Шекспір vs Богомазов03 апреля 2008

Текст Марисі Нікітюк

Фотографії надані театром «Вільна сцена»

На горішньому поверсі офісного будинку, в клаустрофобному приміщенні в кінці вулиці Гончара є театр. Якщо добре розійтися фантазією, то замість театру Вільна сцена можна уявити собі булгаківську квартиру № 50 — де в буквальному сенсі вміщаються цілі світи: абсурдиста Іонеско, авангардиста Кольтеса, сучасного німецького драматурга Шімільппфенніга. Зрештою у безрозмірну кімнатку вліз і Шекспір, щоправда перформансований, переведений в режим оперних практик і сучасного актуального танцю.

Спектакль-перформанс «Солодких снів, Річарде» * базується на сні короля Річарда ІІІ перед битвою. Прем’єрний показ відбувся 11 лютого 2008 року. Композитор і програміст — Данило Перцев, звукорежисер — Олександр Кохановський.

Жарти жартами, але режисера такого рівня як Дмитро Богомазов не можна закривати на постійно в інтимному, але душному просторі камерного театру, яким є зараз Вільна сцена. Схильний до дизайнерських експериментів у творенні сценічних метафор, тут він просто змушений застосовувати, рухливі декорації або відео-проектор, щоб не займати зайвого місця. З іншого боку, у такий спосіб народжується справжній Новий театр, який хоч і з необхідності, але використовує медіа технології так, що дійсно виходить інший вимір, інший жанр мистецтва. На Заході це звичайна практика, коли віртуальний світ і світ живої гри проникають один в одного.

Річард (Олександр Лебедєв) і його убиті Річард (Олександр Лебедєв) і його убиті

Перша така спроба Богомазова вилилася в повноцінну виставу за п’єсою сучасного німецького драматурга Роланда Шімільппфенніга «Жінка з минулого», за яку режисеру нещодавно дали «Пектораль» як найкращій камерній виставі.

Другою диджітальної постановкою став перформанс на основі сну Річарда ІІІ з однойменної п’єси Шекспіра. В програмці незвиклому до жанру перформанс глядачу пояснюють, що це не драматична вистава, а своєрідне прочитання шматка шекспірівського тексту в режимі візуальних образів. Хореографією постановки займалася Лариса Венедіктова, одна з представників сучасного актуального танцю в Києві. Її танцівник Олександр Лебедєв станцював Річарда.

Фактично, 50-хвилинне дійство є роздробленими на склади та звуки співами п’яти примар, що прийшли проклясти кривавого вбивцю короля Річарда ІІІ у переддень битви. На контрасті з текстом і сюжетом п’єси Річард-Лебедєв залитий доброзичливими усмішками — добряк в чорному. А п’ять примар, вбиті ним члени королівських родин, болотяні безокі липкі потвори в коричневих перуках.

Примари нагадують то забинтованого Шарікова, то дівчинку з фільму «Дзвінок» і ніде не дітися від асоціацій Примари нагадують то забинтованого Шарікова, то дівчинку з фільму «Дзвінок» і ніде не дітися від асоціацій

Потвори пригадують Річарду його вбивства на мові оригіналу (англ.), демонтуючи речення в слова, слова в звуки. Ще один важливий принцип який використано у виставі: принцип актуального сучасного танцю (для контемпорарі театру контемпорарі денс) — чергування спазмів і розслаблень. Примара Володимира Канівця, наприклад, щось напружено читає на публіку і раптом здувається.

Відчуття навіяності, сновидіння перформансу додає використання відео-проектора: ось порожня чорна зала, а ось вітром надуло кошмарів, і так само знесло. Потвори купаються в зеленуватому світлі відео-проектора.

На жаль, Лебедєв не актор. Він в естетиці контемпорарі танцю представляє на м’яких, підкошених у колінах, ногах Фізичний театр, і одночасно говорить текст. Але він просто його бубонить. І повний драматизму і можливостей для акторського прочитання монолог Річарда, в якому єдиний раз у нього з’являються сумніви, не створює в дії піку, високого напруження.

