Московський час.

Автор: Ганна Легка

 

Драма на 7 картин.

 

Дійові особи.

Леся Хмелько – студентка журфаку, молода письменниця, потім кіносценаристка, вільно розмовляє як української, так і російською мовами.

Ірина Василівна Карелина – її мати, акторка Харківського театру руської драми, розмовляє лише російською.

Олександр Іванович Хмелько – її батько, художник-декоратор Харківського театру української драми, з членами родини розмовляє лише українською.

Андрій – однокласник, потім однокурсник Лесі, закоханий у неї, розмовляє лише українською.

Антін – молодик, потім коханий чоловік Лесі, російськомовний

            Перша картина відбувається в грудні 2004 року, друга та третя – у 2008, четверта – навесні 2009, п’ята – на початку 2010, дві останні картини відбуваються у січні 2011 року.

 

Перша картина.

 

            Квартира батьків Лесі. Обставлена зі смаком, але без особливих розкошів. Кидається в очі на стені великий фотопортрет молодої Ірини в якійсь ролі. Ірина, приваблива доглянута жінка, віком трохи більше  40 років. Олександр, приблизно такого ж віку, має вуса. Леся – двадцятилітня дівчина, її однокурсник  Андрій виглядає, як хлопчисько. Ірина одна накриває на стіл.

ІРИНА. (сама до себе). Он стал часто задерживаться… Не нравиться мне это... Утром договорились же на шесть часов! Что же он придумает?! Как объяснит свое опоздание?! Эта неопределенность убивает! Видно, у Зайцевой верные сведения… И все об этом знают кроме меня! Нет, со мной такое не пройдет! Надо ему прямо в глаза сказать: «Не мог вырваться вовремя?! Любовница не отпускала?!». Не собираюсь я унижаться перед ним! Лучше скандал! Пусть решается, выбирает! А я и без него проживу! Найду замену! Аркадий, например… Всегда крутится возле меня, когда его благоверной нет поблизости… Да, а Зайцевой было очень трудно скрыть свое злорадство под маской заботы о репутации моего мужа… Ехидна… (раптом солодким голосом) Лесенька! А ты почему не идешь?

З’являється Леся, здивовано дивиться на стіл.

ЛЕСЯ. Куда?

ІРИНА. Леся, вы с твоим папой договорились издеваться надо мною?! Мы же решили, в шесть часов отметить в семейном кругу твою первую книжку!

ЛЕСЯ. А что, уже шесть?!

ІРИНА. (дивиться на наручний годинник) Да, уже двадцать минут седьмого! В конце концов! Что за семья?! Я все купила, нарезала, на стол накрыла! Для кого?! Для себя?! Мне одного бутерброда с сыром хватит! Где твой отец?! Почему его нет до сих пор?!

ЛЕСЯ. Та чего ты так напрягаешься?! Щас придет!

ІРИНА. Нет, я не буду ждать больше ни минуты! Неси шампанское! Начинаем без него!

ЛЕСЯ. И всю жизнь этот напряг!

Вона іде. Ірина сидить с замисленим обличчям, немов щось серйозне зважує, прораховує в голові. Леся приносить шампанське. Ірина відкорковує, воно трохи вистрілює. Ірина якось недобре посміхається на цей звук та розливає вино у келехи.

ІРИНА. (продовжує дивно посміхатися) За почин! Большому кораблю – большое плаванье!

Вони п’ють, щось їдять.

ІРИНА. Как я жалею, Лесенька, что ты не поехала в этот раз со мной! Почему ты не захотела окунуться в неповторимую московскую атмосферу? С каждым годом мы все больше отдаляемся от нашей столицы… Если «померанчевые» захватят власть, процесс разделения станет безвозвратным!

ЛЕСЯ. Я считаю, что это всем только пойдет на пользу!

ІРИНА. Леся, ты – зомбирована американскими политтехнологами. Разделяй и властвуй – это основной принцип работы ЦРУ!

ЛЕСЯ. Только не заводи свою любимую песню, что СССР развалило ЦРУ!

ІРИНА. Конечно! Почему ты не хочеш верить очевидному? Оторвать друг от друга два братских народа: русский и украинский! Разделить, провести границы через сердца людей – это и есть истинный оскал американского империализма!

ЛЕСЯ. Мама, границы разделяют государства, но не народы! Каждая семья стремится иметь свой дом, а каждая нация  - свое государство! Что мешает семьям дружить домами? Точно так же и народы могут поддерживать дружеские отношения, не вмешиваясь во внутреннюю политику друг друга!

ІРИНА. (передражнює її) Внутреннюю политику! Твой папаша тебя совершенно заполитизировал! Я же знаю! Я чувствую, что полное разделение с Россией, против которого выступает наша партия, оно уничтожит Украину! Как ты не хочешь понять: без дружеской поддержки нам не выжить!

ЛЕСЯ. Мама, давай посмотрим повнимательней – кто из нас зомбирован?!

З’являється Олександр, у нього до піджака підколота жовтогаряча стрічка.

ОЛЕКСАНДР. Щось ви зарано почали?

ІРИНА. Зарано?! Уже без двадцати семь!

ОЛЕКСАНДР. Бог з тобою, Іро! (дивиться на свій годинник) Без двадцяти шість!

Ірина дивиться на нього у жахливому роздратуванні.

ОЛЕКСАНДР. Ти напевно забула годинник з московського часу перевести?!

ЛЕСЯ. Так, щас я узнаю точний час!

Леся підходить до телефонного апарату на набирає номер. Їй гучно відповідають так, що чутно усім.

Сімнадцята година сорок дві хвилини.

ЛЕСЯ. (кладе трубку, дивиться на матір) Мамо, я ж говорила, для кого этот напряг?! Без двадцяти шість! Чого ти почала свої сцени?! (передражнює її) «Неси шампанское! Начинаем сами!».

Іде, грюкає дверима.

ОЛЕКСАНДР. Іро, ну справді, я ж тобі ще вчора казав: «Переведи годинник!».

ІРИНА. Эти хохлы на все готовы, только чтоб показать, что они отделились от Москвы! Раньше наше время совпадало с московским! Откуда взялась эта разница на час?!

ОЛЕКСАНДР. Скільки разів я прохав тебе не вживати при мені слово «хахли»?! Кацапка!

ІРИНА. Я не понимаю, почему оно тебя так раздражает?! Так все в Харькове говорят – «хохлы». Чего устраивать из-за одного слова скандал?! Я, наоборот, горжусь, что я – кацапка! Меня это не оскорбляет!

ОЛЕКСАНДР. Найшла чим пишатися! (дістає пляшку коняку). Ти новини дивилась?!

ІРИНА. Нет! А что еще случилось?!

ОЛЕКСАНДР. Нарешті Рада прийняла у пакеті зміни до Конституції та закон про третій тур президентських виборів! Наш Майдан таки примусив їх визнати незаконність Януковича! Тепер двадцять шостого ми ще раз прийдемо підтримати Ющенка і він стане нашим президентом! Я, за нагоди, вирішив кон`ячку прикупити! Відсвяткуємо одразу дві події: Лесину книжку та президентське переголосування!

ІРИНА. И ты серьезно предлагаешь мне пить коньяк за нациста Ющенка?

ОЛЕКСАНДР. Можеш не пити! Я тебе не примушую! Лесе! Куди ти поділась?!

З’являється Леся.

ЛЕСЯ. Злагода настала?!

ОЛЕКСАНДР. Лесю, вихід твоєї книжки відбувся одночасно з ще однією, для нас не менш важливою, подією!

ЛЕСЯ. Невже?! Ющенка визнали?!

ІРИНА. Да, ты угадала! В Украине теперь решили голосовать столько раз, сколько нужно, чтоб американского ставленника сделать президентом! И твой папа предлагает второй тост за это знаменательное событие!

ЛЕСЯ. Не даремним був наш Майдан! Свободу не спинити!

Чути дзвінок у двері, Леся іде та повертається з розою у руці  разом з Андрієм. Він одягнений у жовтогарячий светр. Андрій та Олександр одночасно стискають руки та обіймаються.

ОЛЕКСАНДР. Ось, хто зі мною вип’є за третій тур!

АНДРІЙ. Тепер блакитним капець! Ющенко – наш президент!

ІРИНА. Андрей, ты меня удивляешь! Ты мне всегда казался таким здравомыслящим парнем! Неужели ты не понимаешь, что Ющенко превратит Украину в американскую колонию?! Нас же просто отправят в резервации, как индейцев!

Андрій поблажливо усміхається на ці слова, як до малої дитини.

АНДРІЙ. Ірино Василівно, скоро ви переконаєтесь, що все – це вигадки пропагандистів, які наслідують Гебельса!

Ірина у відповідь лише недовірливо хитає головою.

ЛЕСЯ. Андрію, спасибі, що прийшов привітати! Сідай з нами! Бач, мама скільки наготовила!

АНДРІЙ. Справді, це - дуже круто, Алекс, що в двадцять років ти вже видаєшся!

ІРИНА. Мы все очень рады, поэтому и собрались тут сегодня!

Всі сідають. Антін розливає шампанське у три келехи. Олександр дістає з шафи чарку для коняку.

ОЛЕКСАНДР. (підіймає чарку) Лесю, за твою українську книжку! Нехай буде ще багато, багато твоїх книжок, які прославлять нашу батьківщину! Слава Україні!

АНДРІЙ. Героям слава!

ІРИНА. За тебя!

Усі п’ють.

