Шекспір vs Богомазов03 апреля 2008

Текст Марисі Нікітюк

Фотографії надані театром «Вільна сцена»

На горішньому поверсі офісного будинку, в клаустрофобному приміщенні в кінці вулиці Гончара є театр. Якщо добре розійтися фантазією, то замість театру Вільна сцена можна уявити собі булгаківську квартиру № 50 — де в буквальному сенсі вміщаються цілі світи: абсурдиста Іонеско, авангардиста Кольтеса, сучасного німецького драматурга Шімільппфенніга. Зрештою у безрозмірну кімнатку вліз і Шекспір, щоправда перформансований, переведений в режим оперних практик і сучасного актуального танцю.

Спектакль-перформанс «Солодких снів, Річарде» * базується на сні короля Річарда ІІІ перед битвою. Прем’єрний показ відбувся 11 лютого 2008 року. Композитор і програміст — Данило Перцев, звукорежисер — Олександр Кохановський.

Жарти жартами, але режисера такого рівня як Дмитро Богомазов не можна закривати на постійно в інтимному, але душному просторі камерного театру, яким є зараз Вільна сцена. Схильний до дизайнерських експериментів у творенні сценічних метафор, тут він просто змушений застосовувати, рухливі декорації або відео-проектор, щоб не займати зайвого місця. З іншого боку, у такий спосіб народжується справжній Новий театр, який хоч і з необхідності, але використовує медіа технології так, що дійсно виходить інший вимір, інший жанр мистецтва. На Заході це звичайна практика, коли віртуальний світ і світ живої гри проникають один в одного.

Річард (Олександр Лебедєв) і його убиті Річард (Олександр Лебедєв) і його убиті

Перша така спроба Богомазова вилилася в повноцінну виставу за п’єсою сучасного німецького драматурга Роланда Шімільппфенніга «Жінка з минулого», за яку режисеру нещодавно дали «Пектораль» як найкращій камерній виставі.

Другою диджітальної постановкою став перформанс на основі сну Річарда ІІІ з однойменної п’єси Шекспіра. В програмці незвиклому до жанру перформанс глядачу пояснюють, що це не драматична вистава, а своєрідне прочитання шматка шекспірівського тексту в режимі візуальних образів. Хореографією постановки займалася Лариса Венедіктова, одна з представників сучасного актуального танцю в Києві. Її танцівник Олександр Лебедєв станцював Річарда.

Фактично, 50-хвилинне дійство є роздробленими на склади та звуки співами п’яти примар, що прийшли проклясти кривавого вбивцю короля Річарда ІІІ у переддень битви. На контрасті з текстом і сюжетом п’єси Річард-Лебедєв залитий доброзичливими усмішками — добряк в чорному. А п’ять примар, вбиті ним члени королівських родин, болотяні безокі липкі потвори в коричневих перуках.

Примари нагадують то забинтованого Шарікова, то дівчинку з фільму «Дзвінок» і ніде не дітися від асоціацій Примари нагадують то забинтованого Шарікова, то дівчинку з фільму «Дзвінок» і ніде не дітися від асоціацій

Потвори пригадують Річарду його вбивства на мові оригіналу (англ.), демонтуючи речення в слова, слова в звуки. Ще один важливий принцип який використано у виставі: принцип актуального сучасного танцю (для контемпорарі театру контемпорарі денс) — чергування спазмів і розслаблень. Примара Володимира Канівця, наприклад, щось напружено читає на публіку і раптом здувається.

Відчуття навіяності, сновидіння перформансу додає використання відео-проектора: ось порожня чорна зала, а ось вітром надуло кошмарів, і так само знесло. Потвори купаються в зеленуватому світлі відео-проектора.

На жаль, Лебедєв не актор. Він в естетиці контемпорарі танцю представляє на м’яких, підкошених у колінах, ногах Фізичний театр, і одночасно говорить текст. Але він просто його бубонить. І повний драматизму і можливостей для акторського прочитання монолог Річарда, в якому єдиний раз у нього з’являються сумніви, не створює в дії піку, високого напруження.

