Парад румунського театру:23 декабря 2009

Національний театральний фестиваль в Бухаресті

Вікторія Миронюк

Національний театральний фестиваль у Бухаресті, що проходить з 31 жовтня по 8 листопада 2009 року, у 2009 році святкував свою 19 річницю і вкотре показав найкраще, із того що зробили у румунському театрі за останній рік.

Кістяк театрального фестивалю в Бухаресті — найголовнішої театральної події року в країні — складався із набору вистав за класикою, поруч із якими виборювала собі місце молода румунська альтернатива. Окрім насиченої театральної програми, фестиваль мав також теоретичну частину, де можна було послухати лекції відомого американського режисера та теоретика театру Річарда Шехнера, відвідати презентації книжкових новинок на театральну тематику за останній рік, а також переглянути документальні фільми про Гротовського, Сару Кейн та інших театральних метрів.

Власне ця теоретична частина була напрочуд цікавою і оригінальною. Для презентацій та фільмів організатори вибирали відомі місця в Бухаресті, книжкові магазини, кавярні, де атмосфера міського життя органічно перепліталася із театральною. Можна було помітити як театральна богема плавно перетікала з одного театру в інший — від одного столика із чаєм до іншого з віскі. Серед всіх гостей, які емоційно обговорювали останні прем’єри можна було почути російську Андрія Жолдака, який активно жестикулював та розповідав співрозмовниці про свої плани. На фестивалі він представляв свою виставу «Принцеса Турандот», яку поставив у одному з найкращих театрів Румунії — театрі Раду Станка із Сібіу.

«Принцеса Турандот» в постановці Андрія Жолдака, румунський театр Раду Станка із Сібіу «Принцеса Турандот» в постановці Андрія Жолдака, румунський театр Раду Станка із Сібіу

Крітсіна Флутур. «Принцеса Турандот» в постановці Андрія Жолдака Крітсіна Флутур. «Принцеса Турандот» в постановці Андрія Жолдака

Цей фестиваль показав, що румунські театральні тенденції нічим не відрізняються від європейських та навіть українських. Тут люблять російську класику, а також активно інтегрують нову драму та не цураються сучасних румунських авторів.

Не обійшлося без вистав, які ні на йоту не відходять від класичних традицій, що часто не обходяться без величезних декорацій та пафосних метань на сцені. Серед них і режисер Драгош Галгошіу із виставою «Епопея про Гільгамеша», яка була населена гігантськими конструкціями, що кожні 5 хвилин виринали на сцені та мали би вражати глядача своєю епічною красою та величчю. Вже після першого акту стало зрозуміло, що вистава естетично схожа на американський історичний блокбастер. Актори в ній нагадували античних хористів на котурнах, що непорушно виспівували свої партії: суцільна видовищність та жодного поруху душі.

«Епопея про Гільгамеша», режисер Драгош Галгошіу «Епопея про Гільгамеша», режисер Драгош Галгошіу

Актори нагадували античних хористів на котурнах, що непорушно виспівували свої партії: суцільна видовищність та жодного поруху душі Актори нагадували античних хористів на котурнах, що непорушно виспівували свої партії: суцільна видовищність та жодного поруху душі

Не нехтував такими ж масштабними декораціями і Андрей Шерман — чи не найвідоміший закордоном румунський режисер. Він представляв на фестивалі свою інтерпретацію «Короля Ліра». Головний його трюк полягав у передачі всіх ролей у виставі жінкам, а також у перенесенні драми на румунський історичний грунт, що створило додаткове смислове навантаження. Хоча і в цій роботі вистачало жіночого вереску та трешового розбризкування червоної фарби по сцені.