Решта задіяних акторів виконували перформанс механічно. Лише від маленької Потвори Катерини Качан не можна було відірвати очей — вона зовсім розкута в системі спазмів і розслаблень, рухлива. Вона у повній мірі стала огидним карликом, якого грає. По-бодлерівськи красива, з японської естетики фільмів жахів зіткана.

Все-таки на Річарді драматичному, а не танцівному мала б триматися дія, аби в поєднанні з експресивними практиками контемпорарі танку створити емоційне та смислове напруження Все-таки на Річарді драматичному, а не танцівному мала б триматися дія, аби в поєднанні з експресивними практиками контемпорарі танку створити емоційне та смислове напруження

Однак в цілому, по перегляду лишається зіжмакане відчуття, що щось відбулося, але що саме, не ясно. І справа не у жанровій специфіці, мовляв, це перформанс, він ставить перед собою інші завдання. Завдання у мистецтва завжди одне — бути зрозумілим, почутим, побаченим. Медіа технології, взаємопроникнення різних родів мистецтв пропонують лише нові засоби.

*Проект створений у межах міжнародного арт-фестивалю Black/North SEAS, який ініційований Intercult (Швеція) за підтримки EU Culture 2007–2011 та Swedish Institute


Другие статьи из этого раздела
  • «Территория» польской хореографии

    «Польская танцевальная платформа» показала в Киеве пять лучших танцевальных перформансов и не получила «ответа»
  • Темнота в умах и степное солнце

    О том, как драматург и режиссер Виталий Гавура поставил свою пьесу «Мама всегда защитит» и что из этого вышло
  • Іранське ритуальне дійство тазіе

    Тазіе ─ це суто перська театрально-ритуальна традиція, яка попри всі заборони та численні трансформації дійшла до наших часів. У доісламський період (до сьомого століття нашої ери) в Ірані були поширені видовища іншого типу, пов’язані із траурними церемоніями і вшануванням іранських міфологічних героїв: Сіявуша, Шервіна, Іраджа, Заріра. Коли араби захопили Персію, традиційні видовища було заборонено, оскільки cамі араби не мали театру і, мабуть, мало розуміли його суть. Натомість вони принесли іслам, і персам довелося трансформувати історію про Сіявуша у ісламську релігійну оповідь. Так, виникає тазіе, що в перекладі із арабської означає «співчуття», «жалоба». Тазіе, зазвичай, має один стандартний сюжет про загибель імама Хусейна, який залежно від регіону, де він грається, доповнюється чи видозмінюється
  • Лолита, два взгляда.

    На сцене Театра Драмы и Комедии на Левом берегу Днепра представили вполне весеннюю премьеру — спектакль «Лолита» в режиссерском прочтении Андрея Билоуса. И получили вполне среднюю постановку, застрявшую между иносказательностью откровенных сцен и их прямым изображением. Не порнографическая «Лолита», и не метафора из цветочных лепестков, сахарной ваты и розового кружева, а нечто среднее, убоявшееся дерзнуть и переосмыслить классический первоисточник.
  • «Идиот» Някрошюса

    «Идиот» — последняя премьера литовского режиссера Эймунтаса Някрошюса, которую показали в Литве, в Италии и в России. После Петербуржского театрального фестиваля «Балтийский дом»«Идиота» увидели и в Москве 14, 15, 16 ноября в Малом театре на фестивале «Сезоны Станиславского». «Идиот»«Някрошюса» удивительным образом передает надрыв Ф. Достоевского, который в романе нагнетается стремительным наплывом персонажей самого разного толка, обычно маргинального, и срывающимся голосом автора. Повествование Достоевского построено по ним же и описанному принципу эпилептического припадка: ускоряющийся лихорадочный тон событий, все на пике своей нервозности, потом невероятный всплеск неожиданного безумия/припадка, минутное просветление и мрачное забвение. В спектакле же этот ненормальный мир передан обострением и даже излишним гротеском персонажей

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?