ПРОВИНА «Театру у кошику»23 сентября 2008

Текст Ганни Ґудзь

Фото Андрія Божка

«ПРОВИНА» — п’єса сербського драматурга Небойші Ромкевича у перекладі Зоряни Гук

РЕЖИСЕР — Ірина Волицька

«ТЕАТР У КОШИКУ» -з 2004 року підрозділ Національного центру театрального мистецтва ім. Леся Курбаса

Деталізована, до дрібниць продумана режисура не є гарантом розкриття суті і духу тексту, приклад — постановка «Провини»

Вистави Ірини Волицької, керівника та єдиного постановника «Театру у кошику» завжди приваблювали експериментами із пластикою і мімікою акторів, ритмом їхньої мови, інтонуванням. Попередні вистави режисерки не відзначалися психологізмом, і були цікаві передусім увагою до ритуалу: «Украдене щастя» за Іваном Франком, «Сон. Комедія» за Тарасом Шевченком, «Одержима» за Лесею Українкою.

Драматичний матеріал «Провини» схиляв постановника до психологічного театру, виходячи за межі експерименту. Свою гостросоціальну п’єсу популярний сучасний сербський драматург Небойші Ромкевич написав в 90-ті роки і вклав в історію сумні реалії того часу, які в Сербії були не менш складними, ніж в Україні.

Герої Лідії Данильчук і Романа Біля в танцях прагнуть забутися Герої Лідії Данильчук і Романа Біля в танцях прагнуть забутися

Двоє людей, Гоца (Лідія Данильчук) і Браца (Роман Біль), намагаються здобути прихильність десятирічного сина жінки, хлопчика, який після смерті свого батька не вимовив жодного слова. Конфлікт сюжетно розгортається у спогадах героїв, які у хвилину розпачу, втрачаючи надію повернути любов і довіру сина, згадують подробиці смерті його батька.

Хлопчик мріяв про модні кросівки, які йому не могли купити за браком коштів, він наважився на крадіжку, і його впіймали. Але всю провину взяв на себе його батько, який згодом, не витримавши приниження, повісився. В основі сюжету — психологічна отрута провини: хлопчика перед батьком, матері — перед родиною (під час трагічних подій вона була зі своїм коханцем), родини перед хлопчиком.

Так Гоца (Лідія Данильчук) прагне розвесилити сина Так Гоца (Лідія Данильчук) прагне розвесилити сина

На початку постановки веселі чоловік і жінка танцюють і співають, і трохи соромлячись, повідомляють синові про те, що «цей дядя» буде жити з ними. Цю виставу у виставі — атмосферу вдаваної радості і безтурботності — герої грають для хлопчика, який мовчить. Вони співають і танцюють, зображаючи щастя, але син не повертається до життя. Гоца думає, що в усьому винен її новий чоловік, вона робить аборт і виганяє його з дому, але це її не рятує… Втім, ідея вини є в самому тексті, її закладено у психологічних зв’язках взаємин героїв, але її немає у самій постановці. Провина, що в’їлася у стосунки, просочилася із минулого у майбутнє, отруївши життя кожного, не знайшла відображення на сцені. Ні режисер, ні актори не ризикнули зазирнути всередину персонажів і втілити їхній справжній біль. Замість складного психологічного малюнку — геометрія прямолінійних образів.

Піклуючись про контури ролей, Роман Біль створив образ позитивного чоловіка, а Лідія Данильчук зіграла лайливу жінку. Режисер і актори задовольнилися формальним відтворенням сюжету, втративши і основний сенс, і дух, і можливості драматургії п’єси.

Стосунки чоловіка і жінки тільки у рідкісні хвилини стають романтичними. Вони почалися із подружньої зради, а закінчилися абортом Стосунки чоловіка і жінки тільки у рідкісні хвилини стають романтичними. Вони почалися із подружньої зради, а закінчилися абортом

Не дивно, що і глядачі були схожі на маленького хлопчика, який не хотів йти на контакт з дорослими. Вочевидь, тому, що вони мало того прагнули, і не тим шляхом ішли. Довіра не склалася.


Другие статьи из этого раздела
  • Любов — гра… декорацій

    Стрижневим мотивом постановки є кохання, що переслідує героїв, не приносячи їм щастя. Воно має чимало складних іпостасей: це кохання-пекло і кохання-гріх, кохання-забавка і кохання-самоствердження. На його руїнах ніхто з героїв так і не зміг побудувати власного майбутнього, і тому дія спектаклю розгортається на фоні декорацій недобудованого дому, розкиданих цеглин і повітряного змія — символу бажаної і нездійсненної легкості буття
  • Овечка Дора: «Сексуальные неврозы наших родителей»

    В предновогоднее суетливое время раздался театральный залп спектаклей, который выпустил из обоймы театра «ДАХ» режиссер Владислав Троицкий. Отладив шекспировские этно-мистерии, соорудив Климовскую серию по Достоевскому, Троицкий обратился к современной агрессивной драматургии. Одна за другой вышли русская антиутопия-вестерн Юрия Клавдиева «Анна» и «Сексуальные неврозы наших родителей» Лукаса Берфуса. Ни какой другой театр в Киеве не ставит агрессивную современную драматургию, и не просто драматургию, а социальную пьесу — такую популярную сейчас в Европе и в России наряду с документальной
  • ПРОВИНА «Театру у кошику»

    Драматичний матеріал «Провини» схиляв постановника до психологічного театру, виходячи за межі експерименту. Свою гостросоціальну п’єсу популярний сучасний сербський драматург Небойші Ромкевич написав в 90-ті роки і вклав в історію сумні реалії того часу, які в Сербії були не менш складними, ніж в Україні.
  • Голем. Долгое путешествие

    Театр московского режиссера Бориса Юхананова, ученика Анатолия Васильева, никогда не был в мэйнстриме и туда, понятное дело, не стремился. Его спектакли-испытания, раскрывающие на территории интеллекта и мистериального театра глубокие смыслы, не создаются, чтобы ублажать публику. Каждый должен терпеть муку рождения мысли: режиссер, актер и, в конечном итоге, зритель. Сейчас Борис Юхананов пытается создать театр там, где, казалось бы, его быть не может, — на фундаменте еврейской религиозно-философской мысли.
  • Принудительное развлечение Пустотой

    На фестивале «Нитра» был продемонстрирован довольно забавный — с точки зрения формы — спектакль — «Принудительное развлечение». Это комикс, озвученный актерами в режиме реального времени, где главным героем является экран, на который проецируют стоп-кадры сюжета. Ожившие комиксы прекрасно отражают дух нашего времени, в котором рисованные картинки давно вытеснили серьезную литературу. Да и сама история сделана по лекалу компьютерной игры, смысл которой сводится к тому, чтобы выжить.

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?