Приємно здивував молодий румунський режисер Давид Шварц, який поставив у театрі Іаші п’єсу свого університетського колеги Богдана Георгеску «Румуніє. Цілую тебе». За допомогою нехитрих конструкцій та чудової гри молодих акторів він створив калейдоскоп образів своєї країни. На сцені — численний побутовий непотріб, який враз перетворювався на музичні інструменти, що акомпанували діалогам. А вентилятори поширювали серед глядачів суміш запахів цибулі, копченого м’яса та туалетних розпилювачів. Давід Шварц зміг цілком кіношний сценарій пристосувати до театральної сцени і при цьому не втратити внутрішньої живості. Невибаглива іронічна історія Георгеску про життєві ситуації пересічних румунів може стати чудовим гідом для іноземця в поведінкові та запахові канони Румунії.

«Румуніє. Цілую тебе», режисер Давид Шварц «Румуніє. Цілую тебе», режисер Давид Шварц

Вже майже класичний «Психоз 4:48» у постановці Ридвана Мурешана розчарував. Вся драма останніх хвилин життя Сари Кейн потонула в демонстрації технічних можливостей театру. Акторка Патрісія Боару фактурно підходила для цієї ролі, але її істеричні метання на сцені та постійний невротичний тон набридли за 15 хв, а далі вже починали дратувати. До всього режисер очевидно вирішив надати стражданням головної героїні більшої реалістичності через різні «кровопускання» та «вирізання очей», що в сукупності з неправдоподібною грою лише додавало комічний відтінок. В цій виставі страшенно не вистачало пауз, які би були болючими контрастами до загального настрою твору.

«Психоз 4:48» у постановці Ридвана Мурешана розчарував «Психоз 4:48» у постановці Ридвана Мурешана розчарував

Особливу увагу у цьому контексті заслуговує режисер Олександру Міхаеску. В його біографії є цікава деталь: він закінчив німецький університет театру та музики в Ростоку і вже за першу свою виставу був номінований на премію UNITER (2005). Він показував на фестивалі дві нові драми: «Конкретні» Владіміра Сорокіна та «Pool.No water» Марка Равенхіла. Першу представляв альтернативний театральний колектив Luni de la Green Hours, який локалізувався в клубі з однойменною назвою. У продовгуватому приміщенні клубу із гамірною публікою, що пила коктейлі та накуреною атмосферою, молоді актори намагалися кидати в глядача масними жартами та входити з ними в небезпечний контакт: вони сідали відвідувачам на коліна, торкалися їхнього волосся… але не провокували як слід. Соціальна критика споживацького суспільства, яка була так експресивно вилита на публіку фактично зазнала фатальної поразки, бо, по-перше, була псевдоепатажною, а, по-друге, проектувалась із місця, яке найбільш асоціюється із таким типом суспільства. Тобто, театр, який критикує своїх глядачів, вказує на їхню споживацьку залежність, сам є частиною системи, хибно позиціонуючи себе як «супер-его».

«Pool.No water» Марка Равенхіла в постановці Олександру Міхаеску «Pool.No water» Марка Равенхіла в постановці Олександру Міхаеску

Друга вистава Олександра Міхаеску має схожу агресивну тональність. Але на відміну від першої роботи «Pool.No water», яку грають молоді актори німецького театру Тімішоари, посилюється ще гучною музикою, безпричинними криками героїв та частими жбурляннями предметів по сцені. Здається, молоді актори влаштовували тест на чуттєву витривалість глядачів, бо стільки експериментів може витримати хіба що дуже авангарднозагартований глядач або кіборг, позбавлений відчуттів. В цій виставі було менше іронії, а більше непотрібної метушні. Декорації дещо нагадували німецький архітектурний функціоналізм. Жодного зайвого предмету і дуже «акуратна» гра, що може бути причиною скромних можливостей акторів або невдалого дня. Якщо б довелося ставити оцінки режисеру, то п’ятірка була б за впровадження нових сміливих жестів, а за режисуру — тверда трійка.

