Серби для естетів23 февраля 2009

Текст Марисі Нікітюк

Фото Миколи Тимченка

Спектакль: „Професіонал”, міжнародний проект Сербія-Україна

Драматург: Душан Ковачевич, Сербія

Режисер: Божидар Джурович, Сербія, Народний театр Белград

Актори: Юрко Яценко, Володимир Пшеничний, Лариса Паріс, Михайло Жонін

Театр: „Сузір’я”

„В житті завдяки тобі я багато чого навчився, а ти завдяки собі майже все втратив, я приніс лише частину того, що вдалося врятувати від тебе” ─ Лука Лабан, персонаж п’єси

Рідко коли український театр тішить витонченим інтелектуальним видовищем. І тому постановка „Професіонал” в театрі „Сузір’я” ─ непідробна радість і щастя. Вдвічі приємніше, що поставлена вона за однойменною п’єсою сучасного сербського драматурга Душана Ковачевича, чиї п’єси йдуть у всьому світові, а за його сценарієм був знятий фільм Еміра Кустуриці «Андеграунд». Актори, задіяні в спектаклі, теж особливий подарунок ─ андеграундні професіонали. Л. Паріс і Ю. Яценко завжди грають лише на своєму специфічному інтелектуальному полі, віднести їх роботу до якоїсь з усталених систем важко, це певна неприродна гіперболізація образу, специфічна робота зі словом (протягування, наспівування, уривчастість, незвичний темпоритм мови — основа їхньої поетичності). І на додачу ─ камерна сцена театру „Сузір’я”, Божидар навіть зазначив, що вона „дуже мала”. Всі ці фактори разом поєдналися у цілісну естетику, що й обумовила успішність спектаклю.

Спектакль «Професіонал» в театрі «Сузір’я» Спектакль «Професіонал» в театрі «Сузір’я»

Сюжет постановки є своєрідною забавкою для естета. До видавця, колишнього письменника Теодора Края (Юрко Яценко) приходить тяжко хворий чоловік Лука Лабан (Володимир Пшеничний), приносить йому твори, але не свої… а його. Виявляється, Лука все своє життя під час режиму Тіто в колишній Югославії слідкував за Теодором. І під впливом записаних на диктофон і розшифрованих Краєвих промов, виголошених у п’яному бомондному угарі і на площах серед студентів, Лука змінився, перетворився на поліцейського „з душею і розумом”. Він приносить у портфелі не лише тексти, а й п’єсу. Теодор, письменник, чиє життя і кар’єра зруйнувалися через його творчий егоїзм і лінощі, а Лука, фактично, ангел-охоронець для „ворога режиму”. У довгих розмовах вони згадують життя наново, взаємно звинувачуючи режим комуністичної тиранії Тіто, небезпечний для письменника, і новий ліберальний режим, невдячний до поліцейського. У діалогах митця і наглядача розкриваються незручні істини: фатальність людської долі, самоповторюваність історії, зловмисність влади, недосконалість людського існування. На що перетворюється митець, як випалюється в грудях автора порожнеча, скільки всього він не створює, даремно розтрачуючи життя, скільки тепла і рідних людей відштовхує в ім’я літератури, яка ніколи йому не належатиме — теми загорнуті в напружену комедійно-трагічну бесіду людей з двох ворожих таборів.

Теодор Край — письменник (Юрко Яценко) Теодор Край — письменник (Юрко Яценко)

Лука Лабан — поліцейський (Володимир Пшеничний) Лука Лабан — поліцейський (Володимир Пшеничний)

Лука Лабан лишається професіоналом до кінця, але не професіональним поліцейським, а професіональним збирачем літератури — в його портфелі був диктофон, на який і запишеться вся ця вистава, яку глядачам пропонують подивитися. Останній твір Теодора Края.