Решта задіяних акторів виконували перформанс механічно. Лише від маленької Потвори Катерини Качан не можна було відірвати очей — вона зовсім розкута в системі спазмів і розслаблень, рухлива. Вона у повній мірі стала огидним карликом, якого грає. По-бодлерівськи красива, з японської естетики фільмів жахів зіткана.

Все-таки на Річарді драматичному, а не танцівному мала б триматися дія, аби в поєднанні з експресивними практиками контемпорарі танку створити емоційне та смислове напруження Все-таки на Річарді драматичному, а не танцівному мала б триматися дія, аби в поєднанні з експресивними практиками контемпорарі танку створити емоційне та смислове напруження

Однак в цілому, по перегляду лишається зіжмакане відчуття, що щось відбулося, але що саме, не ясно. І справа не у жанровій специфіці, мовляв, це перформанс, він ставить перед собою інші завдання. Завдання у мистецтва завжди одне — бути зрозумілим, почутим, побаченим. Медіа технології, взаємопроникнення різних родів мистецтв пропонують лише нові засоби.

*Проект створений у межах міжнародного арт-фестивалю Black/North SEAS, який ініційований Intercult (Швеція) за підтримки EU Culture 2007–2011 та Swedish Institute


Другие статьи из этого раздела
  • Владимир Панков о своей новой работе «Ромео и Джульетта»

    В Москве, в Театре Наций 22–23-го декабря состоится премьера одного из самых ожидаемых спектаклей этого года. Владимир Панков и его коллектив «СаунДрама» покажут «Ромео и Джульетту». Этот спектакль состоится в рамках программы Театра Наций «Шекспир@Shakespeare», обещая быть эмоционально острым, полифоничным и надрывным театральным событием. Один из акцентов панковской постановки классической трагедии — это заострение внимания на межэтнических разногласиях, актуальных для всего мира и для Москвы, в частности. Режиссер намеренно подчеркнул этнический конфликт с помощью двух, заложенных Шекспиром, сюжетных линий и противоборствующих сторон: клан Капулетти играют азиатские актеры (в роли Джульетты — Сэсэг Хапсасова), клан Монтеки — европейские.
  • Немцы в Украине: три дня самоидентификации

    Новая инициатива Гете-института — это комплексный театральный проект, посвященный проблемам идентичности и прошедший под знаком концептуального вопроса «Кто Я?». Второго декабря провели закрытый показ спектакля «Бешенная кровь» Нуркана Эрпулата и Йенс Хиллье и публичную читку пьесы Мариуса фон Майенбурга «Камень». Третьего декабря показали спектакль Центра «Текст» и Черкасского муздраматического театра им. Шевченко «Город на Ч.»
  • «Олений дом» и олений ум

    «Олений дом» — странное действие, вольно расположившееся на территории безвкусного аматерства. Подобный «сочинительский театр» широко представлен в Северной Европе: режиссер совместно с труппой создает текст на остросоциальную тему, а затем организовывает его в форму песенно-хореографического представления. При такой «творческой свободе» очень кстати приходится контемпорари, стиль, который обязывает танцора безукоризненно владеть своим телом, но часто прикрывает чистое профанство. Тексты для таких представлений являются зачастую чистым полетом произвольных ассоциаций и рефлексий постановщика-графомана.
  • «Буря», которой лучше бы не произойти

    Появление на сцене театра им. И.Франко Шекспировской «Бури» — яркий, но в целом бесполезный подвиг. Эта сложная пьеса с большим количеством героев, в отличие от популярно театральных произведений Шекспира, ставилась редко и требовала своего режиссерского прочтения. Сергей Маслобойщиков как режиссер-постановщик, похоже, своего замысла не имел. Претензия поставить одно из самых сложных и редко играемых произведений Шекспира силами коллектива национальной сцены не оправдала себя. Несмотря на бесспорно красивую сценографию, созданную С.Маслобойщиковым, хорошие костюмы и визуально-художественный ряд, спектакль получился аморфным, затянутым, запутанным и скучным

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?