борщ

 

Автори: Євген Марковський, Аркадій Непиталюк

Оригінальный сценарій

нат. міський двір. день.

 

Міський двір серед багатоповерхівок. Літо. Спека. Жодного подуву вітерцю. У дворі нікого, окрім трьох фігурок на дитячому майданчикові: дві молоді жінки, одягнені у футболки та джинси, стоять з двох боків гойдалки і прикладаються до пляшок, щось п’ють. На гойдалці сидить маленька дитина. Жінки мовчки гойдають її. Жодного звуку, окрім поскрипування гойдалки. Все, ніби завмерло в цій спеці.

 

Аж ні! Ледь чується, щось подібне до людського стогону. Дедалі виразніше. Може у кущах хтось стогне?! Ні, джерело цього звуку приводить нас до одного з вікон багатоповерхівки. Вікно відчинене настіж, крізь тюль навряд чи можливо розібрати хто то стогне

 

інт. спальня. день.

 

Звичайна спальня, звичайного помешкання, звичайних людей. Стогін тут чується ще більш виразно. На стіні обов’язковий килим, на підлозі теж подібний обов’язковий. На тому килимі, що на підлозі скуйовджено лежать темні чоловічі штани та світла чоловіча сорочка. Темні великі і несвіжі шкарпетки звисають з краю ліжка. Над шкарпетками видно ті чоловічі ноги, котрі, швидше за все, обгортають ці шкарпетки. Ноги великі, нижня частина ступні подібна до підошви якогось взуття – вона темна та порепана. Ноги несподівано сіпаються, якраз співпадаючи із гучним, дещо диким, вигуком-ревом, який миттю припиняє той стогін.

 

Тепер ми можемо бачити самого власника цих великих ніг. Це доволі величенький та кругленький чолов’яга, котрий лежить горілиць на двоспальному ліжкові. Ноги його та торс – голі та нічим не прикриті. Лише та частина чоловікового тіла, де, зазвичай, розташовано статевий орган, вкрита зіжмаканим світло-квітчастим простирадлом.

 

Чолов’яга дивиться на стелю, час від часу блимаючи очима. Він глибоко вдихає повітря … пауза … видихає із нерозбірливими звуками-звукосполученнями.

 

чоловік

О-о-о … й-й-і-і-і … б-л-ь-ь-ь …

 

Тихо просурмивши нерозбірливі звуки, чоловік піднімає над собою дві свої руки і проробляє дивний для його положення жест – б’є долонями одна об одну, ніби звільняє руки чи то від пилу, чи то від піску. У всякому випадку, саме так люди роблять у згаданих двох випадках.

 

Потім він повертає руки долонями до обличчя і прискіпливо вдивляється у них. Згодом його руки важко падають на ліжко обабіч його великого тіла. Падіння синхронізується із видихом-вигуком облегшення.  

 

інт. кухня. день.

 

За столом, на табуреті сидить жіночка близько сорока років. На столі перед нею купка лушпиння від соняшникових зернят. Вона сидить якраз біля настіж відчиненого вікна, тож у потилицю їй світить яскраве сонце. Сонячне світло заповнює усе її коротко стрижене, доволі рідке волосся. Від цього вона трохи подібна до кульбабки. В одній руці жіночка тримає пульт дистанційного керування телевізором, з іншої механічно закидає до рота чергове зернятко. Рот її обробляє кожне зернятко досить вправно та швидко, віддаючи назовні лише лушпиння. Жіночка дивиться прямісінько перед собою. За кадром чутно звуки якоїсь телевізійної передачі. Через невеличкі проміжки часу жінка нервово тисне на пульт, направляючи його кудись перед собою. Щоразу, при натисканні пульту, змінюється звук телепередачі.

 

До вікна залітає велика муха і починає кидатися з кутка в куток. Звісно, із гучним та неприємним дзижчанням. Жіночка кидає кілька коротких та стрімких поглядів на набридливу муху.

