«Тиждень актуальної п'єси»

Щорічний освітній фестиваль драматургії для підтримки і розвитку української сучасної п'єси, введеня її в світовий драматургійний контекст.

Организатори: центр «Текст», театральний портал «Театре»

Партнери:

Куратори фестивалю:

Продюсер: Василь Білоус

Дизайн: Ельвін Рзаєв

PR: Христина Хоменко

«Шалена» втрата самоідентифікації!09 ноября 2012

«Школа театральних критиків»


Автор: Ольга Телипська


Эмигрант увидел мир

(Green Grey)

Overtime давно прошел

Тонких линий не нашел

Перепутал час и миг


Рядки пісні відомого українського гурту нажаль щораз стають актуальними у процесі розвитку поки що демократичного укладу допоки старої Європи, яка вже давно стала ласим шматком для «понаднормових» культурних цінностей чужинців — іммігрантів, які будують нову мусульмансько-азіатську Європу. Мільйони переселенців, шукаючи прихистку у інших країнах, мали б поважати їхні закони і шляхом добровільної інтеграції, відчувати себе повноцінними громадянами нової «батьківщини». Натомість відбувається зворотній процес: привозячи із собою неєвропейські цінності, вони породжують спочатку культурний шок — наче принципово створюють конфлікт у вихідному пункті діалогу культур, а потому настирно впроваджують структуру культурної маргінальності — змушуючи приймаючу сторону жити за чужими їй законами. Тобто мусульманські іммігранти замість того, щоб європеїзуватися, навпаки, активно намагаються змінити місцеве культурне, релігійне та політичне довкілля, що в свою чергу активно призводить до того, що Європа перестає бути європейською. Дана гостра соціально-політична проблема знаходить своє відображення і в театрі, який не може залишатися осторонь цього питання і шаленим пульсом резонує у «процесі серцебиття» свідомого суспільства.

Віддзеркалення цих процесів віднаходимо у виставі Національного академічного театру російської драми ім. Лесі Українки «Шалена кров» (режисер Алла Рибікова). Взявши до постановки п’єсу сучасних німецьких драматургів Н. Ерпулата і Й. Хіллє, режисер не просто демонструє нам проблеми сьогочасної сусідньої держави, вона попередає перш-за-все і нас…

Сюжет дійства розгортається під час уроку німецької літератури. Важкі підлітки з не менш складними проблемами як фізичного так і духовного дозрівання не звертають жодної уваги на викладача: поводячи себе більш ніж не пристойно. Учнівське свавілля переходить усі дозволені межі: привселюдне імітуванні мастурбації, брутальна лайка — це всього лише зовнішня ознака їхньої саморефлексії дорослого життя. Фрау Келіх (актриса Наталія Шевченко) невпевнено, боязко читає лекцію про творчість Фрідріха Шіллера, намагаючись донести до своїх вихованців ідеали Просвітництва, з його постулатами суспільної перебудови, шляхом естетичного виховання. Але підопічні не знають інших чинників впливу аніж насилля, до якого, зрештою, змушена вдатись викладачка, взявши до рук зброю, яка випала з наплічника у одного з учнів. З цих пір і розпочинається «співпричетність» до високого.

Під прицілом учні по ролях читають уривки із «Розбійників» та «Підступності і кохання», вони пручаються, намагаються залякати вчителя тим, що їй це так не минеться. Але фрау Келіх настирно впровадить свою лінію поведінки. Актриса Наталія Шевченко блискуче впоралася з образом боязкої, але водночас рішучої у своїх діях викладачки, вона межує на грані власних принців: з одного боку — поетичність у сприйнятті життя, а з іншого — його «прозові» чинники впливу і як результат — агресивна природа власних діянь. Зрештою, попри супротив, учні (актори — студенти) впускають у свої душі світло і тепло, звісно, прагнучи цього не виказувати, вони вперто стоять на позиції непричетності до добра, але класичні тести зачіпають їхні власні переживання: амплітуда відчуттів коливається від стосунків із батьками, моменту прийняття своєї жіночої та чоловічої природи до власне почуття закоханості.

Атмосфера в якій взаємодіють актори напружена, пристрасті розпалюються з неймовірною швидкістю адже справа далеко не в підлітковому максималізмі, проблема ховається у вже згадуваному вище питанні імміграції. Учні — турки, принижують вчительку тільки за те, що вона німкеня, адже вони вважають себе господарями цього класу, цієї школи, зрештою і цієї держави — Німеччини. Вони не приймають законів європейської країни в якій живуть, вони вперто заперечують усі цінності притаманні цій геокультурі, і більш того, не маючи ніякого морального права, все ж насаджають свою ментальність. Іммігранти — підлітки тут практично уособлюють собою екстремістське мислення переселенців, яке впевненою ходою поширюється по всій Європі. Не буду лукавити, вважаю їх брутальними загарбниками, у яких немає почуття власної гідності, а воно ж, притаманне справді духовим людям.

Зрештою, сценічна драма розвертається неочікуваною розв’язкою — виявляється педагог турчанка, яка давно у шлюбі з німцем, і лишень прізвище і природна інтеграція, не видавали її досі. Дізнавшись про це, учні пожалкували про цілу низку знущань над своєю землячкою, і тим самим видали свою завойовницьку позицію у цій державі. Вони ж бо ніколи не посміли образити її, якби знали правду раніше, але вже пізно.

Алла Рибікова розкрила проблеми Німеччини, які нам видаються далекими і мабуть примарними, але насправді режисер попереджає нас про наближення іммігрантів — загарбників, які просто наразі вдало «маскуються у натовпі», а ми зі своїм прагненням запозичення чужої культури поволі, але, нажаль, впевненою ходою втрачаємо власну самоідентифікацію. Як приклад, можна привести місто Харків, де прогулюючись містом ти дійсно починаєш шукати європейські обличчя, бо насправді довкола безліч китайців, арабів, індусів, афро-американців, більшість з яких після навчання в українських ВИШах, залишаються тут і зовсім не прагнуть до інтеграції у нашому суспільстві.

Окрім того у постановці відкривається ще одна проблема — колабораціонізму як побутового, економічного, політичного так і культурного. Як зазначає відомий американський публіцист Крістофер Калдвелл, застарілі європейські ліберальні цінності оголилися і стали неспроможними протидіяти напору ісламу: «Коли не впевнена у собі, піддатлива, релятивістська культура постає перед культурою глибоко вкоріненою, впевненою і зміцненою спільною доктриною, то зазвичай саме перша змінюється на догоду другій».


Другие статьи из этого раздела
  • Щоденник фестивалю. День перший

    Третій міжнародний освітній драматургічний фестиваль «Тиждень актуальної п’єси» презентує в рамках фестивалю «Школу критиків». Дев’ять критиків з усієї України були відібрані для навчальної та практичної роботи впродовж фестивалю. Зранку вони слухають майстер-класи, ввечері відвідують київські вистави та читки фестивалю, після чого створюють під керівництвом Анастасії Гайшенець свої критичні тексти. Їх ми і пропонуємо вашій увазі в форматі рецензій та  «Щоденнику фестивалю»
  • IV «Тиждень актуальної п’єси» оголосив шорт-ліст конкурсу

    П'єси будуть представлені у форматі сценічних читать в Києві 14-23 листопада
  • Щоденник фестивалю. День третій

    Третього дня на «Тижні» прочитали «Крим» Сергія Васильєва, «Привези мені зі Львова, чого в Запоріжжі немає» Анастасії Косодій та «Колодец» Дмитра Левицького

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?