ОЛЕКСАНДР. Я дуже щасливий, що твої твори побачили світ одночасно з нашим Майданом! Я бачу в цьому невипадковий збіг обставин! Леся Хмелько заявила про себе, як про письменницю в Україні! Україна заявила про себе, як демократична держава у всьому світі!

ІРИНА. Держава! Скажешь, тоже! Кого вы надеетесь обмануть? Весь мир  уже понял, что вы заигрались  в «незалежнисть»! И теперь вы готовы с потрохами продаться Вашингтону!

ОЛЕКСАНДР. (дуже холодно) Сама вигадала, чи в Москві навчили?

ІРИНА. Да, в Москве о вас сейчас только так и говорят!

АНДРІЙ. Ірино Василівно, ви їздили до Москви?!

ІРИНА. Да, вот вчера вечером только вернулась!

АНДРІЙ. І як там? Холодно напевно?

ІРИНА. Это же Москва! Я ездила на годовщину Жени Боржецкого.. Да, лучшие уходят, а кто остается?

АНДРІЙ. Це ж Монте-Крісто він грав?….

ІРИНА. Дантеса!

ЛЕСЯ. І в «Графіні де Монсоро» він був!

ОЛЕКСАНДР. Король Генріх, якщо я не помиляюсь…

АНДРІЙ. Ви з ним вчились разом?

ІРИНА. Да, в «Щуке»… И он даже ухаживал за мной немного… Мне, правда, больше нравился его приятель… А потом Женька глаз положил на Нину … Точнее на ее московскую прописку!

ЛЕСЯ. А он – не москвич, хіба?

ІРИНА. Нет, в этом и была загвоздка… Но Нина так его любила, как ненормальная, прости Господи… Рассказывали, он не пропускал ни одной юбки, а она все прощала, дурочка… Я бы так не смогла!

ОЛЕКСАНДР. Як вона зараз? Примирилась?

ІРИНА. Время лечит… Уже пять лет, как его нет с нами… Уже двадцать два года, как я закончила «Щуку» и живу в Харькове… Кто бы мог подумать, что так все сложится… Не о таком когда-то я мечтала…

ОЛЕКСАНДР. Згадується, що колись ти була дуже рада опинитись у Харкові а не їхати в Астрахань…

ІРИНА. Да, Славика Лунина направили туда… А Ритку Коробову, вообще, в Иркутск…

ОЛЕКСАНДР. Та ти була просто щасливою, коли приїхала до нас! Батьки майже поряд – у Мценську…

ІРИНА. (зітхає) Все было прекрасно, пока не началась эта «незалежнисть»! Моя любимая Москва оказалась заграницей… (знов зітхає). Да, я была почти довольна своїм Харьковским распределением… Я любила совковый Харьков, а украинский «Харкив» ненавижу!

Всі, крім неї, починають усміхатися.

ЛЕСЯ. «Тьотя Мотя з Курська!»

ОЛЕКСАНДР. Справді, не хочеш спробуватись?! Зіграти в нашій  постановці «Мини Мазайла»?!

ІРИНА. (передражнює їх) Ха-ха-ха! Как вы развеселились!

Раптом змінює тему та звертається до Андрія.

ІРИНА. Андрюша, расскажи лучше о себе! Что нового?! Как учеба? Или ты уже бросил, так увлекся политикой?

ЛЕСЯ. Він вже майже місяць не з’являється на журфаке. То – він в Києві, то – ще десь…

АНДРІЙ. Та буду  переводитись на заочне!

ОЛЕКСАНДР. Чому?!

ЛЕСЯ. Влаштувався на роботу?

АНДРІЙ. Та, не те щоб влаштувався… Пробую писати, як власний позаштатний кореспондент до «Дзеркала тижня», «Слова Просвіти», і ще деяких видань.. Крім того, мене обіцяли взяти стажером до нашого місцевого облдержтелерадіо. Тому хочу мати більше вільного часу. Просиджувати дупу на не потрібних лекціях не бачу сенсу!

ОЛЕКСАНДР. Почав писати до «Дзеркала тижня»?!

АНДРІЙ. Та, поки, з трьох лише одну замітку надрукували…

ОЛЕКСАНДР. Гей, ти нашого роду козак! Дай я тебе поцілую!

Вони починають цілуватися та плескати один одного по плечах.

ІРИНА. И о чем была заметка?

АНДРІЙ. Репортаж про Сергія Жадана та інших учасників Харковського майдану…

ІРИНА. Андрей, открой правду! Неужели нас всех теперь заставят «балакати» по-украински? Обещала ведь Тимошенко опутать Донбасс колючей проволокой! Чего ждать Харькову?

ЛЕСЯ. Мамо, немає жодного запису з Тимошенко, на якому б вона це казала! Це – чиясь вигадка!

ІРИНА. Почему же они так ненавидять Россию?

ОЛЕКСАНДР. А чому Росія ніяк не хоче відпустити Україну? Чому вони весь час нам щось нав’язують. Того ж Януковича, наприклад.

АНДРІЙ. Ірино Василівно, ви скоро переконаєтесь, що Ющенко – справжній демократ, і нікого не стане примушувати ні до чого!

ОЛЕКСАНДР. Просто, він створить умови, за яких знати українську та розмовляти нею стане модно та престижно навіть у Харькові!

ІРИНА. (скептично хитає головою) Ты, конечно, и раньше любил корчить из себя «щирого украинца», но после того, как перешел в украинскую драму, ты стал просто  невыносим!

ЛЕСЯ. Мамо! Навіщо ти починаєш?!

ІРИНА. Ты, наверно, подпал под чье-то влияние?! Ну-ка, расскажи нам, что там у вас, в украинской драме, творится?! До меня уже доходят разные слухи!

ЛЕСЯ. Ендрю, підемо на балкон, подихаємо свіжим тютюновим повітрям!

Вони ідуть.

ОЛЕКСАНДР. Щоб в руській драмі та не було пліток! Так не бува! Вона стоїть «слухами»!

ІРИНА. То есть, это – неправда, что ваша новенькая, некая Ивана, твоя любовница?!

Пауза. Олександр, немов, йому соромно, опускає голову.

ІРИНА. Ты ж из-за нее опоздал сегодня на ужин?! Мы договорились к шести, а ты пришел уже после половины седьмого?

Олександр різко та роздратовано підскакує з-за столу та грюкає тарілками та приборами.

ОЛЕКСАНДР. (шаленіє) Блядь! Ти – дура зовсім! Просто – дура, ти хоч розумієш це?! Це – ти забула годинник перевести, а я прийшов вчасно! Вчасно, затям собі, істеричка!

ІРИНА. (зі злістю) Во-первых, прекрати оскорблять меня! Во-вторых, ты не ответил на мой вопрос!

ОЛЕКСАНДР. (трохи заспокоївся) Чому ти вирішила  почати з’ясування стосунків?!

ІРИНА. (злість не полишає її, вона підвищує голос.) Потому, что я никому не позволю держать меня за идиотку! Если ты начал ходить налево, то я не потерплю такого отношения к себе!

ОЛЕКСАНДР. (по павзі, майже спокійно) Ти пропонуєш розлучення?

ІРИНА. Значит, правда! Подонок! (вона знов починає кричати) Я и не сомневалась в этом! Мразь! И ты думал, я буду молча терпеть?!

З’являється стурбована Леся, Андрій позаду неї.

ОЛЕКСАНДР. (хитає головою, немов погоджується з чимось) Ти маєш рацію! Розлучення – це вихід!

ЛЕСЯ. Тато, що трапилось?

ІРИНА. А ты не хочешь поинтересоваться об этом у меня?

ЛЕСЯ. Мамо, що ти ще вигадала?

ІРИНА. Так ты разговариваешь с матерью! Я «вигадала»!

ЛЕСЯ. Мамо, чого ти так кричиш?

ІРИНА. Ты бы тоже закричала на моем месте! Ведь, твой отец, подонок, перед всей украинской драмой выставил меня на посмешище! Он опозорил нашу семью! Спутался с какой-то вертихвосткой! Какая-то девка теперь хвастает перед всеми, что она охмурила мужа Ирины Карелиной!

ЛЕСЯ. (дивиться на Олександра) Тату, невже – це правда?

ОЛЕКСАНДР. Лесю, ти – вже доросла дівчинка! Ти маєш мене зрозуміти!

ЛЕСЯ. Що я маю зрозуміти?

ОЛЕКСАНДР. Що наш шлюб з твоєю мамою дійшов до логічного кінця!

ЛЕСЯ. Ти вирішив нас кинути заради іншої жінки?

Андрій непомітно для інших іде геть.

ОЛЕКСАНДР. Твоя мама довела наш шлюб  до того, що в моєму житті з’явилась інша жінка…

ЛЕСЯ. Значить, вирішив… Тату, але ти хоча б спробував якось змінити щось! Що ти зробив, щоб змінити ситуацію?

ОЛЕКСАНДР. Лесю, ти не все знаєш! Я багато чого робив!

ЛЕСЯ. Я не вірю тобі! Ти просто хочеш розважитись з молоденькою! Вона ж – молодша за тебе, так?!

ОЛЕКСАНДР. Так…

ІРИНА. На двадцать лет, между прочим!

ОЛЕКСАНДР. На девятнадцять…

ЛЕСЯ. Еге, тобто лише на чотири роки старша за мене… Ну, що ж… Я вважаю, що ти – просто зрадник! Ти зрадив родину просто задля розваги! Юда! Мазепа!

