«Панда» Наталя Лютенко01 ноября 2011

(трагікомедія на одну дію)

за мотивами творів Сашка Ушкалова

Дійові особи:

Баз — журналіст, молодий чоловік віком 27–28 років

Мяуцзедун — кіт, товста лінива істота, вегетаріанець та кришнаїт

Інна — ділова жінка, адвокат, в минулому коханка База

Міла — студентка психологічного факультету, що працює психологом на «телефоні довіри»

Шефуля — Сан Санич, шеф-редактор газети, де працює Баз

Лєночка — дуже вагітна секретарка Сан Санича, незаміжня феміністка

Шурічег — рекламіст, однокурсник База

Антін Христофорович — галицький режисер

Асистент режисера — молодий чоловік років 23-х.

Сабріна — 13-річна німфетка, донька бізнесмена з кримінальним минулим та не менш кримінальним сучасним

Бабуся-ієговістка

Дівчина с зубною пастою

1-й боксер

2-й боксер

Невідомий

Невідома

а також робітники редакції, кур’єр, оператори, реквізитори, «братани» та просто перехожі…

Декорації: Задній план сцени являє собою стилізовану стіну з кількома дверима та вікнами. Збоку сходи, які ведуть на другий ярус. В залежності від ситуації, декорації повинні асоціюватися з житловим помешканням, офісом, дахом багатоповерхового будинку, тощо…

Музика: Композиції гурту Red Elvises, враховуючи те, що їх слухає головний герой. Для сцени «Сон База» та фіналу можна використати «Ukranian Dance № 13», в інших випадках Rocket Man (сцена з «братанами»), Surfing In Siberia, My love is killing me (сцена кохання та сцена з Мілою в поїзді) та інш. Під час пиятики з боксерами можливо «Алкоголь» від Gogol Bordello …

Сцена 1

На передньому плані, в плямі світла білий офісний стіл за яким сидять лицем до глядачів Невідомий та Невідома, решта сцени затемнена. Вони вдягнуті в строгі чорні ділові костюми, білі сорочки, чорні вузькі краватки та однакові окуляри. Навпроти них у розтягнутому старому светрі та потертих джинсах сидить Баз. Волосся у нього стирчить в усі боки ніби його вдарило струмом…

Баз. (перед цим наполегливо роздумуючи декілька секунд, з видимим полегшенням) Гаразд. Мабуть панда.

(Невідомий та Невідома мовчки переглядаються між собою з серйозним виглядом)

Невідомий. «Мабуть» нас не влаштовує. Ви повинні бути впевнені.

Баз. Панда…

Невідомий. Поясніть чому саме панда.

Баз. Ну… мені подобаються панди.

Невідомий. Цього недостатньо. Ви повинні переконати мене, що з вас вийде хороша панда. Така, що буде справлятися з покладеними на неї обов’язками.

Баз. Мені це цікаво. А те що мене цікавить я роблю з максимальною віддачею.

Невідомий. Вже краще. А тепер назвіть три найкращі риси вашого характеру.

Баз. Я не люблю займатися саморекламою.

Невідомий. Я вас прошу не рекламувати себе, а розповісти про себе.

Баз. Ну добре… Я лінивий та посидючий, я думаю по п’ять разів, перш ніж щось зробити. І… якщо я поставлю собі мету, я досягну її, хай там що.

Невідома. Захоплюєтесь Макіавеллі?

Баз. (посміхаючись) Ні, займаюся саморекламою.

Невідомий. Ким ви працювали до цього?

Баз. Журналістом.

Невідомий. Хто є вашим справжнім другом?

Баз. Мій кіт. Мяуцзедун.

Невідомий. Про що ви мрієте?

Баз. Написати роман про справжнє кохання.

Невідома. Чи ви колись брехали?

Баз. Так.

Невідома. І коли ви брехали останнього разу?

Баз. 10 секунд тому.

Невідома. Як так?

Баз. Я намагаюсь переконати вас, що ідеально підхожу на посаду панди, хоча насправді панічно боюся висоти.

Невідомий. Гаразд. Розкажіть нам що привело вас сюди?..

Баз. Все почалося з цього дурнуватого сонячного затемнення…

Сцена 2

Квартира База. На передньому плані софа, журнальний столик та крісло… На столику — залишки колишнього «банкету», пуста пляшка з-під горілки та декілька брудних тарілок. На софі спить Баз, вкритий пледом. На кріслі розкинувся товстий кіт Мяуцзедун.

