ПРОВИНА «Театру у кошику»23 сентября 2008

Текст Ганни Ґудзь

Фото Андрія Божка

«ПРОВИНА» — п’єса сербського драматурга Небойші Ромкевича у перекладі Зоряни Гук

РЕЖИСЕР — Ірина Волицька

«ТЕАТР У КОШИКУ» -з 2004 року підрозділ Національного центру театрального мистецтва ім. Леся Курбаса

Деталізована, до дрібниць продумана режисура не є гарантом розкриття суті і духу тексту, приклад — постановка «Провини»

Вистави Ірини Волицької, керівника та єдиного постановника «Театру у кошику» завжди приваблювали експериментами із пластикою і мімікою акторів, ритмом їхньої мови, інтонуванням. Попередні вистави режисерки не відзначалися психологізмом, і були цікаві передусім увагою до ритуалу: «Украдене щастя» за Іваном Франком, «Сон. Комедія» за Тарасом Шевченком, «Одержима» за Лесею Українкою.

Драматичний матеріал «Провини» схиляв постановника до психологічного театру, виходячи за межі експерименту. Свою гостросоціальну п’єсу популярний сучасний сербський драматург Небойші Ромкевич написав в 90-ті роки і вклав в історію сумні реалії того часу, які в Сербії були не менш складними, ніж в Україні.

Герої Лідії Данильчук і Романа Біля в танцях прагнуть забутися Герої Лідії Данильчук і Романа Біля в танцях прагнуть забутися

Двоє людей, Гоца (Лідія Данильчук) і Браца (Роман Біль), намагаються здобути прихильність десятирічного сина жінки, хлопчика, який після смерті свого батька не вимовив жодного слова. Конфлікт сюжетно розгортається у спогадах героїв, які у хвилину розпачу, втрачаючи надію повернути любов і довіру сина, згадують подробиці смерті його батька.

Хлопчик мріяв про модні кросівки, які йому не могли купити за браком коштів, він наважився на крадіжку, і його впіймали. Але всю провину взяв на себе його батько, який згодом, не витримавши приниження, повісився. В основі сюжету — психологічна отрута провини: хлопчика перед батьком, матері — перед родиною (під час трагічних подій вона була зі своїм коханцем), родини перед хлопчиком.

Так Гоца (Лідія Данильчук) прагне розвесилити сина Так Гоца (Лідія Данильчук) прагне розвесилити сина

На початку постановки веселі чоловік і жінка танцюють і співають, і трохи соромлячись, повідомляють синові про те, що «цей дядя» буде жити з ними. Цю виставу у виставі — атмосферу вдаваної радості і безтурботності — герої грають для хлопчика, який мовчить. Вони співають і танцюють, зображаючи щастя, але син не повертається до життя. Гоца думає, що в усьому винен її новий чоловік, вона робить аборт і виганяє його з дому, але це її не рятує… Втім, ідея вини є в самому тексті, її закладено у психологічних зв’язках взаємин героїв, але її немає у самій постановці. Провина, що в’їлася у стосунки, просочилася із минулого у майбутнє, отруївши життя кожного, не знайшла відображення на сцені. Ні режисер, ні актори не ризикнули зазирнути всередину персонажів і втілити їхній справжній біль. Замість складного психологічного малюнку — геометрія прямолінійних образів.

Піклуючись про контури ролей, Роман Біль створив образ позитивного чоловіка, а Лідія Данильчук зіграла лайливу жінку. Режисер і актори задовольнилися формальним відтворенням сюжету, втративши і основний сенс, і дух, і можливості драматургії п’єси.

Стосунки чоловіка і жінки тільки у рідкісні хвилини стають романтичними. Вони почалися із подружньої зради, а закінчилися абортом Стосунки чоловіка і жінки тільки у рідкісні хвилини стають романтичними. Вони почалися із подружньої зради, а закінчилися абортом

Не дивно, що і глядачі були схожі на маленького хлопчика, який не хотів йти на контакт з дорослими. Вочевидь, тому, що вони мало того прагнули, і не тим шляхом ішли. Довіра не склалася.


Другие статьи из этого раздела
  • Город-сад: двойная оптика

    «Чевенгур» Андрея Платонова и «Вишнёвый сад» Антона Чехова на сцене Харьковского академического театра кукол имени Виктора Афанасьева
  • «Сыроеды»

    Часто смотришь спектакль и вдруг понимаешь, что это никому не нужно. То есть, безусловно, одним необходимо работать, а другим — развлекаться, но не более того. На профессиональной сцене однотонные спектакли отстреливают от зубов профессиональные однотонные актеры. Смотреть же на студенческие работы зачастую страшно — всеми силами стараешься простить инфантилизм. Нет на свете совершенства. Однако, еще не протоптав глубокую тропинку к секрету собственного вдохновения, учащиеся актеры заряжены необузданной энергией, они еще не играли сотый спектакль, и оступаются на сцене, наивно краснея, непосредственно выдавая свое волнение.
  • Исмена, дочь Эдипа

    Лариса Парис похожа на колдунью: экзальтация, парики, легкая манерность и ритмика повторяющихся движений. Она экстравагантна, гостеприимна и всегда чрезвычайно женственна. Попадая на спектакль в  «Студию Парис» на Гарматной, 4, в самом воздухе улавливаешь женское дыхание, легкое скольжение невидимой женской руки, будто тени разных героинь Парис по-кошачьи пробираются между зрителями. А в глубине зала на плетеной скамье сидит в черных одеждах с необъятной розовой шалью Она — героиня сегодняшнего спектакля.
  • Скіфське каміння: мати-дочки

    «Скіфське каміння» — остання вистава Ніни Матвієнко, яку поставила американська режисерка українського походження Вірляна Ткач (до 20-ліття свого нью-йоркського колективу «Яра», що грає в театрі «Ля Мама»). Востаннє в Києві цей спектакль показували в рамках ГогольFestу 2010.
  • «Месяц в деревне». Как посмотреть…

    Речь пойдет о премьере ТЮЗа, о постановке Валентина Козьменко-Делинде, о спектакле по пьесе Ивана Тургенева «Месяц в деревне»… Очень хотелось бы, чтобы нарочитая вульгарность, лобовой фрейдизм и растерянность актеров в прочтении образов были результатом глубоко продуманной и тонко реализованной режиссерской иронии. И не над Тургеневым, разумеется, а над собой. Есть большое желание прочесть всё увиденное как исключительно изысканный интеллектуальный стеб, ибо в противном случае нет тех средств, коими можно было бы измерить размах безнадежной пошлости этого театрального опуса.

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?