Вона замовкає, немов хоче перевести дух.

ІРИНА. Ты слышишь, что твоя дочь тебе говорит?!

ОЛЕКСАНДР. Лесю, я завинив перед тобою! Вибач мені!

ЛЕСЯ. Ні, не можу!

ОЛЕКСАНДР. Мені напевно краще піти?!

ЛЕСЯ. Ти вже знайшов собі іншу родину!

ІРИНА. Леся, не преувеличивай! Любовница – это еще не семья!

ЛЕСЯ. Як ти міг жити одразу з двома жінками? Це – справжня зрада! Підла брехня!

ОЛЕКСАНДР. Лесю, прошу тебе, зрозумій мене! Не будь такою безжалісною!

ЛЕСЯ. Не можу! Як ти міг! Я більше не можу поважати тебе! І за твого Ющенка я тепер принципово не голосуватиму! (переходить на російську) Я – с этого момента сторонница Януковича!

ОЛЕКСАНДР. Лесю, що ти кажеш?

ЛЕСЯ. Понял теперь, что чувствует человек, когда предают его идеалы?

Павза. Олександр стоїть пригнічено. Ірина з ледве прихованою злостивістю насолоджується його розгубленістю. Леся починає схлипувати якось по-дитячому. Олександр робить спробу наблизитись до неї, але вона, коли бачить це, залишає сцену. Олександр якусь мить засмучено дивиться їй услід, потім зустрічається очима зі злостивістю у погляді Ірини. Він немов би приходить до тями та рішуче іде.

ІРИНА. (услід йому) Ты сделал свой выбор!

Ірина сидить одна під своїм портретом з гордо піднятою головою в позі королеви. Раптом вона хапає келех та з силою кидає на підлогу. Чути дзвін розколотого кришталю.

 

Друга картина.

Минає чотири роки. Біля стійки вуличної кав’ярні на високих стільцях сидять Леся та Андрій.  Леся – має вигляд привабливої молодої жінки, Андрій – майже не змінився, виглядає молодшим за свій вік.

АНДРІЙ. Ти, як і раніше сидиш на каві?

            Леся дістає цигарку, Андрій розуміє її, дістає запальничку та дає закурити, потім закурює сам.

ЛЕСЯ. Кава з цигаркою – і я відчуваю себе у змозі на все! І не кажи, що  мені слід відвідати нарколога!

АНДРІЙ. Скільки ти викурюєш в день?

ЛЕСЯ. Лише три-пять цигарок! В залежності від кількості чашок кави…

АНДРІЙ. Тобто, якщо ти зіскочиш з кави ти і палити кинеш?

ЛЕСЯ. Не виключаю!

АНДРІЙ. Добре, що ти хоч клей не нюхаєш!

            Вони сміються.

ЛЕСЯ. Андрію, коли ти подорослієш?

АНДРІЙ. Ніколи! А ти з кожним роком стаєш все красивішою та сексуальнішою!

ЛЕСЯ. Ти мені це кажеш кожен рік з того часу, як ми закінчили школу!

АНДРІЙ. І це – правда! Тобі я ніколи не брехав!

ЛЕСЯ. (усміхається) Так, я знаю, ти – справжній друг! Тому я сподіваюсь на твою допомогу!

АНДРІЙ. Лесю, мені дуже приємно, що ти згадала про мене, що ти цінуєш нашу дружбу!

ЛЕСЯ. Ціную!

            Андрій бере її руку та цілує.

ЛЕСЯ. (продовжує привітно усміхатися) Андрійку, тобі відомо, що після зради батька я, із принципу, припинила писати українською! За порадою мами я переробила свою повість, пам’ятаєш «Три зустрічі»?

АНДРІЙ. (замислюється) Ну, так… Прикольна річ!

ЛЕСЯ. Я переробила її у кіносценарій російською мовою і повезла до Москви показати потрібним людям.

АНДРІЙ. Твоя мати допомогла своїми стосунками?

ЛЕСЯ. Звичайно! І, знаєш, він сподобався! Мені порадили писати ще!

АНДРІЙ. Я щось чув про це… І ти тепер працюєш на Москву?

ЛЕСЯ. Андрійку! Прошу, не треба мене розчаровувати! Не кажи, як мій батько! Йому усюди ввижаються п’яті колони та московські запроданці! Хоча сам він виявився зрадником, гіршим за Мазепу! Той усього лише зрадив політичного союзника, а він зрадив свою родину!

АНДРІЙ. (по павзі) Ти так і не можеш вибачити його?

ЛЕСЯ. Він поламав і моє життя і мамине! Вона зараз вийшла заміж вдруге, забрала  чоловіка у іншої акторки, але мій вітчим – не вартий її! Хоча вона обманює себе, що їй добре з ним…

АНДРІЙ. Лесю, але я пам’ятаю, як вони постійно гризлись з твоїм батьком!

ЛЕСЯ. (заперечно хитає головою) Ні, те лише в останні роки! А коли я була маленькою, вони майже не сварились!

АНДРІЙ. Ти звинувачуєш його у всьому?

ЛЕСЯ. Так! І тому я поїхала до Москви! І почала писати сценарії російською! Він вважає, що я зраджую рідну мову, але він забув, що у мене дві рідних мови! І, на відміну від нього, я нічого не зраджувала! Я просто відмовилась від його мови, як він відмовився від своєї родини! А російська – то мова моєї мами!

            Павза. Андрій міркує над чимось. Леся п’є каву та чекає на його відповідь.

АНДРІЙ. Лесю, ти не ображайся, але мені це видається просто жіночою солідарністю!

ЛЕСЯ. А за тебе, в такому разі, говорить чоловіча солідарність?

АНДРІЙ. (усміхається та хитає головою) Алекс, тобі респект, за твою принциповість! Але я ніяк не втямлю, на яку допомогу в цій ситуації ти чекаєш від мене?

ЛЕСЯ. Я ж тобі ще не все розповіла! Я написала кілька сценаріїв, які отрималі схвальні відгуки в Москві… У мене почали з’являтися там прихильники та друзі, і ось, мої московські друзі порадили мені прийняти участь у конкурсі на грант на місячне навчання у Лос-Анджелівській школі сценарної майстерності!

АНДРІЙ. Круто! І ти взяла участь?

ЛЕСЯ. Ну, так, звичайно, і мені пощастило!

АНДРІЙ. Ти виграла грант?

ЛЕСЯ. Так! За місяць маю поїхати!

АНДРІЙ. Вітаю! Значить, ти - тепер надія українського кіна!

ЛЕСЯ. (іронічно кривиться на цю заяву) Послухай, не перебивай мене, будь-ласка!

АНДРІЙ. Вибач!

ЛЕСЯ. Грант включає в себе проживання та навчання, але переліт я маю оплатити з власної кишені! Це коштує приблизно тисячу сімсот доларів! У мами є лише тисяча! Тобто треба ще сімсот! Великі гроші!

            Павза. Леся чекає Андрієвої реакції. Він не одразу  розуміє це.

АНДРІЙ. Так, сума – не маленька, але можна пошукати…

ЛЕСЯ. Я спробувала звернутись про сприяння до нашого мінкульту… Але мені відмовили!

АНДРІЙ. Суки!

ЛЕСЯ. І знаєш, як вони це пояснили?

АНДРІЙ. Та, вони – майстри відмов!

ЛЕСЯ. Чомусь вони не побачили в мені « надію українського кіна» Вони заявили, що я – ні є українським сценаристом, тому що грант отримала в Москві!

АНДРІЙ. Лесю, не ведись на такі підйобки. Ти думаєш, що ти б без проблем мала б сімсот баксів, якщо б отримала грант через Київ?!

ЛЕСЯ. Ендрю, я нічого не хочу думати! Зараз, ваші при владі! Ти – відомий помаранчевий активіст ще з часів Майдану! Допоможи мені!

АНДРІЙ. Ти вважаєш, що тут присутня політика?

ЛЕСЯ. Андрію, прошу тебе, зрозумій мене! Мені дуже потрібно поїхати туди! За місяць навчання вони мені видадуть диплом! Мати документ з Лос-Анджелівської школи сценаристів! Це ж якій аргумент для подальшої кар’єри!

АНДРІЙ. (зі згодою хитає) Вагомий аргумент на твою користь!

ЛЕСЯ. Ми з мамою пробуємо усі варіанти! Наприклад, взяти позику в банку… Але потім її потрібно віддавати з процентами! Тому, ми з нею шукаємо різні шляхи! Андрію, прошу тебе, як друг, допоможи мені. Не будь таким націоналістом! Хіба для України погано, якщо її громадянка повчиться у Лос-Анджелесі?

АНДРІЙ. Я, в загалі-то, ні є націоналістом. Я просто патріот України!

ЛЕСЯ. Я поважаю твій патріотизм! Я знаю, у тебе є знайомі серед відомих помаранчевих політиків! Дізнайся, до кого потрібно звернутись, щоб дали гроші? Я готова написати навіть до Ющенка, чи до його канцелярії, як воно там заведено!

            Андрій співчутливо слухає її пристрасній монолог.