Голос за сценою: Все почалося з цього дурнуватого сонячного затемнення…

(раптово дзвонить будильник, Баз різко підкидається на ліжку, Кіт теж ворушиться на кріслі)

Баз. М-м, як же болить голова… До речі, може сонячне затемнення на це якось впливати? А сьогодні ще й репетиторство… (спробує піднятися, бачить своє відображення із закуйовдженим волоссям у вікні). Мамо, шо це?..Мяуцзедуне, мене що вчора довбонув струмом електрочайник?

Кіт. Мррм… (з іронією) А що мама не відповідає? Авжеж. Після того як пляшку горілки заїсти, моїм, зауваж, кормом, а потім помити голову знову таки ж моїм шампунем для довгошерстих котів, можна бути впевненим, що я з радістю відповім на всі твої запитання.

Баз. Мяуцзедуне, будь ласка… Ти все одно не їв би той корм, ти ж не їси м’яса.

Кіт. Але це не означає, що в мене можна красти. І взагалі, мрррм, я тобі вже казав, водяра, ненормальна їжа, це все твої негативні флюїди які руйнують і мою карму теж. Мені доведеться провести декілька додаткових медитацій.

Баз. (зітхаючи) Здуріти можна у мене кіт кришнаїт. Хто в це взагалі може повірити?

Кіт. Повірити можна у будь що. Я, наприклад, вірю, мрррм, що Кришна всеосяжний і стоїть тільки впустити його до себе як він одразу заповнить весь твій вакуум.

Баз. (починає одягатися та збиратися на роботу). Вибач, Мяуцзедуне, але я не можу повірити ні в Кришну, ні в будь-якого іншого бога. Я взагалі не можу повірити, що мене весь час хтось пасе. Будь-який вищий розум вже давно б стомився від цього галімого реаліті-шоу з таким придурком як я у головній ролі. В усякому разі на його місці я б вже давно перемкнувся на який-небудь спортивний канал.(телефонний дзвінок)

Кіт. (усаджується на долівці для медитації) А це Інна.

Баз. (беручи мобільний) Як ти здогадався, це що все Кришна?(говорить по телефону)Привіт найкращій адвокатесі України.

(у плямі світла на сцені з’являється Інна. Вона одягнута у діловий костюм, з дорогим портфелем у руках)

Інна. Я тебе просила не називати мене так, мене це дратує. В тебе що якісь комплекси?

Баз. Ні, дорогенька, ніяких комплексів, просто пишаюся тобою.

Інна. Припини. В мене мало часу… (після невеликої паузи) Я телефоную для того щоб сказати, що нам треба розстатися.

Баз. Гарний початок… На тебе те ж впливає затемнення?

Інна. (підвищуючи голос) Не іронізуй, я втомилася від твоїх жартів.

Баз. Може ти просто втомилася від мене?

Інна. І від тебе також. Я більше не можу відміняти ділові зустрічі, для того щоб ми могли побути разом, бо в іншій час ти пиячиш по барах. Я більше не можу весь час гадати в яку наступну халепу ти влізиш зі своїм журналістським розслідуванням. Те ж мені совість нації. Кому потрібні твої геніальні репортажі про те скільки заробив на відкатах якийсь там начальник ЖЕКа.

Баз. Його звали Анатолій.

Інна. (не розуміючи) Що?

Баз. Ну ти кажеш, що начальник був Жека, а його звали не Євген, а Анатолій. Вибач, невдалий жарт.

Інна. Словом, з мене досить. Я втомилася витягувати тебе з відділків та подавати іски за розбиті фотокамери, і за це сидіти у неділю наодинці з «Сексом та містом». І мене весь час, до речі, дратувало, коли ти стягав з мене одяг у офісі або на кухні, а у ліжку починав декламувати свого довбаного Ортегу-і-Гасета.

Баз. Ну якщо справа у неспівпаданні наших поетичних смаків, то я можу запропонувати щось інше. Навіть від вітчизняного виробника. Як тобі це? ( починає декламувати) «О, панно Інно, панно Інно. Я сам. Вікно. Сніги…»

Інна. Ти нестерпний.

Баз. (сміючись) А ти просто дурна курка, яка не любить поезію.

Інна. (підвищуючи голос) Гаразд, якщо я дурна курка, то наступного разу хай твою задницю рятує хтось інший, лузере.

Баз. Інно, зачекай… Кинула слухавку…(дивиться на Мяуцзедуна) І що на це відповість твій Кришна?

