Шекспір vs Богомазов03 апреля 2008

Текст Марисі Нікітюк

Фотографії надані театром «Вільна сцена»

На горішньому поверсі офісного будинку, в клаустрофобному приміщенні в кінці вулиці Гончара є театр. Якщо добре розійтися фантазією, то замість театру Вільна сцена можна уявити собі булгаківську квартиру № 50 — де в буквальному сенсі вміщаються цілі світи: абсурдиста Іонеско, авангардиста Кольтеса, сучасного німецького драматурга Шімільппфенніга. Зрештою у безрозмірну кімнатку вліз і Шекспір, щоправда перформансований, переведений в режим оперних практик і сучасного актуального танцю.

Спектакль-перформанс «Солодких снів, Річарде» * базується на сні короля Річарда ІІІ перед битвою. Прем’єрний показ відбувся 11 лютого 2008 року. Композитор і програміст — Данило Перцев, звукорежисер — Олександр Кохановський.

Жарти жартами, але режисера такого рівня як Дмитро Богомазов не можна закривати на постійно в інтимному, але душному просторі камерного театру, яким є зараз Вільна сцена. Схильний до дизайнерських експериментів у творенні сценічних метафор, тут він просто змушений застосовувати, рухливі декорації або відео-проектор, щоб не займати зайвого місця. З іншого боку, у такий спосіб народжується справжній Новий театр, який хоч і з необхідності, але використовує медіа технології так, що дійсно виходить інший вимір, інший жанр мистецтва. На Заході це звичайна практика, коли віртуальний світ і світ живої гри проникають один в одного.

Річард (Олександр Лебедєв) і його убиті Річард (Олександр Лебедєв) і його убиті

Перша така спроба Богомазова вилилася в повноцінну виставу за п’єсою сучасного німецького драматурга Роланда Шімільппфенніга «Жінка з минулого», за яку режисеру нещодавно дали «Пектораль» як найкращій камерній виставі.

Другою диджітальної постановкою став перформанс на основі сну Річарда ІІІ з однойменної п’єси Шекспіра. В програмці незвиклому до жанру перформанс глядачу пояснюють, що це не драматична вистава, а своєрідне прочитання шматка шекспірівського тексту в режимі візуальних образів. Хореографією постановки займалася Лариса Венедіктова, одна з представників сучасного актуального танцю в Києві. Її танцівник Олександр Лебедєв станцював Річарда.

Фактично, 50-хвилинне дійство є роздробленими на склади та звуки співами п’яти примар, що прийшли проклясти кривавого вбивцю короля Річарда ІІІ у переддень битви. На контрасті з текстом і сюжетом п’єси Річард-Лебедєв залитий доброзичливими усмішками — добряк в чорному. А п’ять примар, вбиті ним члени королівських родин, болотяні безокі липкі потвори в коричневих перуках.

Примари нагадують то забинтованого Шарікова, то дівчинку з фільму «Дзвінок» і ніде не дітися від асоціацій Примари нагадують то забинтованого Шарікова, то дівчинку з фільму «Дзвінок» і ніде не дітися від асоціацій

Потвори пригадують Річарду його вбивства на мові оригіналу (англ.), демонтуючи речення в слова, слова в звуки. Ще один важливий принцип який використано у виставі: принцип актуального сучасного танцю (для контемпорарі театру контемпорарі денс) — чергування спазмів і розслаблень. Примара Володимира Канівця, наприклад, щось напружено читає на публіку і раптом здувається.

Відчуття навіяності, сновидіння перформансу додає використання відео-проектора: ось порожня чорна зала, а ось вітром надуло кошмарів, і так само знесло. Потвори купаються в зеленуватому світлі відео-проектора.

На жаль, Лебедєв не актор. Він в естетиці контемпорарі танцю представляє на м’яких, підкошених у колінах, ногах Фізичний театр, і одночасно говорить текст. Але він просто його бубонить. І повний драматизму і можливостей для акторського прочитання монолог Річарда, в якому єдиний раз у нього з’являються сумніви, не створює в дії піку, високого напруження.

Решта задіяних акторів виконували перформанс механічно. Лише від маленької Потвори Катерини Качан не можна було відірвати очей — вона зовсім розкута в системі спазмів і розслаблень, рухлива. Вона у повній мірі стала огидним карликом, якого грає. По-бодлерівськи красива, з японської естетики фільмів жахів зіткана.

Все-таки на Річарді драматичному, а не танцівному мала б триматися дія, аби в поєднанні з експресивними практиками контемпорарі танку створити емоційне та смислове напруження Все-таки на Річарді драматичному, а не танцівному мала б триматися дія, аби в поєднанні з експресивними практиками контемпорарі танку створити емоційне та смислове напруження

Однак в цілому, по перегляду лишається зіжмакане відчуття, що щось відбулося, але що саме, не ясно. І справа не у жанровій специфіці, мовляв, це перформанс, він ставить перед собою інші завдання. Завдання у мистецтва завжди одне — бути зрозумілим, почутим, побаченим. Медіа технології, взаємопроникнення різних родів мистецтв пропонують лише нові засоби.

*Проект створений у межах міжнародного арт-фестивалю Black/North SEAS, який ініційований Intercult (Швеція) за підтримки EU Culture 2007–2011 та Swedish Institute


Другие статьи из этого раздела
  • Містична Ірен та духи

    У квітні в Центрі Леся Курбаса відбувся показ постановки Харківського національного театру «Ірен та духи» за мотивами п’єси Н.Коляди «Америка Росії подарувала пароплав» у режисурі О.Ковшуна
  • «Сніданок з ворогом»: дещо інше, ніж вистава

    Антон Романов поставив п'єсу не за Аррабалем у Черкаському театрі
  • Жива Нігерія

    «В проекті „Бізнес ангели Лагосу“ ми зробили десять маленьких сцен, розташованих у різних місцях (на подвір’ї, у глядацькому залі, в барі, у технічних приміщеннях, на балконі),  — розповідає Даніель Ветцель, один із трьох учасників театральної групи „Ріміні Протокол“. — Відтак, 10 різних вистав відбуваються одночасно.
  • Наша пісня гарна, нова, починаймо її знову

    У Луцьку 17–22 вересня вперше відбувся фестиваль вистав за п’єсами Лесі Українки. Він доповнив низку заходів, які проводяться в області з відзначення 140-річчя від дня народження Лесі Українки та 100-річчя з дня написання драми-феєрії «Лісова пісня». 17 театрів з 11 областей України показують 20 вистав за творами одного автора (причому 11 з них — за одною й тою ж п’єсою),  — і все це усього за 6 днів і усього на 3-х сценічних майданчиках… Навіть якщо рекорд інтенсивності і не встановлений, то прецедент все одно вражає.
  • Все «на друзки», і в пух і прах

    Вистава Венсана Гійома в рамках фестивалю «Французька весна»

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?