АНДРІЙ. Та, на хріна тобі канцелярія Ющенка та мінкульт?! Я знаю кращий варіант! Зараз до Харкову приїхала американська журналістка та фотограф Мері Сміт. Вона хоче зробити серйозний репортаж про малу батьківщину наших головних опозиціонерів. Вона збирається їхати знімати депресивні шахтарські містечка та нелегальні копанки. Ми домовились з нею, що я буду водієм та перекладачем, але вона хоче, щоб я знайшов ще третього когось для компанії та супроводу. Поїхали з нами! Це лише два-три тижні, а баксів вона нормально відвалить! Мені обіцяла двісті баксів за тиждень, харч за її рахунок! Тобі вона заплатить не менше, ти ж «спікаєш» хоч трохи?

ЛЕСЯ. Я спеціально зараз відвідую прискорені курси англійської, готуюсь до Каліфорнії!

АНДРІЙ. Коротше, ти її підійдеш, нема питань!

            Леся нічого не відповідає, вона міркує.

АНДРІЙ. Ми домовились?

ЛЕСЯ. Андрію, спасибі тобі, тепер я бачу, ти – справжній друг! На першій погляд твоя пропозиція видається спокусливою!

АНДРІЙ. Ну, чому: «на першій погляд»? Що тебе бентежить?

ЛЕСЯ. Не знаю… Я хочу все обміркувати у спокійній обстановці… Порадитись з мамою…

АНДРІЙ. Окей, Алекс, не парся! Скільки тобі потрібно часу, щоб вирішитись остаточно?! Завтра, післязавтра?

ЛЕСЯ. Коли ви від’їжджаєте?

АНДРІЙ. Як тільки знайдемо третього! Чи третю?

ЛЕСЯ. Сьогодні у мами вистава, з нею щось обговорювати – марна справа! Завтра я поговорю! Я думаю за два дні ми вже визначимось!

АНДРІЙ. Все, не пізніше! За два дні зустрінемось!

 

Третя картина.

            Стара батьківська квартира Лесі. Інтер’єр майже не змінився. Вона трохи відремонтована, з новими шпалерами, та осучаснена комп’ютером та новим телевізором. На стіні вже інший фотопортрет сорокарічної Ірини також в ролі. З’являються Леся та Андрій.

ЛЕСЯ. Дуже вдячна тобі за дружню підтримку, але – це не моє!

АНДРІЙ. Як, ти передумала?! Відмовляєшся від проекту?!

ЛЕСЯ. Андрійко, я подумала, що тема шахт-копанок мені не близька!

АНДРІЙ. Чому? Ти тільки подумай! Офіційно: шахта законсервована, вугілля немає. Це – офіційно. А насправді: жінки та підлітки прадідівськими методами видобувають «чорне золото». Щось залишають собі, а решту за копійки скуповують кримінальні структури! Ти тільки замислись: скільки тут трагедій, конфліктів, поламаних доль! Та на такому матеріалі можна справжню «бомбу» написати!

ЛЕСЯ. І хто потім купить цю «бомбу»? Для Москви «Донбас кримінальний» - це відстій! Україна купить? Ти знайомий хоч з кимось у Києві, хто мені заплатить за сценарій на таку тему?!

АНДРІЙ. Лесю, ну чого ти така песимістична? Ти ж їдеш до Лос-Анджелівської школи сценаристів! Привезеш туди класну ідею! Голівуд все перетравлює!

ЛЕСЯ. Андрію, ти не зовсім уявляєш, як це відбувається. Нам всім дають одну тему. І ми всі пишемо на задану тему. Вони потім порівнюють, відбирають, оцінюють… Як в школі! Це ж - не вільний конкурс для студій.

АНДРІЙ. Мгм… Я не знав про це. (міркує) А потім?! Після того, як ти прослухаєш курс? Ти ж можеш запропонувати сценарій на свою тему?!

ЛЕСЯ. Напевно..

АНДРІЙ. Ось! Дивись, я приніс тобі сімсот баксів!

Він дістає звідкись гривні та показує Лесі. Андрій чекає, що вона візьме їх, але Леся якось нерішуче дивиться на гроші.

АНДРІЙ. Три з половиною, як і обіцяв! Точно по курсу! Тримай!

Леся не бере гроші. Андрій кладе їх на стіл.

ЛЕСЯ. Андрію, де ти взяв їх?! Я знаю, у тебе власних грошей нема! У когось позичив?!

АНДРІЙ. Алекс, ми – друзі, чи як?! Ти маєш полетіти до Штатів, я допомагаю цьому! Не бачу жодної проблеми! Бери гроші, потім віддаси! Можна частинами!

Леся мовчить. Андрій закурює у щілину вікна, яке трохи відчинене для провітрювання.

ЛЕСЯ. Андрію! Ти попросив гроші у американки? Зізнайся! Ти вже пообіцяв, що я поїду з нею на копанки?!

АНДРІЙ. (кидає сигарету) Лесю, що за діла?! Ти справді відмовляєшся від проекту і тому не береш гроші?!

Чути гамір, з’являється Ірина, вона має вигляд жінки, яка відчайдушно бореться з віком..

ІРИНА. У нас гости?! Привет, Андрей, давно не бывал у нас! Рада видеть тебя! Молодец, что не забываешь старых друзей!

Ірина протягує йому руку, Андрій обережно стискає її. Ірина  підходить ближче до нього та бачить гроші.

ІРИНА. Чьи это деньги? Твои? (до Андрея) Что это вы, решили начать совместный бизнес?

ЛЕСЯ. Какой еще бизнес! Это деньги нашей общей подруги! Андрей принес, чтоб я ей передала!

Андрій витріщив очі та слухає.

ІРИНА. А что, ты сам не можешь передать?!

ЛЕСЯ. Мамо! Не будь такой любопытной! Он уезжает!

ІРИНА. Куда?! Андрей, ну расскажи, чем ты сейчас занимаешься?!

Леся непомітно підморгує Андрію.

АНДРІЙ. Та, ось, умовляю Лесю покататися з однією американкою на Донбасівські копанки. Їй якраз потрібна людина з письменницьким досвідом.

ІРИНА. А ты разве не знаешь?! Леся летит в Америку! В Голливудскую школу сценаристов! Проживание и питание за их счет! Нам нужно только купит билеты! И, конечно, Украина нам ни копейки не выделила! Леся обращалась в минкульт, но эти оранжевые нацисты ей отказали. Им не понравилось, что Голливуд выбрал ее через Московский конкурс для русскоязычных сценаристов Но мы же не виноваты, что голливудские продюсеры ищут таланты в Москве! Потому, что Киев никак себя не проявляет!

 ЛЕСЯ. Мамо, ну сколько можно повторять одно и то же!

Андрій тим часом здивовано слухає розповідь Ірини.

ІРИНА. (продовжує) Какое счастье, что у нас, у Аркадия Константиновича есть друзья в Москве, где надо! Наши московские друзья подсказали к кому обратиться за помощью, и Россия нам выделила необходимую сумму!

АНДРІЙ. Ось, як!

ІРИНА. Да, а оранжевый минкульт не дал ни копейки! Получается, что Россия, другое государство, больше заинтересовано в развитии украинских талантов, чем наше националистическое правительство!

АНДРІЙ. Чому б Росії і не допомогти! Таланти ж пишуть російською на московські теми! Українські питання для них не цікаві!

ІРИНА. Ну и что! Мы же – граждане Украины! А на русском пол-Украины разговаривает!

Їй ніхто не відповідає. Вона розуміє, що щось відбувається.

ІРИНА. Ладно, я вам, наверно, помешала!

Вона іде. Андрій збирає гроші. Леся  підходить до щілини відчиненого вікна та закурює.

АНДРІЙ. Могла би одразу сказати, не вийобуватись!

Він іде. Леся мовчки курить.

 

 

Четверта картина.

Харківська вулиця. Леся дивиться на годинник, потім озирається на усі боки. Позаду неї на будівлі проглядається вивіска: «Кавовий будиночок». З’являється Антін, на грудях у нього висить професійний фотоапарат. Він немов би квапиться спочатку, але потім уповільнює ходу та також починає оглядатися навколо. Леся спостерігає за ним. Раптом вона немов принюхується до чогось, обертається та починає розглядати «Кавовий будиночок», крізь його вітрину видніється приладдя для приготування кави, чується гуркіт машини для обмолоту кавових зерен. Антін дістає мобільний і починає телефонувати комусь. Леся продовжує спостереження.

АНТІН. (розмовляє по мобільному телефону) Александра Леонидовна, а где вы все?! (прислухається до відповіді) Как уже подъезжаете?!

Леся підходить ближче до нього.

АНТІН. Не может быть! Я опоздал всего на пять минут! Как девять?! Забыл перевести часы?!

Він вимикає телефон та здивовано дивиться на Лесю, яка, у свою чергу, уважно спостерігає за ним.

АНТІН. Девушка, вы не подскажите, который  час?!

ЛЕСЯ. Похоже, мы с вами опоздали? Вы ведь тоже пришли, чтобы отправиться на фестиваль «Славянские традиции»?!

АНТІН. Да! И вы?!

ЛЕСЯ. И я – ваша сестра по несчастью!

АНТІН. Но я вас не знаю! Никогда не видел у нас! Вы тоже из «Конгресса литераторов Украины»?!

ЛЕСЯ. (протягує йому свою руку) Леся Карелина – писательница и киносценарист.

АНТІН. (усміхається та відповідає рукостисканням) Антон Брацлавский, поэт и фотохудожник, но прозу тоже пробую писать!

ЛЕСЯ. Приятно познакомиться!

АНТІН. Я слышал о вас! Это вы работаете в Америке?

ЛЕСЯ. Да, нет пока еще не работаю… Но год назад там училась, в школе сценаристов…

АНТІН. Но вы – не член «Конгресса», и никогда не бываете на наших встречах!