Кіт. Мрррм. Ти будеш за нею сумувати?

Баз. Не знаю. Ми досить довго зустрічалися, але вона мене завжди трохи лякала своєю впевненістю у правильності своїх рішень та думок.

Кіт. Я б на твоєму місці зараз зателефонував Мілі.

Баз. Ти вважаєш?

Кіт. Вона все ж таки психоаналітик.

Баз. (набирає номер на мобільному) Алло, дівчинко, це ти? Як ся маєш? Як навчання, як твої телефонні психи?

(На сцені у плямі світла — Міла. Це сучасна дівчина з модною короткою стрижкою, худорлява та трохи знервована)

Міла. В тебе щось скоїлося? В тебе хтось з’явився крім мене?

Баз. Чого ти так вирішила? Просто захотів тобі зателефонувати. Може мене переповнює кохання.

Міла. Згідно неофрейдизму кохання це абстракція якої не існує, ми усвідомлюємо його лише через об’єкти нашого вподобання та дії щодо цих об’єктів.

Баз. Дійсно? Ніколи б не подумав.

Міла. Баз, що ти хочеш?

Баз. Просто сказати тобі, що ти мені потрібна, я почуваюся самотнім без тебе.

Міла. (професійним тоном) Хочеш про це поговорити?

Баз. О, господи, облиш свої штучки. Я не один з твоїх клієнтів, я ПРОСТО хочу з тобою поговорити.

Міла. Добре, я до тебе зайду ввечері, купи мені зефіру у шоколаді. Кілограм.

Баз. (сміючись) Впізнаю мою дівчинку.

Міла. Бувай. (деякий час мовчки стоїть посеред кімнати та дивиться на Мяуцзедуна)

Баз. Інколи мені здається, що я вкінець заплутався між цими «Ванесою» та «Стелою», і закінчиться все тим, що я як і славнозвісний автор «Гулівера» взагалі перестану розмовляти.

Кіт. Це все твої негативні флюїди, я ж казав.

Баз. А може затемнення… До речі, знаєш, це Інна назвала мене Базом. Я на той час носив сонячні окуляри, які їй нагадували кота Базиліо.

Кіт. (продовжуючи медитувати) Нарешті між нами виявилося хоч щось спільне. Завжди хотів тебе спитати, а чому ТИ назвав мене ім’ям цього дурнуватого диктатора, я ж завжди був гуманістом?

Баз. (посміхаючись і забираючі свої речі) Бачиш, коли я знайшов тебе живого і неушкодженого в коробці з-під телевізора яку жбурнули з шостого поверху, я вирішив, що ти такий же вічно живий як і китайський правитель… (виходить)

Сцена 3.

Офіс редакції невеличкої газетки де працює Баз. На передньому плані декілька столів за якими сидять двоє робітників редакції та вагітна секретарка Лєночка. Протягом усієї сцени робітники жваво «піддакують», та підсміюються з розмов Лєночки та База, особливо коли справа стосується Шефулі.

Лєночка. Баз! Нарешті! Шефуля вже двічі питав про тебе, у нас тут непередбачувана ситуація. (робітники прискають зі сміху) А що у тебе з волоссям?

Баз. Час міняти імідж.

Лєночка. А… Ну якщо тобі подобається… Слухай у нас тут аврал. Шефуля з ранку розлючений ніби його щось вкусило за… Словом, він звільнив нашого так би мовити колумніста та штатного астролога і тепер хоче щоб ти йому писав астрологічні прогнози.

Баз. Що? Але ж я нічого в цьому не тямлю…

Лєночка. Це тимчасово. (пригощає База чаєм)

Баз. (голосно сьорбаючи) А що сталося? Яка муха його вкусила за… ну, туди, куди вкусила. (робітники прискають зі сміху)

Лєночка. (довірливо, стримуючи посмішку) Ти читав в п’ятницю наш гороскоп?

Баз. Ні, а навіщо?

Лєночка. Справа в тому, що наш Шефуля козерог.

Баз. Ну… і що?

Лєночка. А то, що там було написано, що на вихідних у козерогів буде спостерігатися небувала сексуальна активність! (робітники прискають зі сміху)

Баз. Ну?

Лєночка. Ну що, «ну»? Його дружина, яка взагалі двинута на астрології, побігла робити епіляції та манікюри, і купувати нову білизну, а активності, ги-ги, як можна зробити висновки, не спостерігалося… Тим більше небувалої. (робітники б’ються в тихій істериці)

Баз. (сміючись) А ти звідки про це знаєш?

