Собор, музика та білий рояль11 февраля 2014

Концертне виконання мюзиклу Notre Dame de Paris від майстерні Данко Йорданова в Києві

Текст Каті Петрової

Фото Світлани Горюнової

Нотр Дам де Парі належить до тієї категорії творів, які можуть перебувати у кількох мистецьких станах одночасно: у камені, слові і в музиці. Від цього основний його зміст не втрачається, а лише знаходить нові грані вияву.

Болгарський диригент і композитор Данко Йорданов знайшов у ньому своє звучання. Він узяв партитуру, зібрав інтернаціональний хор із тридцяти молодих виконавців з України (21 актор) та Болгарії (9 акторів), за кілька тижнів змусив їх опанувати французьку і зробив досконалий концертний варіант всесвітньо відомого мюзиклу Notre Dame de Paris.

Не можна сказати, що Данко привіз у Київ щось зовсім нове і досі небачене. Врешті-решт, мюзикл вже шістнадцять років подорожує світовими сценами. Але і звичайним переспівом це не назвеш. Лібретто Люка Пламандона та музика Рікардо Коччанте лишилася недоторканими. Але багато композицій набуло неочікуваного багатоголосся.

Лаконічність сцени межувала з елегантною аскетичністю. Білий рояль. За ним невисокий чоловік, два ряди хору. Всі у чорному.

Загалом співаки виконали чотирнадцять із п’ятдесяти двох композицій вистави. Найвідоміша пісня мюзиклу Belle, яка вже усім набила оскому в російському перекладі, але терпима мовою оригіналу, не прозвучала. Не почули гості ще кількох анонсованих композицій. Київські холоди не пощадили болгарського соліста Івайла Добрєва. Через застуду він був змушений виконати обмежену кількість пісень. Тут варто віддати належне його мужності і бездоганному вокалу попри неслухняні голосові зв’язки.

Не менший відомий хіт «Le temps des cathйdrales» у програмі навіть не був заявлений. Справжнім сюрпризом стала Vivre. У першому французькому варіанті її виконувала Елен Сегара. З усією повагою до неї, філігранний канон у п’ять ніжних жіночих голосів Дарини Мельник, Вікторії Антон, Катерини Ігнатович, Надії Панайотової та Ірини Патлавської був незрівнянно кращим і просто відривав слухачів від землі.

Не можна також не відмітити пронизливо-молитовне виконання Ave Maria Вікторією Антон та «Ces diamants-lа» Надєжди Панайотової та Анатолія Маремпольського. Словом, дві дії слухались на одному диханні, вірніше — затамувавши подих.

Окреме задоволення, звісно, отримали гості, які володіють французькою. Адже пісні звучали мовою оригіналу майже без акценту (за це окрема подяка). Втім, нефранкомовний глядач зміг відчути зміст завдяки характерній грі акторів і чутливому музикальному серцю. Цьому підтвердження — нестихаючі овації і дворазовий вихід на біс.


Другие статьи из этого раздела
  • Мат и злость в прошлом

    О том, как в театре «Актер» показали открытую репетицию по мотивам культового романа Чака Паланика
  • Про що говорять і про що мовчать вагіни

    «Монологи вагіни» Джуліано ді Капуа в концерт-холі «Фрідом» виявилися вишуканою пікантною виставою — в міру комічною, в міру повчальною і в міру сумною. Абсолютно в міру спонукали вони замислитися глядачів над тим, що жінку було би непогано принаймні намагатися розуміти (це не архіскладно), і що насильство над жінками з боку чоловіків калічить не одну конкретну людину, а цілі світи
  • Комедия крика

    Спектакли Алексея Лисовца отличаются очень красивым и сложным постановочным рисунком: никто из актеров на себя одеяло не тянет, все как один проделывают точечную, скрупулезную работу, действуя слаженно и не выбиваясь из рисунка мастера. Эта же хрупкая ювелирная режиссура присутсвует и в его новой постановке в Театре драмы и комедии на Левом берегу Днепра «Не все коту масленица»
  • Любовь и магия в деревне

    В «Золотых Воротах» поставили «выброс из реальности» по А. Куприну
  • Как такое может быть?

    Спектакль «Моя дорогая Памела» не обещал ничего хорошего. Автор Джон Патрик — американский сценарист и драматург с натяжкой. Его пьесы отличает щуплое чувство юмора, отчаянная неправдоподобность и американская прямолинейность. В его фильмах снимался Рейган, а вот его пьесы имели успех исключительно в неискушенной провинции

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?