купить походный рюкзак на сайте

«Сніданок з ворогом»: дещо інше, ніж вистава26 июня 2014

 

Текст: Анастасія Головненко

Фото: Женя Олійник

 

Дебютна вистава Антона Романова, молодого режисера з Криму, у Черкасах — подія очікувана й несподівана водночас. Справа в тому, що у це місто Антон переїхав нещодавно, і мав час на проведення усього 18 репетицій. Однак ані поверховою, ані «сирою», виставу назвати не можна. Навпаки: через переживання кримсько-донбаської ситуації «на власній шкурі», режисер поставив гранично чесний та живий спектакль.

 

В основі сюжету — дуже коротка абсурдна історія про війну. Солдати не хочуть воювати, ведуть дитячі розмови, стріляють навпомацки, снідають з батьками на полі бою, і беруть полонених, не тямлячи, як належить із ними поводитись.

Вистава Антона Романова замішана на небилиці: повторюючи оригінальний сюжет Аррабаля її доповнено сьогоднішніми східноукраїнськими воєнними подробицями, персонажами й характерами. Так, наприклад, матір головного героя (Світлана Москаленко) — це образ, позбавлений аррабалівського глуму — така собі пересічна українська жіночка, що знає усе про життя і війну. Цікаво, що головні ролі у виставі виконали учасники балету трупи черкаського театру Сергій Коваленко та Дмитро Потапчук. Дебютуючи у виставі Романова, актори перетворюються на тендітних солдатиків та наповнюють персонажів Аррабаля, чужих для нас за національністю, знайомими рисами «зелених чоловічків». Комедія абсурду перетворюється на болісну реальність із нерозв’язаним конфліктом, діалогами про безглуздість війни і смертей, які вона несе.

Змістова частина вистави базується не на оригінальній драматургії, а на стократних алюзіях: у мові, географії, піснях, натяках, кольорі солдатської форми — абсолютно усьому, що становить національне або політичне. «На руку» проекту грають і загальна колористика вистави, що поєднує сірі буденні кольори із кольором крові. Пластичне обрамлення вистави — танок дівчинки-медсестри з польового госпіталю з маріонетками символізує постійну присутність певної третьої сили, яка керує усім, що відбувається.

Навмисне до абсурду спримітийована гра акторів та режисура вистави, мінімалізована кількість декорацій та зображувальних елементів у виставі скоріше грає проти неї, аніж на користь. Однак відкриттям вистави є так званий її «четвертий» акт — фінал, до якого залучають глядача. Покладаючи квіти у пам’ять про загиблих у збройних конфліктах в останній сцені, актори спонукають його провести чітку лінію між виставою і життям: публіка залишає залу, занурена у власні думки. Не про побачене на сцені, а, скоріш, про пережите останнім часом. На уклін актори не повертаються.

Режисер присвятив виставу полоненим режисерам Олегу Сенцову та Павлу Юрову. І, якщо в цілому — найвиразнішим засобом вистави стає не драматургія чи гра акторів, і навіть не фінал. Важливість «Сніданку з ворогом» у тому, що постановка не потребує ані обґрунтування актуальності, ані пошуків підтектстів, ані пояснення режисерських рішень, ані критичного аналізу взагалі. Така вистава сталася, бо, можливо, більше не можна щоби її не було.


Другие статьи из этого раздела
  • …Или все что угодно после просмотра «Марат/Сад» в театре Русской драмы им. Леси Украинки

    Времена жуткие: в воздухе пахло кровью и порохом, на баррикадах гавроши рвали грудь свободе Делакруа и мочились на отрубленные головы аристократов и королей. Марат — одно из главных действующих лиц революции, перед смертью, изводя себя мыслями о революции, он томился в ванной, спасаясь от экзем. Эти соблазнительные картины имеют к рецензии весьма отдаленное отношение, но мне всегда хотелось литературно помечтать на тему «революция и я»: подглядеть за бесчинством черни на улицах дымящегося Парижа, где одновременно в одну эпоху собрались все волнительные персонажи: Шарлотта Корде, Бонапарт, Маркиз де Сад, Мария Антуанетта и Марат.
  • Поговорим об украинском

    Поводом в который раз поразмышлять на тему украинского искусства и украинской классики в частности стал премьерный показ в национальном театре им. И. Франко. Украинский драматург и культуролог Неда Неждана сделала по заказу театра инсценировку самой романтической и фольковой повести украинского автора Ольги Кобылянской. Собственно, выбор театра — закономерен, это-то и смущает.
  • Не поздно испугаться…

    Несмотря на то, что спектакль «Поздно пугать…» ставила молодая команда режиссеров и актеров, в результате получилось зрелое, даже мудрое творческое высказывание. Первая часть спектакля выводит на сцену тех, кого принято считать в приличном обществе социальными отщепенцами. Маргинальный общественный шлак, который послужил прототипом для героев пьесы, демонстрирует невежество, порок, грязь, полное отсутствие человеческого
  • Боль мира

    В рамках фестиваля «Территория» 2 симфонических перформанса Кирилла Серебренникова «Богини из машин» и «Станция» В катакомбах «Винзавода». «Богини из машин» — современное публицистическое выражение боли и жестокости мира в греческих образах. «Станция» — пространственный 3D-стих. Бесконечно красивая поэзия о любви, возможной только на небесах, вне плотского и земного.
  • Слишком бедные люди

    Последняя работа Парис/Яценко далека от совершенства. Артисты играют в своей манере, детально работая с текстом, расставляя интонационные акценты, и, создавая тем самым угол зрения для зрителей. Но сам материал требовал иного подхода — не правдоподобия текста, а правдоподобия жизни. Игра же актеров в  «Бедных людях» направлена на самое себя, в ней больше внимания уделено форме (ритму и фразе), нежели смыслу (идее и характерам). Нужно признать, Лариса Парис и Юрко Яценко — прекрасные, самобытные актеры и делают они хороший актерский театр, но им не хватает блеска качественной режиссуры.

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?