцені у виконані молодих акторів. Ідея поставити зі своїм акторським курсом сповнену нонконформізму і максималістського запалу юності п’єсу відомого іспанського драматурга Антоніо Вальєхи «У палаючій пітьмі» було стратегічно правильним рішенням Станіслава Мойсеєва.


Вальєхо

Іспанський драматург Антоніо Буеро Вальєхо, як і Гарсіа Лорка, в юності був художником, закінчив школу образотворчого мистецтва в Мадриді. Брав участь в боротьбі проти фашистів на стороні республіканців, але був спійманий і засуджений до страти, яку згодом замінили ув’язненням. Вийшовши в 1946 році з тюрми за режиму Франко, Вальєхо вже в зрілому віці починає писати п’єси, майже машинально, за словами самого автора, за якимось внутрішнім покликом. Перша п’єса «У палаючій пітьмі» — алегоричний текст про сліпих підлітків — серйозний якісний текст, конфлікт якого знаходиться на високій патетичній, властивій іспанській літературі, ноті. В 1949 році муніципалітет Мадриду оголосив конкурс п’єс ім. Лопе де Веги, на якому друга п’єса Вальєхо «Історія одних сходів» посіла перше місце, її поставили в театрі «Еспаньйол» і вона витримала приблизно 200 показів.


Вальєхо писав про маргінальний Мадрид, його героями були як прості люди, так і Веласкес, Гойя, Лара. Він звертався до високого пафосу, історичного символізму, вміщаючи в слова винятковий іспанський колорит.



Молодой театр

Постановка «У палаючій пітьмі» в Молодому проймає простотою і щирістю, вона про світ сліпих підлітків, які намагаються жити повноцінним життям і, що з цим життям стає, коли в їх світ вривається неспокійне, неприборкане серце чужинця, також сліпого хлопчика Ігнасіо (Марк Дробот), якому болить кожна мить його життя у темряві. Мрії про світло, про зорі і красу жіночого обличчя приносять йому відчай і страждання, тоді, коли інші сліпі вважають за потрібне про світло не думати, зберігаючи напудрений ілюзорний спокій у вдавано повноцінному і щасливому житті. Ігнасіо приносить в силіконовий світ «незрячих» свою війну, і темрява кожного перетворюється на багряне пекло. В п’єсі виведено двоє антагоністичних героїв: прагнучого правди Ігнасіо, і прагнучого ілюзій Карлос (Олексій Прокопенко).

Сліпі-незрячі вихованці спецінтернату в «рожевих окулярах» (акторський курс Станіслава Мойсеєва) Сліпі-незрячі вихованці спецінтернату в «рожевих окулярах» (акторський курс Станіслава Мойсеєва)


Перший план постановки буквальний — трагедія сліпих підлітків і катастрофа, яка розігрується в їх світі з приходом чужинця, другий план символічний — образ суспільства, де переважна більшість людей бояться жити в реальному жорсткому світі, і воліють мати рожеві окуляри на очах. Недарма на початку і в кінці дійства вихованці інтернату для незрячих вибудовуються в шеренгу перед глядачами в червоних великих окулярах в стилі ретро: їх ворог не сліпота, а «червоні скельця», крізь які їх вчать дивитися на світ. Ігнасіо, це і є той герой-одинак, якому ніяк не вдається ні зжитися з цим світом, ні вижити в ньому, — образ тих одиниць, які не піддаються всезагальному безумству і живуть у відповідності до власного вибору, а не думкою «соціуму». Такий герой, безумовно, приречений на загибель.


Молоді люди грають молодих людей природно і щиро, намагаючись передати на сцені боротьбу юної людини з навколишнім світом безхребетних дорослих. Камерність малої зали створює об’ємну в’язку темряву, з якої прожектори слабо вихоплюють силуети акторів. Єдиною декорацією є скло, що ширмою стоїть в глибині сцени, створюючи кілька ігрових просторів, і коли прожектори раптово вихоплюють людей за склом їх стає видно, вони з’являються зненацька, як в світі сліпих, де присутність когось стороннього завжди неочікувана.