ЛЕСЯ. Да, сегодня первый раз решила поучаствовать в ваших мероприятиях. Мой отчим, Зайцев из театра русской драмы, знаете, такой занудливо-возвышенный старичок, меня убедил, что будет интересно!

Антін трохи міркує, немов намагається пригадати.

АНТІН. Аркадий Константинович, наш драматург?

ЛЕСЯ. (скептично посміхається при слові «драматург») Ну, типа… Заведующий литчастью театра русской драмы!

АНТІН. Получается, он уехал без вас?

ЛЕСЯ. Нет, он не уехал. У мамы сегодня спектакль, она играет Меланию  в «Детях солнца», а она любит, чтоб он присутствовал на таких сложных вещах. Потом надо оценить игру, сделать замечания, больше похожие на комплименты…

АНТІН. Раз ваша мама – актриса в театре русской драмы, наверно я ее знаю в лицо? Мог я ее видеть в каких-то ролях?

ЛЕСЯ. Безусловно! Она больше тридцати лет здесь работает, кстати, предлагаю перейти на «ты».

АНТІН. Хорошо, Леся! Но как, черт возьми, как получилось, что все уехали без нас?!

ЛЕСЯ. Сколько на твоих?!

АНТІН. Двадцать минут девятого!

ЛЕСЯ. И на моих! Но вот, что мне бросилось в глаза! Посмотри  на «Кавовий будиночок» позади нас!

Антін озирається.

ЛЕСЯ. На нем написано: «Часы работы 9-00 – 20-00». Но он уже открыт и я чувствую острую необходимость в первой утренней чашечке кофе!

Антін дивиться на кав’ярню та обмірковує щось.

АНТІН. Александра Леонидовна сказала, что я забыл перевести часы!

ЛЕСЯ. Похоже, что их надо было перевести на час вперед, на летнее время…

АНТІН. Но, Медведев сказал, что мы уже часы не переводим!

Леся дивиться на нього з ледве прихованою усмішкою.

АНТІН. (бачить вираз її обличчя) А что, разве не так?! Он говорил, что надо перевести?!

ЛЕСЯ. Ты ведешь речь о российском президенте?!

АНТІН. (трохи замислюється) А, Украина что, переводит часы?

ЛЕСЯ. Антон, мне кажется, что ты, как и моя мама, смотришь только российские каналы!

АНТІН. Я смотрю иногда канал «Культура», а родители слушают новости

ЛЕСЯ. По-видимому, твои родители - единомышленники с моей мамой и ее мужем! Онииз принципа не смотрят украинское телевидение!

АНТІН. Да, там нечего смотреть! Хотя(міркує) Все-таки, получается, что Украина перевела часы на летнее время?

ЛЕСЯ. Да, а ты и я прохавали этот момент!

АНТІН. Черт возьми! Как обидно! А я собирался поехать, пофотографировать, послушать стихи! Я планировал поучаствовать в конкурсе молодых поэтов!

ЛЕСЯ. Но, может у тебя будет еще возможность поучаствовать в другой раз!

АНТІН. Я так хотел послушать Шемшученко! Он приехал специально на фестиваль, как  член жюри.

ЛЕСЯ. И кто он?!

АНТІН. Неужели ты не знаешь его?! Это же известный питерский поэт! Мы все восхищаемся  его стихами:

            Слышащий – да услышит.

            Видящий – да узрит.

            Пишущий – да напишет.

Глаголющий –повторит.

 

Всяк за свое ответит.

Каждому свой черед.

Слово, если не светит,

запечатает рот.

 

Пуля – она не дура,

а провиденья рука.

Да здравствует диктатура

русского языка!

ЛЕСЯ. (по павзі) И что, тебе такое нравиться?!

АНТІН. А тебе – нет?! Но, почему?

ЛЕСЯ. Да, оно какое-то прокремлевское! Как будто Затулин писал его!

            Антін дивиться на неї з явним нерозумінням.

ЛЕСЯ. (починає пояснювати) Ты же слышал о  Затулине, официальном кремлевском пропагандисте?!

АНТІН. (дуже здивовано) Ты говоришь, как украинская националистка!

ЛЕСЯ. Что? Почему националистка?! (намагається зрозуміти, раптом усміхається) Ну, да мой отец называет это «пятой колонной»! Нет, я с отцом уже четыре года не общаюсь, но мои московские друзья тоже не симпатизируют этому путинскому агитатору!

АНТІН. У тебя много друзей в Москве?

ЛЕСЯ. Да, я сейчас, фактически общаюсь только с московской тусовкой! И никто из наших не поддерживает политику Путина! Вместо того, чтобы обустраивать Россию, он отправляет ребят на бойню в Грузию. Проблемы российской глубинки: безработица, алкоголизм, подростковая преступность никого не волнуют!

АНТІН. Ты увлекаешься политикой?!

ЛЕСЯ. (знов трохи дивується, як неочікуваному питанню) Да, нет. Сейчас я уже почти завязала с политикой.

АНТІН. А я вообще ею не интересуюсь! Я считаю, что бездуховность, одиночество, хищничество, потребительские инстинкты приносят гораздо больше вреда человечеству, чем отдельно взятые политики!

ЛЕСЯ. Да, ты – настоящий философ! Полностью согласна с тобой! Уважаю философов! (по павзі) Но, ведь стихи, что ты мне прочитал, они – политические! Ты – первый начал о политике!

АНТІН. А мне они не кажутся политическими! В них же нет политических призывов!

ЛЕСЯ. Нет, Антон, не могу с тобой согласиться! Последняя строчка так и дышит политикой!

АНТІН. Только если рассматривать языковую политику частью общей!

ЛЕСЯ. Да, так оно и есть! Но я тебе еще хочу признаться кое в чем! Я больше не могу спокойно выдерживать запах из этого «будиночку»! Если я сейчас не выпью  чашечку кофе, я – умру!

АНТІН. Нет, я не хочу, чтоб такая молодая и красивая девушка умерла! Зайдем, я с удовольствием угощу тебя кофе!

 

П’ята картина.

            Тиха алея. Прогулюються Леся з коляскою та Ірина. Ірина виглядає нездоровою та зосередженою на собі. Леся має вигляд щасливої матері.

ЛЕСЯ. Не ездить в Москву – нельзя! От этого зависит моя карьера, мои финансы… Но я каждый раз просто от сердца отрываю Катюшу!

ІРИНА. Леся, поверь моему опыту: женщины, которые отказались от искусства ради ребенка – всегда несчастны! Чтобы жить для кого-то, нужно вначале научиться жить для себя! Успешная, довольная своей жизнью, мать является достойным примером для подражания для своего ребенка! А, потерявшая саму себя, истеричка, которая твердит, что она всем пожертвовала ради детей… Такая ничего кроме скрытого раздражения не вызывает!

ЛЕСЯ. Мама, ты судишь о других по себе! Я знаю, что ты презираешь таких женщин… Я, наоборот, им сочувствую!

            Ірина зупиняється та дивиться на Лесю з широко розплющеними очима.

ІРИНА. Леся! Прекрати! Ты, что? Неужели хочешь бросить кино?!

ЛЕСЯ. ( по павзі) Я люблю кино… Но, ты знаешь, мама, в Харькове нет киностудий и никто не снимает кино…

ІРИНА. Леся, конечно, Харьков – это не Лос-Анджелес, но для того, чтоб написать сценарий, киностудия не обязательна! Для этого дела нужны только ручка и бумага! Может быть еще компьютер или ноутбук…

ЛЕСЯ. (усміхається з прихованою іронією) Мама! Может быть, когда-нибудь я стану такой знаменитой сценаристкой, что ко мне будут становиться в очередь. Я буду сидеть на даче и писать, а киношники станут драться за мои сценарии…

            Раптом Ірина бачить лавку і сідає на неї.

ІРИНА. Давай посидим!

Леся автоматично сідає поряд.

ІРИНА. Я стала быстро утомляться…

ЛЕСЯ. ( з турботою) Мама, у тебя опять температура?

ІРИНА. (торкається рукою лоба) Нет, не бойся! У меня нет температуры с тех пор, как я начала пить таблетки…

ЛЕСЯ. Какие таблетки?

ІРИНА. Врач назначил антибиотики.

ЛЕСЯ. Антибиотики?!

ІРИНА. Ты за Катюшу не бойся! Я пью их уже неделю, и чувствую себя лучше…

ЛЕСЯ. У тебя подозревали какую-то инфекцию?

ІРИНА. Не знаю… Мне назначили кучу анализов, рентген…  Надо все-таки пойти сделать…

ЛЕСЯ. Мама, возьми больничный, иди обследуйся! Можно хоть раз в жизни поболеть, не пойти в театр!

            Ірина сумно мовчить певний час.

ІРИНА. (зітхає) Да, нужно заняться здоровьем… Я совсем расклеилась!

            Вони сидять на лавці.

ІРИНА. (по павзі) Я знавала таких бездарностей, которые на пустом месте раздували популярность своих, так называемых, произведений. Они не гнушаются никакими средствами в погоне за успехом. Подкупленные критики, интриги… Но и на них мода проходит. Мода – капризная дама! Сегодня она возносит одного, а завтра – другого…

ЛЕСЯ. На меня моды пока нет. И каждый сценарий нужно продать! А для этого необходимо общаться с людьми постоянно. Чтобы быть в курсе всех возможностей… В общем, личное присутствие автора на кинотусовке очень желательно!

