Бояриня московська

«Український театр» доводить актуальність п’єси Лесі Українки

 

текст Анастасії Головненко

фото Тараса Троцюка

Режисер-постановник: Катерина Чепура

Композитор: Леся Оникієнко

Художники: Ірина Рудь-Вольган, Ольга Клапак

 

Відому історія про дівчину Оксану, яка гине від туги за батьківщиною, колектив «Український театр» трактує класично. Цінності збережено за звичною шкалою, натомість форма подачі приємно спрощена. Режисер прибирає побічні сюжетні лінії, помітно вкорочує текст та додає так звані «вкраплення» у виставу аби максимально наблизити її формат до сучасного.

Однак, ті самі «вкраплення», виражені у появах персонажів маргінальної зовнішності, які за логікою та контекстом мають асоціюватися з Москвою, досить гіпертрофовані та непевні. Функціонально, вони виконують роль перемикача уваги та нагнітання емоції, фактично – лише викликають нездоровий сміх. Навпроти, цікавим елементом, є подача режисером усього московського звичаю у виставі. Катерина Чепура показує різницю між Україною та Росією досить агресивно, проте часто вміру комедійно та переважно за тестом оригіналу.

Центром сценографії поруч з іншими деталями виступає біле полотно. Поруч із вже розписаними лаштунками з мішковини – ніби вже вирішеними обставинами й долями, білий рушник виглядає чистим, зі ще ненаписаними подіями та світлими надіями дівчини. Він постає у вигляді шляху, який обирає Оксана від білої весільної фати до мосту між Україною та Москвою, а потім і до страшної перепони між її майбутнім та минулим.

В цілому, вистава тримається на головній героїні та її почуттях. На шляху-полотні Оксана з’являється у трьох образах. В білому вбранні із білими квітами ще юною панночкою в батьковій хаті, дівчиною-козачкою, яка закохується в боярина. В московському теремі, не маючи можливості спілкуватися зі світом, Оксана й квіти на її рукавах ніби припадають пилом, вони блідо-сірі. А червоні квіти на вбранні Оксани в останніх сценах вже символізують кров, пролиту, можливо й через її малодушність та тугу за минулим, яке вже не повернути.

Маємо сказати, що порівнюючи з постановкою «Боярині» чотирирічної давності на сцені львівського театру ім. Марії Заньковецької, вистава Катерини Чепури вийшла значно об’ємнішою та сучасною. Режисеру вдалося позбутися рамок класичної української драматургії, «створеної» для академічного театру «з колонами» та великої сцени, а найголовніше – довести актуальність обраного матеріалу.

Леся Українка створювала п’єсу індуктивно, передаючи переживання однієї родини на увесь історичний період. Наголошувалося на тому, що не кожна донька з роду козацького зможе називати себе бояринею московською. Катерина Чепура, переказуючи класику, вже говорить про сьогодення, намагається змусити глядача сприймати історичні періоди паралельно, порівнюючи їх між собою та розкриваючи у певному сенсі їх ідентичність.


Другие статьи из этого раздела
  • «Идиот» Някрошюса

    «Идиот» — последняя премьера литовского режиссера Эймунтаса Някрошюса, которую показали в Литве, в Италии и в России. После Петербуржского театрального фестиваля «Балтийский дом»«Идиота» увидели и в Москве 14, 15, 16 ноября в Малом театре на фестивале «Сезоны Станиславского». «Идиот»«Някрошюса» удивительным образом передает надрыв Ф. Достоевского, который в романе нагнетается стремительным наплывом персонажей самого разного толка, обычно маргинального, и срывающимся голосом автора. Повествование Достоевского построено по ним же и описанному принципу эпилептического припадка: ускоряющийся лихорадочный тон событий, все на пике своей нервозности, потом невероятный всплеск неожиданного безумия/припадка, минутное просветление и мрачное забвение. В спектакле же этот ненормальный мир передан обострением и даже излишним гротеском персонажей
  • Театральная Япония

    Согласно официальной статистике, в Японии сегодня насчитывается около трех тысяч театров. Но реальность несколько иная… В 1980-е — во время так называемого, японского экономического чуда — действительно, были построены тысячи новых театральных пространств, многие из которых не были открыты, другие же были открыты, но использованы не по назначению. Недавний мировой экономический кризис, а также экологическая катастрофа (землетрясения и цунами) нынешнего года стали причиной закрытия многих коммерческих и государственных театров.
  • Чернігівський театр ім. Т.Г.Шевченка: перезавантаження

    В актив 2010-го Чернігівський обласний академічний український музично-драматичний театр ім. Т.Г. Шевченка може собі сміливо записати дві події: по-перше, повернення шанованого, ба, навіть улюбленця чернігівського глядача режисера Андрія Бакірова — тепер уже як художнього керівника; по-друге — проведення восени, незважаючи на безгрошів’я  (все пішло на вибори), традиційного, уже 21-го, міжнародного фестивалю «Слов’янські театральні зустрічі»
  • Всі хворіють на Гольдинера

    Homo soveticus: американська комедія & радянська трагедія
  • Владимир Панков о своей новой работе «Ромео и Джульетта»

    В Москве, в Театре Наций 22–23-го декабря состоится премьера одного из самых ожидаемых спектаклей этого года. Владимир Панков и его коллектив «СаунДрама» покажут «Ромео и Джульетту». Этот спектакль состоится в рамках программы Театра Наций «Шекспир@Shakespeare», обещая быть эмоционально острым, полифоничным и надрывным театральным событием. Один из акцентов панковской постановки классической трагедии — это заострение внимания на межэтнических разногласиях, актуальных для всего мира и для Москвы, в частности. Режиссер намеренно подчеркнул этнический конфликт с помощью двух, заложенных Шекспиром, сюжетных линий и противоборствующих сторон: клан Капулетти играют азиатские актеры (в роли Джульетты — Сэсэг Хапсасова), клан Монтеки — европейские.

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?