Інший молодий альтернативний театр «Арка», який базується на затишному дерев’яному даху столичної кофейні La Scena показував веселу історію «Хіпі та більшовики». Приємна атмосфера театру доповнилась приємною постановкою, яка однак нічим особливим не здивувала. Вистава Фелікса Краініцу — це нескладна історія про любовний трикутник із елементами екзистенціальної філософії. Тим не менше задоволення приносили хороші акторські роботи, за якими було цікаво спостерігати протягом цілої вистави. Цей театр користується широкою популярністю в Бухаресті та вже встиг сформувати свою публіку, яка є досить різноманітною.

На завершення треба згадати спектакль «Людина-подушка« Мартіна Макдонаха, який показали на фестивалі в режисурі Раду Афрім. У виставі дещо зловживали принципом видовищноісті. Але трійка головних героїв, у виконанні Еугена Ємелеану, Еміліана Опреа та Лівіу Пінтіліаса зачаровувала своєю майстерністю. Власне, їхній текст можна було розуміти навіть не знаючи мови — настільки широкою була палітра їх засобів виразності, якою вони малювали своїх героїв. В цій роботі цікаво суміщалися нові театральні медіа та грандіозні декорації. Як не дивно, відео не переобтяжувало масштабну декорацію, а навпаки додало вагомий семантичний фон. Тішить те, що таку виставу поставили в провінційному театрі, і нею мають змогу насолоджуватися не лише мешканці столиці.

«Людина-подушка» Мартіна Макдонаха в режисурі Раду Афрім «Людина-подушка» Мартіна Макдонаха в режисурі Раду Афрім

Підсумовуючи загальний настрій фестивалю, без сумніву можна назвати його найвизначнішою театральною подією року в Румунії. Він поєднує в собі різні за напрямками роботи театри і пропонує глядачам оцінити театральні ресурси країни. А ресурси, судячи усього, у неї досить багаті, зважаючи на кількість андеграундних театрів, які тільки стають на ноги і вже в наступні роки будуть готові привезти на фестиваль свій продукт. Цей фестиваль також показав, що в Румунії найцікавіші театральні вистави народжуються не в столиці, а в менших містах і містечках. Ця тенденція співпраці талановитих режисерів із акторськими колективами із провінції доводить, що румуни обрали правильний шлях і намагаються в різний спосіб його підтримувати. Залишається лише побажати їх успіху та не схибити з цього напрямку.


Другие статьи из этого раздела
  • Юная энергия классики или почти сумасшедшая «Женитьба»

    Агафью Тихоновну переселили на Оболонскую набережную в двухэтажный элитный особнячок, вручили ей две квартиры в центре и дачу под Киевом. Жевакина сделали не моряком, а певцом, эдаким Элвисом с заячьей губой и феерическими повадками. Яичница из коллежского асессора превратился в заместителя начальника налоговой службы, ему надели круглые очки кота Базилио, приталенную жилетку, пижонские штаны и снабдили несколько гейскими повадками. Словом, все персонажи — утрированные представители нашего «сегодня»
  • Гоголь. Вечера

    Вот уже пять лет в Москве существует еще одно оригинальное и метафизическое пространство, где звук — равноправный участник и персонаж постановок, это — SounDrama. Эта студия-театр основана коллективом Пан-квартета во главе с их лидером, актером-режиссером-композитором, Владимиром Панковым.
  • Таргани, діти та інші звірі

    Британська театральна компанія 1927 показала у Києві трагікомедію про революцію, що не відбувається
  • Испытание Вагнером

    Репертуар Киевской Оперы топчется вокруг «шлягеров» XIX — начало XX веков. В него включены «обязательные» произведения украинской музыки, ведь без  «Тараса Бульбы» и  «Запорожца за Дунаем», по мнению театральных менеджеров, никак не обойтись украинскому слушателю. Зачем ему, меломану, в самом деле, моноопера «Нежность» Виталия Губаренко? Архаичные постановки добротно «украшены» анахроничными актерскими приёмами: «Посмотрите, как взволнованно я заламываю руки» или  «Мы словно целуемся, поэтому мы отвернулись от публики»
  • «Капітан Джон Сміт їде в Україну»

    Вірляна Ткач зробила виставу за мотивами автобіографії середньовічного моряка

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?