ІРИНА. Но раньше ты ж как-то продавала свои вещи?! Ты – современная женщина! Тебе хорошо известны возможности Интернета! Люди с разных концов планеты знакомятся и даже находят свою любовь, пользуясь социальными сетями! У тебя тоже есть своя страничка в ЖЖ. Разве этого не достаточно для общения?

ЛЕСЯ. (по павзі) Да, мама, но в сетях я общаюсь с друзьями, со знакомыми. А мне хочется знакомиться и с новыми людьми! Предлагать свои темы, обсуждать новые идеи…

ІРИНА. Леся, зачем ты раздуваешь из мухи слона? Я ведь помогаю тебе, как могу! Сама сижу с Катюшей или нанимаю няню. Тебе ведь нравится моя няня!

ЛЕСЯ. ( по павзі) Мама, но согласись, если б я переехала в Москву, это бы многое упростило!

ІРИНА. Ты хочешь переехать в Москву?! Леся, я тебя не узнаю! Будь реалисткой, пожалуйста! Разводись с Антоном и выходи за москвича – это единственная возможность жить в Москве!

ЛЕСЯ. Да, я бы очень хотела жить там… Москва – вот, где настоящая жизнь, настоящее кино!

ІРИНА. Леся, подумай сама! Сейчас получить московскую прописку не стало проще, чем в советское время! Хотя… Я слышала есть специальные программы по возвращению русских в Россию… Но касается  ли это для московской прописки? Не уверена…

ЛЕСЯ. Да, я и не подхожу под эти программы. И я, и Антон – мы оба родились в Харькове… То есть за границей России! Вот, у меня даже стали появляться мысли попробовать пожить в Киеве

ІРИНА. Это еще зачем? Что тебе может дать Киев?

ЛЕСЯ. Некоторые из наших, из драматургов, у кого родители в Киеве, сейчас тоже туда вернулись. Там есть некоторые перспективы и для киносценаристов…

ІРИНА. Не выдумывай! Нет там никаких перспектив! Если ты хочешь в Москву, то не отказывайся так легко от своей мечты! Раз ты там работаешь, то можешь получить вид на жительство! А прописаться, в крайнем случае, можно и в Подмосковье!

ЛЕСЯ. Да, многие так делают

ІРИНА. Я всегда мечтала жить в Москве, стать москвичкой! Эту отвратительную «незалежнисть» я ненавижу! Я была и остаюсь гражданкой СССР! Моя – столица – Москва! А Киев – это ничто, пустое место! Нет там никаких перспектив для тебя, я уверена!

ЛЕСЯ. Ты мне советуешь оформить вид на жительство в России?

ІРИНА. (якось непевно встає з лавки) Идем уже домой… Все-таки, я себя неважно чувствую.

 

Шоста картина.

Минає рік. Квартира Олександра, обстановка виглядає біднішою за обстановку з квартири Ірини. Але багато картин та ескізів театральних афіш. На сцені з меблів: диван, старі крісла та журнальний столик. На столику стоїть електрочайник, чашки з пакетиками чаю, нарізаний лимон на блюдці, цукерки, печиво. Леся, одягнена у все чорне плаче на грудях у батька. Поряд стоїть Антін.

ЛЕСЯ. (крізь сльози) Ти один у мене залишився, татусю! Тільки ти один! Щоб там не було, але ти – мій рідний батько! А того альфонса я ненавиджу!

Олександр схвильовано цілує її у маківку.

ОЛЕКСАНДР. Лесенько, заспокойся! Я дуже переживаю за тебе!

ЛЕСЯ. (трохи заспокоюється) Татусю, тепер, коли мами немає, я відчуваю таку самотність, таку несправедливість долі! Чому вона так рано померла?! Як мені жити тепер без неї?! Мені так боляче що Катюша стане рости, маючи лише одну бабусю! У всіх дітей – дві бабусі, а у неї – тільки одна!

ОЛЕКСАНДР. Лесенько, я стану для Катрусі і дідусем і бабунею одночасно! Звертайся до мене завжди! Я, наскільки зможу допомагатиму!

ЛЕСЯ. І мама вже ніколи не побачить, як Катюша росте! Не поведе її до школи, не вчитиме з нею віршиків!

Вона знов починає плакати. Дістає цигарку та пробує закурити.

АНТІН. Ты бросила курить!

ЛЕСЯ. Не бросила, а временно прекратила из-за беременности!

ОЛЕКСАНДР. Лесенько, не муч себе! Не край собі серце! Я зате навчатиму Катрусю малюванню!

ЛЕСЯ. (знов трохи заспокоюється) Спасибі. Я раніше була занадто нетерплячою до тебе.. То у мене був період такого юнацького максималізму.

ОЛЕКСАНДР. (ласкаво усміхається) Ну, нічого! Ти ж – вся в мене пішла характером! Я таким же був колись!

Вони сідають на диван. Антін, якій весь час був поруч та напружено стежив за розмовою, вирішає, що може втрутитись.

АНТІН. Я, к сожалению, познакомился с вами только на похоронах, а Зайцева знаю несколько лет. Но Аркадий Константинович, кроме трепа, ни на что не способен. И Леся никогда с ним не находила общего языка.

ЛЕСЯ. Альфонс! Отримував якусь копійку у театрі і навіть не шукав можливості ще підзаробити! Можна ж було надсилати якусь критику до журналів, наприклад! Ні, сидів на шиї у мами! У неї, як у заслуженої, зарплатня була в два рази вищою за його! А тепер, щойно сорок днів минуло, каже мені: «Я, как законный муж имею право на пол-квартиры!». І це він каже мені, хоча чудово знає, що мені відомо, що саме ти колись отримав цю квартиру від спілки художників! І саме ти благородно залишив її мамі після розлучення!

ОЛЕКСАНДР. Залишив тобі! Передусім тобі, моя донечко, і Ірині, як твоїй мамі!

ЛЕСЯ. Я знаю! І Аркашку ненавиджу!

АНТІН. У меня была мысль подать в суд на него, но, нет, бесполезно! Я консультировался с адвокатом: Зайцев имеет право подать встречный иск против Леси. Они пять лет прожили в законном браке!

ОЛЕКСАНДР. Лесенько, та ну його к чорту, того базікала. Врешті-решт, він чесно заслужив ті пів-квартири, відпрацював на посаді чоловіка Ірини Карелиної! Нехай хоч на старості літ чолов’яга отримає власний закуток! І так все життя прожив у приймах!

ЛЕСЯ. Я розіллю чай?!

ОЛЕКСАНДР. І до чаю чогось!

Антін з розумінням хитає та звідкись дістає горілку. Олександр розставляє чарки.

ОЛЕКСАНДР. (розливає) Пом’янемо рабу божу Ірину!

Леся заварює пакетики з електрочайнику, кидає туди по шматочку лимону. Всі випивають по чарці та запивають чаєм.

ЛЕСЯ. Тату, а де Іванна, про що вона хотіла зі мною мати розмову?

ОЛЕКСАНДР. А, так-так, її напевно затримали на репетиції, спробую зателефонувати їй…

Він дістає мобільний, телефонує та чекає на відповідь.

ОЛЕКСАНДР. Не бере… Ну, нічого, я також в курсі цих справ! Лесю, ти вже відповідаєш на мобільний?

ЛЕСЯ. Тільки своїм… А що таке?

ОЛЕКСАНДР. Коли ти повернешся до роботи?

ЛЕСЯ. Я вже повернулась! Вчора надіслала сценарій Валері Тодоровському… Він зараз у Штатах… Він показував синопсис одному продюсеру з «Юніверсал», і той зацікавився!

АНТІН. Электронкой послала?

ЛЕСЯ. Ну, так…

ОЛЕКСАНДР. Знаєш, Лесю, Іванна також дещо віднайшла для тебе. Її товариш по Карпенко-Карого Рома Іванчук організує новий цікавий проект, альманах-збірку короткометражних фільмів на тему: «Зайві люди в сучасній Україні». Це має бути проект соціального кіна. Потрібно підібрати сценарії про українців, які не можуть знайти собі гідного застосування в нашій державі. Мізерна принизлива зарплатня примушує лікарів та вчителів брати хабарі. Кумівство та кругова порука заважає чесним та патріотичним людям працювати на благо України…

Леся слухає його з дивним виразом обличчя. Олександр замовкає, коли бачить цей вираз. Всі мовчать.

ОЛЕКСАНДР. (нерішуче) Як тобі така ідея?

ЛЕСЯ. (зачаровано хитає головою) Вона – геніальна!

Усі здивовано дивляться на неї.

АНТІН.. Тебе интересно это, правда?

ЛЕСЯ. Я сама відчуваю себе такою людиною! (звертається до Олександра) Я знаю, тобі не подобається, що я працюю лише в Москві і пишу тільки російськомовні речі! А, хіба я винна, що народилась у русифікованому Харькові, менш ніж в ста кілометрах від кордону з Росією? Чому ж я не можу писати на мові міста-мільйоника? Чому російськомовна література в Україні – це відстій?

ОЛЕКСАНДР. Та вихід дуже простий! У нас у Харкові все ж таки не сто відсотків розмовляє російською. Тому можна писати історії, де різні герої розмовляють різними мовами! Хтось російською, хтось суржиком, дехто українською! Чисту російську у нас рідко почуєш, це лише твоя мати нею розмовляла…

ЛЕСЯ. Тату, та я знаю тебе! Потім ти запропонуєш поганих героїв зробити російськомовними, а гарних – україномовними!