Лєночка. Її консультант в салоні краси моя найкраща подруга. Словом, сьогодні тут було справжнє «Маппет-шоу». Наш Шефуля горланив на біднесенького Ігорька, що той його дебільним прогнозом забрав у нього п’ять років життя і він його звільняє, і що віднині він особисто прослідкує, щоб прогнози щодо козерогів були без жодної сексуальної активності.

(з’являється Шефуля, це похмурий лисуватий чолов’яга середнього віку з суворим поглядом. Робітники відразу ж роблять заклопотаний вигляд, Лєночка розпливається у посмішці)

Лєночка. Ааа, Сан Санич, а я як раз йшла до вас сказати, що Баз прийшов.

Шефуля. (похмуро дивлячись на База) Що в тебе з волоссям?

Баз. Час міняти імідж.

Шефуля. Тут така справа. Ігор в нас більше не працює, тимчасово астрологічні прогнози будеш писати ти. Поквапся. Тільки запам’ятай (підвищуючи голос), що стосується козерогів…

Баз. (стримуючи посмішку) Жодної сексуальної активності? (робітники прискають зі сміху)

Шефуля. (сердито) Я вам пожартую! Краще думайте про роботу! Ви думаєте ми розходимося баснословними тиражами? Ми ледве окуповуємо наші затрати…

Баз. (до себе) Це 50% відсотків з реклами і 50 через місяць, коли застарілі номери здаємо на макулатуру…

Шефуля. А я, до речі, ще плачу вам зарплатню. (до База) Ти ще тут? Що робить другу годину у офісі наш «передовик»? Що, в цій країні вже зникли корупційні скандали, хабарництво та розтління малолітніх? Ти вже повинен бути на об’єкті, збирати матеріал.

Баз. (ставить недопитий чай на стіл до Лєночки) Біжу, Сан Санич.

Шефуля. І не забудь про гороскоп щодо козерогів. (до Лєночки) Коли прийде Шурік проводиш його до мене (виходить, робітники знову прискають зі сміху)

Баз. От халепа… Лєночка, а хто ти за гороскопом?

Лєночка. Терези.

Баз. Добре. Терези, терези… Значить так… (дивлячись на Лєночку починає записувати) Терезів очікує бурний несподіваний роман. Пам’ятайте, що оберігатися не варто, це все одно вас не врятує. Краще витратити ці гроші на тест на вагітність або дитячі повзунки… Лєночка, а що там після терезів?

Лєночка. Не знаю. Козероги?

Баз. М-м-м… Це буде найскладніше. Козероги. Значить так… Козероги… Чорт, я не знаю що можна придумати про козерогів ще й без жодної сексуальної активності…

(з’являється Шурічег. Це однокурсник База, яскраво виражений «метросексуал», в одязі та аксесуарах від всесвітньо відомих брендів. Шурічег підкрадається до Лєночки, вона його не бачить…)

Шурічег. Бонжорно, мадам.

Лєночка. (скрикує) А! Ти що, йолопе, хочеш щоб я народила на три місяці раніше? (повертається та бачить Шурика, з посмішкою) А-а-а, Шурічег, Шефуля вже чекає на тебе і твою рекламу… (трохи обурено) До речі, мадемуазель.

Шурічег. (оглядаючи її з ніг до голови, трохи з іронією) А по вашому вигляду так і не скажеш…

Лєночка. (похмуро) Що ти маєш на увазі?

Шурічег. Тільки те, що ти виглядаєш впевненою у собі, самодостатньою жінкою… А не якоюсь там мамзелькою (картинно цілує їй руку).

Лєночка. (підозріло) Авжеж, я вас, шовіністів наскрізь бачу.

Шурічег. (грайливо) Ах, Лєночка, хто такий шовініст? Це розчарований фемініст… (до себе) До речі непоганий слоган для соціальної реклами… (починає щось бурмотіти)

Баз. (підходить до нього) А от скажи мені, Шурічег, рідкісна креативна людина в окулярах від «Дольче-енд-габана» … Скільки коштують твої окуляри, Шурічег? Чотириста баксів?

Шурічег. (похмуро) Вісімсот, це остання колекція. А що у тебе з волоссям?

Баз. Новий імідж. Ну, ми відволіклись. Так скажи мені, чи мріяв ти, навчаючись на філологічному факультеті нашої з тобою альма-матер, що будеш усе життя писати лозунги для довбаних йогуртів?

