Цнотливий апельсин23 декабря 2007

Текст: Марисі Нікітюк

Фото: Міши Поплавського

Діткам модно і корисно читати контркультурку. Чим жорсткіший світ автора, тим більше до нього тягне юних створінь. Коли вони виростуть і всім стане байдуже на загальну моду, то хтось буде читати Горького, хтось Коельо, а хтось так і лишиться вірним Берджесу, Бероузу та Уельбеку.

В Українському культурному просторі надміру перебродивший роман Ентоні Берджеса «Механічний апельсин» отримав своє сценічне вираження в постановці молодого режисера Максима Голенка на сцені Свободного театру. Першоваріант цієї постановки був показаний ще в НАУКМА, в більш адекватній для нього камерній обстановці. Тепер же спектакль є репертуарним у Свободному театрі, і побачити його можна двічі на місяць на Межигірській, 2.

Робота молодого режисера, задіяний агресивний матеріал, як мінімум не класика, мали б провокувати на позитив. Намагання поставити те, що може виявитися ляпасом загальному смаку, щось вкрай аморальне, принаймні щось, що виходить з філософії зла, як правило, наперед зриває овації.

В’ячеслав Довженко у ролі Алекса і компанія В’ячеслав Довженко у ролі Алекса і компанія

Вистава поділена на новели, тобто цільний роман для зручності його передачі на сцені ділиться на фрагменти з підзаголовками. Є оповідач, який і діє, і на авансцену може вийти з пояснюючим моно, з’ява нових персонажів фіксується звуком фотоапарату, спалахом і застиглою композицією — складається форма перегляду фотоальбому. Фотоальбому маненького рецидивіста. Особливо ніжним виглядає усміхнене фото біля зґвалтованої дівчини (те, що вона зґвалтована, можуть знати лише ті, хто фільм дивився чи книжку гортав). Зрештою, будь-яка форма є правильною, коли вона адекватно відображає чи скріплює зміст. На жаль, у випадку зі спектаклем розбивка на новели, що їх назви оголошує беземоційний голос за кадром, лише допомагає виставі розлетітися на друзки. Звісно, можливо, і зворотній варіант, що новельно-латкова форма обрана саме в наслідок нескріпленості дійства, але клей з неї доволі кепський.

Це ледве не єдина вистава, в якій можна почути український сленг і пару-трійку матів та зазирнути в життя подоби антигероя. І хоч на сцені мала б постати піна зла, натомість постає бідолашний підліток, що просто заплутався. Акцент зміщений від декадентського апологетсва зла в бік романтизму. Адже сценічний герой Алекс є просто бунтарем, і це світ навколо його злий, а Алекс виходить, по суті, добрий, просто підліток. Це ж очевидно, що всі підлітки поки не виростуть вживають наркотики, ґвалтують дівчаток і б’ють запізнілих пенсіонерів на вулицях.

Алекс у в’язниці підлещується до тюремного каппелана (Олег Примогенов). І чомусь виглядає не як сшиблений на насильстві підліток антигерой, а наче жертва, яку попалили на крадіжці батончика «Марс» Алекс у в’язниці підлещується до тюремного каппелана (Олег Примогенов). І чомусь виглядає не як сшиблений на насильстві підліток антигерой, а наче жертва, яку попалили на крадіжці батончика «Марс»

Сцена оформлена в панк стилі: розмальована побита телефонна кабіна, таку можна побачити в старих американських фільмах про хуліганів, тенісні сітки на колесах, що час від часу слугують то кліткою, то просто їх провозять по сцені. Алекс, якого грає В’ячеслав Довженко, вийшов істеричним, бідолашним типком, на котрого звідусіль сипляться нещастя. Найжорстокіші ілюстративні моменти роману були викинуті, сцени насильства згладжені — склалося враження, що ні актори, ні режисер не розуміють, що таке насильство. До рівня символів персонажі не підняті, а в соціальній площині вони надто неправдоподібні.

Доволі неякісно виглядає масовка з шести чоловік в білих та чорних халатах з капюшонами. Присутність цих псевдомасових сцен, коли актори колишуть руками і бігають по колу, надає постановці аматорського присмаку. Якщо в основу дії режисер закладає реалістичні закони, то масштаб має бути відповідним. У протилежному випадку краще знайти вдалу сценічну метафору, чи символ. Це і виглядало б ліпше, і вивело б дію на інший рівень сприйняття.