ОЛЕКСАНДР. Ну, зроби навпаки, якщо тобі так хочеться!

ЛЕСЯ. Тату, але ж діло не в моїх бажаннях! А в тому, як це насправді! Ніхто нікому не потрібний в Україні! Твій улюбленець Жадан, якого ти мені ставив у приклад, він майже постійно живе у Німеччині!

АНТІН. Да! Кто честнее? Тот, кто любит Украину на расстоянии, или тот, кто разговаривает с ней одним из ее языков?

ОЛЕКСАНДР. Але Жадан пише про події в Україні, він не цікавиться німецькими проблемами!

АНТІН. У нас и у россиян очень много общих проблем! Вопросы духовные и мировоззренческие  - общие у людей разных национальностей! Я могу ощущать такой же конфликт с потребительским обществом, как мексиканец или индус!

Олександр дивиться на нього, як на ідіота.

ОЛЕКСАНДР. Так ти – глобаліст?

АНТІН. Отчасти, да!

ОЛЕКСАНДР. Не поважаю таких! Раніше люди відстоювали національну культуру… Зберігали традиції своїх предків, розвивали національні особливості в мистецтві, літературі, театрі! А зараз, під прикриттям загальнолюдської духовності, нас захоплює світовий сіонізм!

Усі з докором дивляться на нього. Але він з викликом спостерігає за Антоном.

АНТІН. Я уважаю любую точку зрения, отличную от моей. Наверно и Гитлер имел право быть антисемитом!

ОЛЕКСАНДР. (розуміє його натяк та переходе на російську) Наверно! Наверно и я - почти Гитлер! (знов переходить на українську) Український народ зі зброєю в руках боронив свою християнську церкву протягом століть! А ти з кожною жовтою мавпою згоден обійматись заради якоїсь спільної духовності! А у них спільна духовність не поширюється на касту недоторканих! Брахмани зі сміттярами не бачать нічого спільного!

ЛЕСЯ. Тату, як на мене, ти обрав не кращий час для теологічних диспутів!

ОЛЕКСАНДР. (горілка та розмова помітно збудили його) Лесю! Я хочу, щоб ви зрозуміли мене! Кацапи – це нація рабів! Вони не можуть без кийка, без наглядача! Їм потрібний хазяїн, якій про них подбає, захистить! Вони ж вірять, що гебісти їм гарантують спокійне життя! А теракти в Росії відбуваються кожний рік! А вони все одно вірять гебістам!

ЛЕСЯ. Тату! Мені вже остогидло слухати твою пропаганду печерного націоналізму! Зроби, будь-ласка, перезавантаження свого програмного забезпечення!

АНТІН. Черт возьми, Александр Иванович, зачем вы так?! Вы мне кажетесь умным человеком! Вы же должны понимать, что теракты в России контролируются лично Путиным для поддержания свого рейтинга! И нормальные люди уже давно разочаровались в нем! Но, пока не видят ему достойной альтернативы… На Медведева многие надеются, но он не имеет достаточной свободы действий…

ОЛЕКСАНДР. Ти диви, як забалакав! Та я про те і кажу! Що їх вбивають, а вони моляться на свого вбивцю! А Леся – вільного козацького роду! Не може у неї бути нічого спільного з такими, як у брахманів зі сміттярами!

ЛЕСЯ. (з іронією) Дались тобі ці сміттярі!

Антін також іронічно усміхається. Олександр бачить, що нікого не захопив його пафос, тому невдоволено розливає всім горілку.

ОЛЕКСАНДР. Я знаю, це не по-православному, поминати горілкою, вип’ємо за живих, за нас, щоб у нас була злагода в родині та країні!

АНТІН. Кто ж против?! Давайте лучше обсудим детали этого нового проекта, что конкретно хотят предложить друзья Иванны?

ОЛЕКСАНДР. Так, зараз я поясню. Лесю, Роману дуже подобаються твої сценарії! Він хоче тобі запропонувати стати головним сценаристом-рецензентом цієї збірки. З тобою хочуть укласти офіційний контракт. За умовами контракту Роман тобі надсилатиме різні сценарії, написані різними сценаристами на запропоновану тему, тобто: «Зайві люди в Україні». Ти відповідатимеш рецензіями та зауваженнями. За бажанням можеш і сама щось написати!

ЛЕСЯ. (зі згодою хитає головою) Мені подобається така ідея! Він з кіностудії Довженка?

ОЛЕКСАНДР. Не знаю, але думаю, що ні! Мені здається, що це якийсь недержавний проект…

ЛЕСЯ. Ну, то – не проблема! Це, навіть, краще. Нехай Іванна дасть йому мій номер, ми з ним все обговоримо!

ОЛЕКСАНДР. Вона дала! Але ти не відповідаєш на дзвінки!

ЛЕСЯ. (міркує) Добре, ти можеш дізнатися його номер? Я запишу собі!

ОЛЕКСАНДР. Лесю, вони хочуть вже зараз підписати з тобою контракт, якщо тобі це цікаво!

ЛЕСЯ. Так, я не проти такої співпраці!

ОЛЕКСАНДР. Лесю, вони чекають на тебе післязавтра в Києві! Всі деталі ви одразу обговорити. Але, я думаю, вони тобі запропонують стандартний контракт, як це завжди робиться у таких випадках!

АНТІН. А кто это они?

ОЛЕКСАНДР. Роман та його продюсер!

ЛЕСЯ. Що ж, зрозуміло…

ОЛЕКСАНДР. Тобто ми домовились, що післязавтра, двадцять четвертого січня ти маєш бути у Києві за адресою, яку тобі напише Іванна!

АНТІН. Лесенок, ты забыла, что двадцать четвертого летишь в Москву?

ОЛЕКСАНДР. Знов в Москву? Навіщо це?

ЛЕСЯ. О, боже! І справді забула! Мене запросили на ювілейний вечір журналу «Кино и Театр»!

ОЛЕКСАНДР. І на чорта тобі той вечір? Що там тобі робити?

ЛЕСЯ. Як це – що! Спілкуватися з колегами. Знайомитися з новими проектами! Мабуть мені хтось щось запропонує?!

ОЛЕКСАНДР. Лесю, ти – вже стала точна копія матері! Той тільки скажи: «Москва», у неї одразу починає паморочитись в голові!

ЛЕСЯ. (хмурніє) А я не жалкую, що на неї схожа! Вона передала мені гарні гени.

Вираз досади з’являється на обличчі Олександра, він розуміє, що сказав зайве. Якусь мить він напружено міркує.

ОЛЕКСАНДР. Лесю, твою мати ще можна було зрозуміти! Вона народилась в СРСР, вчилась у Москві! Вона була людиною того часу! А чому тобі там, як медом намазано?

ЛЕСЯ. А я, до речі, також народилась в СРСР. А з Москвою мене пов’язує багато друзів та однодумців… Перше визнання мене, як сценаристки…

ОЛЕКСАНДР. Все колись буває вперше, і що тепер? Не йти далі? Лесю, ось же тобі Іванка пропонує чудовий проект! Їдь до Києва та підписуй контракт! Нікуди твоя Москва не подінеться, якщо один раз щось пропустиш!

АНТІН. Я так понял, что ваш друг все равно подпишет контракт с Лесей, если не послезавтра, так на следующей неделе. Он заинтересован, чтобы именно ее привлечь?

ОЛЕКСАНДР. Так, у мене склалось таке враження!

АНТІН. Ну, и не вижу проблем?! Она побывает в Москве, пообщается со старыми друзьями, а потом в любой другой день поедет в Киев!

ОЛЕКСАНДР. Проблема в тому, що продюсер також хоче з нею поспілкуватись! А він постійно в роз’їздах, по Україні, за кордоном! І Роман також! Тому вони обрали день, коли вони обидва можуть бути присутніми і чекають на Лесю! Вони вже хочуть починати відбір сценаріїв, щоб швидко запустити цей проект!

АНТІН. Я думаю, что Леся может им позвонить, вы дадите ей номер, и сказать, что она согласна в принципе! Контракт для ознакомления можно выслать электронкой. А подписать его можно задним числом!

ЛЕСЯ. Так, я думаю, що це – нормально! Я сама зателефоную, послухаю його.. А поставити підпис, це важливо з юридичного боку, але я сподіваюсь, що вони – порядні діячі!

ОЛЕКСАНДР. Лесю, є такі речі, які можна зрозуміти лише при особистому спілкуванні!

ЛЕСЯ. (зітхає, немов вона ще вагається) Ну, так… Мені, як правило, п’ять –десять хвилин особистого спілкування достатньо, щоб зрозуміти хочу я співпрацювати з цією людиною, чи ні…

ОЛЕКСАНДР. Їдь, Лесю, плюнь ти на ту Москву!

Павза. Леся міркує, всі чекають.

ЛЕСЯ. Ні, поїду! Я вже пообіцяла своїм друзям, що буду присутньою на вечорі! Я вже дала згоду відповідальній з редакції… Вона сказала, що на мене чекатимуть! Вони вже заказали мені квіток на літак… Так, двадцять четвертого у шістнадцятій нуль п’ять за московським часом я буду в Домодєдово…

ОЛЕКСАНДР. (незадоволено та розчаровано) Тьху! Ну, точно – Ірка!

Він наливає собі чарку та п’є.

