Любов Пишна.
«Сестри»23 февраля 2015

 

«Я даю собі установку – три хвилини не думаю  – і не думаєш: дивишся на природу, слухаєш гарну музику, повністю переключаючись – не думаєш три хвилини. Не більше.

Потім – запам’ятовуєш ці відчуття. І намагаєшся їх тримати більше. Більше,більше. Таким чином. Очищатися.  Ми багато додаємо в наше життя гіпнозу. І живемо, як вві сні»

З коуч-сеансу

Мар’яна, 29 років

Оксана, 27 років

Руся і Віра, 4 і 6 років – діти Оксани

Рая - мама Мар’яни і Оксани

Галя, сестра Раї

Стара бабця – 90 років

Сусіди

Вовка – чоловік Оксани

Ден – 34 роки – доброволець, націоналіст

Священик отець Роман

П’яний брат Микола – 38 років

Жіночий голос

Чоловічий голос

1

Дуже старий двір в селі – колись красивий паркан майже весь згнив, фарбований-перефарбований, стара хата похилилася набік. Колись міцна, простора літня кухня зараз обшарпана, двір заріс високою травою, в яку падають яблука і груші. В дворі багато на-будов – старі, створені на декілька років загінчики – всі похилилися. Час від часу чути, як від стіни відпадає шматок глини.

Двір залитий сонячним світлом, співають птахи і літають метелики.

Ранок. В двір з чемоданом заходить Мар’яна. Вона в легкому платті, модних окулярах і з дорогим телефоном, в вухах голосно лунає музика.

Залишає чемодан в дворі, йде на город, лягає на землю, потягується. На город виходить Оксана в нічній сорочці – сестра Мар’яни - бачить її, зупиняється.

Оксана. Я думала, ти приїдеш пізніше …

Мар’яна. Ох і автобус, думала, кістки витрясе. Пил, сморід, а ціна на проїзд 15 гривень – за що? Я  їм це так не лишила – написала в їх книзі відгуків і пропозицій, що ціна економічно необґрунтована. А вони мені – звертайтесь до перевізників! Я записала їх номер і їм зателефоную. Треба хоча б мити в салоні…

Оксана. 15 стало для тебе дорого?

Оксана йде назад в двір. На городі – буйство зелені, стоять яблуні, обсипані плодами. Цей рік дуже врожайний. Може тому що війна.

Мар’яна. Ти мене слухаєш? А що – ми не маємо права зараз, коли йде війна, спускати цим гадам! Дороги не ремонтують, укачує, добре, що вранці хоч їде по Білопільській трасі, так хоч не стошніло, як по Руднівських ямах. Так а водій їде так, як ніби везе не людей, а мішки з горохом – що за радянське відношення товар цінувати більше за людей! Мішки би віз обережніше! Так я трималася нормально, а він так повернув, що я впала – баби замість того, щоб подати руку – сміялися, кажуть: «Сама винна - чого не держисся. Нормально їде!» Блядь! Ненормально! Ненормально! «Я трималась», - кажу їй, а вона – «Мало!», кажу – «Я не звикла в такому транспорті їздити і не розрахувала, як треба триматися»… Комп’ютер гепнув, аж залунало, коліно забила, на мене все упало – всі бабські клунки, так вони хоча б вибачилися…

(Різко переключається)

Мар’яна. Я так рада тебе бачити! Яка ти гарнюня! Ти виспалася?

Оксана. Ага. Писала вчора до пізньої ночі – на цей раз, слава Богу, пишу не про клопів – про двері.

Мар’яна. (театрально) О, ці двері – куди вони весь час ведуть?

Оксана. Як писати правильно, треба уточнити – «с разных сторон» чи «из разных сторон»?

Мар’яна. «С разных сторон»

Оксана. Ага, значить, зсередини і ззовні – «с разных сторон» - ок! А ти ж ніби не збиралась приїхати .…

Маряна. А от взяла – і приїхала. Ти не рада?  В тебе кава є? 

Оксана. А як Сергій?

Мар’яна. Що з судом?

Оксана. Ах… Пішли пити каву.

Йдуть пити каву. Мар’яна викладає подарунки на залитий сонцем стіл – цукерки, кавун, персики. В дворі співають пташки і росте висока трава, в яку падають і ховаються яблука. Час від часу чути удари яблук. Сонячне світло аж іскриться і відбивається в двох ванночках, де гріється вода для дітей.

Оксана. Ти коли назад?

Мар’яна. Ти не рада?

Оксана. А як Сергій?

Мар’яна. Хай продає свої стіралки, праски і плитки, коли нормальні мужики йдуть на війну. Гречкосій.

Оксана. Ну, знаєш…

Мар’яна. Знаю, що переляканих повно. З Сергієм все і давно.

Оксана. Ти подумала?

Мар’яна. Я люблю іншого.

Оксана. Це вже який?

Мар’яна. Війна, Діна, в нашій країні війна. Вона розставляє все на місця. От тільки без цього я не можу…

(дістає і п’є таблетки, запиваючи вином)

Оксана. Що це?

Мар’яна. А! те, що клеїть докупи (сміється)

Оксана. А хто новий?

Мар’яна. Він в АТО, воює, я кожного дня молюсь, щоб з ним нічого не сталось. Але він герой. Дуже ідейний.  О, послухай, він мені надіслав…

Ліна голосно вмикає музику – Tori AmosSmells Like Teen Spirit” і починає танцювати в дворі.

Оксана. Да... Піду подивлюсь, як діти.

Мар’яна залишається сама, зупиняється, сідає на траву.

2.

Ранок наступного дня. Оксана працює за комп’ютером – на всю невеличку хату на дві кімнати чути, як гримить її клавіатура. Оксана з дітьми спить в першій кімнаті, в другій Мар’яна – обкладена різними книжками, всі відкриті. Мар’яна встає, потягується. Намацує книжку, гортає, кладе на місце, потім другу, третю – більш автоматично: Кастанеда, збірки поезій Гумільова, журнали з сучасною українською поезією (тут можна щось націоналістичне, Ернст Юнгер)…

Мар’яна. Ого, як ти рано! Гримиш на всю хату. Давно встала?

Оксана. Треба багато працювати, скоро суд.

Мар’яна. А Вовка шо?

Оксана. В Росії, буде тільки в кінці вересня.

Мар’яна. Піпєц, в країні війна, а він в Росію на заробітки…

Оксана. В нього сім’я.

Мар’яна. Сімейних там теж багато…

Оксана. Ну, у нього обов’язки, де він заробить? Він не хоче бути «пушечним м’ясом», ти чула, шо їх там підставляють і просто відправляють на смерть?

Мар’яна. Хай хтось за нього оддувається…

Оксана. І може це не наша війна.

Мар’яна. А у нас є вибір?

Оксана. Ліна, давай закриємо цю тему.

Мар’яна. Роботу можна і в Києві знайти…

Оксана. Зараз? Смієшся? (зло) Тихіше говори – діти сплять!

Мар’яна. … Слухай, а ти коли закінчиш, можна я ввійду в свої акаунти?

Оксана. Можна пожити тиждень і без фейсбуку.

Мар’яна. Мені треба подивитися, що на сході…

Оксана. А з телефону?

Мар’яна. Клавіатура зламалась, не виходить в інтернет.

Оксана. Піду пити каву!

Мар’яна. Зроби мені.

Мар’яна сідає за комп’ютер і заходить в фейсбук, контакт, пошту – для неї повідомлень немає. Вона ретельно читає інтерв’ю і дивиться картинки, що відображають хід бойових дій, дуже концентровано переглядає ролики.

«Під час наступу було вбито …. Поранено…. Сепаратисти користуються хорошою технікою, видно, що працюють професіонали. На голову бійців весь час падають гради, працюють міномети…»

«Ситуація під Щастям залишається без змін. Сили АТО тримають місто під своїм контролем»

Видихає. Потім набирає номер на телефоні «Ден» - «Абонент не може прийняти ваш дзвінок».

Мар’яна. Блядь!

 Мар’яна панікує, йде до сумочки, перечіплюючись через всі предмети, на які натикається, «Я спокійна, все добре, вух, нічого не трапилося», риється в сумочці, знаходить  в ній таблетки, з’їдає пару, не запиваючи. Повертається до комп’ютера, знов сідає за комп’ютер, переглядає новини, автоматично тасує сторінки.

Прокидаються діти.

Віра. Мама?

Русик. Мама!

Мар’яна. Аааа я вам зараз мультики включу… (виходить)

3

Мар’яна і Оксана зносять і кидають в велику купу посеред двору старі речі. Діти бігають і кричать по двору – «Дощ, дощ!»

Прийди, прийди дощик,

Зварим тобі борщик!!!

Оксана. Це обов’язково робити зараз?

Мар’яна. Від старого треба звільнятися назавжди. Я пішла від Сергія… Оце все -  «я вообще не понимаю, как ты живешь – все такое нестабильное, все время у тебя проблемы, тебе уже почти тридцать - ты о жизни задумываешься?» -  оце все відразу на мене навалилося! Знаєте куди засуньте свої стереотипи?  Окей, не подобаюсь я, моє життя – вперед, не спілкуйся!

Оксана. Так можна всіх навколо порозганяти. «Я така класна – а ви хто?!»

Мар’яна. Ой, пам’ятаєш цю дідуліну кепку «Люблю Юлю»? Він її так любив - по ній можна було дізнатися здалеку, як дід їхав на возі.

Оксана. Дідів кінь Чибрик - здохляка-здохлякою, ледве ходив – а скільки роботи робив!

Мар’яна. Вау! А цей бабин хвартух – вона його так вв’язала, коли картоплю під плуг садили.

Оксана. Ага, а потім сусідки вийдуть на город – коні дибки, мужики – «кірять», а ми сідали на гору з картоплею – і читали «Отче наш».

Мар’яна. Круто – не треба було набирати картоплю в відра для тих, хто кидали. І дивно – допомагало, баби ховалися, мужики ставали в плуг, коні йшли рівно по борозні.

Оксана. Так, діти, не трогайте руками! Відійшли назад. Це все старе, його треба спалити.

Мар’яна. Аааа! Мої пробиті джинси, блін, як мене мама била за них, у сусідки на весіллі погналася за чуваком, який приїхав з Полтави… Глянь, вони повністю в павутинні.

Оксана. Ти любила закохуватися і бігати за чоловіками.

Мар’яна. Слухай – тобі прикольно весь час мене «кусати»?

Оксана. Та да – вчити можна тільки мене. Тільки у мене все не так – ти свята, реально, лузер  я - заспокойся.

Мар’яна. Слухай, ти чого?

Оксана. Ти вмикаєш такий величезний сканер і розглядаєш мене під екраном як клопа, як блоху. Контролюєш кожен мій рух, крок, списуєш, для своїх акторських перформансів?

Мар’яна. Щооо?

Оксана.  Давай краще про це!! Ось – лежить мамин світер, який вона одягала в селі, коли приїжджала. В дев’яностих її камвольно-прядільна фабрика стала – вона не знала, шо робить і просиділа в селі два місяці – адовий час, весь час нервова, кричала і сиділа в кухні біля батареї… Пам’ятаєш? Як я на дітей? Так? Правда ж, я так схожа на маму? Ти ж весь час мене порівнюєш і змірюєш згори вниз, згори вниз…

Мар’яна дивиться вгору. По небу пливуть важкі темні хмари. Різкі пориви вітру. Падають яблука на голови.

Мар’яна. Будемо палити?

Оксана. Нє, просто подивимося і згадаємо…

Мар’яна. Я принесу сірники.

Оксана. Треба нести вниз городу.

Мар’яна. І хто це буде робити?

***

Оксана грузить старі речі на велику ряднину. Мар’яна і Оксана несуть  хлам в кінець городу - старий матрац, на якому помер дід, бабині клунки з різнокольоровими клаптями, старі ляльки. Важко.

Мар’яна. Слухай, а кавуни он тільки сходять, а їм вже родити треба.

Оксана. Сімена довго лежали в землі чогось…

Мар’яна. «Сімена» - ти говориш, як бабця.

Оксана. В мені багато такого застрягло: мигидзон, анцихрист, вайлуваті…

Мар’яна. Ага, метода… похоїти… (перечіплюється) Не можу! Анцихрист, я не можу більше.

Кидають хлам і розводять багаття, поливаючи соляркою – вогонь піднімається дуже високо і палить гілки дерев.

Пауза. Квакають жаби, десь далеко деруться сусіди, чути віддалені крики і гарчання собак. Сутеніє.

Мар’яна. В цій кофті баба заміж виходила.

Оксана. А в цій сорочці дід ходив на комуністичні зібрання - бабам показатися і з мужиками біля магазину посидіть.

Мар’яна. Шо ти весь час про погане. Ходив туди, де його любили. Ааааа, а цією хусткою мене бабуся вкривала, а я їй говорила таким загробним голосом: «Не вкривайте мене цим платком…»

Оксана. «… мені сни будуть погані сниться» А ще ти пальцем в повітрі малювала.

Діти кидають в вогнище стопку фотографій, які вивалилися з одного клунку. Мар’яна і Оксана  кидаються виймати їх з вогню – але вони відразу скручуються і пламеніють. На Мар’яні загорається плаття, вона бігає, плаття ще більше запалюється, вона падає й качається по землі.

Оксана. Ану, відійдіть від вогню, щоб я вас тут не бачила.

Мар’яна. Це були старі дідуліні фотки… Тепер їх не буде… Ніколи.

Оксана.  Померлих вже не буде ніколи. А вони важливіші фотографій.

Оксана з дітьми йде з городу.

 4

Двір. Цвірінчать птахи, по дорозі туди-сюди їздять мотоцикли на великій швидкості. Оксана сидить за столом і п’є вино.

Мар’яна. А де діти?

Оксана. Мультик дивляться. Хочеш?

Мар’яна. Давай…  Сама зробила?

Оксана. З вишень.

Мар’яна. Вони тепер так не їздять, як раніше. Покататися на білому мотику Печеного – це як пролетіти на Пегасі…

Десь заскрипіли старі двері. На великій швидкості проїхав трактор.

Оксана. А тепер той Печений в тюрмі сидить.

 (довга пауза)

Мар’яна. … Після першого побачення я подзвонила тобі і сказала – Ден неймовірний. Пам’ятаєш, як я тобі це сказала?...

Оксана. Говорити по телефону нам простіше.

Мар’яна. А потім я трохи до нього переїхала, знаєш така атмосфера класна, хлопці з Майдану зависали, а тепер я тут… І багато тих хлопців вбили… Знаєш, мені зараз сни сняться – летять кулі, все вибухає і його обличчя крупним планом – «Молись, молись, молись»… От наші зустрічі – це просто так чи знаки «згори»? Може все випадкове абсолютно не випадкове, а якісь кармічні перехрестя?

Оксана. Для мене кохання вже давно виражається в конкретних діях. В цьому світі, реальних, не ілюзорних.

Мар’яна. А от ми з тобою – чому ми сестри?

За двором проходять корови, за ними – гуси, качки, кози, вівці, бекають барани. Пауза.

Оксана. Коли справи спільні стають твоїми персональними – тоді приходять розчарування. Все завалюється.

Мар’яна. А може і не треба нічого тримати – хай валиться, як ця хата… вже падає стеля, пливуть стіни, фундамент.

Оксана. Вона ще простоїть пару років.

Мар’яна. Може  в цій руїні і є краса…

 

Оксана. А потім приїжджати не буде куди – одна краса.

