Жива Нігерія01 мая 2012

Спеціально для Театре
Катерина Бабкіна з Берліну

Фото Сітара Ібрагімова

Проект: «Бізнес ангели Лагосу»
Театральна група: «Ріміні Протокол»
Місто: Берлін
Час: березень-квітень 2012
Театр HAU 1

Учасники групи «Ріміні Протокол», — відомої своїми документальними виставами на злобу дня, — поставили п’ятдесяти чоловікам та жінкам з нігерійського міста Лагосу низку питань: «ви займаєтеся бізнесом і готові до міжнародного обміну? Ви готові вивчити новий ринок і пояснити стратегії місцевого ринку європейській аудиторії? Ви зацікавлені в європейських партнерах, інвестиціях чи підтримці ваших ідей?» Після кастингу залишилося 11 бізнесменів, з якими «Ріміні Протокол» зробили документальний спектакль «Бізнес ангели Лагосу» в Берліні, щоб привернути увагу до проблем далекого світу Нігерії.

За даними міжнародної агенції Goldman Sachs, Нігерія за темпами розвитку економіки випереджає Францію, Південну Корею та Канаду, і до 2050 року буде 11-ю в списку економічно-розвинених країн, посівши місце одразу за Японією, Німеччиною та Британією. Лагос є одним з міст, що найшвидше росте і розвивається. Нафта та інші сировинні матеріали гарантують стабільний притік коштів, і все ж європейські інвестори почуваються невпевнено у співпраці з країною, де фінансові махінації, шахрайство, корупція — типові явища.
«В проекті „Бізнес ангели Лагосу“ ми зробили десять маленьких сцен, розташованих у різних місцях (на подвір’ї, у глядацькому залі, в барі, у технічних приміщеннях, на балконі), — розповідає Даніель Ветцель, один із трьох учасників театральної групи „Ріміні Протокол“. — Відтак, 10 різних вистав відбуваються одночасно. Ми використали модель Бізнес-виставки, коли різні компанії мають свої стенди. В нашому випадку це може бути ярмарок африкансько-європейських бізнесів, ярмарок ідей, ярмарок діячів, відкритих до партнерства».

Простір театру переосмислено. Глядачів при вході ділять на групи по 20 чоловік, які пересуваються від одного місця до іншого. Кожен із «бізнес-ангелів» розповідає свою історію. Можливо, деякі з цих історій не здавалися би такими особливими, якби не відбувалася в соціальній дійсності, котра має так мало спільного з європейським уявленням про життя, бізнес, роботу. Кожен із них має 12 хвилин, після чого звучить гонг, історія закінчується, і група переходить в наступний простір. Кожен із глядачів отримує візитку «бізнес ангела» і впевнений потиск робочої руки.

На першій локації (двір) лагоський бізнесмен Франк — чорний, молодий і рухливий — розсаджує глядачів по ящиках із запчастинами і весело розказує їм, як перевозить з Європи до Лагосу по 12 авто в одному контейнері. Показує короткий фільм про те, як продає запчастини. В дворі сконструйовано гараж, а в ньому бог Франка — старий фольцваген. Працівник Франка бере з контейнеру цілу, красиву, майже нову фордівську фару і викидає її в натовп покупців, а Франк весело коментує — «упс, я втратив 80 євро».

Наступна героїня — Фріда — в далекому 1970 році отримала поштою «лист щастя», який сповістив, що її покійний чоловік щось профінансував у Нігерії, і тепер на неї чекають неземні дивіденди. Довірлива Фріда поїхала до Нігерії та потрапила в руки юристові-ошуканцеві, який виманив у неї близько 300 тисяч євро. Фріда нескоро зрозуміла, що її ошукали, — але так само, як маніакально платила за послуги нігерійського юриста, вона взялася розв’язувати ситуації. Тепер вона працює на Комісію економічних та фінансових злочинів, повернення своїх 300 тисяч вона добивалася більше десяти років, а тепер допомагає іншим жертвам ошуканства. Історію свою вона розповідає в кабінеті, показує скани листів, документів, запитів, авіаквитків з далеких сімдесятих.

