When you walk through a storm

 

Текст: Анастасія Головненко, Марія Костюк

Фото: Андріана Стахів, Мистецька лабораторія «Драбина»

 

Драматург: Павел Демірський

Режисер: Моніка Стженпка

Вистава «Про добро» (O Dobru) польського драматичного театру імені Єжи Шанявського (м. Вальбжик), була презентована українському глядачеві в рамках IV фестивалю «Драма.UА».

«Виходьте на вулиці і робіть свій власний Уоттергейт!»

Цікавими є химерні декорації. Практично посеред сцени знайшов притулок великий картонний скелет динозавра, зліва в кутку трава чи мох, на мізансцені — лікарняне ліжко. Специфічний вибір декорацій наштовхує на доісторичну чи скоріше понад-історичну важливість окремо накиданих ескізів реально існуючих в історії подій і людей; символ вимерлих видів натякає на експлуатацію індустріалізацією живої природи, панування технократичного, інструментального мислення; а лікарняне ліжко з мертвотно блідим обличчям журналіста хворого на рак-віднімає надію на лікарняне зцілення та ефективність колективної терапії.

Режисер Моніка Стженпка спрощує сприйняття експресивної вистави, розміщуючи глядачів паралельно до акторів — просто на подушках у декілька рядів просто перед сценою, власне вже на ній. Налагоджуючи певну атмосферу, явно кокетуючи із глядачем перед початком вистави актори збираються біля дверей до театральної зали — аби обійняти кожного, хто до неї заходить.

Розбиваючи виставу на дві частини-дії у різних локаціях (зала театру та подвір’я) режисер посилює «ефект присутності» та доводить інтеракивність вистави до логічного максимуму. Особливо поєднує режисер підкреслення сенсорності у виставі та реалістичності сюжету. Герої, які перебувають у міражній дійсності постійно переміщуються між сном та алюзіями на історичні події. Соціальні схеми намагаються заплутати глядача, поступово виокремлюючи із контексту таких персоналій як співачка Еммі Вайнхаус, журналістів Вудварда і Бернштайна (феномен слідчої журналістики Вудштайн) та інших.

використання авангардних, а не класичних форм конструювання театральної дійсності, більш звичних українському глядачу ускладнює сприйняття сюжету. Класична імітація реальності, де легко можна сформулювати основний смисл перипетії з логічно структурованими сенсами діалогів багато в чому поступається новій театральній мові. Польська вистава «Про добро» легко та неупереджено нею користується, розширюючи звичні грані театральної рецепції.

вистава натякає на психічні хвороби людини, постулює основні соціальні проблеми сучасності, користуючись неясним, яскраво розмитим ефектом логічних мовних конструкцій, різкої та водночас непомітної зміни образів дійових осіб.

Окреслюючи окреме, вистава тяжіє до непомітного виведення універсального, розглядає історичні події як проблеми, а не факти. Тому, глибина вистави — не в конкретиці, а навпаки. Проблему не лише виголошено, проблему проаналізовано, окрім того, відбулися певні спроби до її вирішення. Митці не вичерпуються польським контекстом, виходячи у деякому сенсі на світовий рівень. Поєднуючи історичні події, які не мають спільного дискурсу, режисер проводить між ними аналогії у самій виставі. Динаміка вистави дозволяє обдумування і вирішення соціальних проблем не спокійно-раціоналістичним та аналітично-науковим мисленням, а експресивно переживаючи кожен з таких моментів.

Основною проблемою соціально-політичного устрою, навіть хворобою сучасності, що спричиняє повторення і повторення фрейму смерті окремої людини внаслідок взаємодії з соціальною системою режисером визначаєься капіталізм. Він спричиняє непрозорість політичної системи, що змушує «існувати слідчу журналістику» як жанр; нівелює чистоту поетичного дару митця, що відчуває себе торговцем, а не поетом; симулює ефект вирішення психологічних проблем шляхом лікарняної терапії. «Їжа уповільнює мозок. Бульйон — це витяг із трупа», — не стримується журналіст, який вже котрий раз змушений відмовлятися від дбайливо приготованого суп. «Не можна розпалити вогонь камінцями, так само як не можна вилікувати людину розповідями, а рак для мене щоб пам’ятати це», — аналізує він ефективність психологічної терапії у лікарнях.

Драма про людей і «для людей, які емоційно не дають собі ради у новій дійсності після перетворення». Лейтмотивом звучить періодично репліка, що належить «одному зі Східноєвропейських письменників»: «Чи може одна смерть дівчинки врятувати цілий світ?». Ближче до розв’язки лунає варіант відповіді на риторичне питання: «Йдеться скоріше про те, що цілий світ може врятувати одну дівчинку».

Не можна не співставити виставу з українським сьогоденням, що завдяки включеності у вищі процеси соціально-політичних коливань Європи, є практичним втіленням і підтвердженням емоційної теорії зцілення хвороб суспільства самим суспільством. Польська вистава «Про добро» побачила Україну саме в момент зародження студентського руху за євроінтеграцію, що розпочався в листопаді 2013 р.


Другие статьи из этого раздела
  • Курбас. Реконструкция

    В день рождения Леся Курбаса, 25 февраля, в киевском центре им. Леся Курбаса хореографический коллектив TanzLaboratorium показал свою постановку годичной давности, созданную ко дню расстрела режиссера ─ «Курбас. Реконструкция»
  • Как такое может быть?

    Спектакль «Моя дорогая Памела» не обещал ничего хорошего. Автор Джон Патрик — американский сценарист и драматург с натяжкой. Его пьесы отличает щуплое чувство юмора, отчаянная неправдоподобность и американская прямолинейность. В его фильмах снимался Рейган, а вот его пьесы имели успех исключительно в неискушенной провинции
  • Потрошители ангелов

    9 апреля на Софиевской площади показом уличного спектакля Цирковых студий Марселя «Площадь Ангелов» открыли седьмой по счету фестиваль Французская весна. По канатам, подвешенными над площадью, носились белые фигуры, напоминающие ангелов, и разбрасывались перьями. По началу, перья сдувал куда-то в сторону острый порывистый ветер, и одинокие белые фигуры в черном и холодном небе Киева выглядели довольно скучно и однообразно
  • Фінська сага: сонце не зійде ніколи

    В Театрі на Подолі, на малій сцені, Андрієвський узвіз 20, фіни поставили фінів. Тобто фінський режисер Йоель Лехтонен поставив фінського драматурга Крістіана Смедса. Інтимний зворушливий спектакль «Дедалі темніший будинок», тьмяний і загадковий, наводнений привидами, спогадами, почуттями вини, химерами і капризами старості. Вистава сповнена побутового трагізму піднятого до поетичного сприйняття. І хоч сюжетно Смедс заклав містичні заплутані історії старого дому, незрозумілі підміни батька на сина і навпаки, в дусі опіумного По, але крізь це все проступає палімпсестами просте цілісне життя. Життя як окремий світ, світ де вже не люди, а лише тіні розмахують руками на скелях в променях сонця, що вже зайшло
  • Приглашение на казнь

    В новом киевском театре «Мизантроп» поставили, возможно, лучший роман В. Набокова

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?