Пристойна, місцями навіть дуже хороша гра акторів говорить на користь незаїждженим сучасним текстам, яким не потрібна особлива мова режисерського переосмислення, а необхідне якісне акторське перевтілення. Наскільки Валерія Ходос нав’язливо, пафосно і не на своєму місці виглядає в прямолінійній трагікомедії Ануя «Голубка» на великій сцені, настільки тут в камерному темному залі її щирість переконлива, а створена любов до бунтівного Ігнасіо в цьому метафізичному мороці переливається всіма відтінками сумнівів, заборон, і бажання.

Марк Дробот в ролі «бунтівного» Ігнасіо Марк Дробот в ролі «бунтівного» Ігнасіо


Боротьба двох лідерів: Ігнасіо і Карлоса — це юнацька боротьба за лідерство, сфери впливу, забуте відчуття чоловічого суперництва, героїзму, гідності. Вальєхо переймався споживацьким бумом в Іспанії періоду Франко, саме тому, напевно, його герої — вічні воїни, приречені на програш світові посередностей. Марку Дроботу вдалося спіймати і передати злам людини, що згорає в пеклі усвідомлення конфлікту реальності і мрії. У хворобливому вишкірі зла Ігнасі-Марко намагається вирвати у життя те, що належить йому, чого він був позбавлений, і на що безсумнівно заслуговує.


Правильний вибір

Хотілося би, щоб цим шляхом і надалі йшов Молодий театр, адже в самій своїй назві він позиціонує себе як театр для молоді, як експериментальна сцена з молодими акторами, молодими режисерами і молодою драматургією. А режисери в Україні не народяться зараз на мертвих затасканих текстах, адже не секрет, що режисерові, як би він не переосмислював п’єсу, щоб він не створював, потрібна хороша драматургія, а великому режисерові потрібна велика драматургія. Такий вдалий і в усіх сенсах хороший спектакль, для акторського курсу Станіслава Мойсеєва може стати відправною точкою в світ великого театру, а не мілководного українського болітця, де, що не спектакль то Наталка Полтавка чи Конотопська відьма. Молодь має виховуватися на зрозумілих їй текстах, і, поступово вдосконалюючи свою майстерність, доростати до героїв світової класики.


Другие статьи из этого раздела
  • О женщинах Эдварда Клюга

    Клюг пронизывает библейскую тему современностью или, наоборот, современность обобщает до предельных универсальных образов, пользуясь при этом чистым бессюжетным танцем
  • ZELYONKA №7: опыт эмпатии и душевной открытости

    12 зарисовок о фестивале современного танца в Киеве
  • Испорченный Чехов

    Прочитанная в Киеве пьеса Павла Демирского «Бриллианты — это уголь, который хорошо над собой поработал» — не самая удачная работа драматурга. Текст, который якобы является продолжением «Дяди Вани» А.П. Чехова, на самом деле — его унылая осовремененная карикатура. Сквозь уже знакомые судьбы чеховских героев проходят чисто авторские социальные клише о  «гражданском обществе», «социальной справедливости», «корзине потребителя» и т.п.
  • Голем. Долгое путешествие

    Театр московского режиссера Бориса Юхананова, ученика Анатолия Васильева, никогда не был в мэйнстриме и туда, понятное дело, не стремился. Его спектакли-испытания, раскрывающие на территории интеллекта и мистериального театра глубокие смыслы, не создаются, чтобы ублажать публику. Каждый должен терпеть муку рождения мысли: режиссер, актер и, в конечном итоге, зритель. Сейчас Борис Юхананов пытается создать театр там, где, казалось бы, его быть не может, — на фундаменте еврейской религиозно-философской мысли.
  • Шекспір vs Богомазов

    На горішньому поверсі офісного будинку, в клаустрофобному приміщенні в кінці вулиці Гончара є театр. Якщо добре розійтися фантазією, то замість театру Вільна сцена можна уявити собі булгаківську квартиру № 50 — де в буквальному сенсі вміщаються цілі світи: абсурдиста Іонеско, авангардиста Кольтеса, сучасного німецького драматурга Шімільппфенніга. Зрештою у безрозмірну кімнатку вліз і Шекспір, щоправда перформансований, переведений в режим оперних практик і сучасного актуального танцю.

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?