Наступними героями є Олудолапо, юрист і девелопер в галузі нерухомості, Олувафемі та четверо його працівників, які шиють модельне (за нігерійськими мірками) взуття Бітіейчар і допомагають людям в Нігерії шукати працівників чи роботодавців. Юде займається дослідженням біржі та консультуванням, Сілке живе в Австрії, досліджує та розробляє технології виготовлення особливих африканських тканин, Кестер — посередник в торгівлі нафтою, який почав з експорту живих тропічних риб у пластикових пакетах, Уве підтримує кілька масштабних інноваційних для Нігерії стартап-проектів, а Віктор — пастор, який допомагає людям отримати натхнення, а заробляє гроші для своєї церкви як кінопродюсер.
Бонус-сцена, що представлена відеоматеріалом про чоловіка, чий бізнес — перевезення мертвих з місця смерті до місця поховання, презентується у великій труні, де кожен з глядачів може присісти, подивитися і послухати.

В кінці вистави глядачі опиняються в звичайній театральній залі, а учасники вистави — на сцені. По завершенню складається колоритна і доволі повна картина життя цілком незнайомого світу Нігерії. Історії розвитку бізнесу зачіпають і родинні стосунки, і географію з історією, і міжнародну політику, і побутові деталі. Видається, це і було метою вистави, а ознайомлення з бізнес-реаліями — лише «екзотичний» фон.

Втім, прийшовши на виставу вдруге, відчуваєш, що не всі вистави однаково натхненні. Один показ більш вдалий, і все йде як по маслу — глядачі виходять в захваті. А вже через два дні ті самі «ангели» розповідають ті ж самі історії менш натхненно, проглядається завченість і втома живих людей, місце яких — не сцена. В Берліні «бізнес-ангели» провели близько місяця, їм пора повертатися додому, до роботи.


Другие статьи из этого раздела
  • Театр по колу

    Вперше на київській сцені, в Молодому театрі, свою роботу представив режисер Андрій Бакіров, який ставить спектаклі по всій Україні. Для київського дебюту він обрав п’єсу безкомпромісного песиміста, відомого французького драматурга ХХ ст. Жана Ануя «Коломба». Завдання амбіційне і важке, з огляду на те, що улюбленим жанром Ануя була трагедія. А його світи — це завжди жорстоке зіткнення і протиставлення ідеалу з реальністю. На сцені стрімко розгортається трагедія кинутого зрадженого ідеаліста
  • Львовские ритуальные профанации

    Туркменский режиссер и любимец прессы Овлякули Ходжакули по заказу театра Курбаса поставил Шекспира. Жили они себе спокойно во Львове двадцать лет без этого Творца и могли бы еще столько же прожить — никто бы и не заметил (речь идет о Ходжакули, конечно, а не о Шекспире). Кто у кого пошел на поводу, театр у режиссера или режиссер у театра,  — непонятно, но получился абстрактный спектакль в стиле ритуального театра ни о чем, ни о ком и, собственно, ни для кого.
  • Херсон и Театр

    Театр как искусство идеологическое, публичное, затратное и респектабельное в основном развивается там, где есть достаточная концентрация людей, денег, промышленности, мыслей, идей, и, вероятно, интеллектуальных снобов, то есть ─ в городах. В особых случаях понимания театра как Пути театральные труппы и их идеологи (Ежи Гротовский, Питер Брук, Шанти) уходят из городов в поисках едва уловимых вибраций вселенной, устремляются в пустыни, туда, где в тишине отчетливее слышен голос Бога.
  • «Сыроеды»

    Часто смотришь спектакль и вдруг понимаешь, что это никому не нужно. То есть, безусловно, одним необходимо работать, а другим — развлекаться, но не более того. На профессиональной сцене однотонные спектакли отстреливают от зубов профессиональные однотонные актеры. Смотреть же на студенческие работы зачастую страшно — всеми силами стараешься простить инфантилизм. Нет на свете совершенства. Однако, еще не протоптав глубокую тропинку к секрету собственного вдохновения, учащиеся актеры заряжены необузданной энергией, они еще не играли сотый спектакль, и оступаются на сцене, наивно краснея, непосредственно выдавая свое волнение.
  • «Песочница» в Черниговском театре

    Режиссер Виктория Филончук, сделав в прошлом году в рамках фестиваля «Тиждень актуальної п’єси» читку текста польского драматурга Михала Вальчака «Песочница», предложила ее для постановки художественному руководителю Черниговского театра им. Шевченко Андрею Бакирову

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?