Регіональний театр20 ноября 2008

Бліц-нариси та досьє

Автор ─ Волошина Лілія

Дніпропетровськ

Театр „Крик”.

Досьє Статус: Муніципальний український театр одного актора

Рік заснування: 1989

Місце заснування: Дніпропетровськ

Засновник, художній керівник, єдиний актор: Михайло Мельник

Михайло Мельник. Досьє

Рік і місце народження: 1957, Сумська область

Освіта: Київський державний інститут театрального мистецтва

Акторський досвід: Дніпропетровський театр ім. Тараса Шевченка

Авторський проект: театр одного актора «Крик»

Звання: заслужений артист України з 1994 року

Постановки: «Лоліта» (В. Набоков), 1993 рік; «Парфумер» (П. Зюскінд), 1995 рік; «Гріх» (М. Коцюбинський), 2004 рік

Нагороди: «Золотий витязь» ─ Мінськ, 2005, «Золотий витязь» ─ Москва, 2006

Театр одного актора «Крик» існує у Дніпропетровську вже більше двадцяти років, стільки ж у ньому працює його засновник і єдиний актор ─ Михайло Мельник. Однією з найбільш вартісних вистав «Крику» є постановка «Мутація».

«Мутація» ─ це історія про пошук істини. Її герой ─ вчений, заглиблений у досліди ─ замкнений, розчарований і самотній. В юності його жорстоко відштовхнули, насміявшись над його прагненням любові. З відразою до жінок і з неприязню до чоловіків, він зробив свій вибір ─ смерть, після якої потрапив у інший світ, інший вимір, де все подібно до раю. Тут ідеальні люди ─ білі трикутники зі скляними очима ─ позбавлені всіх своїх вад в ідеальному світі без протиріч і конфліктів. Саме тут герою вдається збагнути, що є коханням, а, збагнувши, зруйнувати рай.

Він надягнув білу маску і під супровід зловісної музики станцював свій ритуальний танець: з кожного білосніжного трикутника він вийняв чорні трикутнички, вдягнуті у протигази ─ символи спустошеного антигуманістичного, позбавленого сенсу і любові життя ─ образи катастроф і війн. Вони нудьгували, він дав їм те, чого вони прагнули ─ трагедії, показавши, як легко себе знищити. Алкоголь, наркотики, секс, СНІД ─ втеча від себе ─ людство одягає маски, а скляні очі райських людей сповнюють сльози. Любов ─ основний стрижень людської сутності, загублений у чорному фарсі ненависті, страху, невдячності, байдужості. Люди перестали любити, але найгірше те, що подібно до головного героя, вони втратили віру у те, що любов можлива.

Дніпропетровський театральний коледж

Досьє

Статус: обласний театрально-художній коледж

Рік заснування: 1939

Спеціалізація: актори драматичних і лялькових театрів, хореографи, художники, дизайнери

Не перше десятиліття привертає увагу Дніпропетровський театральний коледж. Серед випускників цього закладу — Н. Кудря (Театр російської дрми театр ім. Лесі Українки), В. Горянський, О. Тритенко (Київський державний академічний театр драми та комедії на Лівому березі Дніпра). Зараз у коледжі працюють над двома важливими виставами «Три сестри» А. Чехова, «Мертві душі» Гоголь/Булгаков.

Вінниця. Вінницький музично-драматичний театр

Досьє

Статус: Вінницький академічний музично-драматичний театр ім. Садовського

Рік заснування: 1920

Засновник: Гнат Юра

Художній керівник: Віталій Селезньов

Диригент: Олена Близнюк

Балетмейстер: Діана Калакай

Хормейстер: Оксана Марчук

«Лісова пісня» на сцені Вінницького академічного музично-драматичного театру у режисурі Т.Д. Славінської ─ це оригінальне прочитання класичного, хрестоматійного твору Лесі Українки. Мінімум тексту, музика етно-хаус гурту «ДахиБрахи» і динамічна хореографія ─ «Лісова пісня» перетворилася на «Лісовий танок» ─ своєрідний пластичний етюд за мотивами фольклорно-поетичного твору.

У виставі прекрасно заповнено простір: граціозні мавки, лісовики, водяники і русалки з’являються, зникають, рухаються, створюючи ефект лісового руху, постійної присутності енергій і містичних сил.

Мавка (Остапчук) є образом поезії, скорботи і любові. Легка, прозора, трагедійна — вона з початку постановки втілює передчуття біди. В статичній сценографії рухається «жива» світла тканина ─ матеріалістичне втілення всього ірраціонального. З появою «Того, хто в скалі сидить», тканина змінює свою світлу сторону на чорну, відділяючи світ живих і мертвих, реальність і поезію, смерть і безсмертя.

Освітлена єдиним променем, Мавка лишається на сцені сама ─ самотня у свої любові і осяяна нею ─ образ, що уособлює брак гармонії в світі і поміж людьми, висловлюючи водночас гірку принадність людського страждання.


Другие статьи из этого раздела
  • Селфі з маразмом

    На сцені Молодого театру експеримент. В чому він полягає та над ким поставлений – спробуємо розібратись
  • Одна очень хорошая Анна

    Игорь Славинский — актер и режиссер Театра на Подоле,  — не первый раз снабжает родной театр кассовым спектаклем. Как режиссер он обладает одним очень важным качеством — умеет оживить, «обжить» и заставить засверкать порой довольно примитивный, а то и безнадежный драматический материал (Афанасьев, Крым, Камелотти и пр.). Его постановки не назовешь гениальными — хотя бы потому, что в основе их отнюдь не гениальное сырье,  — но они чрезвычайно милы и, несомненно, качественны.
  • Смысловой голод в  «Голоде Кнута Гамсуна»

    «Голод Кнута Гамсуна» создан по мотивам двух произведений писателя — «Голод» и  «По заросшим тропам». В первом — автор рассказывает, как некогда бродил полуголодный по улицам Христиании в поисках журналистского заработка, во втором — описывает свой послевоенный период жизни. Дабы оправдать тот факт, что Гамсун идейно поддерживал фашистскую Германию, его соотечественники пытались доказать ценной унизительных допросов, что старый писатель — безумен.
  • Містична Ірен та духи

    У квітні в Центрі Леся Курбаса відбувся показ постановки Харківського національного театру «Ірен та духи» за мотивами п’єси Н.Коляди «Америка Росії подарувала пароплав» у режисурі О.Ковшуна
  • Чехов Митницкого: трагедия личности

    С каким бы оправданным уважением мы бы не относились к классике, надо признать, что и она устаревает и перестает с нами, современниками, говорить. В чеховских текстах есть нечто не столько устаревшее, сколько диссонирующее с нашим временем, с нами, с нашим ритмом. Меланхолия, мечтательность, неопределенность и медлительность начала 20 века,  — все это не свойственно нашему миру, мы люди другого мирочувствования, мировоззрения и ритма.

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?