Мар’яна. І в війні мабуть є своя краса – духу?

Оксана. Ті хто реально повертаються з бійні покалічені так не думають.

Вечоріє. Чути як кричать сусіди.

Мар’яна. Бугаєць напився.

Оксана. Сперма в голову б’є. Луна повна…

Мар’яна. Баба говорила «РОДИМЦІ ТЕЛЕНТУЮТЬ». І хто такі «родимці»?

Оксана. (дивлячись на вібруючий телефон) Я зараз (виходить).

Бугаєць. Ти просто сука… Сука… Нехай тобі життя не буде, твоїм дітям і внукам. Проклинаю, проклинаю тебе, погань проклята, ти блядь така заховайся в будку (виє собака, удари по будці). Сука, я вам ще всім покажу, якби я був на твоєму місці. Хазяїн в селі найшовся, та ти про людей не думаєш! Тобі якби хапонуть, урвать, а люди пішли в п…ду! Ненавіжу, ненавіжу! Всіх буржуїв. Та ти ж розвів свиней – вони ж мені життя не дають, вони ж скрізь хрюкають, якби ж і ти хрюкав і твої діти і внуки! Дай я тебе обійму (б’є по будці, собака виє)

З інших сторін теж розпочинаються крики.
Сусід дядько Льонька. Так ти ж нормально ніколи не любила, ти ж фальшива, той… ти ж блядь, блядь, ти ж сю-сю-сю, чого ти, чого ти сюкочеш, ти скажи нормально (невнятно – Льоня, заспокойся, не кричи, всі чують, тихо, Льоня!!!) Ні, ти кажи нормально, нормально! Той…Ти серце своє покажи, ти ж масок одягла до хуя, той… одну здираєш, а під нею слєдующа, слєдующа…Той-той…Тут у тебе улибочка, тут у тебе словечко, та ти ж всіх ненавидиш, ненавидиш!!!

Віталя і Оксана (співають зі свого двору, п’яні). «Віталя, ти до мене на ніч чи назовсім? – Назовсім. – А зранку додому підеш? – Піду! – То йди зараз! – А я ж тебе люблю!» - «Ах какая женщина, какая женщина, мне б такую»… (п’яно вторить за старим магнітофоном, який розтягує звуки)

По селу зі всіх кінців гавкають собаки. Оксана повертається, нервова.

Оксана. Діти батька ждуть, я ніби замужем і ніби не замужем…

Мар’яна. Слухай… у нього такі очі … коли він посміхається - зносить дах... Він… він як би сказати – людина майбутнього… так багато сонця, духу… такий… з ним було… такий…футуристичний, ідейний…

Оксана. Було?

Мар’яна. Слухай… я не могла більше бути з Сірьогою, закомплексований, сірий, на Майдан носа не потикав. Директор Майкрософт сніг чистив, а він вічно мерз і мамі видзвонювався. Справжні мужики смерті не бояться…

Оксана. І дурно в зашморг не лізуть!

Мар’яна. Він зараз під Щастям, в основному там. Пішов добровольцем.

Звук скайпу – діти з хати кричать: «Папа! Папа! Мама!»

Оксана біжить до комп’ютера, перериваючи Мар’яну.

Оксана. О привет! Как  ты? Как работа? У нас все хорошо – на речку ходили. Русик сегодня катался на хлебной машине, водитель катал, он попросился. Сколько лет водителю? Ну, где-то 27, как и мне. Ну, я его не спрашивала, слушай, он просто катал Руську – он сам залазит к нему в кабину. Если бы ты знал, как малой ждет эту хлебную машину! Он представляет себе, что на танке… Да у водителя у самого дети, он женат. Ладно, Руся больше не сядет к нему в кабину

Почему ты не спрашиваешь новости? Как все происходит… Ты читаешь новости?

А, у вас сегодня шашлыки?

А у меня на днях суд …

Так вы там работаете или отдыхаете?

....

Мар’яна набирає номер, «Абонент не може прийняти ваш дзвінок». Мар’яна дивлячись в небо:

Мар’яна. Він видалив акаунт, змінив карту… я переживаю, що його можуть вбити, поранити…відірвати руку чи ногу… А коли подумаю, що він з кимось, стає ще гірше…

Чути сильні удари по паркану, Мар’яна ціпеніє, повільно встає, йде, відкриває двері – нікого.

Бабуля колись про навішки говорила – сигнали такі, перед чиєюсь смертю… «Навішка, навішка, на-вішка»… Чорна кішка.

(дуже швидко) Господи захисти його, захисти всіх, хто на сході, захисти його, всіх, хто на сході, захисти його…

Рвучко відкриває двері.

По дорозі дуже повільно проїжджає дорога чорна машина.

Параноя. Не можу без цих таблеток…

Повертається, п’є таблетку, запиваючи вином.

5

Мар’яна і Оксана працюють за комп’ютерами. Оксана вичитує текст.

Оксана. «Металлические двери массив дуба – это конструкции, изготовленные из стали и обшитые шпоном дуба. Это самые подходящие входные двери в деревянный дом, поскольку поддерживают дизайн строения. Как и двери массив дуба металлические, в дом из бруса подойдут входные двери из массива сосны. Эти конструкции отлично дополнят интерьер из натурального дерева в квартире, в офисе и на даче».

Мар’яна. Як ти можеш це писати?

Оксана. Треба внести в статтю 24 ключа.

Мар’яна. «Данная модель кондиционера подходит для помещений с высокими потолками, до 3 м – торговых центров, офисов, ресторанов. Высота потолка обеспечивает в помещении в процессе работы кондиционера хорошую циркуляцию воздуха, который плавно распределяется по всему пространству разными потоками. Кондиционер можно располагать как на полу, так и на потолке: охлажденный воздух сосредотачивается возле потолка, если кондиционер находится там или вдоль стены в случае напольного размещения – и разными потоками постепенно располагается по пространству».

Брєд! Я не можу про це думати.

Оксана.  Мені треба скласти документи в суд, доводиться.

Мар’яна. Хочеться сісти і плакати, як в дитинстві. Дякую за роботу, не можу сконцентруватися, ніби весь час щось відчуваю.  Щось не так, розумієш, можливо я роблю людей нещасними, можливо треба поміняти своє життя? (починає плакати) Я не знаю, як треба жити, розумієш, не знаю… Я люблю його… (плаче) Чому все саме так відбувається?

Оксана. Не бери на себе роботу господа бога і думай про себе. І перестань вже себе жаліти (вичитує текст про двері)

Мар’яна ще сильніше плаче.

Мар’яна. Я вислала йому в АТО всі гроші, які в мене були – збереження, які дав Сергій на літо – все. Він купив собі каску, бронік, речі…

Оксана. Якщо не будеш писати, уклади малих спати.

Мар’яна . “Оne moment(випиває таблетку) «Все добре! Все добре!»

(Різко активно) я почитаю їм казку – мою улюблену в дитинстві…

«І тоді лук в руки взяв Рама. Равана не думав, що проста людина зможе бути сильнішою за ракшаса. Красиво натягнувся кожен м’яз в прекрасному тілі царевича, лук затріщав, від цього звуку з вух потекла кров і оскаженіли тварини на пасовищах». 

Оксана (пише) У зв’язку з тим, що в квартирі прописані я та мої неповнолітні діти… у зв’язку з тим, що в квартирі проживають неповнолітні діти… блядський банк … я прошу задовольнити моє прохання не чіпати житло (якось дивно звучить не чіпати!) – і  переглянути суму кредиту, з якого вже більше половини виплачено. Сука Приватбанк, душогубка.

Мар’яна. «Рама розламав лук. Посміхнулася прекрасна Сіта і одягла на шию царевича лавровий вінок».

Я при їду в Київ, і буду спати сама, там вже немає його речей, немає його книжок і запалених свічок, як він любив… Тихоооо, тихооооо… Є він, є  я, нема нас. А по Майдану зараз їздять машини…

«Страшний крик вирвався з грудей Равани, з його шиї вилізли десять потворних голів. Ракшас знав, що він безсмертний для богів, але ніколи не думав, що помре від руки простого чоловіка».

Оксана. В Криму Приват лохонувся, так вони вирішили здерти тут сім шкур – 70 тисяч взяли, 50 виплатили, а тепер вони хочуть, щоб платили 120 одним платежем. І суд робили, коли Майдан стояв. За що? Що за країна? За що мені все це?

Всі ці судді куплені – у них така система, що ніколи не зміниться. Є кордони несправедливості. Відчуття, що падає небо і ніхто, ніхто не може допомогти!

Мар’яна. А якщо його вб’ють? Якщо поранять? Він же на війні! Там стріляють, летять снаряди, гради. Ле-тя-ть гра-ди, г…р…аааа…д….и….. Це ж цілі ракети, вони розбивають будівлі. Бах! Бах! Летить рукааааа, летить нога… хрусталики очей обліплюють дерева… Людське м’ясо, яке раніше було м’язами, їдять черви, такі товсті і повзучі. Його їдять… Серце, яке ти любила, руки, які тебе обіймали… О, Господи…

Оксана. В зв’язку… в зв’язку … з тим, що прописані діти… на житловій площі… тепер діти віддуваються, що ми на машині покаталися, ми тепер дітьми прикриваємося… Блядь, куди ми дивилися?! Чим ми дивилися, коли брали цей кредит? Де були наші очі?

У зв’язку з тим…

Мамина спадщина, вона її все життя заробляла. Батько з квартирної черги зійшов вже перед тим, як отримати. Кому він помстився? що вона його любовницю побила… Заробила цю квартиру, а я…

Раптом на комп’ютері включається пісня.

Ой, верше, мій верше

Мій зелений верше,

Юж мі так не буде,

Юж мі так не буде,

Як, як биво вперше.

Мар’яна, Мар’яна! Ти де?

***

Ніч. Мар’яна йде мимо річки – і плаче, мимо лісу, йде по дорозі, зупиняється, швидко роздягається і стрибає в річку. Щебечуть птахи. Світить повний місяць.

Мар’яна і Ден лежать в полі в високій траві – без одягу – і дивляться в небо, повне зірок.

Мар’яна. Таких, як ти і я, на землі 10 тисяч, знаєш?

Ден. Я вірю в реінкарнацію, в минулих життях ми були разом.

Мар’яна. Як ти на війні?

Ден. Ти моя головна бойова точка.

Мар’яна посміхається.

Мар’яна. Заспівай мені що небудь… щось, що ти дуже любиш?

Ден. Тебе люблю.

Мар’яна. Що тобі мама співала…

Ден. В мені говорить голос крові, я знаю, я його чую. Все можна вислухати із повітря. Все почути.

Мар’яна. Думаю, що тут багато ілюзій. Може треба чекати знаку, а не летіти як метелик на вогонь.

Ден. Я роблю те, що відчуваю – все.

Мар’яна. Тобі не страшно вбити людину?

Ден. Я чищу землю. Це мій обов’язок. Там війна.

Мар’яна. Вас затиснули, зливають найкращих, пас-сі-о-на-рі-їв, так скрізь кажуть.

Ден. Хтось повинен це робити. Я чоловік, мужчина…

Мар’яна. Ти шукаєш смерть…

Ден. В мені говорить голос крові, честь моїх дідів, я її чую.

Мар’яна. А може це страх ординарного життя?

Ден. Я вмію розрізняти.

Мар’яна. Хочеш стати героєм?

Ден. Я роблю те, що повинен.

Мар’яна. Скрізь гради, снаряди, вони летять безкінечно.

 Ден. Я знаю, ти за мене молишся

Мар’яна. Не завжди, знаєш

Ден. Я відчуваю твою енергію, вона вливається в мене, наповнює мої м’язи і вони стають корінням. Коріння в мені.

Мар’яна. А я при цьому валю своє життя…

Ден. Я живу, коли є море і сонце, ти сонце. (проводить по оголеному тілу Мар’яни)

 Це ідеальна поверхня. Молись за мене.

Мар’яна. Я думаю тільки про тебе, про війну, про тебе. Я не можу більше так жити!

Ой, верше мій верше, мій зелений верше…

Раптом Мар’яна починає бити Дена. Широко, розмашисто, на його біле тіло брискає кров – її стає все більше і більше.

Мар’яна. Когось ти трахаєш, хтось за тебе молиться, хтось думає про тебе вдень і вночі… Хороший батальйон молящих вболівальниць!

Боже, врятуй його! Врятуй його

Ой, верше мій верше, мій зелений верше, юж так не буде, юж так  не буде, як то було вперше.

Мар’яна качається по землі без одягу. Важко дише, мастурбує.

Земля, дай йому сили, Луна укріпи його дух, захисти його вітер

Мар’яна опиняється одна – по її руках, ногах, тілу тече кров – вона б’є кущі глоду в лісі. Між кущами з’являється корова, вона йде прямо на Мар’яну, протяжно «мукає» - самотньо і відчайдушно. Чує голоси «Зірка, Зірка» - десь далеко в полі шукають корову. Поспіхом одягається.

Разом з коровою йде в бік села – обоє подряпані, Мар’яна гладить і обіймає корову.

Корова – священна тварина в Древній Індії

О Сонце! О Місяць!

Захистіть того, кого я люблю

Кого я люблю

В лихому бою, від підступної кулі, від злого ворога.

Я жертвенна корова

Я жертвенна корова…

6

Мар’яна і Оксана перед виходом на вулицю. Оксана їде в місто. Поправляє сукню.

Оксана. Як можна бути такою безвідповідальною – накачалася таблетками, втекла в поле, діти залишилися самі – Русик проковтнув шуруп. Тепер якшо не вийде – будемо їхати на рентген. Допомогла! Якраз перед судом!

Мар’яна. Я переживаю, що там вбивають.

Оксана. Де ти була?

Мар’яна. Там де природа. Не пам’ятаю…

Виходять за двір. По вулиці йде процесія – священик з великим хрестом, за ним люди, в основному жінки, священик співає. Біля нього чоловіки-прислужники кроплять навколо воду.

Господи Святий дай цій грішній землі вологу

Щоб зібрати хороший урожай,

Не проганяй дощові хмари, не дай вітрам дути в інший бік…

Зупини хмари, Господи і наповни вологою цю землю

Прости мислимі і немислимі гріхи жителям цього села!

«Да воскреснет Бог и рас точаться врази Его

И да убежит от лица его ненавидящий Его…»

Баба Вєра. Хресним ходом ідуть, давно дощу не було. Кажуть, нечистої сили в селі багато, шо так хмари обходять село, вітер проносить всі дощові тучі. Скрізь дощ іде – а у нас немає.

Мар’яна. Вони як язичники дощ закликають. Ти інтернет поповниш?

Баба Вєра. Бог не любить цю землю, тут багато всяких заздрісників, роблять один одному шо хочуть – от він і проносить дощ мимо.

Мар’яна. Ну, тепер церква з’явилася.

Баба Вєра. А больниця зникла, у мене он ногу скрутило, так в Суми прийшлось їхать з больною ногою на автобусі, ніхто і місто не уступив…

Мар’яна. Церква лікує душу.

Оксана. (тихо) Сама ж найбільше всім заздрить!

Мар’яна. Весь час грязюка лізе з підсвідомості, нема кінця-краю…

Оксана. Ти на інтернет гроші не даєш? Все, я на автобус!

Мар’яна. Тримайся героєм!

Оксана  заходить в автобус, діти їй махають ручками.

На телефон Мар’яни приходить смс: Ден «Захоплювали Донецьк – поранено, але я тримаюсь. Тут постійно бомблять. Молись за Україну»

Мар’яна. Він же був під Щастям?

По дорозі переміщається вітряна воронка, втягуючи в себе листя, налітає на дерево, з нього різко падають яблука.

Діти кидаються збирати яблука

Віра. Торнадо, торнадо! Зараз воно нас знесе.

Руся. А воно нас може з’їсти?

Мар’яна. У нього немає сили, воно ще зовсім маленьке. В двір!!!!

Під’їжджає чорна машина, повільно відкривається скло, низький красивий голос з машини.

Олег. Оксана здесь живет? А можно ее?

Мар’яна. Вона від’їхала. Але ви на своїй класній тачці можете швидко її наздогнати…

Олег. А  вы наверное сестра?

Мар’яна. Нє, бабайка, яка нагадує «красівим і сільним мусчінам із спартзала», що здоров’я і техніку можна свято віддати на захист батьківщини.

Олег. Жизнь подсказывает, что каждому свое.

Мар’яна. Хтось задовольняється існуванням.

Олег. Оксана уехала на суд?

Мар’яна. Ви можете їй допомогти?

Олег. Бог поможет.

Мар’яна (дітям, тихо) Беріть найбільше каміння, яке бачите. Взяли? Швидко! Три-чотири, кидайте прямо в вікно, в дядіну харю.

Діти кидають, на склі з’являється тріщина, Олєг хапається за щоку.

Олєг. Сука, проститутка, блядь, істєрічка, на кого ты нарываешься?

Машина швидко їде, залишаючи по собі стовп пилу і характерний сигнал.

Мар’яна. Перший урок протесту пройдено.  Головне не боятися, не боятися! Слава Україні!

Віра і Руся. Героям слава!

Заходять в двір.

На телефон приходить смс.

Сергій. «Долго не писал. Как ты? Как твоя жизнь? У меня повышение на работе. Теперь я главный менеджер отдела компьютерной техники. Еду на тренинг  по продажам в Питер, обещают повышение. Возвращайся. Хочу тебя увидеть. Скучаю».

Ден. «Захоплювали Донецьк – поранено, але я тримаюсь. Тут постійно бомблять. Молись за Україну»

Мар’яна перечитує одне за одним повідомлення.

***

Мар’яна ходить по колу по двору, нервово зупиняючись.

Мар’яна. Тут ми з вашою мамою виросли – у цьому дворі, у бабці і діда, наші мама з батьком розійшлись відразу, як ми народилися, тому ми тут ходили в школу.  Екзамени вчили в лісі і в ярку… це дров’яник, тут хтось колись повісився… а це стара кухня тут баба з дідом гнали самогон, нас лякали що тут живуть змії… це сарай, тут тримали кіз…в цьому дворі весь час було страшно… а тут ще досі багато зерна, це комора … в зерно можна стрибати, отак, отак в нього можна стрибати, стрибайте! Босими ногами, обпікає, стрибайте…

Діти і Мар’яна стрибають в зерно. Мар’яна бачить  на стіні стару ікону Божої Матері, поряд з нею портрет Леніна, оздоблений червоним стягом.

Мар’яна. Цю ікону подарувала мати бабці, коли та виходила заміж за нашого діда. А тій бабі – її мати…

Кажуть, Сталін виносив ікону, коли була битва під Сталінградом. Її погрузили в літак, і той тричі облетів поле бою. Німці відступили. Зараз такі принтовані ікони, їм моляться, не розумію, вони справді допомагають, чи люди так самі собі уявляють? А коли ікони миро точать?

Знімає ікону, роздивляється її, раптом Мар’яна біжить до комп’ютера, вмикає новини, гортає фейсбук:

«БМ-21 «Град» – це реактивна система залпового вогню призначена для ураження живої сили в укриттях, техніки, бронетранспортерів, артилерійських батарей і командних пунктів. Мінімальна дальність стрільби 5 000 м, максимальна 40 000 м  (5 км і 40 км). Сорок кілометрів? Час для приведення в бойовий стан – 3, 5 хвилини»

Мар’яна. Там помирають люди… Там помирають. Вони чиїсь сини. Вони колись народились. У них є батько, мама. Мама… вона народжувала, це була якась конкретна лікарня, потім дитячий садок, школа, перше кохання, уроки, брудні шкарпетки під ліжком, цілий внутрішній світ. І всю цю реальність можна вбити одною такою штучкою,  простим металом, цілий світ, унікальний світ. І чим більше таких світів зупиниться – тим ближче перемога?!!

Мар’яна пише Дену.

Тримайся, тримайся, не здавайся! Хочеш, я приїду? Тобі потрібні гроші на лікування? Я тобі пришлю, я знайду! Тримайся, я тебе люблю, я за тебе буду молитися, ти будеш жити! Ти будеш жити! Тобі потрібна кров, скільки, який резус?

У Мар’яни трусяться руки, вона кидається і шукає таблетки, але виймає тільки пусті бластери.

Тримайся, тримайся…

Пише повідомлення Сергію: « Вишли мені гроші. Чим більше, тим краще, на мою картку. Дуже складно. Потім розкажу»…

(дописує) «Вибач. Скучаю». (стирає, знову пише, знову стирає, пише, закриває очі – і відсилає).

Виходить в двір. Діти вже розламали ікону і обмальовують на свій лад. «Дивись, яка вона красива, дивись!»

Мар’яна. Їй було 150 років. (присідає, починає збирати деталі)

***

Оксана на суді. Довгий стіл, за яким сидять судді, перед ними на столі багато білих листів паперу  – справа Оксани по кредиту. Її атакують питаннями.

-          Як  трапилося, що ви не платили по кредиту? Де ваш чоловік? Чому він ні разу не був на суді? Які у вас взаємовідносини? Чи виховує він дітей? У вас все наближається до розлучення? Як ви збираєтеся жити?

-          Це моє особисте… (захищається Оксана)

-          Ви брали кредит для свого чоловіка? Навіщо ви все записали на себе? Ви думали, що будете з ним все життя? Думали, що коли народите йому дітей, він буде завжди з вами? Думали, що кохання вічне? Ви знаєте, що ми пересилаємо гроші на фронт? Ви не платите кредити – ви провалюєте свою країну, ви знущаєтесь над своїм народом.  Забираєте у нього їжу, зброю, життя. Саме в цей момент хтось захищає ваш спокій. Знаєте, що наш банк приймає найактивнішу участь в підтримці армії.

-          Я платила, це не справедливо… Була криза… (Оксана)

-          За чий рахунок ви збираєтесь жити? Кого ви хочете перехитрити? Так, ви не хочете працювати. Ви повинні заплатити, ви будете платити все своє життя, будуть платити ваші діти і ваші внуки, вони не просто віддадуть нам гроші, всі гроші, які зароблять, вони віддадуть нам своє щастя, свої органи, своє серце, мозок і ембріони, вони все нам віддадуть… Ми і є Україна і ми будемо пити тебе стільки, скільки хочемо. Беріть у неї кров, ми хочемо випити її всю… Мало, мало крові, треба ще, ще… Однієї війни для нас мало, треба ще…

-          Що? - Оксана  бачить, що навколо неї сидять великі і малі біси і стукають ложками по судовому столу.

-          Ти думала, що втечеш від нас? Ти думала, що буде все так легко? Україна сама нас покликала. Вона кликала нас дуже довго – і ми приходили, і зараз прийшли. Ти думала все минеться? Це карма. Це твій хрест. Де ти думала сховатися? Ми завжди з тобою. «Україна – понад усе» - і така Україна. Існує ще наша Україна і ми – це також Україна. Ти думала, щось вирішуєш в цьому житті? Захотіла покататися на машині – а тепер настав час розплати. Ми всі хочемо їсти. Ми не хочемо йти воювати і не підемо, тому що ми п’ємо вашу кров… Нам завжди добре живеться, не дивлячись на складні часи і історичні події!

 

У Оксани все пливе перед очима, вона уявляє, як перетворються на жінку-солдата з автоматом і розстрілює весь цей суд – летять тільки гільзи, за якими нічого не видно, падають, як дощ.

Удар молотка судді.

-          Рішенням суду віддати квартиру в розпорядження банку …

-          Там прописані маленькі діти!

Оксана зомліває.

 

Дощ. Злива. Оксана їде в дорогому авто по страшенно розбитій дорозі. Поряд з нею сидить приємної зовнішності чоловік – Олег. Оксана приходить в себе.

Оксана. Я – воїн…

Вона дивиться на чоловіка довго, він їй посміхається, вона відвертається.

З під темних окулярів течуть сльози.  Оксана програла суд. Перед її очима весь час падає молоток судді.

Оксана. Останови! Останови, я сказала. Стоп. Выпусти меня. Мне плохо, мне нужно выйти. Нечем дышать. Это ты постарался.

Олег. Ты не захотела взять адвоката, которого я тебе советовал.

Оксана. Он стоил очень дорого.

Олег. Я бы смог договориться.

Оксана. Ты уже все сделал.

Олег. Ты же знаешь мои чувства.

Оксана. Отстань от меня.

Олег. Мне знакомы очень важные люди в нашем городе. Я тебе говорю – ты сама не справишься.

Оксана. Я уже написала во многие фонды и организации.

Олег. И это помогло?

Оксана. Они пригласили выйти и поддержать протест за люстрацию.

Олег. Ты в это веришь? Ничего не поменяется. Но всегда можно договориться.

Оксана. Я буду выплачивать сама.

Олег. Ты в это веришь? Ты понимаешь, что они заберут у тебя все – квартиру, потом штрафами обложат, потом любое наследство, у тебя неоформленная земля. Да они людям даже, которые не брали, цепляют кредиты, просрочки и штрафы. Ты ничего не знаеш, это большая игра, мы не знаем и половины этого айсберга, который плывает на нас…

Оксана. Когда-то же это треснет… Майдан же…

Олег. А сколько уже людских жертв после этого Майдана! Только разворушили осиное гнездо…

Оксана. Но зато какой подъем. Мы победим.

Олег. Кто такие мы? Если взять каждого в отдельности – все эти слабости, в сущности каждый думает о себе и своей шкурке.

Оксана. Это неправда, мы так не думали, когда стояли под пулями.

Олег. Ты стояла? Ты живешь в городе Сумы. И здесь не стреляли. Разве немножко возле СИЗО (криво усміхається)

Оксана. Я говорю о народе, я молилась, как могла.

Олег. Та да. Разломанная Украина, напрасные жертвы. И непонятно чем это все закончится.

Оксана. СТОП!!! ОСТАНОВИ МАШИНУ!!!

Олег. Жди, пока твой муж заработает в России. Его может самого там …

Оксана. Откуда ты знаешь?

Олег. Я часть системы, я все знаю.

 

Різко зупиняються. Встає відкриває двері. Оксана виходить посеред квітучого поля. Стоїть довго, йде між полями.

***

Мар’яна грає з дітьми в війну в дворі.

Мар’яна. Піф-паф…

Віра. Ти вбита.

Руся. Ми бачимо тебе…

Мар’яна. Ні, я поранена в руку.

Руся. Ти вбита.

Віра. Я стріляла тобі в серце.

Руся. Ти підірвалась на міні.

Мар’яна (хапається за серце) Ай, що це? Мені дуже погано… викликайте швидку.

Віра. Ми зараз!

Руся. Піу-піу-піу!

Віра. Мар’яна, ми будемо тебе лікувати.

Мар’яна. Ай, серце…

Віра. Лий, лий на неї…

Мар’яна. Болить (Мар’яна корчиться від болю)

Віра. Ми – швидка допомога.

Мар’яна. Ой…

Діти її починають тормошити.

Руся. Я хочу їсти.

Віра. Мабуть, вона померла.

Руся. Померла…

Віра. Її треба похоронить. Піди нарви квітів…

Заходить Оксана – вона кидається до сестри, починає її відкачувати, вносить і ллє на неї відро води. Потім робить штучне дихання, обіймає, цілує, трясе її. Діти допомагають їй.

Оксана. Господи, чому це все відбувається з нами?

***

Мар’яну рве.

Мар’яна біжить крізь град куль – навколо неї іграшкові танки, вона стріляє з іграшкового автомата і всіх вбиває. Все кольорове, навіть дим від вибухів, а всередині розірваних тіл – фрукти, прекрасні фрукти, різноманітні, стиглі. Мар’яна добігає до одного такого «тіла», вириває з грудей виноград і їсть, їсть, їсть. Сік тече по її щоках, підборіддю, носі, запливає за пазуху, а вона їсть. А потім береться за грушу, вириває її з передпліччя, біля ключиці, їсть цю грушу, а потім яблука, вони викочуються з живота, повен живіт яблук, їх стає дуже багато – вони застилають всю землю, як в красивому поетичному кіно. Раптом людей стає дуже багато – вони всі нападають на ці яблука, всі вони їх їдять, голосно чавкають, сміються і муркочуть від задоволення. Людей – мільйони, це схоже на величне полотно Босха – без кордонів рами.

Спливає обличчя Дена в повному військовому обмундируванні.

Ден. «Я поклявся служити цій землі, віддаю їй серце, кров, щоб бути достойним своїх предків. Буду до останньої краплі в серці захищати цю землю, з честю, віддаючи їй всі свої сили, всі душевні пориви. Твердо стояти на землі з повною вірою в перемогу, коли настане час – впасти і прорости травою чи розвіятися димом над схилами Дніпра, прославляючи честь моїх дідів і продовжуючи їх боротьбу».

Це повторюється безкінечно. В голові Мар’яни стукотять тисячі чобіт. Від безсилля вона опускається на землю.

***

Обід в дворі. Оксана накриває на стіл. Діти стукають ложками по столу: «Мама, ми їсти хочемо! Їсти хочемо!», Оксана нервово носить суп в тарілках, хліб, ковбасу з магазину, літній салат з помідорів і огірків. З хати, трохи похитуючись, виходить Мар’яна – вона дуже схудла і під очима у неї синці.

Довга пауза. Шумить вітер.

Оксана. … Знаєш, я тут все відмила – тут кожен сантиметр миші обісрали, тут не було нічого – це не так, як раніше, скрізь стояли мішки з цукром, мішки з борошном, весь чулан був забитий продуктами, каструлі з рисом, пшоном, виварка з гречкою, мед, варення, сало, свіжі яйця, молоко звідусіль несуть – зараз все треба посадить, пройшли часи, тут навіть нема туалетного паперу…

Мар’яна. Ми вже декілька днів не розмовляємо…

Оксана. Я не буду за тобою дивитися. З твоїм приїздом у мене з’явилася ще одна дитина.

Мар’яна. А була одна жінка, її чоловік почав гуляти і вона дізналася, куди він ходить, вона запрягла коня, посадила на нього дітей, поїхала, стала біля двору і стояла так цілий день. Вони вдвох подивляться в вікно – стоїть кінь, віз, вона і діти… Отак весь день. А тоді він вийшов – і поїхав з нею додому, а до любовниці більше не ходив. Бабуля розказувала.

А у мене немає дітей…

Оксана. Ти можеш весь час отак програтися – це не театр, а життя.

Мар’яна. Життя - найбільший театр

Оксана. А мені ніколи соплі розпускать – у мене діти, бачиш – вони хочуть їсти – і мені треба їх кормить, я не знаю, що мій чоловік привезе з заробіток і чи приїде сам – вчора він уже побився з росіянами … Ти себе здуру спалюєш!

Мар’яна. Це моє життя.

Оксана. Їдь до нього і сиди тоді поряд з ним. Подавай йому патрони!

Мар’яна. Його інша проводжала на війну. Ми розійшлись. У мене закінчились таблетки. Сергій не вислав мені гроші…

Оксана. Програма «все для тебе». А ти? Що робиш ти? Я не дам тобі гроші на таблетки.

Мар’яна. Що мені робити?

Оксана. Молись.

Мар’яна. Треба розібратися. У мене нема сили…

Оксана. А у мене є сила жити з свекрухою і свекром в одній квартирі, вони весь час вчать, як треба жити, свекор дурний, а коли п’яний – вдвічі дурний, а п’яний він майже весь час. Їх молодший син несповна розуму, вже двічі в псіхушкі лежав, старий дід всирається і говорить, як воював в Японії, і так весь день! А я не можу звідти поїхати, тому що суд! Є таке поняття, як  відповідальність!

Мар’яна. Тобі теж треба молитися.

Раптом від різкого пориву вітру зламується гілка груші і падає на стіл. Все завалюється. Діти відскакують, Мар’яна сильно штовхає Оксану, дерево падає на те місце, де сиділи сестри.

Мар’яна. О господи!

Оксана. Де діти?

Мар’яна тяжко дише на землі, вітру, як не було.

***

Оксана говорить з чоловіком по скайпу.

 «Я не устану тебе повторять – возвращайся домой, в стране война. Уже твой кум возвращается. Те деньги, которые ты зарабатываешь там, можно и здесь заработать. Мне нужен муж дома. Я хочу жить нормальной семейной жизнью. Я все время переживаю, что на тебя нападут русские, что вас могут там побить, убить. Это бегство от самих себя. Ты нужен здесь».

***

Вечір. Мар’яна з дітьми малюють. Оксана шукає роботу в інтернеті.

Оксана. З того часу, як ти тут, у мене зникли замовлення, все валиться, я тільки й займаюсь тим, що на тебе злюсь. Ти мене бісиш, твій стиль життя, імпульсивні дії, безвідповідальність.

Віра. А де живе «бабайка»?

Мар’яна. У нас в голові. Тільки не у всіх, буває так, що поселяється.

Віра. Як на квартиру – з усіма своїми вєщами приходить?

Мар’яна. І речі приносить і буває своїх друзів приводить – тоді вже людина може і не справитися.

Руся. А чого ба байка приходить?

Мар’яна. Ну, мабуть, ми її запрошуємо…

Віра. Як?

Мар’яна. Ну…ведемо такий спосіб життя…злимось, боїмось, погане робимо.

Віра. А я бачила в парку такого велетня з дерева, а зверху на ньому сидів чортик і управляв його головою.

Мар’яна. Він вкладає нам в голову думки -  виймає з мішка і кладе.

Руся. Я його намалюю.

У Оксани вібрує телефон, вона підскакує, відкриває вікно.

Оксана. Так, діти, спати. Мань, можна тебе?

 Слухай, він знов приїхав – дай мені щось одягти твоє, отой реглан, щоб сусіди не побачили і побудь з дітьми…. Будь ласка. Мені треба подати касацію в Київ, підготувати документи…

Оксана одягається в одяг Мар’яни, йде.

Мар’яна пише Дену повідомлення.

Мар’яна. «Я посилаю тобі величезний потік сили. Я не знаю, ти сам чи ні, і кого ти любиш. Але я вірю в тебе. Мене вперше так накрило з головою. Я кинула справи, розійшлася з  хлопцем. Щось ніби древнє піднялось в мені і примушує думати про тебе весь час. Тримати тебе в світлі і, як мантру, повторювати «будь живий», «будь живий». Тримайся! Тримайся! Я приїду до тебе!»

***

Оксана і Олег сидить у нього в машині над ставком. Зоряне небо.

Олег. Я можу повпливати на них… Все ж таки ми так довго працюємо…

Оксана. Бачиш  – ставок зарибив один бандіт, купатися ніде, діти в такому болоті булькають ся. Коли Щербань був губернатором, ліс увесь вирубали. Наші березки, штук 20 – високих, красивих, в яких ми пекли картоплю. Сестра бігала в партію зелених, була така - без смисла – «ми розглянемо» – ніхто не розглядав, все було і так ясно. Брєд. Майдан пройшов – і той самий жестяк. Тепер навіть соромно звертатися зі своїми проблемами, коли під носом війна, але ж мені болить, що ці тварі ведуть себе настільки нечесно…

Олег. Є версії, що все так навмисне, це великі ігри, але я тобі цього не казав. Кожен береже свою шкурку.

Оксана. Там багато добровольців, я піду туди…

Олег. У тебе ще є своя війна.

Оксана. Своя не може бути без спільної.

Олег. Я допоможу тобі з кредитом, поговорю з ким треба… Я нічого не вимагаю від тебе зараз. Просто не можу справитися зі своєю любов’ю…

Оксана. Я не знаю, що таке любов.

Олег. Я готовий жити з тобою хоч тут, коли я  вперше тебе побачив, в мені щось обірвалося, не проганяй мене. З тобою я  перетворююсь на маленького хлопчика…

Оксана. У мене двоє дітей.

Олег. Знаєш, я ставлюсь до цього філософськи.

Суддя цілує Оксану. Вона бере його голову, дивиться йому в очі. Потім гладить по голові. Кладе його голову собі на плече і гладить.

***

Ранок. Оксана і Мар’яна працюють, знов пишуть: та – про двері, та – про кондиціонери.

Мар’яна. Нам потрібні гроші, нам потрібні гроші…

Оксана. Слухай, тут новини - «Бойовики почали обстрілювати Щастя, є перші жертви. Щастя – стратегічний об’єкт, в містечку знаходиться потужна ТЕС, яка забезпечує електрикою всю Луганську область»

«Також активні рухи бойовиків направлені на витіснення української армії і з Іловайська. Тривають переговори, але не дивлячись ні на що бойовики поливають містечко вогнем  градів».  Блядь, гради – це ракети, м’ясорубка!

Мар’яна. Сергій написав: «Дорогая, будь осторожна. Это все еще только цветочки. Я  сейчас во Франции, в командировке. Приготовь сумку и документы. Виза у тебя есть. Думай головой. Думай о будущем».  А гроші не прислав…

Сусідка кричить зі свого двору – «Оксана, візьми молоко для дітей». Оксана йде по молоко, сусідка передає їй через паркан.

Оксана. Каже, так добре, що вони свідєтєлі Ієгови і можуть молитися, щоб Владіка не забрали… Всім приходом моляться.

Мар’яна. Наталка не хоче прийти до нас – ніби тут стріляють.

Оксана. Молоко завжди дає, а в двір ніколи не заходить.

Мар’яна. Зате пташки прилетіли, їжаки приходять, трава росте.

Оксана. Може люди не хочуть, щоб на них тут дерева падали.

Мар’яна. Один говорив – смерть завжди з тобою.

Оксана. Діти, пити молоко. Мар’яна, коли ти збираєшся їхати?

Мар’яна. Уф!

Мар’яна виходить.

***

Оксана говорить по скапу з чоловіком.

Оксана. Возращайся домой, тут твои деды и прадеды, твой дед делал пасеку, ты можешь продолжить его дело. Можно и просто жить. Представь, рай – поля и пчелы. И мы. и наши звезды. Да, я тебя люблю и хочу быть с тобой. Да, я всегда хотела жить, там, где лес и старые деревья. Мне всегда нравилась русская тайга, но при мысли, что мне придется отречься от Украины – мне становится плохо. Постой, постой, давай вместе подумаем. Ах, тебе некогда!

Я остаюсь здесь.

Я подумала – я остаюсь. Это мой выбор».

Я не поїду в Росію, і на Алтай не хочу, у нас свої шамани є. Багато, багато шаманів…

 Ти не повернешся в Україну?

Значить, ти не повертаєшся? Що мені передати дітям? ТИ залишаєшся? ТИ залишаєшся?! У тебе хтось є? Ах, ти просто біженець. Куди ти біжиш? Хто тобі так промив мозги?

Скайп виключається.

Оксана ще робить спроби ввімкнути скайп. Безрезультатно.

Куди біжать всі ці біженці? Куди? Самі себе настигнуть скрізь? Чого їм захотілось – кращих шмоток, жратви, квартир? Чого ти шукаєш? Чого?! Хто тобі це дасть? АААА! Куди ми біжимо? Чому саме так – як жити?

Скайп викликає абонента, ніхто не відповідає.

***

Кладовище. Мар’яна і Оксана прибирають на могилках.

До них, глибоко покачуючись, іде п’яний двоюрідний брат.

Микола. Як поживаєте? Чого до баби не приходите?

Пауза. Йому ніхто не відповідає.

А я вам кажу – шо ви суки! Ніколи б про це не сказав – а тут скажу відкрито – суки. І хай все кладбіще слуха.

Маааааня, спустись на землю, так ти ж собі придумала світ і в ньому живеш.

Оце блядь тобі Україні (показує на пляшку пива і, спіткнувшись, падає на могилу)

Скажи їй, Оксана. Ти подивись на свою сестру – у неї чоловік, діти, сім’я, ходе, радується жизні. А ти всьо время десь літаєш. Хто тобі мішає любить? Одумайтесь, вдумайтесь, сначала в своїй голові «барбулєти» підкрутіть, тоді будете думать про других! Ви зациклені, тобі треба оце і більше нічого не треба! А чого ви не хочете звідси їхати. Чого ви приїхали і звідси не хочете їхать? От чого?

Мар’яна. В мене тут серце не болить…

Микола. Значить, у вас тут є яке-нібудь коріння.

Тітка (підходить з велосипедом). Йди вже додому, філософ!

Микола. Да! Я в  філософії лучче, чим ви, шарю. По жизні я філософ. Слушайте мене вніматєльно. Ні, я їм скажу – я знаю, шо мене дід не уважав, виходив з хати, коли я до нього приходив, мамка ваша обвіняла, шо я гроші у неї вкрав, я за це на неї дуже в обіді. Ви самі не хочете цього прибліженія духовного, вам треба зациклиться – от «я, я – і більше нікого немає» більше ніхто до вас не должен вообще прикасаться!

Тітка. Миколо, йди додому. Позаростало тут все, он могилки чисті, а  тут все позаростало.

Микола.  От ви зараз тут – на вас юбки красиві, ви зараз рвете бур’ян – вся чепуха, я вам зараз розказую, ви мене ніби слухайте, а хто дивиться на нас і думає – які вони дурні, про шо вони балакають! Сестри, опустіться на землю, опустіться, просто опустіться. І буде у вас всьо в шоколаді! Мучиниць з себе строють! Я всігда прав і прав і буду!

Тітка. Я тобі кажу додому, тебе жінка жде. Йди бо я тебе уб’ю гада! Миколо. Йди додому – Наташка переживає, сказала, що піде від тебе.

Микола. Пішли ви на хуй всі, курви, шо ви мене контроліровать хочете, ви вже на  мене зашморг повісили і душите, душите, да ви мені жизні не даєте, суки ви, суки. Йоб вашу мать нехай!

Брат вже просто верещить і похитуючись іде з кладовища мимо току, на якому золотаво виграють гори зерна.

Мар’яна довго дивиться на Оксану. Діти бігають по кладовищу.

Брат з матір’ю повертається.

Микола. Я їм не доказав. Война, да. А де ви? Де ваше Я? Я іду додому. А ваші «Я» шо роблять? Подумайте! Подумайте. Подумайте…

Тітка. Шо думать? Шо думать? Ой, горе…

Микола. Це харашо. Того шо коли ви будете знать своє «Я», ви будете уважать других і де б це «Я» не літало, воно всігда приходе на мєсто.

Тітка. Конєчно, а про мене ти подумав – шо я з больними ногами шукать тебе по всьому селі? Не мели дурного.

Микола. Того шо у вас немає свого Я, мамо. Не нада відлітать і літать. Ви на нашу землю опустіться і буде все у вас харашо, якшо ви на цю конкретну землю опуститесь, сюда, ось біля могилки. Оце твого! Оце ваше! Опустіться на землю хоч трошки і буде все. Ви поймите!

Тітка. Шо тут понімать? Йди додому!

Микола. А шо ви самі, шо од вас всі потікали? Тільки знаєте в чому проблема? В вас! Любіть людей і вас тоже люди любить будуть! Да, дівчата, да,  да, отак!

Тітка. Отак!

Микола. Я вам скільки вже об’ясняв – спустіться на землю, ось дивіться! Ми стоїмо. Ми ось.  Не літайте!Потому шо вони й би приїхали, вони може і люблять вас, так ні до чого їхать – ви не любите! Ви ж не просто хочете переспать, ви з каждого мужика хочете душу витягти, кров всю його випить, зробить з нього клона, як у вас в голові. Не літайте!

Тітка. Закрийся! Вгорі ніхто не остається, всі долі.

Микола. В серці должно буть «Я», своє «Я», думай отута, а отута саме підкаже!

(Різко) А я свого серця не чую, оці он відьми перекрили – мати з жінкою. Як жить? Як жить?

Тихо опускається на землю, плаче. Потім різко підхоплюється і біжить, хитаючись і петляючи. Мати з велосипедом біжить за ним.

***

Вечір. В магазині п’ють. В барі п’ють.

Валька. Я тебе зараз йобну, Грицько, неси вже пиво, шо ти хухляїшся!  В мене тут все сохне вже.

Сірьога. А я сьогодні до тої простітутки Живиці, а потом піду в АТО добровольцем

Скабарда.  Ти лучче на городі бур’ян порви.

Грицько. Слухайте, кажуть, знов гуманітарну помощь везуть з Росії… шо він робить, шо він робить, гад.

Заходять Мар’яна і Оксана в магазин з дітьми.

Оксана. Так, свинарня сьогодні отримала зарплату… Всі п’ють.  Там кажуть такі гормони свиням дають, що мозок виносить і очі роз’їдає.

(Оскаженіло хрюкають свині, яких везуть в прицепі машина за машиною)

Отак весь час, машина за машиною.

Мар’яна. Свинину взагалі не треба їсти. (зупиняється) Слухай, а це Фєлікс? Капєц, він став копією свого батька – крапля в краплю… Мене аж в жар кинуло. Це так простір тут все структурує?

Чого ви всі сидите? П’єте і деградуєте? Щоб за вас там хтось помирав? За вас, отаких – п’яних і вонючих? Беріть вила і йдіть? За що вони там стоять з останніх сил? За кого?

Скабарда. Іди на х..й! Їм там мозги промили. І тобі!

Мар’яна.  Та пішли ви всі!

З  магазину виходить священник з пляшкою горілки.

Священник. Ну так от, прихожани! Вадіка вчора вбили в городі Щастя… Будемо тепер героя ховать. Спаси господи. Отак жила, жила людина – і нема. А її хтось ростив, у неї є батько і мати… Ніколи не пив, сьогодні взяв, дочці наливать буду.

Хлопець молодий, на війні вбили, в зоні АТО, як кажуть. Мати богохульствує, каже, що бога нема.

Мар’яна. (тихо) Бог є любов.

Священник. Бог є любов, яка рухає планети… А бісів скільки! Гляньте, да їх ось тут скільки! А в нас самих їх скільки! А потом хтось це чистить, шо ми тут натворили, якась  світла душа. Віками скільки люди роблять один одному зла. Проклинають, всього лихого бажають, а воно все копиться, копиться… Часто люди і не розуміють, як вже зла пожелали. Підсознатєльно. А воно в церкву людина приходе –і  молиться, молиться, молиться, а у самої голова літає десь далеко, а  ніби ж в церкві стоїть… молиться!

Ми так завжди хочемо, щоб бог нам щось дав, ми торгуємося з ним вступаємо з ним в ринкові відносини, значить, я даю тобі стільки – давай мені стільки, а я даю тобі ось більше – і ти давай більше. Оці торги – це найгірше. А просто в неділю прийти  і помолитися за весь тиждень. Це робота, ми маємо її робити. Це робота для бога. Ми весь час хочемо, щоб бог все давав нам, нам, все нам. А що ми даємо просто так – не думаючи, забуваючи?

Що ми можемо віддати богові?

Що я можу віддати богові?

А з цим хлопцем моя дочка зустрічалася…

Така пара гарна була. Вона така гарна жінка була з ним, тому що він чоловік – по-справжньому, тому що не ховався в кущах від війни. З перших днів там. З Духом був, а тепер пішов… Що мені їй говорить? Я порой слів не нахожу. Вірити, не губити віру. Може Бог недаром забирає найкращих – щоб духу було більше на землі.

А цей Донбас …дияяявольський – у них снаряд попав в хату і не розірвався – а вони кажуть – «Я случайно вишел, мне повезло» - і ніхто, ніхто не думає подякувати Богові. Того шо Ісус сказав:  «Пусть мертвые хоронят своих мертвецов» - вони там всі мертві, всі!!!  Недаром там війна іде. Того шо світлі чистять.

Це свідєтєлі Ієгови думають, шо Ісус був такий замилений, мілота, та він був дуже войовничий, коли діло касалось істинної віри. Підніматися з мертвих, бог чистить мертву землю.

Чого з-за якихось тварєй должні страдать нормальні люди?

А хто тварі? Хто має право судить?

Так тварі ж, тварі… Ох, Господи… Що мені дочці казать?

Священник, похитуючись, відходить.

***

Мар’яна і Оксана курять траву – з коноплини, яка виросла на їхньому городі. В хаті на підлозі, між старих фотографій.

Мар’яна. Дивись, і не вирвав ніхто. Пам’ятаєш, дідуля ліжко виносив на город, коли мак стеріг від наркоманів?

Оксана. Сильна.

Мар’яна. З землі нашої взяла. Тільки б Лєнін не прийшов, а то скаже – ви мене повалили, буду мстить – і виїсть мені мозок… (натягнуто сміється)

Оксана. Я заплуталась, повністю.

Мар’яна. Треба молитися, бог є любов (сміється).

Оксана. А мене не бере.

Мар’яна. Любов’ю накриває, аж голову виключає. Може там на Донбасі багато любові, шо головИ нема? Треба туди їхати.

Оксана. У нас тут в дворі любові хватає…

Мар’яна. Любов зносить.

Оксана. Людина може бути і сильною.

Мар’яна. Чуєш, ніби хтось говорить?

***

Серед двору – дві ванночки, в яких гріється на сонці вода. Баба і Дід пораються біля зарізаного  козла. Він розкарячено підвішений між двома бантинами.

Жіночий голос. Нашо ти його зарізав, на улиці спека, хто ж так робить, напився і давай робить шо попало. Сякі–перетакі, нашо наливали, хіба ви не знаєте, який він дома буде, та шоб вам добра не було, шоб ваші діти добра не мали, як ви наливаєте… (ніби іншим голосом) шоб воно у вас посеред глотки стало, як ви йому вливаєте, шоб у вас так було, як ви другим робите, шоб ви добра не знали, шоб ваші діти і внуки, і правнуки пили…

Чоловічий голос. Та ти блядь німецька… Ууу, ненавіжу, жить з тобою не можу більше.

Жіночий голос. Іди туди, откуда прийшов. Шоб очі мої тебе не бачили.

Чоловічий голос. Хіба ти хазяйка! УУУ, да ти з солдатами в войну тягалася…

Жіночий голос. А ти бачив? Хвидорка, Мотря були в Маказановій хаті, а я ще малА була, ти посчитай, посчитай…

Чоловічий голос. А коли окопи копали, на тебе офіцер дивився. Блядюга, все шось думаєш, відьма. Ти відьма!

Жіночий голос. Все одно не буде їм добра, не буде, тим, хто тебе витАє і наливає. Ти ж скажений, як собака!

Чоловічий голос. Я повішусь! Повішусь! Не буду з нею… я не можу, душить, душить шось…

Мар’яна. Ага, а тоді дід ішов з мотузкою в дров’яник і там засинав…

Оксана. А баба хапала себе за груди і била в серце: нічим дихать, нічим дихать, страждала астмою, а жила, жила з дідом! Навіщо?

Мар’яна. Ми переживали і заглядали в щілку. Разом з бабою.

Оксана. А тепер баба не в собі, когось вбивають, а вона не може померти.

 (Спалахує блискавка)

Купаються діти в ванночках, їх миють, навколо них стоять три жінки – Галя, Рая і стара баба.

Баба. Я обох вас люблю.

Рая. Ага, Гальку видали заміж, а мене за Івана не пустили, а я його любила…

Галя. Так у нього мати дурна була, мати й побоялась.

Рая. А я може долю свою загубила, все життя промаялась.

Баба. Так Володька прийшов зі сватами і забрав Галю… А Іван був ні риба, ні м’ясо – слова проти матері не сказав.

Рая. А в мене доля зламалась. І придане Гальці справили – ложки, миски, холодильник, стєнка, машинка, на машину потом давали. А мені шо… Мені шо…

Баба. Діти у нас, Раю, шо тепер згадувать? (Жінки не уступають одна одній, голоси стають тихішими і тихішими)

Галя. Нашо ти померла так рано, а мені тепер самій за матір’ю дивиться…

Дівчата сидять в диму, одиноко літає по хаті велика муха, дзижчить і сідає то на ту, то на ту. В сусідній кімнаті на розкритих книжках Мар’яни сплять діти Оксани.

Тихо. Тікає годинник. Десь далеко голоси, крики, шум.

Мар’яна. Десь пахне жарене зерно, бабуля смажила свиням, повільно помішувала, а воно стріляло і пахло. Зерно стріляло…
Оксана. У когось пожежа – де діти?

Мар’яна. Он – сплять в кутку.

Оксана.  Слухай, нічим дихати. Дим.

Мар’яна. Якісь люди кричать.

Оксана. Може і у нас почалася війна.

Мар’яна. Стеля хитається, зараз упаде.

***

Оксана і Мар’яна виходять у двір, який перетворився на велику пожежу – з усіх боків горить  сарай. В дворі повно людей. Вогонь сильний і агресивно намагається охопити всі будівлі. Різкі пориви, вогонь аж гуде.

-          А ми думали, це у сусідів…

-          З вас могорич

-          Ви шо не чули

-          У них в дворі все село, а вони не чують!

-          Ми побачили і прийшли…

-          Відро давай сюди, Грицько!

-          Такий у вас дід уважає мий був… А ви село палите!

-          В когось хати горять од снарядів, а тут з дурного ума.

-          Ми не палили

-          Лий сюди!  Сюди лий, тобі кажу….

-          Думали спалить все село?

-          В ж хаті були!

-          Перед носом нічого не бачили!

-          Ото ж такі – святі та гожі!

-          Ви там в танку – нічого не чути й не видно?

-          У діда з бабою і хата ціла була і сараї не горіли

-          Володька, лий вже воду сюди, тобі чи повилазило?

-          Чого ти роззявилась? Ллю вже!

-          Там люди гибнуть, а вони на рівному місці хотіли нас порішить!

-          Тихо вже, закрийся!

-          Як бабуся? Жива?

-          Жива ніби…

-          Могорич і шапка грошей. Завтра стіл лаштуйте.

-          Ніззя, завтра героя ховать будуть, під Щастям вбили, батюшкин зять…

-          А кого?

-          Вадіка Стеценкового

-          Не знав…

-          Отак, і нічого не остається.

-          Тільки в серці застряє.

***

Монологи жителів села біля спаленого сараю про те, чого б вони ніколи не сказали. Люди стоять і дивляться на попелище.

Божевільний Василь. Холодна война. Я в підводній лодкі. Кричу сос, сос, все стукає, вода підступає, мені розриває перепонки, нічого не чую… вода… скрізь вода… у вас є бутилки, пусті зелені бутилки, треба вичерпувать воду… Передати сигнал, вода підступає. Ей, де ти? Ти втонув? Тьма, тьма… Пусті бутилки, дайте пусті бутилки. Сос! Сос! Нате, подуйте, передайте по рації, наша лодка тоне, лодка тоне… Передайте! Не мовчіть, кажіть шось, кажіть!!! Вирятуйте мене, не можу вибратися з лодки, покажіть, куди йти, де вихід…

Таня. Коли мені було шість – бабця клала мене спати з двоюрідним братом. Він гладив мене між ногами, просовував туди пальці – мені було дуже приємно… Пам’ятаю, як по килиму повз чорний жук, противний чорний жук, і килим з вибитими квітами червоно-зелений… Хороший ковйор з українським орнаментом. Я хотіла продовження, в цьому була така слизь, такий сироп, така грязюка… Він цього було млосно і солодко і гидко. На наступний день – гидко, ніби ти вся… Величезна вина. Здавалося, що ти не така, ти гидка, ти винна, всі вказують на тебе пальцями. Я хотіла померти, розпастися і зникнути, але приходила ніч і миршавий брат знову просовував пальці мені між ноги – і знов було… Може це причина, що я не можу ні з ким бути довго? Може це починається в дитинстві?

Наталка. А оце дивлячись на мене – ви скажете, що в мені сидів біс. Я мабуть і бабу свою зі світа звела – вона не могла пережити, всім здавалося, що я вмираю. Я реально – піднімала кровать, кидала її, представ собі – желізна кровать, а я її піднімаю і кидаю на дітей, на чоловіка. А потом з ножами ще бігала, ама, шо робилося! Це було так страшно. А ще в хаті, коли в мене були приступи – повисав такий страх, такий ужас. Було просто моторошно. Діти говорили, шо в мене горіли очі і вони були такі реально безумні. А сила яка була, крутило шось зсередини, прямо викручувало. Мене зв’язували мотузками, у бабусі і здоров’я не видержало на таке дивиться. Хто до мене тільки не їздив – колдуни, віщуни, знахарки – нічого не допомагало. Побігають з свічками навколо хати, гроші візьмуть – і назад. А один правда мені сказав од чого таке буває. Каже, що той, хто таке насилає, просто живиться твоєю енергією, а ти чахнеш, так він може буть за тисячі кілометрів від тебе. Просто створюється таке поле чорне, яке й притягує, і оці яйця в городі, волосся чорне, голки з нитками в подушках – все це зматеріалізоване це чорне поле. Якось ми його притягуємо, і вся ця чорнота матеріалізується. Я вже готовилась до смерті і одного дня зайшли свідєтєлі Ієгови. Вони молилися за мене всім своїм собранієм. І бєси відступили… Тепер, не знаю, я коли з своїм чоловіком не поговорю в день – ми не можемо, для нас дня не було. Ми оце з ним так сядемо – і говоримо, говоримо…

Баба Вєрка. Оце я і стала товщать, а дід Володька худать після того, як він прийшов з армії. Любив мене значить дуже сильно, а я з другими зустрічалася і на сіні випадало шо заночувала… Мати не хотіла, шоб я з ним була – він з Руського, так називається село Низове у нас, того шо там живе багато росіян. Ще в прошлому столєтії їх один пан поміняв у другого собак на кріпаків. Так у нас появилися росіяни, так уже скільки год пройшло, а вони все одно і по-руськи говорять - і Володька мій. Він до армії був такий собі, мене дуже любив. А я трохи і не дивилася. А після армії прийшов такий красивий – так я думаю, гарний який! І він до мене люб’язно. Ми і на сіно зразу. А в мене лобок бритий. Ти шо каже – аборт робила? Ах ти ж… і пішов. Ну, все, думаю, кончилося. А  він до матері приходить на наступний день, каже оддайте мені Вєру. Да так очима зло блимає… А мати злякалася, шоб поголосу не було і оддала. Конечно, він всю жизь мені тепер коле, а я зразу товщать почала, чи од страху, чи так… Од любві.

Тьотя Ніна. Син робив на птахофермі і став потроху в бутилку заглядать. А у нього Оксана така видна жінка. Бачу, шо син став пить, ну п’є і п’є – мій Льонька тоже пив, а то не просто п’є – а круги сині під очима, чортики беруть і чахне, я до бабки – та каже – так невістка гуляє. Ама! А як кажу так зробить, шоб вона з ним жила, шоб з неї всі ті чорти повилазили! А вона мені каже – там любов! Яка любов, кажу – у них з сином двоє дітей! А вона мені «Путі Господні неісповєдіми!» Я вилаялась і пішла до іншої баби. А та вопросів не задавала. Все зробила. Ну, поробила їм на союз. Обоє з синяками під очима як мертві год пожили – і всьо ровно розійшлись. А мене через год стали такі кошмари мучать – душить так серед ночі, слова не можу сказать – прокидаюсь, а наді мною висить якесь страшне лахмате опудало! Стала я в церкву ходить, важко, ох і важко. Кажуть, найбільший гріх убійство любові…

А мені б просто поговорити  з людиною, яка б послухала, мене понялА і не дивилася чортом… А найбільше хочу з невісткою поговорити, якби вона перва начала. Я не можу… Серце як не вискоче… Рот заціплює… .

***

Оксана з Олегом в машині

Оксана. Не выключай мотор. Слушай, едь отсюда, навсегда. Мне ничего не надо. Ничего мне не страшно. Я не люблю тебя. И не хочу подогревать себя, будто у меня кто-то есть…

Олег. Я возьму тебя с двумя детьми, потому что точно чувствую, что люблю тебя. Перспективная работа. Справедливый суд.Я куплю мини-бус, у нас будет много детей. Твои. Наши.

Оксана. У этих детей есть отец.

Олег. Ты с ним счастлива?

Оксана. Не начинай. Нам надо учиться справляться со своей любовью. Понемножку, шаг за шагом

Олег. Ты не справишься без меня с судами и кредитами.

Оксана.  Значить у мене така карма. Любов робить нас сильнішими, треба любити і діяти, любити і діяти і тобі ніхто не забороняє любити мене.

Олег. Заочно.

Оксана. На відстані. Безкорисно. Віддаючи богові.

Олег. А цей бог є?

Оксана. А ти повір – і буде.

Оксана пристрасно цілує Олега. Виходить з машини.

*** Знімає ікону, роздивляється її, раптом Мар’яна біжить до комп’ютера, вмикає новини, гортає фейсбук:

«БМ-21 «Град» – це реактивна система залпового вогню призначена для ураження живої сили в укриттях, техніки, бронетранспортерів, артилерійських батарей і командних пунктів. Мінімальна дальність стрільби 5 000 м, максимальна 40 000 м  (5 км і 40 км). Сорок кілометрів? Час для приведення в бойовий стан – 3, 5 хвилини»

Мар’яна. Там помирають люди… Там помирають. Вони чиїсь сини. Вони колись народились. У них є батько, мама. Мама… вона народжувала, це була якась конкретна лікарня, потім дитячий садок, школа, перше кохання, уроки, брудні шкарпетки під ліжком, цілий внутрішній світ. І всю цю реальність можна вбити одною такою штучкою,  простим металом, цілий світ, унікальний світ. І чим більше таких світів зупиниться – тим ближче перемога?!!

Мар’яна пише Дену.

Тримайся, тримайся, не здавайся! Хочеш, я приїду? Тобі потрібні гроші на лікування? Я тобі пришлю, я знайду! Тримайся, я тебе люблю, я за тебе буду молитися, ти будеш жити! Ти будеш жити! Тобі потрібна кров, скільки, який резус?

У Мар’яни трусяться руки, вона кидається і шукає таблетки, але виймає тільки пусті бластери.

Тримайся, тримайся…

Пише повідомлення Сергію: « Вишли мені гроші. Чим більше, тим краще, на мою картку. Дуже складно. Потім розкажу»…

(дописує) «Вибач. Скучаю». (стирає, знову пише, знову стирає, пише, закриває очі – і відсилає).

Виходить в двір. Діти вже розламали ікону і обмальовують на свій лад. «Дивись, яка вона красива, дивись!»

Мар’яна. Їй було 150 років. (присідає, починає збирати деталі)

***

Оксана на суді. Довгий стіл, за яким сидять судді, перед ними на столі багато білих листів паперу  – справа Оксани по кредиту. Її атакують питаннями.

-          Як  трапилося, що ви не платили по кредиту? Де ваш чоловік? Чому він ні разу не був на суді? Які у вас взаємовідносини? Чи виховує він дітей? У вас все наближається до розлучення? Як ви збираєтеся жити?

-          Це моє особисте… (захищається Оксана)

-          Ви брали кредит для свого чоловіка? Навіщо ви все записали на себе? Ви думали, що будете з ним все життя? Думали, що коли народите йому дітей, він буде завжди з вами? Думали, що кохання вічне? Ви знаєте, що ми пересилаємо гроші на фронт? Ви не платите кредити – ви провалюєте свою країну, ви знущаєтесь над своїм народом.  Забираєте у нього їжу, зброю, життя. Саме в цей момент хтось захищає ваш спокій. Знаєте, що наш банк приймає найактивнішу участь в підтримці армії.

-          Я платила, це не справедливо… Була криза… (Оксана)

-          За чий рахунок ви збираєтесь жити? Кого ви хочете перехитрити? Так, ви не хочете працювати. Ви повинні заплатити, ви будете платити все своє життя, будуть платити ваші діти і ваші внуки, вони не просто віддадуть нам гроші, всі гроші, які зароблять, вони віддадуть нам своє щастя, свої органи, своє серце, мозок і ембріони, вони все нам віддадуть… Ми і є Україна і ми будемо пити тебе стільки, скільки хочемо. Беріть у неї кров, ми хочемо випити її всю… Мало, мало крові, треба ще, ще… Однієї війни для нас мало, треба ще…

-          Що? - Оксана  бачить, що навколо неї сидять великі і малі біси і стукають ложками по судовому столу.

-          Ти думала, що втечеш від нас? Ти думала, що буде все так легко? Україна сама нас покликала. Вона кликала нас дуже довго – і ми приходили, і зараз прийшли. Ти думала все минеться? Це карма. Це твій хрест. Де ти думала сховатися? Ми завжди з тобою. «Україна – понад усе» - і така Україна. Існує ще наша Україна і ми – це також Україна. Ти думала, щось вирішуєш в цьому житті? Захотіла покататися на машині – а тепер настав час розплати. Ми всі хочемо їсти. Ми не хочемо йти воювати і не підемо, тому що ми п’ємо вашу кров… Нам завжди добре живеться, не дивлячись на складні часи і історичні події!

 

У Оксани все пливе перед очима, вона уявляє, як перетворються на жінку-солдата з автоматом і розстрілює весь цей суд – летять тільки гільзи, за якими нічого не видно, падають, як дощ.

Удар молотка судді.

-          Рішенням суду віддати квартиру в розпорядження банку …

-          Там прописані маленькі діти!

Оксана зомліває.

 

Дощ. Злива. Оксана їде в дорогому авто по страшенно розбитій дорозі. Поряд з нею сидить приємної зовнішності чоловік – Олег. Оксана приходить в себе.

Оксана. Я – воїн…

Вона дивиться на чоловіка довго, він їй посміхається, вона відвертається.

З під темних окулярів течуть сльози.  Оксана програла суд. Перед її очима весь час падає молоток судді.

Оксана. Останови! Останови, я сказала. Стоп. Выпусти меня. Мне плохо, мне нужно выйти. Нечем дышать. Это ты постарался.

Олег. Ты не захотела взять адвоката, которого я тебе советовал.

Оксана. Он стоил очень дорого.

Олег. Я бы смог договориться.

Оксана. Ты уже все сделал.

Олег. Ты же знаешь мои чувства.

Оксана. Отстань от меня.

Олег. Мне знакомы очень важные люди в нашем городе. Я тебе говорю – ты сама не справишься.

Оксана. Я уже написала во многие фонды и организации.

Олег. И это помогло?

Оксана. Они пригласили выйти и поддержать протест за люстрацию.

Олег. Ты в это веришь? Ничего не поменяется. Но всегда можно договориться.

Оксана. Я буду выплачивать сама.

Олег. Ты в это веришь? Ты понимаешь, что они заберут у тебя все – квартиру, потом штрафами обложат, потом любое наследство, у тебя неоформленная земля. Да они людям даже, которые не брали, цепляют кредиты, просрочки и штрафы. Ты ничего не знаеш, это большая игра, мы не знаем и половины этого айсберга, который плывает на нас…

Оксана. Когда-то же это треснет… Майдан же…

Олег. А сколько уже людских жертв после этого Майдана! Только разворушили осиное гнездо…

Оксана. Но зато какой подъем. Мы победим.

Олег. Кто такие мы? Если взять каждого в отдельности – все эти слабости, в сущности каждый думает о себе и своей шкурке.

Оксана. Это неправда, мы так не думали, когда стояли под пулями.

Олег. Ты стояла? Ты живешь в городе Сумы. И здесь не стреляли. Разве немножко возле СИЗО (криво усміхається)

Оксана. Я говорю о народе, я молилась, как могла.

Олег. Та да. Разломанная Украина, напрасные жертвы. И непонятно чем это все закончится.

Оксана. СТОП!!! ОСТАНОВИ МАШИНУ!!!

Олег. Жди, пока твой муж заработает в России. Его может самого там …

Оксана. Откуда ты знаешь?

Олег. Я часть системы, я все знаю.

 

Різко зупиняються. Встає відкриває двері. Оксана виходить посеред квітучого поля. Стоїть довго, йде між полями.

***

Мар’яна грає з дітьми в війну в дворі.

Мар’яна. Піф-паф…

Віра. Ти вбита.

Руся. Ми бачимо тебе…

Мар’яна. Ні, я поранена в руку.

Руся. Ти вбита.

Віра. Я стріляла тобі в серце.

Руся. Ти підірвалась на міні.

Мар’яна (хапається за серце) Ай, що це? Мені дуже погано… викликайте швидку.

Віра. Ми зараз!

Руся. Піу-піу-піу!

Віра. Мар’яна, ми будемо тебе лікувати.

Мар’яна. Ай, серце…

Віра. Лий, лий на неї…

Мар’яна. Болить (Мар’яна корчиться від болю)

Віра. Ми – швидка допомога.

Мар’яна. Ой…

Діти її починають тормошити.

Руся. Я хочу їсти.

Віра. Мабуть, вона померла.

Руся. Померла…

Віра. Її треба похоронить. Піди нарви квітів…

Заходить Оксана – вона кидається до сестри, починає її відкачувати, вносить і ллє на неї відро води. Потім робить штучне дихання, обіймає, цілує, трясе її. Діти допомагають їй.

Оксана. Господи, чому це все відбувається з нами?

***

Мар’яну рве.

Мар’яна біжить крізь град куль – навколо неї іграшкові танки, вона стріляє з іграшкового автомата і всіх вбиває. Все кольорове, навіть дим від вибухів, а всередині розірваних тіл – фрукти, прекрасні фрукти, різноманітні, стиглі. Мар’яна добігає до одного такого «тіла», вириває з грудей виноград і їсть, їсть, їсть. Сік тече по її щоках, підборіддю, носі, запливає за пазуху, а вона їсть. А потім береться за грушу, вириває її з передпліччя, біля ключиці, їсть цю грушу, а потім яблука, вони викочуються з живота, повен живіт яблук, їх стає дуже багато – вони застилають всю землю, як в красивому поетичному кіно. Раптом людей стає дуже багато – вони всі нападають на ці яблука, всі вони їх їдять, голосно чавкають, сміються і муркочуть від задоволення. Людей – мільйони, це схоже на величне полотно Босха – без кордонів рами.

Спливає обличчя Дена в повному військовому обмундируванні.

Ден. «Я поклявся служити цій землі, віддаю їй серце, кров, щоб бути достойним своїх предків. Буду до останньої краплі в серці захищати цю землю, з честю, віддаючи їй всі свої сили, всі душевні пориви. Твердо стояти на землі з повною вірою в перемогу, коли настане час – впасти і прорости травою чи розвіятися димом над схилами Дніпра, прославляючи честь моїх дідів і продовжуючи їх боротьбу».

Це повторюється безкінечно. В голові Мар’яни стукотять тисячі чобіт. Від безсилля вона опускається на землю.

***

Обід в дворі. Оксана накриває на стіл. Діти стукають ложками по столу: «Мама, ми їсти хочемо! Їсти хочемо!», Оксана нервово носить суп в тарілках, хліб, ковбасу з магазину, літній салат з помідорів і огірків. З хати, трохи похитуючись, виходить Мар’яна – вона дуже схудла і під очима у неї синці.

Довга пауза. Шумить вітер.

Оксана. … Знаєш, я тут все відмила – тут кожен сантиметр миші обісрали, тут не було нічого – це не так, як раніше, скрізь стояли мішки з цукром, мішки з борошном, весь чулан був забитий продуктами, каструлі з рисом, пшоном, виварка з гречкою, мед, варення, сало, свіжі яйця, молоко звідусіль несуть – зараз все треба посадить, пройшли часи, тут навіть нема туалетного паперу…

Мар’яна. Ми вже декілька днів не розмовляємо…

Оксана. Я не буду за тобою дивитися. З твоїм приїздом у мене з’явилася ще одна дитина.

Мар’яна. А була одна жінка, її чоловік почав гуляти і вона дізналася, куди він ходить, вона запрягла коня, посадила на нього дітей, поїхала, стала біля двору і стояла так цілий день. Вони вдвох подивляться в вікно – стоїть кінь, віз, вона і діти… Отак весь день. А тоді він вийшов – і поїхав з нею додому, а до любовниці більше не ходив. Бабуля розказувала.

А у мене немає дітей…

Оксана. Ти можеш весь час отак програтися – це не театр, а життя.

Мар’яна. Життя - найбільший театр

Оксана. А мені ніколи соплі розпускать – у мене діти, бачиш – вони хочуть їсти – і мені треба їх кормить, я не знаю, що мій чоловік привезе з заробіток і чи приїде сам – вчора він уже побився з росіянами … Ти себе здуру спалюєш!

Мар’яна. Це моє життя.

Оксана. Їдь до нього і сиди тоді поряд з ним. Подавай йому патрони!

Мар’яна. Його інша проводжала на війну. Ми розійшлись. У мене закінчились таблетки. Сергій не вислав мені гроші…

Оксана. Програма «все для тебе». А ти? Що робиш ти? Я не дам тобі гроші на таблетки.

Мар’яна. Що мені робити?

Оксана. Молись.

Мар’яна. Треба розібратися. У мене нема сили…

Оксана. А у мене є сила жити з свекрухою і свекром в одній квартирі, вони весь час вчать, як треба жити, свекор дурний, а коли п’яний – вдвічі дурний, а п’яний він майже весь час. Їх молодший син несповна розуму, вже двічі в псіхушкі лежав, старий дід всирається і говорить, як воював в Японії, і так весь день! А я не можу звідти поїхати, тому що суд! Є таке поняття, як  відповідальність!

Мар’яна. Тобі теж треба молитися.

Раптом від різкого пориву вітру зламується гілка груші і падає на стіл. Все завалюється. Діти відскакують, Мар’яна сильно штовхає Оксану, дерево падає на те місце, де сиділи сестри.

Мар’яна. О господи!

Оксана. Де діти?

Мар’яна тяжко дише на землі, вітру, як не було.

***

Оксана говорить з чоловіком по скайпу.

 «Я не устану тебе повторять – возвращайся домой, в стране война. Уже твой кум возвращается. Те деньги, которые ты зарабатываешь там, можно и здесь заработать. Мне нужен муж дома. Я хочу жить нормальной семейной жизнью. Я все время переживаю, что на тебя нападут русские, что вас могут там побить, убить. Это бегство от самих себя. Ты нужен здесь».

***

Вечір. Мар’яна з дітьми малюють. Оксана шукає роботу в інтернеті.

Оксана. З того часу, як ти тут, у мене зникли замовлення, все валиться, я тільки й займаюсь тим, що на тебе злюсь. Ти мене бісиш, твій стиль життя, імпульсивні дії, безвідповідальність.

Віра. А де живе «бабайка»?

Мар’яна. У нас в голові. Тільки не у всіх, буває так, що поселяється.

Віра. Як на квартиру – з усіма своїми вєщами приходить?

Мар’яна. І речі приносить і буває своїх друзів приводить – тоді вже людина може і не справитися.

Руся. А чого ба байка приходить?

Мар’яна. Ну, мабуть, ми її запрошуємо…

Віра. Як?

Мар’яна. Ну…ведемо такий спосіб життя…злимось, боїмось, погане робимо.

Віра. А я бачила в парку такого велетня з дерева, а зверху на ньому сидів чортик і управляв його головою.

Мар’яна. Він вкладає нам в голову думки -  виймає з мішка і кладе.

Руся. Я його намалюю.

У Оксани вібрує телефон, вона підскакує, відкриває вікно.

Оксана. Так, діти, спати. Мань, можна тебе?

 Слухай, він знов приїхав – дай мені щось одягти твоє, отой реглан, щоб сусіди не побачили і побудь з дітьми…. Будь ласка. Мені треба подати касацію в Київ, підготувати документи…

Оксана одягається в одяг Мар’яни, йде.

Мар’яна пише Дену повідомлення.

Мар’яна. «Я посилаю тобі величезний потік сили. Я не знаю, ти сам чи ні, і кого ти любиш. Але я вірю в тебе. Мене вперше так накрило з головою. Я кинула справи, розійшлася з  хлопцем. Щось ніби древнє піднялось в мені і примушує думати про тебе весь час. Тримати тебе в світлі і, як мантру, повторювати «будь живий», «будь живий». Тримайся! Тримайся! Я приїду до тебе!»

***

Оксана і Олег сидить у нього в машині над ставком. Зоряне небо.

Олег. Я можу повпливати на них… Все ж таки ми так довго працюємо…

Оксана. Бачиш  – ставок зарибив один бандіт, купатися ніде, діти в такому болоті булькають ся. Коли Щербань був губернатором, ліс увесь вирубали. Наші березки, штук 20 – високих, красивих, в яких ми пекли картоплю. Сестра бігала в партію зелених, була така - без смисла – «ми розглянемо» – ніхто не розглядав, все було і так ясно. Брєд. Майдан пройшов – і той самий жестяк. Тепер навіть соромно звертатися зі своїми проблемами, коли під носом війна, але ж мені болить, що ці тварі ведуть себе настільки нечесно…

Олег. Є версії, що все так навмисне, це великі ігри, але я тобі цього не казав. Кожен береже свою шкурку.

Оксана. Там багато добровольців, я піду туди…

Олег. У тебе ще є своя війна.

Оксана. Своя не може бути без спільної.

Олег. Я допоможу тобі з кредитом, поговорю з ким треба… Я нічого не вимагаю від тебе зараз. Просто не можу справитися зі своєю любов’ю…

Оксана. Я не знаю, що таке любов.

Олег. Я готовий жити з тобою хоч тут, коли я  вперше тебе побачив, в мені щось обірвалося, не проганяй мене. З тобою я  перетворююсь на маленького хлопчика…

Оксана. У мене двоє дітей.

Олег. Знаєш, я ставлюсь до цього філософськи.

Суддя цілує Оксану. Вона бере його голову, дивиться йому в очі. Потім гладить по голові. Кладе його голову собі на плече і гладить.

***

Ранок. Оксана і Мар’яна працюють, знов пишуть: та – про двері, та – про кондиціонери.

Мар’яна. Нам потрібні гроші, нам потрібні гроші…

Оксана. Слухай, тут новини - «Бойовики почали обстрілювати Щастя, є перші жертви. Щастя – стратегічний об’єкт, в містечку знаходиться потужна ТЕС, яка забезпечує електрикою всю Луганську область»

«Також активні рухи бойовиків направлені на витіснення української армії і з Іловайська. Тривають переговори, але не дивлячись ні на що бойовики поливають містечко вогнем  градів».  Блядь, гради – це ракети, м’ясорубка!

Мар’яна. Сергій написав: «Дорогая, будь осторожна. Это все еще только цветочки. Я  сейчас во Франции, в командировке. Приготовь сумку и документы. Виза у тебя есть. Думай головой. Думай о будущем».  А гроші не прислав…

Сусідка кричить зі свого двору – «Оксана, візьми молоко для дітей». Оксана йде по молоко, сусідка передає їй через паркан.

Оксана. Каже, так добре, що вони свідєтєлі Ієгови і можуть молитися, щоб Владіка не забрали… Всім приходом моляться.

Мар’яна. Наталка не хоче прийти до нас – ніби тут стріляють.

Оксана. Молоко завжди дає, а в двір ніколи не заходить.

Мар’яна. Зате пташки прилетіли, їжаки приходять, трава росте.

Оксана. Може люди не хочуть, щоб на них тут дерева падали.

Мар’яна. Один говорив – смерть завжди з тобою.

Оксана. Діти, пити молоко. Мар’яна, коли ти збираєшся їхати?

Мар’яна. Уф!

Мар’яна виходить.

***

Оксана говорить по скапу з чоловіком.

Оксана. Возращайся домой, тут твои деды и прадеды, твой дед делал пасеку, ты можешь продолжить его дело. Можно и просто жить. Представь, рай – поля и пчелы. И мы. и наши звезды. Да, я тебя люблю и хочу быть с тобой. Да, я всегда хотела жить, там, где лес и старые деревья. Мне всегда нравилась русская тайга, но при мысли, что мне придется отречься от Украины – мне становится плохо. Постой, постой, давай вместе подумаем. Ах, тебе некогда!

Я остаюсь здесь.

Я подумала – я остаюсь. Это мой выбор».

Я не поїду в Росію, і на Алтай не хочу, у нас свої шамани є. Багато, багато шаманів…

 Ти не повернешся в Україну?

Значить, ти не повертаєшся? Що мені передати дітям? ТИ залишаєшся? ТИ залишаєшся?! У тебе хтось є? Ах, ти просто біженець. Куди ти біжиш? Хто тобі так промив мозги?

Скайп виключається.

Оксана ще робить спроби ввімкнути скайп. Безрезультатно.

Куди біжать всі ці біженці? Куди? Самі себе настигнуть скрізь? Чого їм захотілось – кращих шмоток, жратви, квартир? Чого ти шукаєш? Чого?! Хто тобі це дасть? АААА! Куди ми біжимо? Чому саме так – як жити?

Скайп викликає абонента, ніхто не відповідає.

***

Кладовище. Мар’яна і Оксана прибирають на могилках.

До них, глибоко покачуючись, іде п’яний двоюрідний брат.

Микола. Як поживаєте? Чого до баби не приходите?

Пауза. Йому ніхто не відповідає.

А я вам кажу – шо ви суки! Ніколи б про це не сказав – а тут скажу відкрито – суки. І хай все кладбіще слуха.

Маааааня, спустись на землю, так ти ж собі придумала світ і в ньому живеш.

Оце блядь тобі Україні (показує на пляшку пива і, спіткнувшись, падає на могилу)

Скажи їй, Оксана. Ти подивись на свою сестру – у неї чоловік, діти, сім’я, ходе, радується жизні. А ти всьо время десь літаєш. Хто тобі мішає любить? Одумайтесь, вдумайтесь, сначала в своїй голові «барбулєти» підкрутіть, тоді будете думать про других! Ви зациклені, тобі треба оце і більше нічого не треба! А чого ви не хочете звідси їхати. Чого ви приїхали і звідси не хочете їхать? От чого?

Мар’яна. В мене тут серце не болить…

Микола. Значить, у вас тут є яке-нібудь коріння.

Тітка (підходить з велосипедом). Йди вже додому, філософ!

Микола. Да! Я в  філософії лучче, чим ви, шарю. По жизні я філософ. Слушайте мене вніматєльно. Ні, я їм скажу – я знаю, шо мене дід не уважав, виходив з хати, коли я до нього приходив, мамка ваша обвіняла, шо я гроші у неї вкрав, я за це на неї дуже в обіді. Ви самі не хочете цього прибліженія духовного, вам треба зациклиться – от «я, я – і більше нікого немає» більше ніхто до вас не должен вообще прикасаться!

Тітка. Миколо, йди додому. Позаростало тут все, он могилки чисті, а  тут все позаростало.

Микола.  От ви зараз тут – на вас юбки красиві, ви зараз рвете бур’ян – вся чепуха, я вам зараз розказую, ви мене ніби слухайте, а хто дивиться на нас і думає – які вони дурні, про шо вони балакають! Сестри, опустіться на землю, опустіться, просто опустіться. І буде у вас всьо в шоколаді! Мучиниць з себе строють! Я всігда прав і прав і буду!

Тітка. Я тобі кажу додому, тебе жінка жде. Йди бо я тебе уб’ю гада! Миколо. Йди додому – Наташка переживає, сказала, що піде від тебе.

Микола. Пішли ви на хуй всі, курви, шо ви мене контроліровать хочете, ви вже на  мене зашморг повісили і душите, душите, да ви мені жизні не даєте, суки ви, суки. Йоб вашу мать нехай!

Брат вже просто верещить і похитуючись іде з кладовища мимо току, на якому золотаво виграють гори зерна.

Мар’яна довго дивиться на Оксану. Діти бігають по кладовищу.

Брат з матір’ю повертається.

Микола. Я їм не доказав. Война, да. А де ви? Де ваше Я? Я іду додому. А ваші «Я» шо роблять? Подумайте! Подумайте. Подумайте…

Тітка. Шо думать? Шо думать? Ой, горе…

Микола. Це харашо. Того шо коли ви будете знать своє «Я», ви будете уважать других і де б це «Я» не літало, воно всігда приходе на мєсто.

Тітка. Конєчно, а про мене ти подумав – шо я з больними ногами шукать тебе по всьому селі? Не мели дурного.

Микола. Того шо у вас немає свого Я, мамо. Не нада відлітать і літать. Ви на нашу землю опустіться і буде все у вас харашо, якшо ви на цю конкретну землю опуститесь, сюда, ось біля могилки. Оце твого! Оце ваше! Опустіться на землю хоч трошки і буде все. Ви поймите!

Тітка. Шо тут понімать? Йди додому!

Микола. А шо ви самі, шо од вас всі потікали? Тільки знаєте в чому проблема? В вас! Любіть людей і вас тоже люди любить будуть! Да, дівчата, да,  да, отак!

Тітка. Отак!

Микола. Я вам скільки вже об’ясняв – спустіться на землю, ось дивіться! Ми стоїмо. Ми ось.  Не літайте!Потому шо вони й би приїхали, вони може і люблять вас, так ні до чого їхать – ви не любите! Ви ж не просто хочете переспать, ви з каждого мужика хочете душу витягти, кров всю його випить, зробить з нього клона, як у вас в голові. Не літайте!

Тітка. Закрийся! Вгорі ніхто не остається, всі долі.

Микола. В серці должно буть «Я», своє «Я», думай отута, а отута саме підкаже!

(Різко) А я свого серця не чую, оці он відьми перекрили – мати з жінкою. Як жить? Як жить?

Тихо опускається на землю, плаче. Потім різко підхоплюється і біжить, хитаючись і петляючи. Мати з велосипедом біжить за ним.

***

Вечір. В магазині п’ють. В барі п’ють.

Валька. Я тебе зараз йобну, Грицько, неси вже пиво, шо ти хухляїшся!  В мене тут все сохне вже.

Сірьога. А я сьогодні до тої простітутки Живиці, а потом піду в АТО добровольцем

Скабарда.  Ти лучче на городі бур’ян порви.

Грицько. Слухайте, кажуть, знов гуманітарну помощь везуть з Росії… шо він робить, шо він робить, гад.

Заходять Мар’яна і Оксана в магазин з дітьми.

Оксана. Так, свинарня сьогодні отримала зарплату… Всі п’ють.  Там кажуть такі гормони свиням дають, що мозок виносить і очі роз’їдає.

(Оскаженіло хрюкають свині, яких везуть в прицепі машина за машиною)

Отак весь час, машина за машиною.

Мар’яна. Свинину взагалі не треба їсти. (зупиняється) Слухай, а це Фєлікс? Капєц, він став копією свого батька – крапля в краплю… Мене аж в жар кинуло. Це так простір тут все структурує?

Чого ви всі сидите? П’єте і деградуєте? Щоб за вас там хтось помирав? За вас, отаких – п’яних і вонючих? Беріть вила і йдіть? За що вони там стоять з останніх сил? За кого?

Скабарда. Іди на х..й! Їм там мозги промили. І тобі!

Мар’яна.  Та пішли ви всі!

З  магазину виходить священник з пляшкою горілки.

Священник. Ну так от, прихожани! Вадіка вчора вбили в городі Щастя… Будемо тепер героя ховать. Спаси господи. Отак жила, жила людина – і нема. А її хтось ростив, у неї є батько і мати… Ніколи не пив, сьогодні взяв, дочці наливать буду.

Хлопець молодий, на війні вбили, в зоні АТО, як кажуть. Мати богохульствує, каже, що бога нема.

Мар’яна. (тихо) Бог є любов.

Священник. Бог є любов, яка рухає планети… А бісів скільки! Гляньте, да їх ось тут скільки! А в нас самих їх скільки! А потом хтось це чистить, шо ми тут натворили, якась  світла душа. Віками скільки люди роблять один одному зла. Проклинають, всього лихого бажають, а воно все копиться, копиться… Часто люди і не розуміють, як вже зла пожелали. Підсознатєльно. А воно в церкву людина приходе –і  молиться, молиться, молиться, а у самої голова літає десь далеко, а  ніби ж в церкві стоїть… молиться!

Ми так завжди хочемо, щоб бог нам щось дав, ми торгуємося з ним вступаємо з ним в ринкові відносини, значить, я даю тобі стільки – давай мені стільки, а я даю тобі ось більше – і ти давай більше. Оці торги – це найгірше. А просто в неділю прийти  і помолитися за весь тиждень. Це робота, ми маємо її робити. Це робота для бога. Ми весь час хочемо, щоб бог все давав нам, нам, все нам. А що ми даємо просто так – не думаючи, забуваючи?

Що ми можемо віддати богові?

Що я можу віддати богові?

А з цим хлопцем моя дочка зустрічалася…

Така пара гарна була. Вона така гарна жінка була з ним, тому що він чоловік – по-справжньому, тому що не ховався в кущах від війни. З перших днів там. З Духом був, а тепер пішов… Що мені їй говорить? Я порой слів не нахожу. Вірити, не губити віру. Може Бог недаром забирає найкращих – щоб духу було більше на землі.

А цей Донбас …дияяявольський – у них снаряд попав в хату і не розірвався – а вони кажуть – «Я случайно вишел, мне повезло» - і ніхто, ніхто не думає подякувати Богові. Того шо Ісус сказав:  «Пусть мертвые хоронят своих мертвецов» - вони там всі мертві, всі!!!  Недаром там війна іде. Того шо світлі чистять.

Це свідєтєлі Ієгови думають, шо Ісус був такий замилений, мілота, та він був дуже войовничий, коли діло касалось істинної віри. Підніматися з мертвих, бог чистить мертву землю.

Чого з-за якихось тварєй должні страдать нормальні люди?

А хто тварі? Хто має право судить?

Так тварі ж, тварі… Ох, Господи… Що мені дочці казать?

Священник, похитуючись, відходить.

***

Мар’яна і Оксана курять траву – з коноплини, яка виросла на їхньому городі. В хаті на підлозі, між старих фотографій.

Мар’яна. Дивись, і не вирвав ніхто. Пам’ятаєш, дідуля ліжко виносив на город, коли мак стеріг від наркоманів?

Оксана. Сильна.

Мар’яна. З землі нашої взяла. Тільки б Лєнін не прийшов, а то скаже – ви мене повалили, буду мстить – і виїсть мені мозок… (натягнуто сміється)

Оксана. Я заплуталась, повністю.

Мар’яна. Треба молитися, бог є любов (сміється).

Оксана. А мене не бере.

Мар’яна. Любов’ю накриває, аж голову виключає. Може там на Донбасі багато любові, шо головИ нема? Треба туди їхати.

Оксана. У нас тут в дворі любові хватає…

Мар’яна. Любов зносить.

Оксана. Людина може бути і сильною.

Мар’яна. Чуєш, ніби хтось говорить?

***

Серед двору – дві ванночки, в яких гріється на сонці вода. Баба і Дід пораються біля зарізаного  козла. Він розкарячено підвішений між двома бантинами.

Жіночий голос. Нашо ти його зарізав, на улиці спека, хто ж так робить, напився і давай робить шо попало. Сякі–перетакі, нашо наливали, хіба ви не знаєте, який він дома буде, та шоб вам добра не було, шоб ваші діти добра не мали, як ви наливаєте… (ніби іншим голосом) шоб воно у вас посеред глотки стало, як ви йому вливаєте, шоб у вас так було, як ви другим робите, шоб ви добра не знали, шоб ваші діти і внуки, і правнуки пили…

Чоловічий голос. Та ти блядь німецька… Ууу, ненавіжу, жить з тобою не можу більше.

Жіночий голос. Іди туди, откуда прийшов. Шоб очі мої тебе не бачили.

Чоловічий голос. Хіба ти хазяйка! УУУ, да ти з солдатами в войну тягалася…

Жіночий голос. А ти бачив? Хвидорка, Мотря були в Маказановій хаті, а я ще малА була, ти посчитай, посчитай…

Чоловічий голос. А коли окопи копали, на тебе офіцер дивився. Блядюга, все шось думаєш, відьма. Ти відьма!