 

І, раптом, жіночка миттю кидає пульт на стіл, хапає в ту ж руку зі столу газету, і підстрибує з табурету. Кілька секунд вона стоїть непорушно посеред кухні, лише водячи туди-сюди очима. Потім, разів зо п’ять рвучко та сильно бє врізнобіч газетою, потрапляючи то по каструлі, то по чайнику, то по ложці та інших місцях і предметах. І знов стоїть, завмерши. Мухи більше не чути.

 

інт. коридор. день.

 

В коридорі стоїть той самий чолов’яга, котрий ще нещодавно лежав у ліжку. Він, завмерши на місці, дивиться крізь відчинені двері кухні на жіночку з газетою в руці. На чоловікові лише просторі труси-сімейки.

 

Крізь відчинені двері кухні видно, як жіночка повільно опускає руку з газетою донизу і йде кудись у бік, зникаючи за стінкою. Далі знову чутно зміни звуків телепередач.

 

Чолов’яга ще мить стоїть, а потім поволі, обережно, майже навшпиньки, йде далі коридором.

 

інт. санвузол. день.

 

Двері санвузла обережно відчиняються, крізь відчинену частину просовується кремезне тіло чолов’яги в трусах. Ступивши на територію санвузла, чолов’яга, зразу ж, тихенько замикає двері на гачечок. Прислухається до звуків за дверима. Чутно лише віддалені звуки якоїсь телепередачі.

 

Чоловік швидко, але тихо, опускається на підлогу, стає рачки біля ванної, акуратно відчиняє невеличкі пластикові дверцята в нижній частині, обкладеної блакитною плиткою стінки. Засовує туди руку і обережно виймає звідти літрову темну пластикову пляшку пива. Не встаючи на рівні ноги, він кидає короткий погляд на пляшку, трохи прокручує її в руках, злегка усміхається, швидко відкручує кришечку пляшки, пригублює її, і великими ковтками, не відриваючи від рота, задерши догори голову, доволі швидко випиває усе, що там було.

 

Випивши, чоловік завмирає на мить, ніби на щось очікуючи. З його рота виривається гучна відрижка. Він прикриває рот рукою і озирається на двері. Потім закручує кришечку вже на порожню пляшку, засовує її туди, звідки витяг, і обережно зачиняє пластикові дверцята.

 

З коридору чуються чиїсь кроки. Чоловік прислухався та завмер. І знову, як на зло, виринає чергова відрижка. Цього разу чоловік вже якось зміг її заглушити закритим ротом та долонею. Він знову прислухався, кроки пішли далі.

 

інт. спальня. день.

 

Двері спальні відчиняються, увіходить жіночка, зупиняється майже на порозі, дивиться. У ліжку нікого, лише зіжмакана постільна білизна, звисають шкарпетки. На підлозі, на килимі, так і лежать штани і сорочка.

 

Жіночка підходить до штанів з сорочкою, бере сорочку з підлоги, наближає до носа, уважно принюхується. Опрацьовує запахи. Знову нюхає. Довго та важко зітхає. Перевіряє кишеню на сорочці, в ній нічого. Кидає сорочку на ліжко, бере з підлоги штани, перевіряє кишені штанів, порожні. Кидає штани також на ліжко.

 

Розвертається та рушає до виходу зі спальні. Аж ні, знову повертається, стає колінами на ліжко, нахиляється і принюхується до постільної білизни. Знову зітхає. Мацає долонею правої руки простирадло.

 

інт. санвузол. день.

 

Чолов’яга дивиться на відображене у дзеркалі своє мокре обличчя. Видно, що він щойно умився. Вказівним пальцем правої руки поправляє вологі брови. Оглядає стан щетини, повернувши голову то в один, то в інший бік. Вже трохи стирчить невеличка щетинка. Прикладає до обличчя жовтого рушника.

 

У двері хтось різко стукає. Чоловік сіпається, поволі відриває рушника від обличчя, але голови не повертає. Завмирає. Майже не дихає.

 

інт. коридор. день.

 

Жіночка стоїть в коридорі перед дверима санвузла. Прислухається, що там за дверима. Знову сильно стукає кісточками пальців руки у двері. Прислухається. Тихо.

інт. санвузол. день.