Тягнуть юного рецидивіста на «перевиховання», дивитися жорстокі фільми, а на фоні вдоволено маячить сексуальна фігура лікарки Бродськи (Кристина Синельник), більше схожої на секритарку-садиста Тягнуть юного рецидивіста на «перевиховання», дивитися жорстокі фільми, а на фоні вдоволено маячить сексуальна фігура лікарки Бродськи (Кристина Синельник), більше схожої на секритарку-садиста

На екрані, що висів у глибині сцени, насамкінець показали кадри з демонстрацією насильства, для перевиховання Алекса. Кадри, як і сама вистава, цнотливі: ось щось викрикує Гітлер, ось летять літаки, ось люди коло стіни, когось розстрілюють, для осучаснення контексту показали і таран башт-Близнюків 2001 року. Ніякого Берджесівського вигадливого насильства, але навіть ці кадри більше вражають і змушують гуманістичні струни шалено вібрувати, ніж обезводнена нарізка роману на сцені. Насамкінець режисер взагалі втомився і зібгав кінцівку, не витримавши ритму частини, де все заподіяне Алексом зло йому ж і вертається.

Традиція поетизувати та звертатися до темного боку моралі, естетика потворного та філософія зла вийшла ще з середовища декадентів. Роман «Механічний апельсин» розповідає про Алекса, Александра і його синдром зла. Жорстокий підліток, жорстоким і залишається, не зважаючи на перевиховання. Недаремно з роману першими видавцями було вилучено моралізаторсько-менторське завершення, коли буйство зла раптом стомлюється і починає мріяти про родину і сина. Чомусь саме цей менторський тон і обрав Максим Голенко, щоб сентиментально завершити сагу про піну зла.

Алекс вийшов істреичним підлітком ні за що, ні про що здвинутим на хибний шлях. Але в кінці він обов’язково виправиться і всім глядачам помахає рукою разом із сином і дружиною так, наче всього цього жаху і не було Алекс вийшов істреичним підлітком ні за що, ні про що здвинутим на хибний шлях. Але в кінці він обов’язково виправиться і всім глядачам помахає рукою разом із сином і дружиною так, наче всього цього жаху і не було


Другие статьи из этого раздела
  • Парад румунського театру: Національний театральний фестиваль в Бухаресті

    Кістяк театрального фестивалю в Бухаресті — найголовнішої театральної події року в країні — складався із набору вистав за класикою, поруч із якими виборювала собі місце молода румунська альтернатива. Окрім насиченої театральної програми, фестиваль мав також теоретичну частину, де можна було послухати лекції відомого американського режисера та теоретика театру Річарда Шехнера, відвідати презентації книжкових новинок на театральну тематику за останній рік, а також переглянути документальні фільми про Гротовського, Сару Кейн та інших театральних метрів
  • Західний ГогольFest 2009: грація, пластика, магія

    В цьогорічній театральній програмі ГогольFestу нас чекають несподіванки. Доведеться відмовитись від традиційного уявлення про театр і зануритись у вир експериментів, філософії, пластики, хореографії — магії, яка, сподіваємося, подарує українському глядачу справжню естетичну насолоду.
  • Самый русский латыш

    18 и 19 марта в киевском Театре русской драмы им. Леси Украинки покажут один из лучших московских спектаклей последних лет. Предыстория его создания такова. Весной 2008 года фестиваль NET организовал в Москве гастроли латвийской театральной звезды Алвиса Херманиса и его Нового рижского театра
  • Призрак Уайльда в ТЮЗе

    Мюзикл «Привид замку Кентервіль» поставлен, как утверждают создатели, по мотивам произведения О. Уайльда «Кентервильское привидение». От оригинала, впрочем, осталось немного: герои, место действия и несколько диалогов. Кроме того, история переместилась на тридцать лет вперед. Осовременивая сюжет, режиссер Артур Артименьев ввел в спектакль самолеты, радио, распылители на банках и прочие атрибуты нашего времени, призванные, очевидно, приблизить действие к зрителю театра, то есть — к среднестатистическому школьнику.
  • «Город грехов» по-русски

    Русская глубинка в антураже вестерна: народец, изолированный от внешнего мира, от безделья, самогона, импортного героина придумал себе свой Голливуд — играет в стрелков-ковбоев. Схема та же: есть хорошие парни, есть плохие, есть председатель, который следит за тем, чтобы поголовье плохих не превышало хороших, есть фермеры и женщины и есть враги — село каннибалов Акимовка.

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?