ПРОВИНА «Театру у кошику»23 сентября 2008

Текст Ганни Ґудзь

Фото Андрія Божка

«ПРОВИНА» — п’єса сербського драматурга Небойші Ромкевича у перекладі Зоряни Гук

РЕЖИСЕР — Ірина Волицька

«ТЕАТР У КОШИКУ» -з 2004 року підрозділ Національного центру театрального мистецтва ім. Леся Курбаса

Деталізована, до дрібниць продумана режисура не є гарантом розкриття суті і духу тексту, приклад — постановка «Провини»

Вистави Ірини Волицької, керівника та єдиного постановника «Театру у кошику» завжди приваблювали експериментами із пластикою і мімікою акторів, ритмом їхньої мови, інтонуванням. Попередні вистави режисерки не відзначалися психологізмом, і були цікаві передусім увагою до ритуалу: «Украдене щастя» за Іваном Франком, «Сон. Комедія» за Тарасом Шевченком, «Одержима» за Лесею Українкою.

Драматичний матеріал «Провини» схиляв постановника до психологічного театру, виходячи за межі експерименту. Свою гостросоціальну п’єсу популярний сучасний сербський драматург Небойші Ромкевич написав в 90-ті роки і вклав в історію сумні реалії того часу, які в Сербії були не менш складними, ніж в Україні.

Герої Лідії Данильчук і Романа Біля в танцях прагнуть забутися Герої Лідії Данильчук і Романа Біля в танцях прагнуть забутися

Двоє людей, Гоца (Лідія Данильчук) і Браца (Роман Біль), намагаються здобути прихильність десятирічного сина жінки, хлопчика, який після смерті свого батька не вимовив жодного слова. Конфлікт сюжетно розгортається у спогадах героїв, які у хвилину розпачу, втрачаючи надію повернути любов і довіру сина, згадують подробиці смерті його батька.

Хлопчик мріяв про модні кросівки, які йому не могли купити за браком коштів, він наважився на крадіжку, і його впіймали. Але всю провину взяв на себе його батько, який згодом, не витримавши приниження, повісився. В основі сюжету — психологічна отрута провини: хлопчика перед батьком, матері — перед родиною (під час трагічних подій вона була зі своїм коханцем), родини перед хлопчиком.

Так Гоца (Лідія Данильчук) прагне розвесилити сина Так Гоца (Лідія Данильчук) прагне розвесилити сина

На початку постановки веселі чоловік і жінка танцюють і співають, і трохи соромлячись, повідомляють синові про те, що «цей дядя» буде жити з ними. Цю виставу у виставі — атмосферу вдаваної радості і безтурботності — герої грають для хлопчика, який мовчить. Вони співають і танцюють, зображаючи щастя, але син не повертається до життя. Гоца думає, що в усьому винен її новий чоловік, вона робить аборт і виганяє його з дому, але це її не рятує… Втім, ідея вини є в самому тексті, її закладено у психологічних зв’язках взаємин героїв, але її немає у самій постановці. Провина, що в’їлася у стосунки, просочилася із минулого у майбутнє, отруївши життя кожного, не знайшла відображення на сцені. Ні режисер, ні актори не ризикнули зазирнути всередину персонажів і втілити їхній справжній біль. Замість складного психологічного малюнку — геометрія прямолінійних образів.

Піклуючись про контури ролей, Роман Біль створив образ позитивного чоловіка, а Лідія Данильчук зіграла лайливу жінку. Режисер і актори задовольнилися формальним відтворенням сюжету, втративши і основний сенс, і дух, і можливості драматургії п’єси.

Стосунки чоловіка і жінки тільки у рідкісні хвилини стають романтичними. Вони почалися із подружньої зради, а закінчилися абортом Стосунки чоловіка і жінки тільки у рідкісні хвилини стають романтичними. Вони почалися із подружньої зради, а закінчилися абортом

Не дивно, що і глядачі були схожі на маленького хлопчика, який не хотів йти на контакт з дорослими. Вочевидь, тому, що вони мало того прагнули, і не тим шляхом ішли. Довіра не склалася.


Другие статьи из этого раздела
  • Эхо Промзоны

    На ГогольФесте идеолог и организатор фестиваля Влад Троицкий показал кроме уже существующих в условиях театра «ДАХ»«Эдипа. Собачья будка» и  «Короля Лира», новую постановку-эскиз «Школа не театрального искусства». Ею он продемонстрировал грамотное обхождение с пространством промзоны и тонкое кураторство, благодаря которому удалось связать воедино этюды актеров. На повестку дня Троицкий вместе с  «ДАХом» вынес главный вопрос. — О Театре. О театре как об искусстве, о театре как о жизни и жизненном пути
  • «Грек Зорба»

    «Грек Зорба» — премьера в театре им. И. Франко, достойная внимания не только преданного «франковца», но и ценителя хорошего театра. Несмотря на некоторую затянутость сценического повествования, созданного по роману Никоса Казанзакиса «Я, грек Зорба», это — яркая, красочная, сентиментальная история об умении жить.
  • Жертвуя Турандот

    Самым удачным и неоднозначным спектаклем польской программы в Киеве оказался кровавый опус, воспевающий красоту зла. — «Турандот» neTTeatre, режиссер Павел Пассини «Турандот» — злая полуоперная сказка о Джакомо Пуччини и о его последних днях жизни. Дории Манфреди — это имя шепчет закадровый голос, приятным немного насмешливым тоном, придающий этой странной истории целостность. Менфреди была служанкой композитора, которую жена Пуччини Эльвира обвинила в любовной связи с ее мужем и преследовала, пока та не покончила жить самоубийством.
  • «Моби Дик»: картина в действии

    Герман Мелвилл на харьковской сцене
  • Как такое может быть?

    Спектакль «Моя дорогая Памела» не обещал ничего хорошего. Автор Джон Патрик — американский сценарист и драматург с натяжкой. Его пьесы отличает щуплое чувство юмора, отчаянная неправдоподобность и американская прямолинейность. В его фильмах снимался Рейган, а вот его пьесы имели успех исключительно в неискушенной провинции

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?