«Тиждень актуальної п'єси»

Щорічний освітній фестиваль драматургії для підтримки і розвитку української сучасної п'єси, введеня її в світовий драматургійний контекст.

Организатори: центр «Текст», театральний портал «Театре»

Партнери:

Куратори фестивалю:

Продюсер: Василь Білоус

Дизайн: Ельвін Рзаєв

PR: Христина Хоменко

Дневник фестиваля. День шестой10 ноября 2012

«Школа театральных критиков»

«Койка»

Драматург: Оксана Савченко

Режиссер: Маргарита Шин

Вторая пьеса Оксаны Савченко «Койка» погружает в ужасы пребывания в инфекционной больнице. Равнодушие врачей к пациенту, внезапно приходящая к соседу рядом смерть, негодные к использованию, скрипучие, панцирные кровати. У главной героини Орды одна только мысль — вырваться из этого ада. Совсем другое отношение в больнице к платным, а точнее, «платящим» пациентам — отличные кровати, вокруг них суетится персонал. Такие денежные отношения взращивают в новой соседке Арды чувство превосходства и вседозволенности. Она по-хамски выбрасывает использованный памперс своего ребенка из окна но случайно попадает на капот новой машины главврача.
Орда обнаруживает на своей кровати надпись, сделанную ею же, 10 лет назад, но совсем при других обстоятельствах. Она с грустью вспоминает эти дни, когда она была юной бунтаркой с суицидальными наклонностями. Женщина осознает, как сильно она с тех пор изменилась — у нее появилось желание бороться за жизнь.
«Койка» открывает сразу много социальных проблем, написана лаконично и в тоже время объемно. Но создалось впечатление, что Оксана Савченко хотела рассказать намного больше чем вместилось в тексте — все нити событий очень резко обрываются.

Автор: Николай Вдовенко

«Койка»

Драматург: Оксана Савченко

Режисер: Маргарита Шин

Події розгортаються у лікарняній палаті, де матір — колишня наркоманка — лежить із сином, хворим на вітрянку. Вийти за межі лазаретних «упокоїв» головній героїні Орді не вдається — карантин. Несподівано до неї приєднується ще одна хвора з дитиною.

Між жінками одразу виникає різке протистояння на грунті соціальної нерівності. Орда лежить на старезній койці, яка прогинається до підлоги, а пружини болісно впиваються у її тіло. Для сусідки готують рівне нове ліжко. Контраст ставлення до пацієнтів цілком логічний та відповідає реаліям нашого часу: платне лікування забезпечує більш зручні умови перебування у стаціонарі.

Персонал лікарні це єдиний спосіб контакту із зовнішнім світом, який не видається привітним, а навпаки — безжалісним та цинічним. З сусідньої палати постійно чути плач покинутої дитини: її забрали у батьків наркоманів. Атмосфера „процесу оздоровлення робить пацієнтів ще більш хворими.

Автор, помістивши головну героїню у палату з якої вибратись неможливо з причин повної ізоляції носіів вітрянки, наче конструює для героїні платформу можливості зазирнути у своє минуле. Опинившись сам на сам із своїми думками, Орда згадує як колись підлітком багато часу проводила у лікарнях. Юнацьке життя «під кайфом» під звуки прямолінійних панк-рокових текстів «ГРОБу» примушує Орду переоцінити своє життя, але до появи сусідки, ці наміри ще досить примарні — пасивні. Приводом послуговує койка. Побачивши нове ліжко, вона вже готується перестелити свою постіль, але дізнавшись, що те призначене для іншої, відступає. Так і в житті героїні: вона хоче кращих реалій для себе та свого сина, вона вже підготувала для цього нові «простирадла», але «койку» поки не заслужила. Для цього потрібно вийти з примарних фантазій і просто почати діяти.

Справжній внутрішній злам і переосмислення відбувається у свідомості Орди тільки тоді, коли вона бачить надряпаний багато років тому нею ж самою напис: «тут була Орда». Саме зараз героїня збагнула, як глибоко погрузла у невирішених проблемах, які вона пускала на самотік. Напис на койці — це примари минулого, які вона сама викарбувала, а потому самовільно перенесла у теперішнє, Орда відчула в собі сили залишити цю койку, цю палату-в’язницю і взяти відповідальність за своє життя.

Ця п’єса Оксани Савченко так само як і попередня „І мені все одно як ти там зачіпає питання сміливості людини жити, а не просто існувати. Попри достатню динаміку, та розгорнуті образи, як на мій погляд, героям бракує певної загадки чи то інтриги. Драматург одразу розкриває перед нами свій задум. Але набагато важливішим є той факт що в Оксани Савченко присутній оригінальний авторсткий почерк.

Символічною є також зустріч Орди на виході із лікарні з парою підлітків-наркоманів, які бігли до свого немовляти, бо їм дали шанс. Тепер настав час Орди — вона сама дала собі шанс.

Автор: Ольга Телипська


Другие статьи из этого раздела
  • Щоденник фестивалю. День перший

    Третій міжнародний освітній драматургічний фестиваль «Тиждень актуальної п’єси» презентує в рамках фестивалю «Школу критиків». Дев’ять критиків з усієї України були відібрані для навчальної та практичної роботи впродовж фестивалю. Зранку вони слухають майстер-класи, ввечері відвідують київські вистави та читки фестивалю, після чого створюють під керівництвом Анастасії Гайшенець свої критичні тексти. Їх ми і пропонуємо вашій увазі в форматі рецензій та  «Щоденнику фестивалю»

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?