Шурічег. Слогани, Базе, рекламні слогани. І якщо ти вважаєш що писати їх дуже просто то ти помиляєшся…

Баз. Та як два пальці… Ну дай мені приклад, і я тобі продемонструю що я теж можу бути кріейтором не гірше за тебе.

Шурічег. Ну добре. Ось тобі ідейка, тільки відчепися. Білборд соціальної реклами проти хабарництва та відеоролик про… скажімо про мобільний факінфон джей сімсот…

Баз. Значить так (надихаючись, хапає за руку Лєночку та ставить її біля столу, робітники редакції, включаючись у гру, починають зображати все, про що говорить Баз) Перше, це соціалка… Якщо ти береш хабарі, то ти фактично продаєшся, так?.. Тепер асоціація… Хто ще продається? Звісно, повії… Ось тобі концепція: нічна зупинка, на якій стоїть повія (Лєночка зображає повію, що стоїть на зупинці) доволі приваблива, але з фінделем під оком (Лєночка примружує одне око та кривить рота). Біля неї таксо, на капоті якого сидить кілька таксистів. Вони манять повію двадцятибаксовим папірцем… (робітники редакції сідають на стіл та показують Лєночці-повії купюру) І жовтий напис на чорному небі: БЕРУЧИ ХАБАРІ, ЧИМ ТИ КРАЩИЙ ЗА НЕЇ? Ну що, кріейтор, схавав? Тепер факінфон… Мобілка… Месиджи, дзвінки, але слоган ФАКІНФОН — ПО НЬОМУ МОЖНА ПОЗВОНИТИ дебільний слоган, як не крути. Треба мислити нестандартно. Усі телефони вібрують. Ось… Так… Значить, перший план: ніч, у ліжку самотня дівчина, другий план: під ліжком починає пілікати та вибрувати факінфон. Третій план: дівчина прокидається і не розплющуючи очей, починає його шукає і витягує з-під ліжка вібратор, прикладає його до вуха, натискає «пауер» й каже: «Алло». Четвертий план: чорним по білому: ФАКІНФОН — ВІН ЛЮБИТЬ ВАС ДУЖЧЕ! (співробитники та Лєночка аплодують)

Шурічег. (після паузи) Знаєш, тобі терміново потрібна жінка.

Баз. Чого це?

Шурічег. Тому що все що здатний продукувати твій мозок це галіма порнографія.

Баз. А те що ви знімаєте, значить не порнографія?

Шурічег. Ні.

Баз. І той ваш ролик де по вулицям бігає гігантській качан кукурудзи це не порнографія?

Шурічег. Ні. Цю рекламу, до речі, дуже люблять діти.

Баз. От бачиш, діти люблять вашу рекламу тому що вони ще не розуміють, що це галіма порнографія.

Шурічег. Слухай, чого ти до мене причепився? Як казали древні «мундус вульт деципі», це означає, що світ це великий лохотрон і люди хочуть щоб їх обманювали. Тому ми робимо людей щасливими, ми даємо їм те, що вони хочуть.

Баз. (обіймає Шуріка за плечі) Знаєш що, мій висококреативний друже, з тих пір як ви увірували в Бегбедера та його «99-ть франків» неначе в Біблію, ви стали такі пихаті, що аж смішно. Ви вважаєте себе всесвітнім злом та спасителями людства одночасно. Ну це якби Саурон вдень клепав орків, а ввечері проводив фейерверки для маленьких хоббітів… У тебе почнеться роздвоєння особистості.

Шурічег. Не почнеться, у мене на це немає часу.

Баз. До речі, Яцик передавав тобі вітання.

Шурічег. (жваво) О, як він там?

Баз. Остаточно закинув свою дисертацію про біле булгаківське Місто з великої літери і на гроші від проданої квартири забацався незалежним фермером. Розводить перепелів, смалить люльку та ходить у солом’яному брилі і взагалі насолоджується життям на природі… Улюблене прислів’я: «журавля свого я похєрив, а синицю годую добренько» … Запрошував нас з тобою у гості.

Шурічег. Даааа, треба якось… Не можна забувати старих друзів… Пам’ятаєш як ми втрьох? Карпати, Хортиця, Крим… Ех… (серйознішає) До речі, у мене до тебе діло. Хочеш заробити триста баксів за дві години?

Баз. Мокруха, да?

Шурічег. Ні, наші шукають актора для рекламного ролика, я тебе порекомендував.

Баз. А що рекламуєте?

Шурічег. Пиво. Все надійно.