 

Чолов’яга тихо вішає рушника на шию, робить крок у бік, нахиляється, обережно піднімає кришку унітазу.

 

інт. коридор. день.

 

Обличчя жіночки, майже в притул наближене до дверей санвузла. Вона ще старанніше прислухається. За дверима чутно звук падіння струменю сечі до унітазу. Вона принюхується до щілини, де сходяться двері та одвірок. Потім злегка похитує головою,  незадоволено зітхає і рушає праворуч від себе.

 

інт. спальня. день.

 

До спальні тихо увіходить чолов’яга. Підходить до лакованої шафи, відчиняє її, виймає звідти акуратно складену картату піжаму. Підходить до ліжка, кладе піжаму на ліжко. Потім бере за чергою штани та сорочку піжами, одягає на себе. Підходить до дзеркала, що висить на стіні. Дивиться на своє відображення в ньому, поправляє руками сорочку піжами. Видно, що піжама вже гарненько поношена та запрана. Колись яскраві кольори, тепер сильно поблякли.

 

інт. кухня. день.

 

Жіночка, як і раніше, сидить за столом, клацаючи на пульт дистанційного керування телевізором.

 

Увіходить чолов’яга. Він мовчки сідає за столом з іншого від жіночки боку. Жіночка проводжає його поглядом. Чолов’яга озирається на звук якоїсь телепередачі. Жіночка знову тисне на пульт і звук телепередачі зникає. Чолов’яга кидає погляд на жіночку, вона дивиться на нього. Він відвертається і зазирає у відчинене вікно. Вона кладе пульт на стіл, встає, підходить до газової плити. Бере з кухонного шафчика велику тарілку, насипає з каструлі, що стоїть на плиті, борщу.

 

Чоловік бере зі столу газету, розгортає. Бачить на газеті розчавлену муху. Кладе газету знову на стіл.

 

Жіночка ставить тарілку з борщем перед чолов’ягою. Він дивиться на борщ. Вона приносить ложку та іншу тарілку з хлібом, ставить перед чоловіком. Він бере ложку, хліб, кидає на жіночку погляд. Вона ще мить стоїть поруч, а потім іде та приносить йому на блюдці порізану цибулину. Сідає за столом навпроти чоловіка. Він поволі починає їсти. Вона дивиться на нього.

 

жіночка

Мужику надо много сил.

 

Чолов’яга, продовжуючи їсти, кидає погляд на жіночку.

жіночка

Мужик должен много жрать.

 

Чолов’яга, знову глянувши на жіночку, посунув ближче до себе сільничку та перечницю. Поперчив борщ, тицьнув цибулиною в сільничку. Їсть далі.

 

жіночка

А то будешь как Витька. Ему – «Витенька то, Витенька сё», а он ни в какую. Ничего не жрал. Только водку литрами. Так и охлял, как Кощей. И сдох, мудозвона кусок.

 

Чолов’яга гучно сьорбнув з ложки борщ. Відкусив цибулю. Жіночка кілька секунд спостерігає за ним. Їсть далі.

 

жіночка

Нельзя пить. Нашо оно тебе надо – та водка, то пиво, хай оно горить синим пламенем! Потом и сердце болить. И на почки оно влияить. И на печень. Цирроз печени можно заработать.

 

Чолов’яга продовжує методично їсти.

 

жіночка

От как Андрей тетки Машки: такой был молодой, красивый: участковый милиционер – хай бог милуить! Скурился, спился, потом цирроз печени – и в Камышаны увезли. А пиво – оно еще хуже водки. Ну, водки можно трошки по праздникам – ну не без того. Выпить, как человек, грамм пятьдесят, культурно. Закусить горячим. А это пиво - тьфу, блядь, мочу эту пить, это ж сказиться можно! Потом бегаешь сцышь поминутно. А наутро и голова болить. И всё болить. И мутить всего. От сегодня с утра как тебе херово после пива было. Еле встал…

 

Чолов’яга взяв сільничку і потряс нею над борщем.

