«Учта»: під «теплим» знаком27 февраля 2008

Враження-образ

Текст-враження Марисі Нікітюк

Фотографії Андрія Божка

Ірмоси — давні релігійні уркаїнські наспіви
Загрузите флеш-плеер.
Ірмоси — давні релігійні уркаїнські наспіви

Ірмоси — давні релігійні уркаїнські наспіви — 2
Загрузите флеш-плеер.
Ірмоси — давні релігійні уркаїнські наспіви — 2

«Нас покликали у зв’язку з річницею Василя Стуса і Леся Курбаса, за декілька тижнів нашому театрові виповниться двадцять років. Ця «Учта» — наша присвята, наша вдячність

Володимир Кучинський

Володимир Кучинський, художній керівник львівського театру ім. Леся Курбаса, співає разом зі своєю трупою Володимир Кучинський, художній керівник львівського театру ім. Леся Курбаса, співає разом зі своєю трупою

«Учта» — під такою назвою в програмці було зарекомендоване релігійне хорове співання колективу львівського театру ім. Леся Курбаса. «Учта» це — «пошана», кому — сказано, навіщо — відчутно.

Вулиця Смирнова-Ласточкіна тиха білим реабілітаційним спокоєм. Якщо їхати по Артема вгору, крізь шум, гам, суєту, вічну пробку, і перед Львівською площею завернути вліво, можна в прямому сенсі опинитися в коридорі мистецтва. В глибині вулиці Художня Академія в червоних мурах, в оточенні сплячих скульптур, а зліва модерновий техно-кубічний собор Василя Великого.

В храмі української греко-католицької церкви львівський театр і мав розпочати свою ходу Києвом на честь ювелярів.

Чотири місяці бездієвої сірі, туберкульозна зима, відсутність сонця. Але трикутні бані собору Василя Великого нагріває справжнє проміння, а на небі справжня синь — місту обіцяно ранню весну.

Храм, білий простий, кути і виступи в середині зали правильних геометричних форм. На білих стінах висять мідні хрести з запаленими жовтими лампами. Світла в храмі досить, але жовті лампочки для іншого освітлення, для теплоти.

Вихід акторів затримується. Ті, хто прийшли у світлий собор подивитися, точніше послухати «Учту», натрапили на хрестини. Справжні нерозіграні, непідлаштовані, зі справжнім немовлям, «рабою Божою Мар’яною», справжнім священником, білим одягом дівчинки, білими капцями, що злітали з малих червоних ніг. Дитину мажуть миром, вона чхає і кривиться, священник виспівує обряд, його тонкий голос швидко заповнює верхні простори храму. А там згори, в золотих рамках прозорі вікна і безшумно на вічно-синьому небі проносяться димчасті білі хмари, схожі на священних тварин.

«Раба Божа» Мар’яна «Раба Божа» Мар’яна

На простих лавках сидять різні персонажі: студенти-театрознавці в сірих пальтах і кольорових шарфах, актори.

По стелі в прозорих вікнах продовжують пливти молочні дракони і їжаки, священик радісно запрошує курбасівців на центр. Союз церкви і театру. Але вони дещо змінилися ролями: церква подала справжнє видовище, пратеатральне явище — ритуал Хрестин, а театр — більше сорока хвилин співав релігійних барокових і передбаракових пісень 14–18 століть. «В цих піснях багато іноземного звучання: і балканське, і єврейське. В 14–18 ст. українське середовище було різноманітне, було багато греків, македонців. Україна була такою колискою, куди з’їжджалися всі вільні дисиденти-інтелектуали» — Володимир Кучинський.

Володимир Кучинський, Андрій Водичев, Тамара Горгішелі, Микола Береза, Марія Копитчак, Олег Стефан Володимир Кучинський, Андрій Водичев, Тамара Горгішелі, Микола Береза, Марія Копитчак, Олег Стефан

Власне так і почалися гастролі львівського театру імені Леся Курбаса в Києві. Шестеро людей співали кожен про своє, в одних і тих самих словах розкривалися зовсім різні життя і сенси: від аскетичного просвітлення до боротьби, і трошки мучеництва. Всі в чорному під теплим знаком благословінь, помазані миром і першим київським сонцем. Зважаючи на саму специфіку театру, який попри окремі невдачі все ж таки намагається шукати людину в високих матеріях і творить просвітленні чисті речі, це є дуже добрим початком. «Учта — теплий» знак.

Світлі люди в світлому домі Світлі люди в світлому домі


Другие статьи из этого раздела
  • Олег Липцын: Печальный Нос

    Очередной иллюстрацией хорошего театра стал спектакль «Нос» Олега Липцына, который он привез показать в рамках ГогольFestа. Задумывалась эта постановка сначала как огромный проект по произведениям петербуржского периода Николая Гоголя. Липцын хотел сыграть со своими друзьями в разных городах мира один и тот же спектакль по мотивам рассказов Гоголя. Но в итоге получился, что играет его только сам Олег, правда, действительно — по всему миру. Спектакль «Нос» будет показан в Киеве 21 октября в Новом театре на Печерске
  • «Не тут и не там»

    Мрачный, угарный, в какой-то мере мистический и страшный рассказ Хармса о том, как к полуголодному писателю приходит в квартиру старуха и умирает, Дмитрий Богомазов и Лариса Венедиктова поставили на двоих актеров, разложив монолог героя на внутренний диалог с собою. Никаких вспомогательных средств, никаких «костылей» из изысканных техно-медийных кибер-выдумок (свойственных спектаклям «Вільной сцены»),  — исключительно актерские данные и работа с пластикой Александра Комаренко и Игоря Швыдченко.
  • Приговор Медея

    Поставленная в 2009 году Кама Гинкасом «Медея» в Московском ТЮЗе однозначно является образцом сложного и высокого искусства. Русская режиссерская школа учитывает все: текст, игру актеров, их тональность, ритм, мизансцены, декорации. Ни одного пустого звука, ни одного холостого движения — в  «Медее» все работает на укрупненную Гинкасом идею — Права на трагедию. Это спектакль противопоставлений и контрастов
  • Не любовь не людей

    Пьесу «Любовь людей» белорусского автора Дмитрия Богославского, заслужившую всевозможные похвалы на драматических фестивалях, в ближайшее время можно будет увидеть только на сцене Московского академического театра им. Маяковского. Но киевляне имели возможность прослушать ее 10 апреля в букарне «Бабуин» в исполнении актёров Театра драмы и комедии на Левом берегу Днепра и выпускников театрального института им. Карпенко-Карого. Читка состоялась в рамках проекта фестиваля «Неделя актуальной пьесы» и букарни «Бабуина — Актуальный вторник»
  • Непарикмахерский сюжет

    Дмитрий Левицкий выбрал стиль Девида Линча: говоря о человечности, он показывает поведение человека с психотравмой. Нормальное восприятие и реакцию он раскрывает через шизофреническое отсутствие, расщепление эмоции у героев.

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?