Баз. Розумієш, мені звичайно потрібні гроші… але ж минулого разу куди ти мене відправив, це була реклама засобу проти геморою.

Шурічег. Облиш, на цей раз я тобі гарантую нічого такого з тобою не трапиться. Ось адреса (дає папірець), скажеш що це я тебе прислав.

Баз. А взагалі то що завгодно, тільки не довбані козероги.

(раптово Шефуля виходить із кабінету, він явно почув кінець речення)

Шефуля. (голосно) Ти ще тут? (до Шуріка, посміхаючись) Шуріку, прошу до мене.

Баз. Уже зник, Сан Санич. Вибачте, мене через це кляте затемнення весь день кумарить. (вибігає)

Сцена 4

Баз із папірцем у руці питає перехожих як пройти за вказаною йому адресою, вони знизують плечима та мовчки йдуть геть… Нарешті він помічає бабусю-вахтерку на лаві.

Баз. (до перехожих) Вибачте, ви не підкажете де 163-тя школа? Не підкажете… (звертаючись до іншого чоловіка) Вибачте, я не можу знайти… Та що ж це таке…

Бабусю, ви не підкажете, це 163-тя школа? У вас там вивіски немає. (бабуся не відповідає, лише прискіпливо дивиться на База. Баз озирається, потім обдивляється себе, вважаючи, що у нього «щось не так» і знову звертається до бабусі) Бабусю, скажіть мені, будь ласка, це 163-тя школа?

Бабуся. (після паузи) Маладой чєлавєк, а вот скажитє, а ВИ в бога вєрітє? Ну почему же ви малчітє?

Баз. (не знаючи що відповісти) Е-е-е

Бабуся. (з тією ж інтонацією) Ібо бог єсть, і в нєво нада вєровать, і нє бояцца гаваріть аб етом… І тому єсть прямиє доказатєльства… Как-то раз настоятіль нашево пріхода Біл Даун попал в автокатастрофу. Он пєрєзжал на мапєдє жилєзнодорожний путь, і в нєво врєзался поєзд… Но Біл вижил…

Баз (нарешті приходячи в себе) Я не можу розмовляти про моє відношення до бога з незнайомими людьми, це дуже особисте.

Бабуся. Зря ви так счітаєтє. Пріходітє к нам в нашу цєрковь і наш Отец нєбєсний услишіт вас. Вот возьмітє, почітайтє (протягує йому декілька кольорових брошур, Баз мовчки бере їх та кладе до сумки). Путь к богу єсть долгій і тєрністий, каждий пріходіт к Всєвишнєму по-разному, наш же настоятіль Біл Даун прієхал к нєму на мапєдє «Ямаха» …

(з’являється молодий хлопець-асистент режисера)

Асистент. (звертаючись до бабусі) ви не підкажете, де у вас тут телефон?

Бабуся. Там у карідорє.

Баз. А це не ви тут знімаєте рекламний ролік про пиво?

Асистент. А ви хто?

Баз. Я — Баз. Мене прислав Шурік.

Асистент. (після паузи) А-а-а, Шурічег. Так, так, він нам казав, ви наш головний актор. Ідемо, ми на вас всі чекаємо.

Сцена 5

На «відкритому майданчику біля школи» бігають оператори, реквізитори, актори та режисер. Усі вони заклопотані, режисер час від часу віддає розпорядження…

Асистент. (до База) Класна в тебе прича, яким гелем користуєшся? (голосно) Антін Христофорович, актор приїхав!

Баз. Доброго дня.

Асистент. (до режисера) Це про нього Шурічег казав.

Антін Христофорович. Мдя-мдя… Ну що ж лице мужнє… Ось тільки на голові у нього ЩО?

Баз. Літо скоро… Час міняти імідж…

Антін Христофорович. Гаразд, як тебе звати?

Баз. Баз.

Антін Христофорович. Дуже приємно, Антін Христофорович, галицький режисер (дає Базу визитівку, той голосно читає)

Баз. «Антін Христофорович, галицький режисер». Мені також. Приємно, я маю на увазі.

Антін Христофорович. (починає нишпорити по кишенях) Значить так, я вже чудово всьо бачу, рекляма буде файна, але є одне «але» … (звертаючись до реквізиторів) Вдягніть його! (нарешті знаходить пляшечку з таблетками, відкриває її та кидає декілька кілька штук до рота, помічаючи, що на нього всі дивляться, голосно) Це від голови! (звертаючись до База, який вже у військовій гімнастерці, на шиї офіцерській бінокль) Це від голови, я ще ніяк не звикну до вашої кліматичної зони… (робить з пальців «кадр» та починає шукати «найкращий план» для зйомки, оператори з камерами крутяться навколо нього)

Баз. (до асистента) А звідки він?

