«Тиждень актуальної п'єси»

Щорічний освітній фестиваль драматургії для підтримки і розвитку української сучасної п'єси, введеня її в світовий драматургійний контекст.

Организатори: центр «Текст», театральний портал «Театре»

Партнери:

Куратори фестивалю:

Продюсер: Василь Білоус

Дизайн: Ельвін Рзаєв

PR: Христина Хоменко

Щоденник фестивалю. День четвертий18 ноября 2015

 

«Улун» Тамара Трунової (Київ)

Режисер: Олеся Моргунець-Ісаєнко

Фото Олени Мигашко

Текст Ольги Шило

Тамара Трунова – вже відомий молодий режисер Театру драми і комедії на лівому березі Дніпра. Як драматург вона представила свою п'єсу «Улун», а як акторка взяла участь у її читанні. Невелика за обсягом, п’єса розповідає про зустріч двох людей – Каті і Кості. Незручне мовчання, історії про себе, невдалі жарти – усі складові першого побачення. Нічого несподіваного, але згодом стає зрозуміло, що герої переживають хвилюючі моменти зустрічі не на цьому світі. Вони заходять в квартиру Кості, де зібралась уся його родина, сусіди та Катін батько – усі вони померли і зараз «проживають» своє потойбічне життя. З того світу Катя пише листа матері і мріє, щоб і вона нарешті знайшла своє щастя, але на землі, серед живих. Улун, що його п’ють герої – це туго зв'язаний букетик з чаю та квітів. Особливість його в тому, що він заливається окропом у прозорому чайнику і, як квітка, поволі розпускається. У цій історії улун уособлює красу та буденність земного життя, його простоту та невигадливість.

Традиційно після читань починається обговорення, де кожен може висловитись з приводу побаченого. Однак, не дивлячись на порушені теми війни та миру, загал дійшов спільного висновку, що п'єса, ніби, відголосок радянської драматургії 60-х років і, нам також, з цим важко не погодитись. Герої прості й знайомі, їхні вчинки нам зрозумілі і близькі; сюжет, хоч і не побутовий, але по-своєму світлий та наївний – він лишає по собі поживу для роздумів і враження, як від перегляду старого і хорошого кіно.

 

«Блонді» Дмитра Богославського (Мінськ)

Режисер: Антон Романов

Текст: Ольги Шило

В рамках партнерського проекту «Любімовка на Тижні» відбулося читання п’єси «Блонді» Дмітрія Богославського у перекладі Дена та Яни Гуменних. Завдяки постановці Стаса Жиркова за твором «Любов людей» у Молодому театрі, драматург у Києві вже відомий.

Блонді – вівчарка Адольфа Гітлера, яка усе життя була йому найвірнішим другом. Тому перед власним самогубством, диктатор наказав своєму особистому лікарю отруїти собаку та п’ятьох її щенят. Блонді та цуценя-хлопчик померли, але ще чотири його сестрички лишилися живими, приречені на очікування кінця.

Ця п’єса не дає точної відповіді на жодне запитання. Хто ці собаки? Чотири жінки закриті у бункері, що чекають нарешті свого виходу на свободу? Або чотири щенятка, що сидять у коробці і ковтають ціаністий калій, який усе одно не дає їм померти. Дози отрути їм підсовує той самий лікар Гітлера Людвіг. Він веде щось на кшталт щоденника, в якому відмічає зміни поведінки чи то песиків, чи то жінок. Він і кат і спостерігач одночасно. Очікуючи на свободу, і, водночас, побоюючись її, вони переживають складні моменти у стосунках між собою. У бункері розмірами 1,5 х 1,5 х 1,5 метри чотири дорослі жінки сваряться, миряться, розповідають особисті історії та збираються будувати власний політичний лад у замкненому просторі. Проте, після того як лікар дарує їм свободу, цуценята чомусь повертаються назад у коробку. Завдяки драматургу Богославському ми врешті розуміємо, що очікування було для них страшним, але воно давало сенс життя.


Денис Дикий «Третій мозок»

Режисер Микола Бабин

Текст Ярославни Дикої

«Коан міманса» – так визначає автор жанр своєї своєрідної п’єси. «Коан» – коротка оповідь, питання, діалог, що зазвичай не має логічного обґрунтування, найчастіше його зміст алогічний та парадоксальний, доступний скоріш індивідуальному розумінню; «міманса» – філософська школа у Давній Індії, що признає реальним зовнішній світ і відрікає роль Бога у створенні цього світу. «Міманса» вважає, що світ вічний, цілісний, незмінний, хаотичний, хоча окремі його частини можуть створюватись та зникати. Однак аби порозумітися з таким текстом, його жанром і смислами, читачу скоріш за все доведеться проконсультуватися з самим драматургом.

«Третій мозок» наближений до драматургії абсурду і запрошує читача зануритись у лабіринти підсвідомості, де кожна нова сторінка відчиняє двері нового змісту. Автор жонглює філософськими тезами, апокаліптичними темами та каламбурними жартами. Текст являє собою безкінечне нашарування змістів, де майже кожний рядок є окремою метафорою. Відповідаючи заявленому жанру, п’єса алогічна й кожним читачем сприймається індивідуально. В якомусь багатовимірному гіпперпросторі існують Дія Друга та Пів Ні. Ціль їх буття непевна, вони чужі в чужому світі і мріють побачити Софійку – дівчинку, яка є втіленням того самого «третього мозку», що символізує чи то душу, чи то підсвідомість, чи то фройдівське «воно». Врешті Софійка з’являється з середини півні роздерши його на шматки і виявляється не тим, чого від неї очікували.

Сприйняття дуже своєрідного тексту на сцені складнювала також і режисерська подача Миколи Бабина, позбавлена акцентів, і, власне – акторів. Режисер сам читає текст за усіх персонажів, що також впливає на якість сценічного сприйняття написаного. Варто, мабуть, також сказати, що під час обговорення режисер навіть зізнається, що досі вголос читав п'єсу лише раз. Однак, хоча й для більшості глядачів зміст «Третього мозку» залишився поза кадром, драматург усе-таки висловив вдячність за можливість бути представленим в рамках фестивалю, хоча би й у такий спосіб.



Другие статьи из этого раздела
  • Щоденник фестивалю. День перший

    Третій міжнародний освітній драматургічний фестиваль «Тиждень актуальної п’єси» презентує в рамках фестивалю «Школу критиків». Дев’ять критиків з усієї України були відібрані для навчальної та практичної роботи впродовж фестивалю. Зранку вони слухають майстер-класи, ввечері відвідують київські вистави та читки фестивалю, після чого створюють під керівництвом Анастасії Гайшенець свої критичні тексти. Їх ми і пропонуємо вашій увазі в форматі рецензій та  «Щоденнику фестивалю»

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?