Кордони та відстані: вистава для адекватних29 сентября 2015

  

Текст Олександри Яцини

Фото repor.to

 

«А якби всі з п’ятого поверху стрибали, ти би теж стрибнула?!»

Власне, майже усі розмахували тим триколором. Бо саме так розпочалась вистава «Кордони та відстані» на Малій сцені театрального павільйону «ГогольFest». Актор Олексій Доричевський, роздав глядачам, що чекали біля входу ті самі синьо-біло-червоні стрічки, і голосним, збудженим голосом викрикував слова подяки, заохочуючи інших робити те саме. Мабуть, і йому, і режисеру постановки, Андрію Маю, як мінімум цікаво кожного показу рахувати «тих, хто повелися», як впринципі люди виокремлюють собі «авторитетів» і наскільки далеко можуть за ними піти. Адже, усе таки були й ті, хто до флешмобу не долучився. Без традиційних трьох дзвінків, глядачів запросили до зали без амфітеатру, рівних рядів стільців і сценічного простору.

Ми записали ці інтерв’ю у Криму, 24 серпня 2014 року, говорили, переважно, з кримськими татарами. Ми хотіли отримати певний зріз суспільної свідомості. Проте, вистава абсолютно зрозуміла глядачу будь-якої національності, не лише українцям, татарам або росіянам, – розказує Андрій Май.

В основі «Кордонів та відстаней» – відеопроекції та вісім образів, з якими працює актор. Це пересічні, знайомі персонажі, як от росіянин-відпочивальник, котрий агресивно провокує оточуючих своїми сентенціями або бабуся-пенсіонерка, яка хоче, аби тільки «не було війни» та затравлено повторює, заглядаючи до вас у очі «Слава Богу, да?». Актор не притримувався жорсткого тексту ролі, його робота була керована реакцією глядача, його відповідями й репліками. Автори певним чином використовували імпровізацію, зачинали діалог, вивчали реакцію публіки, провокували її.

Жінка середнього віку розповідає про те, як вона спізнилася на літак, актор дублює її німецький текст із відео українською. Слово за словом ми розуміємо, що це відома актриса документального проекту «Rimini Protokoll» Хільгард Хауг. Ми розуміємо, що вона з сином мала летіти над Україною в «Боїнгу 777» в липні минулого року.

Вистава закінчується коротким відео «Солдат» за п’єсою Павла Пряжко, яке свого часу було представлене в московському «ТЕАТР.DOC». Повернувшись з війни додому, солдат ретельно приймає душ. Змивши з себе більшу частину бруду, крові й землі, він вирішує не повертатись туди, де вмирають його побратими.

Назва документально-мультимедійної вистави «Кордони та відстані» дуже пасує її змісту, інтерпретації якого не обмежені. Месседж, який намагався транслювати режисер можна оцінювати по-різному, це кордони між людьми та державами, відстані у просторі, часі, цінностях і моральних принципах. Парадокс у тому, що в світі єдиний для всіх інформаційний простір, однак мікрокосм у кожного свій.

Андрій Май змушує поглянути на сьогоднішні реалії, певним чином дистанціюючись від них. Персонажі і умови, в яких вони опиняються здаються важливими, але все-таки, такими, що минуть. А що залишиться, запитує глядача режисер? Сподіваємось, людяність, розуміння і здоровий глузд. Можливо, саме тому кожен показ Андрій Май трохи збоку спостерігає за тими, хто розмахує стрічками й вигукує гасла.


Другие статьи из этого раздела
  • Непарикмахерский сюжет

    Дмитрий Левицкий выбрал стиль Девида Линча: говоря о человечности, он показывает поведение человека с психотравмой. Нормальное восприятие и реакцию он раскрывает через шизофреническое отсутствие, расщепление эмоции у героев.
  • Призрак Уайльда в ТЮЗе

    Мюзикл «Привид замку Кентервіль» поставлен, как утверждают создатели, по мотивам произведения О. Уайльда «Кентервильское привидение». От оригинала, впрочем, осталось немного: герои, место действия и несколько диалогов. Кроме того, история переместилась на тридцать лет вперед. Осовременивая сюжет, режиссер Артур Артименьев ввел в спектакль самолеты, радио, распылители на банках и прочие атрибуты нашего времени, призванные, очевидно, приблизить действие к зрителю театра, то есть — к среднестатистическому школьнику.
  • «Сволочи»

    Постановка «Сволочи» ─ самостоятельный проект на территории театра Марионеток режиссера Театра на Левом берегу Андрея Билоуса и замечательных его артистов Алексея Тритенко и Ирины Калашниковой. Пьеса современного польского автора Вилквиста Ингмара «Ночь Гельвера» перевоплотилась в емкое, жесткое театральное повествование «Сволочи» (так называют в пьесе людей с умственными отклонениями). Место действия ─ Германия, период Третьего Рейха. На сцене — обветшалая, бедная немецкая квартира и два ее обитателя: неполноценный, больной сын и его приемная мать.
  • Дайсуке Миура: театр шока и подглядывания

    Одним из самых ярких представителей японского театра последней волны является Дайсуке Миура, режиссер и драматург, создающий жесткие, если не жестокие картины мира, не без наслаждения преподнося их зрителю. Плотоядный, физиологический, зацикленный на темах секса, насилия, обличающий самые темные стороны человеческой души, Дайсуке Миура вошел в театральный мир Японии в 2000-х годах.
  • Музыка вместо сумбура «Воццек» Альбана Берга в Большом театре

    «Столпы общества балуются ролевыми играми, пользуясь услугами менеджера среднего звена». «Затурканный офисный планктон пришил сожительницу». «Прижитый во грехе ребёнок играл в компьютерные игры, не замечая разлагающегося трупа матери»

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?