Асистент. Ти ж чув, з Галичини…

Баз. А в них там що, інша кліматична зона?

Асистент. Я не знаю, фірма підписала з ним контракт, шеф казав, що це дуже креативний кретин.

Баз. А…

Антін Христофорович. (жваво жестикулюючи) Я сі то всьо так бачу… Друга світова війна. Італійці, курва мать, наступають на ефіопів… Баз буде в нас ефіопом.

Баз. Ефіопом? Але ж Антіне… як вас там…

Антін Христофорович. Антін Христофорович, галицький режисер…

Баз. Але ж ефіопи нігери.

Антін Христофорович. Шляк би мене трафив. Нігери, отже нігери… Значить так… Тоді ти — європейський археолог, котрого фашизм застав на теренах Ефіопії, і ти стаєш до лав армії цієї гордої нігеро-кордофанської країни, аби ся боротися проти світового зла… (кидає до рота кілька таблеток, голосно) Це від голови!

Баз. А гімнастьорка тоді до чого?

Асистент. Це через те, що наше пиво називається офіцерське…

Антін Христофорович. (жестикулюючи) Так… Баз сидить собі в шанці… всіх ефіопів повбивало, бо вони кепсько тямлять на військовій тактиці і маневрах… У База лишається тільки граната… (до реквізиторів) Знайдіть йому гранату… тільки граната і кілька пляшок флєжок «офіцерського» пива… (до асистента) Але тут є одне «але» … Нічого в нас так не вийде, нам потрібен ще один актор. Нам потрібен «макарон».

Асистент. Хто?

Антін Христофорович. Нам потрібен італійський зольдат, як же ти не розумієш?

Асистент. Антіне Христофоровичу, не потягне бюджет ще одного актора, ніяк не потягне… І взагалі, де я вам візьму італійського зольдата?

Антін Христофорович. (кидає до рота декілька таблеток) Це від голови! Курва мать, але ж ми десь взяли європейського археолога, котрого фашизм застав на теренах Ефіопії!

Асистент. (починає бігати між операторами та реквізиторами, нарешті знаходить якогось хлопця трохи гопницької натужності та підводить його до режисера) Добре, ось це наш кур’єр… найкращий кур’єр цього міста… він підійде?

Антін Христофорович. Перфектно, перфектно! (до кур’єра) Ти будеш «макароном». Знайомся це Баз, наш головний герой. (кур’єр та Баз тиснуть друг другу руки) Отже, наш головний герой — європейський археолог, котрого фашизм застав на теренах Ефіопіїї залишається сам на сам з ворогом… тобто з «макароном», тобто з тобою… Наш макарон має бути дуже агресивний, просто розлючений! Ти вмієш матюкатися по італійські?

Кур’єр. Мммм…

Антін Христофорович. Добре, будеш кричати «Мадонна путана»! Ану повтори.

Кур’єр. (по складах) Ма-дон-на пу-та-на.

Антін Христофорович. Перфектно! (кидає кілька таблеток до рота) Це від голови! Ось. це всі твої слова, вивчи їх, більше ти нічого не казатимеш, ти в нас дуже агресивний макарон і весь ролик агресивний буде… (до реквізиторів) Дайте йому якусь уніформу… Значить так, наш макарон з криками «мадонна путана» стрибає в шанець до База. У База в одній руці граната, а в іншій «флєжка»«офіцерського пива» … (до База) Баз, ти в цей момент робиш дуже зле лице, перекошене від люті, відриваєш чеку і кидаєш гранату… Ну тут ми робимо спецєфекти: вибухи, стрілянину, на тебе полетить земля, руки, ноги, тельбухи… На якусь мить западає зловісна тиша, після неї знову чути крики макаронів… Вони все ближче, ближче… І тут ти не витримуєш, хапаєш флєжку з пивом, чітким руком, наче кільце гранати зриваєш кришечку… І хріначиш її в макарона… Хріначиш, хріначиш, хріначиш!!! (до кур’єра) Аж раптом ти стрибаєш на База і імітуєш рукопашний бій. Потім Баз душить макарона і з виразом виконаного обов’язку на лиці допиває пиво…

Кур’єр. (після паузи) Понарошку?

Антін Христофорович. Що «понарошку»?