 

 

 

жіночка

Та шо ты солишь поминутно: хай бог милуить, столько соли! И перца меньше бери. Нельзя столько перца, боже сохрани! Оно ж вредно. Оно и печень, и почки сАдить. И желудок. Шутка сказать – и гастрит может быть, и язва желудка. Взял трошечки, чуть-чуть сыпанул – и всё. А то ж это уму непостижимо – сыпить и сыпить. Не напасешься на него того перца, будь оно трижды богами проклято!

 

Чоловік, не відриваючи погляду від жіночки, сьорбнув борщ із ложки, тицьнув цибулею у сільничку, їсть.

жіночка

От я вообще не солю. Когда-никогда присолю для вкуса - и хватить. А ты ж всю солянку уже высыпал. Там уже наверно камни в почках от той соли, от того перца, от того пива злоебучего торчать – хай оно горить в пекле!

 

Чолов’яга нахиляє тарілку до себе, вибирає ложкою залишки борщу. Мовчки ставить тарілку з ложкою на стіл, трохи відсунувши від себе. Бере шматок хліба, відкушує, жує. Жіночка зиркає в тарілку.

жіночка

Щас принесу добавки.

 

Жіночка встає, бере зі столу порожню миску, йде до плити, знову накладає порцію борщу. Чолов’яга в цей час жує хліб та дивиться на годинник, думаючи про щось. На годиннику 12:00.

 

Жіночка повертається до столу з повною мискою і, якраз тоді, коли вона хоче поставити миску на стіл, з вулиці чується гучний дзвінок телефону. Жіночка зупиняється, повертає голову до відчиненого вікна, тримаючи в руці миску з борщем. Чоловік кидає погляд на жінку, потім на миску. Звук телефону припиняється.

 

жіночий голос з вулиці

Да, привет! Серёга, каких сорок минут?!

 

Чолов’яга дивиться на тарілку з борщем, відкушує хліб, жує. Жіночка так і дивиться у вікно.

 

нат. дитячий майданчик. день.

 

Ті самі дві молодих жінки з пляшками стоять обабіч гойдалки та погойдують дитину, періодично попиваючи щось із пляшки. Тепер вже видно, що це пиво. Одна з них притулила до вуха мобільного телефона, п’є пиво та розмовляє. Друга теж п’є пиво, дивлячись на першу.

 

перша жінка

Серёга, слышишь, каких сорок минут?! Я тут уже два часа стою, я уже заебалась тут стоять.

 

Друга жінка жестами руки показує на телефон, а потім бє  зовнішнім боком долоні себе збоку по шиї, ніби, запитуючи «що, він п’яний?». Перша підтверджує кивком голови.

 

перша жінка

Короче … Ну и виси себе там дальше.

 

Перша молода жінка припиняє розмову, тиснучи на мобільний. Ковтає пиво. Друга теж ковтає пиво.

 

друга жінка

Я ж те сразу говорила.

 

Обидві ковтають пиво.

 

інт. кухня. день.

 

Жіночка лише тепер відвертається від відчиненого вікна і ставить миску з борщем перед чолов’ягою. Він залюбки продовжує споживати їжу. Знову цибуля в сільничку, перчить борщ, солить борщ. Жіночка спостерігає за кожним рухом чолов’яги. Бере в руку пульт дистанційного керування телевізором, на мить замислюється, різко кладе пульт на стіл. Чолов’яга трохи сіпнувся він стуку пульту об стіл, зиркнув на жіночку, і далі продовжив процес харчування.

 

жіночка

От Борька Боцман, Салатихин внук. Такой был шикарный, весь как иностранец - та ты шо! Моряк загранплавания. По Суворова ходил в клешах, в кожаной куртке. Девки аж пищали. А потом шо? ГовОрять, много перца жрал, соли - острое сильно любил. И камни у него отложились, и мешки под глазами, и весь желтый стал, как чума болотная. И Алкоголь тот проклятый жрал как не в себя, прости господи. Закопали. Он Салатихе уже девяносто лет, а она до сих пор живёть. Кошелка драная, ведьма черноротая. Так она ж не пьеть ничего, только одну воду. От и ты не пей то пиво блядское. И перца меньше кидай. Надо вообще спрятать нахуй тот перец, будь оно трижды неладно.