АНТІН. Да, правильно, раз пообещала, езжай! Не просто так они интересовались твоим присутствием! Может, тебя там ждет еще один контракт! А два контракта – это лучше, чем один! Ведь, правда?

Він немов би звертається до усіх, у тому числі і глядачів.

 

Сьома картина.

            Антін працює у фотоательє. Воно містить в собі дві кімнати. Ближче до авансцени приймальна, в неї розташоване приладдя для друку світлин, також робочий стіл Антона з комп’ютером. Позаду можна розгледіти кімнату для фотозйомки, там можна побачити освітлювальну апаратуру, посередині стоїть стілець. Антін розмовляє по мобільному телефону та сидить біля комп’ютеру.

АНТІН. Ты видел последнюю подборку на «Русском репортере»? Посмотри обязательно! Повиси, мне жена звонит! (з турботою у голосі) Лесенок, ты уже долетела? Все в порядке? Давай, беги! Как будеш на месте, позвони! Все, не будем деньги тратить! (знов звичайним тоном)        Да, жена сейчас прилетела в Домодедово в Москву! Да, очень стоящий репортаж про дальнобойщиков! Фотограф, нет не очень известный, но снимки очень качественные! Да, тебе понравятся ракурсы… Нет, это чистая «социалка», но без лишней «чернухи», такое, знаешь, «риал фото»… Да, посмотри, чувствуется, что он отщелкал терабайты материала, ему есть из чего выбирать… Нет, ты же знаешь, я не уважаю черно-белое… Нет, это – такая детская игрушка, с возрастом надоедает… Да, я заметил, что ты к ней неравнодушен… Нет, она – талантливая девочка, может в возрастом у нее что-то и получится… Ню? Она – лесбиянка? Настоящая? Не может быть, ты уверен?! Сочувствую, опять ты в пролете! Но, может, все не так запущено, может ей просто не везло с мужиками? Да, я бы на твоем месте не отступал так сразу! (сміється) Попробуй, попробуй, попа у нееничего, вдруг получится… Ага, пока!

Антін вимикає мобільний, розглядає світлини на екрані монітора. Потім відвертається, встає, робить кілька кроків та позітхає.

АНТІН. Только полчетвертого… Надо еще часа два поработать… Хоть бы кто-то пришел, что ли… Отупеть можно от тоски… Так, а в Москве уже полпятого… Лесенок, наверно, мчит сейчас на такси…. За окном мелькает зимний пейзаж… Русская зима, заснеженная столица… Звучит очень фотохудожественно! (знов позітхає) Что же сделать, чтоб не заснуть, черт возьми? Включить радио? Послушаю музыку!

            Антін вертається до комп’ютера та починає порпатись біля нього: чуються звуки музики, В цей час лунає дзвінок мобільного телефону.

АНТІН. (відповідає) Здравствуйте, Ольга Игоревна! Да, все готово! Хотите заехать забрать?! Неудобно выезжать от меня, подойти на проспект?! Для вас, все – что угодно! Да, пятьдесят рублей штука. Вы хотите, чтоб я сейчас вышел? Хорошо, через пять минут буду, я давно уже все приготовил! (вимикає телефон) Корова! Выезжать ей неудобно! Леся хоть бы раз мне нашла клиентку без короны на голове! Ладно, на пять минут закрою студию и сбегаю на проспект…

            Він бере якийсь пакунок, одягає куртку та іде. В цей час з комп’ютеру, який був налаштований на радіохвилю лунає випуск новин.

РАДІО «Русская служба новостей». Как минимум 15 человек пострадали в результате взрыва в Домодедове. Очевидцы слышали хлопок, после чего весь аэропорт заволокло дымом. По предварительным данным, взрыв произошел сегодня в 16:40 в багажном отсеке аэропорта.

            Після закінчення випуску новин на радіо з’являється Антін. Він роздягається, перераховує гроші та ховає їх. Лунає дзвінок мобільного.

АНТІН. (відповідає) Привет, мамик! Да, все в порядке! Клиентка только ушла… Да, Леся звонила уже из Домодедова, долетела нормально! Как Катюша? Ладно, вечером зайду!

            Вимикає мобільний.

АНТІН. Попить что ли чаю? (міркує) Уже начало пятого… Или пивка уже бахнуть? Как-то неспокойно у меня на сердце… Действительно, понедельник – день тяжелый! Сбегаю-ка я за пивом!

            Він іде.

 РАДІО «Русская служба новостей». Бомбу мощностью в 7 килограммов тротила в аэропорту Домодедово взорвал террорист-смертник, находившийся в толпе, сообщает источник в силовых структурах РФ, находящийся на месте происшествия. "Учитывая, что террорист прошел в зал для ожидающих прилета международной зоны и находился в очень плотной толпе людей, количество жертв может достигнуть нескольких десятков, так как многие пострадавшие получили тяжелые травмы".

            Антін повертається з пляшкою пива. Він дістає кружку, наливає та п’є.

АНТІН. Так, уже пять часов! Леся должна была уже добраться, но что-то не звонит… Наверно стоит где-нибудь в пробке… А, вот я ей сейчас позвоню и спрошу!

            Телефонує з мобільного.

АНТІН. Что-то не берет… Не слышит звонка, может?

            Антін відкладає телефон та п’є пиво у задумливості.

АНТІН. Если она уже на месте, то может и не слышать звонок… Но, мы же договаривались, что она позвонит, когда доберется! Это же – Москва, ночевала она уже один раз в «обезьяннике»… Нет, попробую еще раз позвонить, а то я начинаю волноваться… (починає телефонувати, чекає на відповідь, раптом абсолютне нерозуміння з’являється у нього на обличчі) Простите, не понял! Какая служба безопасности? Я – ее муж! (його вираз стає дуже стурбованим) Подождите, но это не может быть ошибкой? Я, где-то часа полтора назад, с ней разговаривал! (він слухає відповідь і поступово жах та страждання змальовується у нього в очах) Хорошо, я понял.

            Він вимикає телефон.

АНТІН. Что он говорил?! Это был сон? Или дурной розыгрыш какого-нибудь сумасшедшего режиссера, тайного Лесиного поклонника?

            Він озирається навколо себе, ніби намагається збагнути, де він. В цей час радіо передає якусь мажорну пісню.

АНТІН. Блядь, почему так радио орет?!

            Він повертається  до комп’ютеру, щоб зробити тихіше і чомусь зупиняється.

АНТІН. А, ведь это должно быть в новостях! Надо посмотреть последние новости по Москве!

            Він починає гарячково рухати комп’ютерною мишею.

РАДІО «Русская служба новостей». По последним данным, после взрыва в Домодедово госпитализирован 51 человек, из них 35 в тяжёлом состоянии. Об этом сообщает МЧС. Около ста пострадавшим медицинская помощь была оказана на месте. Жертвами теракта стал 31 человек. Взрыв в аэропорту Домодедово устроил террорист-смертник, который находился в толпе встречающих. В свою очередь, глава пресс-службы Домодедова уточнила, что взрыв произошёл в общей зоне прилёта международных рейсов в месте, куда пассажиры попадают после прохождения паспортного и пограничного контроля и получения багажа. В эту зону доступ свободный, в неё может попасть любой посетитель аэропорта без контроля со стороны правоохранительных органов. По факту взрыва возбуждено уголовное дело по статье "теракт".

            Антін слухає з напруженою увагою, він встає та завмирає. Новини змінюються самозакоханим голосом радіодіджея. Антін вимикає звук і стоїть не ворухнувшись.

АНТІН. Значит, правда… В нашей стране любой кошмар легко становиться явью… (у нього на обличчі з’являється дивний вираз, немов якась несподівана думка промайнула) Что я говорю?! В нашей стране! (він починає жахливо сміятися) Да, в нашей стране! Но, ведь наша страна – уже двадцать лет «незалежна» Украина! А Москва – это заграница, другое государство! (він несподівано припиняє сміятися) Наверно, я схожу с ума… Такое могло произойти в аэропорте любой страну мира! Да, проклятые террористы действуют по всему миру… Терроризм уже давно стал глобальным явлением! (по павзі) Я представляю, как ее отец скривился бы при этих словах…

Знов на обличчі у Антона з’являється несподіваний вираз. Він бере мобільний та починає телефонувати. Він чекає на відповідь, потім вимикає телефон.

АНТІН. Не отвечает…

            Він міркує, потім одним духом випиває все пиво та знов починає телефонувати.

АНТІН. (удавано бадьорим голосом) Иванна! Привет, Кассандра! Да случилось! Ты новости не слушаешь по радио?! Ну, да, московские новости тебя не интересуют! А, когда ты говорила, Лесю ждут в Киеве для подписания контракта? В понедельник! То есть, сегодня… А я уговорил ее лететь в Москву! Ну, то и случилось, что теперь надо ехать забирать ее тело! В Домодедово произошел теракт! Да, посмотри новости в интернете и скажи Александру Ивановичу, что, ненавистная ему, Москва убила его дочь…  

            Він вимикає мобільний. Антін сідає на стілець, немов йому важко стояти, він закриває руками обличчя та плаче.

 


Другие статьи из этого раздела
  • «Супермаркет» Пётра Армяновски

    Воскресное утро начиналось чудесно - прекрасная погода, мы с женой и внучкой едем на дачу. Киев ещё... полусонный, автомобилей мало, дороги чистые, солнышко светит - красота! Но мы ещё не знали, что судьба и несколько распоясавшихся молодчиков в форме охранников ТРЦ "Караван" нам уготовили другой "праздник".

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?