Режисерську еквілібристику важко вмістити в камерний простір Театру „Сузір’я”. Основна сцена все ж не сцена, а призвичаєна для сценічних потреб велика зала. Сам театр — пам’ятка архітектурного мистецтва, апартаменти українського поміщика Родзянко. Недивно, що в таких умовах більшість вистав в камерному форматі ставляться на актора. У „Сузір’ї”, як ніде в Києві, часто можна побачити справді непересічну і захопливу акторську гру. Цьому сприяє і місце, і репертуар, і свобода постановки. Серб Божидар Джурович особливими режисерськими ходами не відзначився, але його робота надзвичайно професійна. Цікавим прийомом є контраст акторських стилів. Коли Яценко і Паріс, що грає секретарку Теодора, гіперболізують своїх персонажів, наділяючи їх неприродними інтонаціями, нервовими конвульсивними жестами, Пшеничний навпаки грає свого поліцейського якнайнатуральніше, створюючи глибокий образ людини, що пізнала обидві сторони добра і зла і „не зробила більше зла, ніж могла”. Такий дисонанс, з одного боку, є проявом художніх властивостей акторів, а з іншого, засобом, що підкреслює інфантильність хлопчакуватого Теодора, його належність до ефемерного світу мистецтва, і природність важкого і хворого Луки, його обтяженість побутом і земними стражданнями.

Лариса Паріс і Юрко Яценко завжди грають лише на своєму специфічному інтелектуальному полі Лариса Паріс і Юрко Яценко завжди грають лише на своєму специфічному інтелектуальному полі

„Професіонал” ─ це справді подарунок Белграда Києву, здається, так цю виставу назвав посол Сербії в Україні Горан Алексич.

Так Лука Лабан маскувався в натовпі студентів, щоб записувати промови Теодора Так Лука Лабан маскувався в натовпі студентів, щоб записувати промови Теодора

Спектакль «Професіонал» в театрі «Сузір’я» Спектакль «Професіонал» в театрі «Сузір’я»

Божидар Джурович режисер Божидар Джурович режисер


Другие статьи из этого раздела
  • Глубина личной боли

    К вечеру в павильонах студии Довженко становится прохладно и сыро, возможно, поэтому — как-то даже в толпе зрителей — одиноко. Но это как раз впору, в настроение нового хореографического спектакля Раду Поклитару. Этот двухактный балет на четыре танцора с абстрактным названием «Квартет-а-тет» стал одним из самых ярких впечатлений театрального ГогольFestа. Отчаяние, безнадежность и горечь. В этот раз сквозь привычно чистые и техничные танцы Полкитару прорезалась сумятица страсти, боли и человеческого метания.
  • Чехов Митницкого: трагедия личности

    С каким бы оправданным уважением мы бы не относились к классике, надо признать, что и она устаревает и перестает с нами, современниками, говорить. В чеховских текстах есть нечто не столько устаревшее, сколько диссонирующее с нашим временем, с нами, с нашим ритмом. Меланхолия, мечтательность, неопределенность и медлительность начала 20 века,  — все это не свойственно нашему миру, мы люди другого мирочувствования, мировоззрения и ритма.
  • Фестиваль им. Давида Боровского в Театре Русской драмы

    В театре им. Леси Украинки с 17 сентября по 1 октября проведут фестиваль в честь известного украинского художника сцены Давида Боровского, отмечая 75 лет со дня его рождения. К сожалению, сам Боровский прожил несколько меньше — 1934–2006 г., но успел сделать очень много, на его счету около 150 спектаклей, в которых он выступил художником-постановщиком
  • «Месяц в деревне». Как посмотреть…

    Речь пойдет о премьере ТЮЗа, о постановке Валентина Козьменко-Делинде, о спектакле по пьесе Ивана Тургенева «Месяц в деревне»… Очень хотелось бы, чтобы нарочитая вульгарность, лобовой фрейдизм и растерянность актеров в прочтении образов были результатом глубоко продуманной и тонко реализованной режиссерской иронии. И не над Тургеневым, разумеется, а над собой. Есть большое желание прочесть всё увиденное как исключительно изысканный интеллектуальный стеб, ибо в противном случае нет тех средств, коими можно было бы измерить размах безнадежной пошлости этого театрального опуса.
  • «Механічна симфонія»

    «Механічна симфонія» — це майстерня, завод із виготовлення незвичної, але оригінальної музики, в якій какофонія сучасності зливається із гармонією Всесвіту. Її творять всі присутні — класичні музиканти, інженери, машини і навіть глядачі. Прийшовши на черговий концерт, публіка сподівається просто відпочити, розважитись, послухавши музику, яку для неї виконуватимуть. Але несподівано для самих себе глядачі опиняються на сцені, стають персонажами власної вистави, творцями власної симфонії.

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?