 

Жіночка хапає зі столу перечницю, рвучко встає, підходить до кухонного шафчика, відчиняє дверцята і ставить туди перечницю. Гучно зачиняє дверцята. Розвертається обличчям у бік чолов’яги, дивиться на нього. Він їсть собі далі, не дивлячись на жіночку. Жіночка швиденько підходить до столу і знову сідає на своє місце навпроти чолов’яги.

 

жіночка

(гучно та різко)

Та не пей ты ту водку, хай бы она горела в аду трижды синим пламенем! Получку получил – и идеть к своим алкашам, хай бы они сказились. А они ж его и спаивають. Всё пропИл, просцал, проебал. Борщ должен быть с мясом – а за какой хуй мяса купишь, если Колька всё пропиваить? Те его спаивають, а этот идёть, как та шавочка облезлая. Надо шоб сила воли была. Тебе говОрять: «Колька, давай с нами, по сто грамм дерябнем?» А ты говори: «Нет, нахуй оно мне надо, я хочу быть трезвым, мне надо домой!» Шли всех нахуй, этих алкашей, тварей ёбаных, и домой пиздуй, от!

 

Жіночка миттю встає і розвертається обличчям до відчиненого вікна. Потирає очі руками. Видно, що вона тихо плаче.

 

нат. дитячий майданчик. день.

 

На дитячому майданчикові вже нікого. Порожня гойдалка непорушно висить в повітрі.

 

інт. кухня. день.

 

Чолов’яга лише на мить зробив паузу в споживанні борщу, кинув короткий погляд на жіночку, а потім знову смачно продовжив їсти. Цибуля в сільничку, відкусив, хліб відкусив, гучно сьорбнув борщ з ложки. Їсть. Жіночка стоїть обличчям до вікна.

 

жіночка

(тихо, крізь сльози)

А то Нинка тут и так, и сяк: и борща наготовить, и салатика нарежить, и всю хату поубираить, а его нет и нет. И потом оно является, одоробало, еле на ногах стоить. Глаза, как у быка яйца, вытаращил и смотрить, как баран на новые ворота. Прорыгался, спать улегся – а борщ киснить. Нахуя мне такое надо?

 

Вона повертає голову, кидає погляд на чолов’ягу. Він знову тицяє шматок цибулі до сільнички та смачно відкушує. Жіночка різко розвертається і падає на свій табурет.

 

 жіночка

Шо ты до той цыбули допался, как черт до ладана? Так много цыбули жрать – хай его черт ворОжить! Целую коробку цыбули за неделю съебашил – это ж уму непостижимо! Потом всю хату завоняить, как тот цЫган. Аж голова от той цыбули кружится, хай она горить пеклом! И не пей больше! А то допался до водки, до пива. Раньше ж человеком был: домой придеть, пожреть, телевизор посмотрить, газету почитаить и в десять вечера уже спить. А щас как подменили прямо: с дружками теими слЫгался, с алкашнёй подзаборной. Ни ответа, ни привета: ни куда идеть, ни когда придеть. Молчить, как срака в голодный год, прости господи. От Петька Наташкин. Та не той Наташки, шо проститутка, шалава драная, самогонщица, а той Наташки, шо дитя задушила, шоб не кормить. Так той Петька пил всё, шо горить: и политуру пил, и одеколон пил, и самогон Наташкин, той, шо проститутка, пил. И курил, архаровец сраный. У них вся хата прокуренная была: входишь, как в конюшню. Так щас у него ноги отнЯлись. Лежить бревном, прости его господи. А тая уже Наташка за ним гамно убираить, хай бог милуить. И на лекарства грОши уходять, как в прорву. А ты ж и пьешь, и куришь, себя не жалеешь. А здоровья того ж не напасешься. А потом ходи за ним, гОвна выноси и трусы стирай зассанные и засранные.