Жіночий голос. Все одно не буде їм добра, не буде, тим, хто тебе витАє і наливає. Ти ж скажений, як собака!

Чоловічий голос. Я повішусь! Повішусь! Не буду з нею… я не можу, душить, душить шось…

Мар’яна. Ага, а тоді дід ішов з мотузкою в дров’яник і там засинав…

Оксана. А баба хапала себе за груди і била в серце: нічим дихать, нічим дихать, страждала астмою, а жила, жила з дідом! Навіщо?

Мар’яна. Ми переживали і заглядали в щілку. Разом з бабою.

Оксана. А тепер баба не в собі, когось вбивають, а вона не може померти.

 (Спалахує блискавка)

Купаються діти в ванночках, їх миють, навколо них стоять три жінки – Галя, Рая і стара баба.

Баба. Я обох вас люблю.

Рая. Ага, Гальку видали заміж, а мене за Івана не пустили, а я його любила…

Галя. Так у нього мати дурна була, мати й побоялась.

Рая. А я може долю свою загубила, все життя промаялась.

Баба. Так Володька прийшов зі сватами і забрав Галю… А Іван був ні риба, ні м’ясо – слова проти матері не сказав.

Рая. А в мене доля зламалась. І придане Гальці справили – ложки, миски, холодильник, стєнка, машинка, на машину потом давали. А мені шо… Мені шо…

Баба. Діти у нас, Раю, шо тепер згадувать? (Жінки не уступають одна одній, голоси стають тихішими і тихішими)

Галя. Нашо ти померла так рано, а мені тепер самій за матір’ю дивиться…

Дівчата сидять в диму, одиноко літає по хаті велика муха, дзижчить і сідає то на ту, то на ту. В сусідній кімнаті на розкритих книжках Мар’яни сплять діти Оксани.

Тихо. Тікає годинник. Десь далеко голоси, крики, шум.

Мар’яна. Десь пахне жарене зерно, бабуля смажила свиням, повільно помішувала, а воно стріляло і пахло. Зерно стріляло…
Оксана. У когось пожежа – де діти?

Мар’яна. Он – сплять в кутку.

Оксана.  Слухай, нічим дихати. Дим.

Мар’яна. Якісь люди кричать.

Оксана. Може і у нас почалася війна.

Мар’яна. Стеля хитається, зараз упаде.

***

Оксана і Мар’яна виходять у двір, який перетворився на велику пожежу – з усіх боків горить  сарай. В дворі повно людей. Вогонь сильний і агресивно намагається охопити всі будівлі. Різкі пориви, вогонь аж гуде.

-          А ми думали, це у сусідів…

-          З вас могорич

-          Ви шо не чули

-          У них в дворі все село, а вони не чують!

-          Ми побачили і прийшли…

-          Відро давай сюди, Грицько!

-          Такий у вас дід уважає мий був… А ви село палите!

-          В когось хати горять од снарядів, а тут з дурного ума.

-          Ми не палили

-          Лий сюди!  Сюди лий, тобі кажу….

-          Думали спалить все село?

-          В ж хаті були!

-          Перед носом нічого не бачили!

-          Ото ж такі – святі та гожі!

-          Ви там в танку – нічого не чути й не видно?

-          У діда з бабою і хата ціла була і сараї не горіли

-          Володька, лий вже воду сюди, тобі чи повилазило?

-          Чого ти роззявилась? Ллю вже!

-          Там люди гибнуть, а вони на рівному місці хотіли нас порішить!

-          Тихо вже, закрийся!

-          Як бабуся? Жива?

-          Жива ніби…

-          Могорич і шапка грошей. Завтра стіл лаштуйте.

-          Ніззя, завтра героя ховать будуть, під Щастям вбили, батюшкин зять…

-          А кого?

-          Вадіка Стеценкового

-          Не знав…

-          Отак, і нічого не остається.

-          Тільки в серці застряє.

***

Монологи жителів села біля спаленого сараю про те, чого б вони ніколи не сказали. Люди стоять і дивляться на попелище.

Божевільний Василь. Холодна война. Я в підводній лодкі. Кричу сос, сос, все стукає, вода підступає, мені розриває перепонки, нічого не чую… вода… скрізь вода… у вас є бутилки, пусті зелені бутилки, треба вичерпувать воду… Передати сигнал, вода підступає. Ей, де ти? Ти втонув? Тьма, тьма… Пусті бутилки, дайте пусті бутилки. Сос! Сос! Нате, подуйте, передайте по рації, наша лодка тоне, лодка тоне… Передайте! Не мовчіть, кажіть шось, кажіть!!! Вирятуйте мене, не можу вибратися з лодки, покажіть, куди йти, де вихід…

Таня. Коли мені було шість – бабця клала мене спати з двоюрідним братом. Він гладив мене між ногами, просовував туди пальці – мені було дуже приємно… Пам’ятаю, як по килиму повз чорний жук, противний чорний жук, і килим з вибитими квітами червоно-зелений… Хороший ковйор з українським орнаментом. Я хотіла продовження, в цьому була така слизь, такий сироп, така грязюка… Він цього було млосно і солодко і гидко. На наступний день – гидко, ніби ти вся… Величезна вина. Здавалося, що ти не така, ти гидка, ти винна, всі вказують на тебе пальцями. Я хотіла померти, розпастися і зникнути, але приходила ніч і миршавий брат знову просовував пальці мені між ноги – і знов було… Може це причина, що я не можу ні з ким бути довго? Може це починається в дитинстві?

Наталка. А оце дивлячись на мене – ви скажете, що в мені сидів біс. Я мабуть і бабу свою зі світа звела – вона не могла пережити, всім здавалося, що я вмираю. Я реально – піднімала кровать, кидала її, представ собі – желізна кровать, а я її піднімаю і кидаю на дітей, на чоловіка. А потом з ножами ще бігала, ама, шо робилося! Це було так страшно. А ще в хаті, коли в мене були приступи – повисав такий страх, такий ужас. Було просто моторошно. Діти говорили, шо в мене горіли очі і вони були такі реально безумні. А сила яка була, крутило шось зсередини, прямо викручувало. Мене зв’язували мотузками, у бабусі і здоров’я не видержало на таке дивиться. Хто до мене тільки не їздив – колдуни, віщуни, знахарки – нічого не допомагало. Побігають з свічками навколо хати, гроші візьмуть – і назад. А один правда мені сказав од чого таке буває. Каже, що той, хто таке насилає, просто живиться твоєю енергією, а ти чахнеш, так він може буть за тисячі кілометрів від тебе. Просто створюється таке поле чорне, яке й притягує, і оці яйця в городі, волосся чорне, голки з нитками в подушках – все це зматеріалізоване це чорне поле. Якось ми його притягуємо, і вся ця чорнота матеріалізується. Я вже готовилась до смерті і одного дня зайшли свідєтєлі Ієгови. Вони молилися за мене всім своїм собранієм. І бєси відступили… Тепер, не знаю, я коли з своїм чоловіком не поговорю в день – ми не можемо, для нас дня не було. Ми оце з ним так сядемо – і говоримо, говоримо…

Баба Вєрка. Оце я і стала товщать, а дід Володька худать після того, як він прийшов з армії. Любив мене значить дуже сильно, а я з другими зустрічалася і на сіні випадало шо заночувала… Мати не хотіла, шоб я з ним була – він з Руського, так називається село Низове у нас, того шо там живе багато росіян. Ще в прошлому столєтії їх один пан поміняв у другого собак на кріпаків. Так у нас появилися росіяни, так уже скільки год пройшло, а вони все одно і по-руськи говорять - і Володька мій. Він до армії був такий собі, мене дуже любив. А я трохи і не дивилася. А після армії прийшов такий красивий – так я думаю, гарний який! І він до мене люб’язно. Ми і на сіно зразу. А в мене лобок бритий. Ти шо каже – аборт робила? Ах ти ж… і пішов. Ну, все, думаю, кончилося. А  він до матері приходить на наступний день, каже оддайте мені Вєру. Да так очима зло блимає… А мати злякалася, шоб поголосу не було і оддала. Конечно, він всю жизь мені тепер коле, а я зразу товщать почала, чи од страху, чи так… Од любві.

Тьотя Ніна. Син робив на птахофермі і став потроху в бутилку заглядать. А у нього Оксана така видна жінка. Бачу, шо син став пить, ну п’є і п’є – мій Льонька тоже пив, а то не просто п’є – а круги сині під очима, чортики беруть і чахне, я до бабки – та каже – так невістка гуляє. Ама! А як кажу так зробить, шоб вона з ним жила, шоб з неї всі ті чорти повилазили! А вона мені каже – там любов! Яка любов, кажу – у них з сином двоє дітей! А вона мені «Путі Господні неісповєдіми!» Я вилаялась і пішла до іншої баби. А та вопросів не задавала. Все зробила. Ну, поробила їм на союз. Обоє з синяками під очима як мертві год пожили – і всьо ровно розійшлись. А мене через год стали такі кошмари мучать – душить так серед ночі, слова не можу сказать – прокидаюсь, а наді мною висить якесь страшне лахмате опудало! Стала я в церкву ходить, важко, ох і важко. Кажуть, найбільший гріх убійство любові…

А мені б просто поговорити  з людиною, яка б послухала, мене понялА і не дивилася чортом… А найбільше хочу з невісткою поговорити, якби вона перва начала. Я не можу… Серце як не вискоче… Рот заціплює… .

***

Оксана з Олегом в машині

Оксана. Не выключай мотор. Слушай, едь отсюда, навсегда. Мне ничего не надо. Ничего мне не страшно. Я не люблю тебя. И не хочу подогревать себя, будто у меня кто-то есть…

Олег. Я возьму тебя с двумя детьми, потому что точно чувствую, что люблю тебя. Перспективная работа. Справедливый суд.Я куплю мини-бус, у нас будет много детей. Твои. Наши.

Оксана. У этих детей есть отец.

Олег. Ты с ним счастлива?

Оксана. Не начинай. Нам надо учиться справляться со своей любовью. Понемножку, шаг за шагом

Олег. Ты не справишься без меня с судами и кредитами.

Оксана.  Значить у мене така карма. Любов робить нас сильнішими, треба любити і діяти, любити і діяти і тобі ніхто не забороняє любити мене.

Олег. Заочно.

Оксана. На відстані. Безкорисно. Віддаючи богові.

Олег. А цей бог є?

Оксана. А ти повір – і буде.

Оксана пристрасно цілує Олега. Виходить з машини.

***

Мар’яні приходить повідомлення від Дена.

«Пишу тобі з окопу. Це небезпечно, нас можуть вирахувати мобільні оператори рашки, але треба прояснити. Віддай мене богові. Молись не за мене, а за Україну. Запам’ятай: ти – жінка. Енергія жінки дуже сильна. Це Покрова. Мужчина – ніщо. Жінка – все. Війна – це пекло. Мужчина – воїн – проходить пекло. Романтика тільки в боротьбі, і вона має бути іншою, ніж ця м’ясорубка, для тебе має бути іншою. Бо ти – жінка. Жінка - це найцінніше, що є в нації. У нас різні шляхи. Різна любов. Я не знаю… Роби там… Будь там… Це заради вас ми боремось. Ми вже стільки втратили побратимів, великих світлих людей. Але з нами бог, я точно знаю. Найсильніша боротьба проходить в свідомості.  Твори світло. Будь там, де немає страху. Наповнюй себе світлом і піднімай вгору інших. Багато роботи, дуже багато. І не втрачай духу. Тримай його в собі. Відпусти мене. Віддай мене богові. WAR IS HELL. Молись за Україну».

***

Мар’яна і Оксана вночі ідуть до баби через все село – несуть на руках Оксаниних дітей, дивляться на зірки.

Баба. Ви хто? Які ви мені внучки? Я молода і красива… і люблю Єгора…З Яшком була, тільки не любила, ооо, то велика радість любить. Діда трохи любила. Ото є любов – і є люди, а бог долю дасть, тільки люби, люби…

Варко, це ти? Ні, Варко, я ще не піду з тобою, ще треба шось зробить. Не знаю, Варко, я весь час думаю, шо, шо… Думаю… Да молюсь я, молюсь, аж замелююсь… Он – Варка – подруга молодості…

Значить, як робить бузинове варення… Тут сон такий снився – всі навколо з головами наших родичів, Серьога мій, Рая, Галя, мати Пріська Івановна, батько дідова мати кацапка Оришка, а всі ніби з головами якихось гідр, змій, перекручуються… Аж в жар кинуло, то в холод. Померти хочу, а смерти нема.

Нема смерти. А може я не можу померти через якесь прокляття? Я кляла діда, коли він п’яний був, а він п’яний був кожен день, суки ті, хто наливали – не могла втриматися.

А депутати? а ці якуновичі, путіни – хіба не тварі, ну, як їх можно не клясти?

(ніби від якогось просвітлення) А по божому як треба жити? В любові… В любові… А я як прожила? Кожен день клята була… і я кляла. А шо я дивлюсь на всіх, а про себе думаю. Про себе …

Той двір – він уже такий заклятий – там не можна не дратися… Там в повітрі наші прокльони…

(плаче) Де моя любов? Де моя смерть?

Нє, війна, це дуже пагано, дороги порозбивають, мости позривають, а скільки без рук, без ніг, без пари останеться…

А ссслоооо-ввв-аа не кажіть лихі…. Слова - ні так, ні в собі…

Дітки, дітки, люди не хочуть копошиться в цьому, вирішувать щось, тут же важко, де говорили, думали і діяли їх діди… А ще як хтось десь повісився! Так тож зовсім болото. А всьо ровно треба туди йти, треба, хоч і не приємно, хоч і не хочеться. Тут же вить хочеться – бо нема кінця-краю і горизонту цій роботі. Тут же панцир всих проклять наговорених, тому що всі полегшить себе хотять, жить без коріння, бо воно тягне з землі не тільки живу воду, дітки, воно тягне і хімікати, он ті вонючі хімікати, які стояли біля дідової роботи…

Тут хімікатів в цій Україні – отрути повно… вона й роз’їдає нас.

На цьому клапті – в нашому дворі – тут всього було… Прокляття багато, думала, шо пусті слова. А вони падали і проростали… А тепер камінням висять… І себе кляла…

Прощенням… Прощенням кожний день. Простіть мене. Простіть.

***

Дівчата виходять від баби. Сплять на руках діти. Біля греблі стоїть човен. Сідають в човен і пливуть. Річка хитає човен.

Оксана. Качає, хитко…

Мар’яна. Природа тут жива. Тихо.

Оксана.  Крихке життя.

Мар’яна. Зорі нависли.

Оксана. Там стріляють…

Мар’яна. Так низько зорі нависли. Зорі – то предки (посміхається)

Оксана. Підслуховують.

Мар’яна. Збурюють кров.

Оксана. Кличуть кудись

Мар’яна. А ми тут… З тобою.

Оксана. І зараз.

Мар’яна. Тихо…

 

 

Кінець 


Другие статьи из этого раздела
  • «Супермаркет» Пётра Армяновски

    Воскресное утро начиналось чудесно - прекрасная погода, мы с женой и внучкой едем на дачу. Киев ещё... полусонный, автомобилей мало, дороги чистые, солнышко светит - красота! Но мы ещё не знали, что судьба и несколько распоясавшихся молодчиков в форме охранников ТРЦ "Караван" нам уготовили другой "праздник".

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?