Про що говорять і про що мовчать вагіни29 марта 2010

Текст Марисі Нікітюк

Фото Андрія Божка

У міру — сексу

У міру — брутальності

У міру — сміху

У міру — роздумів

У міру — співчуття —

Світська міра скандальної теми вагін у Києві

«Монологи вагіни» Джуліано ді Капуа в концерт-холі «Фрідом» виявилися вишуканою пікантною виставою — в міру комічною, в міру повчальною і в міру сумною. Абсолютно в міру спонукали вони замислитися глядачів над тим, що жінку було би непогано принаймні намагатися розуміти (це не архіскладно), і що насильство над жінками з боку чоловіків калічить не одну конкретну людину, а цілі світи. Вистава витримана в світському тоні, який дозволяє текстові не скотитися в істеричний феминістичний маніфест і позбавляє його вульгарності, неминучої для даної теми.

«Монологи вагіни» Джуліано ді Капуа в концерт-холі «Фрідом» «Монологи вагіни» Джуліано ді Капуа в концерт-холі «Фрідом»

Сама п’єса Ів Енцлер є соціокультурним феноменом: проінтерв’ювати понад 200 жінок різного віку, професії, орієнтації, віросповідання та національності на тему їх ставлення до своїх геніталій — це справжня соціальна акція. І однозначно — вчинок, адже для цього треба мати неабияку сміливість і навіженість. Назвати високохудожнім цей текст ніяк не можна, він іронічний, смішний, пікантний і все. Щоправда, ідеї п’єси добре працюють у режимі психологічної реабілітації, якщо глядачі мають у тому потребу. «Монологи вагіни» — це зріз жіночих міркувань про самих себе, про світ чоловіків і про те, наскільки жінкам в цьому світі не комфортно. Це не стільки гарцювання на табуйованій і заздалегідь спекулятивно-скандальній темі, скільки спроба представити жінку прекрасною в тому вигляді, в якому вона є, — земному, природному.

«Монологи вагіни» — це зріз жіночих міркувань про самих себе, про світ чоловіків і про те, наскільки жінкам в цьому світі не комфортно. «Монологи вагіни» — це зріз жіночих міркувань про самих себе, про світ чоловіків і про те, наскільки жінкам в цьому світі не комфортно.

Вистава пройшла на похилій сцені концерт-холу «Фрідом», посеред якої красувалося неглибоке овальне заглиблення, символічність котрого зрозуміла. Туди акторки, одягнені в червоні плаття і перуки, хитко дефілюючи на височенних підборах, і читаючи по черзі монологи, провалювалися, лягали, провисали, — ілюструючи, наприклад, пошук вагіни у маленьке складане люстерко. Сама п’єса дещо статистична: Енцлер час від часу коментує процес своїх інтерв’ю та їх результат, деякі питання, як наприклад, «що б одягла ваша вагіна?» винесені окремими монологом, а далі — стовпчик найрізноманітніших відповідей. У виставі Джуліано ді Капуа текст оживляють чотири чудові петербурзькі акторки. Але дивитися цю постановку варто лише через неповторну Ілону Макарову. Вона невипадково грає також в Петербурзі моновиставу за мотивами «Монологів вагіни» під назвою «Мадам V».

[«Монологи вагіни» — це зріз жіночих міркувань про самих себе, про світ чоловіків і про те, наскільки жінкам в цьому світі не комфортно.]  Вистава пройшла на похилій сцені концерт-холу «Фрідом», посеред якої красувалося неглибоке овальне заглиблення, символічність котрого зрозуміла. [«Монологи вагіни» — це зріз жіночих міркувань про самих себе, про світ чоловіків і про те, наскільки жінкам в цьому світі не комфортно.] Вистава пройшла на похилій сцені концерт-холу «Фрідом», посеред якої красувалося неглибоке овальне заглиблення, символічність котрого зрозуміла.

Ілона Маркарова то вкривалася подолами свого червоного плаття і дивакувато махала ними, імітуючи статеві губи, то грузинським акцентом розповідала трагікомічну історію маленької дівчинки з жахливим минулим (нерозуміння матері, зґвалтування у 10 років, побої), і як стала лесбіянкою, прийнявши себе, повну задоволення і краси. Маркарова куражиться, вона повністю розкута і самодостатня в цій темі, а її рівень внутрішньої свободи дозволяє їй розповідати про секс, насильство і про вагіни як про цукерки — іронічно і невульгарно.

Історії жінок, що розуміли свою цінність, розкривалися, звільнялися від тиску жмутку нервів через позитивний статевий досвід переплітаються в цій виставі з історіями про нерозуміння, про зради чоловіків, про приниження і зґвалтування. Але так званих печальних вагіна-фактів в спектаклі небагато, вони не порушують собою певну світськість вистави — поплакали в міру, поспівчували — теж у міру.

Санкт-петербурзькі Санкт-петербурзькі

Можливо, Джуліано ді Капуа зробить виставу Можливо, Джуліано ді Капуа зробить виставу


Другие статьи из этого раздела
  • В вашем зале носорог

    Андрей Приходько поставил Эжена Ионеско в Театре Франка
  • «Учта»: під «теплим» знаком. Враження-образ

    «Нас покликали у зв’язку з річницею Василя Стуса і Леся Курбаса, за декілька тижнів нашому театрові виповниться двадцять років. Ця „Учта“ — наша присвята, наша вдячність» — Володимир Кучинський. «Учта» — під такою назвою в програмці було зарекомендоване релігійне хорове співання колективу львівського театру ім. Леся Курбаса. «Учта» це — «пошана», кому — сказано, навіщо — відчутно.
  • Олег Липцын: Печальный Нос

    Очередной иллюстрацией хорошего театра стал спектакль «Нос» Олега Липцына, который он привез показать в рамках ГогольFestа. Задумывалась эта постановка сначала как огромный проект по произведениям петербуржского периода Николая Гоголя. Липцын хотел сыграть со своими друзьями в разных городах мира один и тот же спектакль по мотивам рассказов Гоголя. Но в итоге получился, что играет его только сам Олег, правда, действительно — по всему миру. Спектакль «Нос» будет показан в Киеве 21 октября в Новом театре на Печерске
  • Жива Нігерія

    «В проекті „Бізнес ангели Лагосу“ ми зробили десять маленьких сцен, розташованих у різних місцях (на подвір’ї, у глядацькому залі, в барі, у технічних приміщеннях, на балконі),  — розповідає Даніель Ветцель, один із трьох учасників театральної групи „Ріміні Протокол“. — Відтак, 10 різних вистав відбуваються одночасно.
  • Таргани, діти та інші звірі

    Британська театральна компанія 1927 показала у Києві трагікомедію про революцію, що не відбувається

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?