Кур’єр. Душить?

Антін Христофорович. Так-так (ляскає кур’єра по щоці). Як же ми без кур’єра. А в кінці ми робимо такий комп’ютерний ефект. Так, наче по екрану телевізора хтось стріляє з кулемета й виводить напис «Офіцерське пиво — батьківщина думає про тебе!!!» Все, почали, зйомка!

(Баз «сидить» в «окопі» з гранатою, кур’ єр-макарон в якійсь ніби-то нацистській формі часів другої світової крадеться до нього, навколо крутяться з камерами оператори та режисер, який коментує процес зйомки)

Антін Христофорович. Так, так, ти сидиш під бруствером і думаєш як ти ненавидиш італійських зольдатів… Перфектно, просто перфектно, яка ненависть на лиці, просто талант!!!(йде фонограма, чути вибухи та автоматні черги, летять шматки землі, Баз пригинається) А тепер гранату, гранату!!! Гранату крупним планом!!! (Баз кидає гранату) Ба-ба-бах!!! Це типу вибух, а тепер ефекти, ефекти… (летять шматки землі, руки, ноги, які кидають реквізитори) А тепер пивом їх, пивом!!! А тепер пішли у рукопашний! (Баз хватає з ящика пляшки та жбурляє їх в кур’єра, одна влучає у нього, той розлючений з криком «Урааааа!» кидається на База, валить його на землю, та починає душити. Баз виразно тіпається на землі, на ньому сидить кур’єр, який все ще кричить «Ура!», навколо «танцюють» оператори з камерами та режисер) …

Оператори. Знято!

Антін Христофорович. Перфектно, перфектно!!!

Сцена 6

(Посеред сцени стоїть дівчина с лотком зубної пасти… Баз підходить до неї, він із синцем під оком та шкутильгає на одну ногу)

Баз. (до себе) Я колись таки вб’ю Шуріка і коли суддя ознайомиться з усіма подробицями справи, мені нічого за це не буде… (звонить мобільний, Баз бере слухавку) Так, Сан Санич, я на об’єкті, збираю матеріал… Так, так, я все пам’ятаю, не хвилюйтеся… (відключає телефон, до себе) Козероги… козероги… Чорт… (набирає номер на мобільному) Сабріно? Гутен таг, майн лібен фройнд! Як твоя німецька, домашнє завдання виконала? Так, це Баз, я за 10 хвилин буду в тебе, бувай… (звертається до дівчини з лотком) Вибач, ти не підкажеш, де тут у вас зефір у шоколаді, я вперше у вашому супермаркеті…

Дівчина з зубною пастою. (шмигаючи носом) Не знаю, я сама тут недавно… А що у тебе з волоссям?

Баз. (розводить руками) Час міняти імідж.

Дівчина з зубною пастою. (озираючись) Слухай, допоможи мені.

Баз. Чим?

Дівчина з зубною пастою. Скажи якою пастою ти користуєшся… Бачиш, он за мною спостерігає оте чмо? Це наш менеджер, у мене випробувальний термін. Якщо ти зараз не скажеш, мене звільнять… Так якою ти пастою користуєшся?

Баз. (голосно) Галімою, дуже галімою зубною пастою! Від її смаку у мене завжди псується настрій і кумариться голова як від сонячного затемнення! І я почуваюся неначе Біл Даун, який їхав на мопеді, а його збило поїздом… (після паузи) А твоя паста вона нормальна?

Дівчина з зубною пастою. (із сльозами у голосі) Не знаю, мені її тільки-но вручили, я навіть інструкцію прочитати не встигла…

Баз. Ну а думаєш ти як?

Дівчина з зубною пастою. Ну, думаю нормальна.

Баз. А чому?

Дівчина з зубною пастою. Ну… бачиш там такий бобрик на упаковці… з колодою… Придбавши п’ять тюбиків ви стаєте учасником розігрішу мопеду «Ямаха» …

Баз. Як у Біла Дауна?

Дівчина з зубною пастою. Що?

Баз. Нічого, не звертай уваги… А її можна їсти?

Дівчина з зубною пастою. Кого?

Баз. Ну, пасту… Розумієш, у моєму дитинстві була дуже смачна солодка зубна паста, не така галіма як зараз… Я її їв. Одного разу я з’їв цілий тюбик, тому що мій батько сказав, що коли їсти зубну пасту, то можна померти… Звичайна дитяча цікавість…

Дівчина з зубною пастою. В тебе було важке дитинство?

Баз. