Все «на друзки», і в пух і прах

Вистава Венсана Гійома в рамках фестивалю «Французька весна»

 

Текст: Анастасія Головненко

Фото: Вадима Ількова

 

Режиссер: Венсан Гійом

Звук: Дмитро Левенко

Дизайн світла: Євген Копйов

Костюми: Ганна Палій

 

Третя робота французького режисера Венсана Гійома в Україні – вистава «На друзки», здається найскладнішою з представлених ним у рамках фестивалю «Французька весна». Нагадаємо, що Венсан вже поставив на сцені центру Курбаса вистави «Жити» і «Обережно: крихке!». Цікаво, що режисер співпрацює з однією театральною групою, «I.T.PER» – групою молодих акторів, які належать до найрізноманітніших професій. Найперша вистава за їх участі була поставлена Гійомом два роки тому, в ній разом з непрофесійними акторами-українцями грали французькі професіонали. Дві ж наступні вистави були поставлені режисером за участі лише українських акторів «I.T.PER».

Вистава «На друзки» – компіляція тем еволюційного та гендерно-соціального розвитку особи: її розвиток у вигляді людини-особини, людини-соціотипу, людини-людини. Тема виглядає на перший погляд надто широко, проте ближче до фіналу зводиться у зрозумілі, лінійні сюжети й контексти. Цікаво, що вистава повністю пластична й просторова. У ній немає жодної репліки, жодного слова: тільки рух, ритм, музика і дихання актора, усе інше – робота дизайнера зі світла.

Історію розподілено на самостійні сцени-частини, які маючи свій власний темпоритм і сюжет, нібито витікають одна з одної. Так, щойно «вилуплені» істоти еволюціонують у людей, і сюжети вже розгортаються загальнолюдські, буденні, соціальні.

Настільки точну й, можливо, навіть майже бездоганну виставу мав би поставити в першу чергу, звісно, художник, але і хороший психолог, соціолог, а також вчитель фізкультури. Кожна фігура, виконана у канві постановки вимагає з одного боку певної фізичної підготовки, а з іншого – повного психологічного контакту з матеріалом: у виставі, де єдина мова, яка використовується – це мова простору і зображення, актор не має можливості сховатися ні за текст ні за надресовану інтонацію.

Під час обговорення, стривожена публіка намагалася випитати у режисера про його первинні ідеї та домогтися роз’яснень побудови дії в певних сценах та діях, проте, на щастя, відповіді Венсана Гійома були філософськими – у них перш за все йшлося про одиничне сприйняття тексту та емоції вистави, про єдиновірні переживання кожного окремого глядача. Мабуть, ця деталь є найважливішою у постановці: просторовий текст не має на меті створення єдиного сюжету, моралі й похідних ліній. Дія відбувається кожну секунду, гротескно перетікає з персонажа у персонаж, розтікається по площині невимовно симетричного сценічного простору (імені якому не дається. ми ніколи остаточно не знаємо, де саме відбувається дія). На критично зосередженій увазі глядача постають нові форми і мотиви: прискорює свій плин людське життя, перекриваються відчуття сильнішими й спарглішими, але призупиняється серцебиття сюжету й збільшується співпереживання героям.

Спектакль, позбавлений драматургії створено із марень і картин світосприйняття художника-режисера. Венсан Війом зізнається, що, почавши роботу над виставою ще в серпні, мав постійно переставляти основні сцени місцями і змінювати фабулу, перекручувати зміст і задумуватися над тим, чи варто взагалі ставити її на сцені. Саме ці переживання режисера чудово «просвічуються» у виставі, яка буцімто присвячена людству й людяності в цілому, насправді – дуже про український Майдан. Художній кістяк вистави, (який скоріше був схожий на синопсис, аніж на традиційну п’єсу) зазнаючи трансформацій з середини жовтня минулого року, свідомо чи ні, увібрав у себе певні віддзеркалення стадій трансформацій української колективної свідомості: від Євромайдану і аж до Кримського конфлікту. Невипадково саундтреки вистави змінюються з класично-універсальних композицій на ментально-окреслені, замінюючись українськими народними піснями та включеннями недавніх переговорів світових лідерів.

Відео з вистави.


Другие статьи из этого раздела
  • 4 п'єси і 4 читки фестивалю «Драма.UA 2013»

    Короткий і неповний огляд львівського фестивалю нової драми
  • Черновые, секретные эскизы

    Андрей Жолдак показал журналистам черновые секретные эскизы своего нового спектакля «Войцек», нас якобы впустили в лабораторию мастера, где видео на больших экранах сверху не было демонтировано, и режиссер увлеченно повторял «а здесь должны быть звезды». Перед показом Жолдак всех предупредил — это первый прогон, много чего будет не так. О том, что в «Войцеке» Жолдака, собственно нет Войцека, даже как-то неприлично говорить, режиссер давно всех приучил, что это ханжество — видеть, и, не дай бог, искать в его работах еще кого-то кроме него самого.
  • Творчий вечір Ади Роговцевої

    8 вересня столичний театр «Сузір’я» відмітив свій двадцять п’ятий — ювілейний — театральний сезон, урочисте відкривши його творчим вечором Ади Роговцевої
  • Не любовь не людей

    Пьесу «Любовь людей» белорусского автора Дмитрия Богославского, заслужившую всевозможные похвалы на драматических фестивалях, в ближайшее время можно будет увидеть только на сцене Московского академического театра им. Маяковского. Но киевляне имели возможность прослушать ее 10 апреля в букарне «Бабуин» в исполнении актёров Театра драмы и комедии на Левом берегу Днепра и выпускников театрального института им. Карпенко-Карого. Читка состоялась в рамках проекта фестиваля «Неделя актуальной пьесы» и букарни «Бабуина — Актуальный вторник»
  • «Венецианский купец» или  «Сатисфакция»?..

    Название «Венецианский купец» показалось Станиславу Моисееву не вполне подходящим для его уже давно ожидаемой премьеры в Молодом театре по одноименному шекспировскому тексту. Так родилась «Сатисфакция»: прозрачно и даже несколько прозаично, поскольку все действительно получат то, что хотели: зритель — свою долю не самой плохой комедии с любовными перипетиями, актеры — аплодирующую публику, режиссер — кассовый спектакль. Получилось, в общем, хорошо, смешно, в стиле Молодого театра,  — несколько наиграно, но и не без вкуса.

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?