Рожеві сльози12 ноября 2007

Текст: Марисі Нікітюк
Фото: Михайла Поплавського

13–14 жовтня в Київському академічному Театрі драми та комедії на Лівому березі Ада Роговцева на честь власного ювілею зіграла свою першу роль, після офіційного зачислення до трупи цього театру. Спектакль «Рожевий міст» по роману Роберта Джеймса Уоллера «Мости округу Медісон» поставила дочка Роговцевої Катерина Степанкова на «замовлення» матері. Можна вважати, що це перша повноцінна масштабна постановка Степанкової. Дебютувала акторка-режисер мелодрамою про мрії і про історії, що можуть тривати всього 4 дні, а лишати по собі 20 років пам’яті і 20 років кохання. Офіційне святкування ювілею Ади Роговцевої пройде 2 листопада в Театрі ім. І. Франка виставою «Якість зірки» у постановці Олексія Лісовця.

Ада Роговцева цею виставою зробила подарунок своїй дочці Катерині Степаненко (з права від Роговцевої) Ада Роговцева цею виставою зробила подарунок своїй дочці Катерині Степаненко (з права від Роговцевої)

На мелодрами якось не комільфо ходити: дами плачуть, джентльменам нудно. Всеможливі історії кохання просто-таки крають серця, але дуже рідко зачіпляють інтелект. Не винятком став і спектакль-мелодрама «Рожевий міст». Рожевий міст — як уособлення мрії і як констатація розчарування.

Головна героїня — Франческа Джонсон (Ада Роговцева), в 60 років в день свого народження сповідується дітям у листі. Вона розповідає їм про 4 дні, коли сім’я поїхала на ярмарку, а до 30-літньої Франчески (Світлани Орличенко) прийшов подорожній, поет, фотограф-мрійник Роберт Кінкейд (Анатолій Ященко). Роберт шукав «Рожевий міст» щоб сфотографувати для редакції, а знайшов 4 дні, що вмістили ціле життя: любов і криті мости.

Франческа (Ада Роговцева) згадує Франческа (Ада Роговцева) згадує

Режисерка-початківець елегантно вибудувала лінію вистави, хоча перехресна реальність 60-літньої Франчески і 30-літньої виглядає натягнутою і одразу відсилає до того, що це «вистава для Ади». Врізаючись в струнку лінію історії кохання Роговцева страждала, зверталася до коханого і знов зникала, а дія на сцені завмирала кінокадром. За всіма законами мелодрами, Франческа і Роберт були ідеальними: він та вона, у яких на шляху нездоланна перепона — «прокляття обов’язку». Поміж причесаних сцен і діалогів, які під кінець першого акту вже починають заколисувати, виринає раптом болісна нерівність. Франческа-фермерша розмовляє з поетом-фотографом про літературу, вони цитують вірші, дивлячись в зоряне небо, в той час, коли на ній висить тягар родини і незаздрісне місце жінки в патріархальному суспільстві.

Діти і чоловік Франчески: Антон Вахловський, Дмитро Суржиков, Ольга Лук’яненко Діти і чоловік Франчески: Антон Вахловський, Дмитро Суржиков, Ольга Лук’яненко

Друга частина спектаклю несподівано набирає оберти, насичується густими тонами трагедії. Молодим людям доводиться розійтись, і якщо Роберту лишається їздити світом і в кожній фотографії бачити Франческу, то їй — повернутися в життя, де немає повітря, де є лише чоловік-фермер і діти, і ніякої поезії. Але ця трагедія видається світлою і чистою, адже справа не в тому, що вони не разом, а в тому, що вони один у одного були. «Не пропустіть свою долю, діти», — зітхає Ада Роговцева в кінці вистави, за мить до того, як юрист принесе їй коробку з тим, що лишилося від її коханого. «4 дні — і 20 років любові, 20 років пам’яті».

Фермерша Франческа (Світлана Орличенко) і її чоловік (Дмитро Суржиков) Фермерша Франческа (Світлана Орличенко) і її чоловік (Дмитро Суржиков)

У класичну, лінійну канву спектаклю легко вписуються новітні віртуальні декорації. Образи ллються крізь проектор на білі рельєфні фони — і рожевим проступають мости, і сходить місяць, і загоряються зорі, і під синім-синім небом двоє закоханих розмовляють про вічний хід Венери, Марса, Сатурна і махають їм руками. «Бон вояж!» — кричать двоє закоханих, не підозрюючи, що насправді прощаються один з одним: «Ми стали разом новим створінням, приреченим на блукання».

«Проектована» любов «Проектована» любов

Виставу завершує, виводячи її за рамки «банальної історії кохання», рвана болісна джазова новела про одного старого джентельмена-саксофоніста. Це розповідь старої людини про ще одну вже стару людину, історія любові якої закінчилась в далекому тисяча девятсот-енному де-небудь в Айові. І що вівторка він, відставний музикант, приходить в клуб і грає для нього, відставного фотографа, грає історію любові Роберта Кінкейда — «Франческу».

Ліричний джазмен плакав і згадував Ліричний джазмен плакав і згадував


Другие статьи из этого раздела
  • Теплое финское хулиганство

    Сам по себе жанр «католический мюзикл» настораживает: либо стеб, либо «зря мы сюда пришли», но поскольку Кристиан Смедс и группа «Братья Хоукка» ─ известные хулиганы, то, оказалось, ни первое, ни второе. «Птички. Детки и Цветочки» ─ своеобразный акт музыкального общения со зрителем на тему самого ценного и очевидного ─ любви, социальной свободы, веры ─ в форме непосредственного и озорного рассказа об итальянском бунтовщике и святом Франциске Ассизском
  • «Зверь и добродетель» в Молодом театре: неитальянская комедия

    Идеально для любителей сальных шуток, ярких декораций и потерянного времени.
  • «Анна Каренина»: опиумная страсть

    Эйфмановская «Анна Каренина» открыла зрителю темную бездну обреченной женской души и хаос настоящей, сокрушающей страсти. Умышленно отказавшись от побочных линий, режиссёр аккумулировал все драматическое напряжение романа в треугольнике: Каренина — Вронский — Каренин
  • «Сволочи»

    Постановка «Сволочи» ─ самостоятельный проект на территории театра Марионеток режиссера Театра на Левом берегу Андрея Билоуса и замечательных его артистов Алексея Тритенко и Ирины Калашниковой. Пьеса современного польского автора Вилквиста Ингмара «Ночь Гельвера» перевоплотилась в емкое, жесткое театральное повествование «Сволочи» (так называют в пьесе людей с умственными отклонениями). Место действия ─ Германия, период Третьего Рейха. На сцене — обветшалая, бедная немецкая квартира и два ее обитателя: неполноценный, больной сын и его приемная мать.
  • Политическая «Свадьба», илиНастоящее искусство Владимира Панкова

    В последнее время постановки В. Панкова вызывали в лучшем случае недоумение, и после «Ромео и Джульетты» я совсем уж было решил, что  «саундрама» сделала свое дело и двигаться ей дальше некуда. Тем большим потрясением для меня оказалась минская «Свадьба».

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?