Спіймати Місяць03 апреля 2008

Текст Марисі Нікітюк

Фотографії Артема Девлиша

та Євгенія Рахна

В холодному небі метрополії не літають дракони, риби-гіганти і срібні красуні, спустившись з зірок на тонкому павутинні. Циклопічна ніч з лупатим місяцем — застиглий фотокадр, романтична картинка урбаністичної ночі. Запилюючи погляд в потрісканих асфальтах буднів, хочеться закинути голову назад і роздивитися в смогових небесах казку.

Щовесни фльор Франції її готичні легенди та міфи пробираються до безликого Києва разом з першим днем мистецького фестивалю «Французька весна». Фестиваль проходить вже уп’яте, знайомлячи українців з літературним, художнім та театральним життям цієї країни. Кілька років тому Хрещатиком пролітали металеві химеро-люди, виринувши з глибин міфів і переказів постапокаліптичного світу, де метал і людина сплавилися в одне.

Рік назад горіла Софіївська Площа, а цього разу, 29 березня, в небі під аркою Дружби народів літали надувні казкові створіння вуличного театру «Літаючі акробати», і всі ловили Місяць.

Коли чуєш про вуличні театри в уяві одразу виринають бродячі цирки з бородатими жінками, дівчатками-скорпіонами, голомозими силачами в упряжі кольорових вагончиків замість коней, і дерев’яні колеса вагонів до половини у в’язкому бруді розбитих доріг. Іноді так хочеться в якомусь шатрі кіоску чи під’їзді розгледіти карликів-трюкачів, зверхніх акробатів, однооких факірів, адже не лишилося майже нічого без металевого присмаку одноманітності у спально-офісному Києві.

25 розмальованих акторів бігали натовпом і тягли за мотузки надувних велетнів, творячи спектакль просто неба. Їх швидке пересування між публіки, легкі штовхання і попереджувальні вигуки, розворушували аморфну масу людей. І кожен розумів: ось ці люди з яскравим гримом і ці надувні велети скріпленні нитчастими артеріями. Тим часом небом плив човен, дракон і риби, з ротів глядачів випурхували кульки повітря, а в товщі води дурні риби ловили Місяць.

Центральний вияв любові, зворушливі тертя один об одного велетня дракона та його громіздкої подружки, заворожували кожного і кожен розумів це любов, не залежно від того, що на фоні розповідають по-французьки. Але загалом драматургія дії була затягнута: довгі зависання в небі Місяця до і після драконячих пестощів розріджували хмари незвичайної пристрасті. Тому власне казки-видовища не вийшло. Окремо в кількох епізодах казка, а все інше просто великі надувні фігури в небі — незвично і весело.

А в кінці, коли акробатка Марія Беллюар вертілася в обручі під велетенським надувним Місяцем, по різні боки арки Дружби народів вистрелили хмари блакитного конфеті. Легкі кружальця в хвилях потужного світла прожекторів повільно розпорошувалися, наче маленькі бразильські метелики в золоті і фіолеті шурхотіли крилами посеред урбаністичного холоду.

Фото Артема Девлиша. Цим човном закоханий пастух мав дістатися місячної красуні, яку полюбив, розгледівши в небі. Фото Артема Девлиша. Цим човном закоханий пастух мав дістатися місячної красуні, яку полюбив, розгледівши в небі.

Фото Артема Девлиша. Різнокольорові акробати виринали з натовпу, направляючи повітряних велетів Фото Артема Девлиша. Різнокольорові акробати виринали з натовпу, направляючи повітряних велетів

Фото Артема Девлиша. Дракон то ганявся за строкатими дурними рибами, то кидався на людей Фото Артема Девлиша. Дракон то ганявся за строкатими дурними рибами, то кидався на людей

Фото Артема Девлиша. Зворушлива химера, коханка Дракона Фото Артема Девлиша. Зворушлива химера, коханка Дракона

Фото Євгенія Рахна. Хмари блакитного конфеті Фото Євгенія Рахна. Хмари блакитного конфеті

Фото Артема Девлиша. Міліціонер і зимова казка Фото Артема Девлиша. Міліціонер і зимова казка

Фото Євгенія Рахна. Акробатка Марія Беллюар в зграях конфеті Фото Євгенія Рахна. Акробатка Марія Беллюар в зграях конфеті

Фото Євгенія Рахна. Салют наостанок Фото Євгенія Рахна. Салют наостанок


Другие статьи из этого раздела
  • «Сволочи»

    Постановка «Сволочи» ─ самостоятельный проект на территории театра Марионеток режиссера Театра на Левом берегу Андрея Билоуса и замечательных его артистов Алексея Тритенко и Ирины Калашниковой. Пьеса современного польского автора Вилквиста Ингмара «Ночь Гельвера» перевоплотилась в емкое, жесткое театральное повествование «Сволочи» (так называют в пьесе людей с умственными отклонениями). Место действия ─ Германия, период Третьего Рейха. На сцене — обветшалая, бедная немецкая квартира и два ее обитателя: неполноценный, больной сын и его приемная мать.
  • Владимир Панков о своей новой работе «Ромео и Джульетта»

    В Москве, в Театре Наций 22–23-го декабря состоится премьера одного из самых ожидаемых спектаклей этого года. Владимир Панков и его коллектив «СаунДрама» покажут «Ромео и Джульетту». Этот спектакль состоится в рамках программы Театра Наций «Шекспир@Shakespeare», обещая быть эмоционально острым, полифоничным и надрывным театральным событием. Один из акцентов панковской постановки классической трагедии — это заострение внимания на межэтнических разногласиях, актуальных для всего мира и для Москвы, в частности. Режиссер намеренно подчеркнул этнический конфликт с помощью двух, заложенных Шекспиром, сюжетных линий и противоборствующих сторон: клан Капулетти играют азиатские актеры (в роли Джульетты — Сэсэг Хапсасова), клан Монтеки — европейские.
  • Толерантсвующая оргия и бельгийские кокетки

    Когда спектакль, а, точнее, постмодернистский перформанс «Оргия толерантности» бельгийского художника, скульптора, режиссера Яна Фабра закончился, чувства остались неопределенными. С одной стороны, смешно и забавно, а с другой — непонятно, так все-таки «за» или «против» констатируемой псевдотолерантности и общества потребления выступает Ян Фабр? Его постановка, состоящая из этюдных эскизов на тему «типажи и штампы современного мира», скорее заставляет мило потешаться над «глупышкой-потребителем», нежели испытывать к нему отвращение.
  • Помста (не) без моралі

    В Молодому театрі показали оновлену виставу «Альберт. Найвища форма страти» за Юрієм Андруховичем. За участі автора
  • «Механічна симфонія»

    «Механічна симфонія» — це майстерня, завод із виготовлення незвичної, але оригінальної музики, в якій какофонія сучасності зливається із гармонією Всесвіту. Її творять всі присутні — класичні музиканти, інженери, машини і навіть глядачі. Прийшовши на черговий концерт, публіка сподівається просто відпочити, розважитись, послухавши музику, яку для неї виконуватимуть. Але несподівано для самих себе глядачі опиняються на сцені, стають персонажами власної вистави, творцями власної симфонії.

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?