 

Жіночка аж задихалася від такої кількості швидко та інтенсивно вимовлених слів. Вона розстібає два верхніх ґудзики на блузці, поволі встає, підходить до кухонного шафчика, відчиняє дверцята, бере звідти якусь невеличку пляшечку, відкручує кришечку, бере чашку, наливає з крану трохи води, крапає з пляшечки у чашку.

 

Чолов’яга завмер із ложкою в руці, дивиться на жіночку.

 

Вона випиває рідину з чашки, ставить чашку на столешню, закручує кришечку на пляшечку, ставить пляшечку до шафчика. Поволі повертається на своє місце за столом, сідає. Кидає погляд на чоловіка, він зразу ж продовжує їсти. Вона дивиться … дивиться … дивиться …

 

жіночка

(тихо, безсило)

И шо ты эту пижаму одел? Как бомж в ней ходишь по хате. Скинь это дрантё, не позорься, фу! Столько приличных бобочек, а он одел хуйню эту рваную. А если хто зайдеть? Позориться только с этой пижамой, хай бы она горела трижды красным пламенем. И уже сколько лет в одной пижаме ходить, как той голодранец чертов.

 

Чоловік їсть, не дивлячись на жіночку.

 

жіночка

(вже гучніше та інтенсивніше)

Как теткин Люськин Толяня, сухобздей немытый, - вечно в одной и той же кофте ходил, шо от бабы Фроси ему осталась. Так Толяня хоть ёбнутый был на всю голову. У него справка была и инвалидность первая. Он же ж и гамно даже жрал, от. А ты на заводе работаешь, газеты читаешь, а ходишь в этой рванине. Сними, жара на улице. Ты ж задохнешься в этой фуфайке драной. Дырки на ней везде, а этот сидить и борщ горячий жреть! Хай бог милуить, я б так никогда не смогла - так позориться.

 

Чолов’яга мовчки їсть, опустивши обличчя в бік тарілки з борщем.

 

жіночка

(майже кричить)

Колька, скинь эту рвань! Ты шо, не слышишь, оглох, чи шо? Скинь нахуй этот ватник бомжацкий! От него уже воняет, как от пизды старой немытой. Ты человек или ты черт безмозглый?

 

Чолов’яга припиняє їсти, дивиться на жіночку, проковтуючи прожоване. Кладе ложку поруч з тарілкою на стіл. Повільно встає, відходить на крок від столу.

 

Жіночка невідривно дивиться на чоловіка.

 

Чолов’яга, не поспішаючи, навіть, дуже повільно, розстібає по одному всі ґудзики піжамної сорочки, скидає її, акуратно кладе на табурет. Потім, так само повільно, скидає піжамні штани, залишається в самих трусах-сімейках. Коротко дивиться на жіночку, тримаючи в руках піжамні штани.

 

Жіночка дивиться на чолов’ягу.

 

Чоловік опускає одну штанину піжамних штанів на підлогу, наступає на неї ногою. Тягнучи за іншу штанину догори, він розриває штани на дві частини, кидає розірване на підлогу кухні.

 

Жіночка проводжає поглядом розірвані штани.

 

Чолов’яга спокійно бере піжамну сорочку і проробляє з нею те ж, що й зі штанами. Але, ще потім, кожну з двох половинок він розриває навпіл. Кидає клапті на підлогу.

 

Жіночка і падіння порваної піжамної сорочки супроводила уважним поглядом. Потім зиркнула на чолов’ягу.

 

А він, як ні в чому не бувало, спокійно собі сідає на своє місце за столом, бере ложку, хліб, і продовжує смачно їсти борщ. Не забуваючи, звісно, й про цибулю.

 

Жіночка дивиться на чоловіка. У неї на очах зявляються сльози.

 

жіночка

От люблю я тебя все-таки!

 

 

кінець


Другие статьи из этого раздела
  • Владимир Снегурченко

    Автор пьес: «Северное сияние», «Шива International», «Человек Ослиные Уши», «ИСТОРИЯ ОДНОЙ ЖИЗНИ: будущее будет (которое было) вчера», «Сиреневая Дверь», «Трюча», «ЧИНГИСХАН. сокровенное сказание или тайна смерти.» и др.

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?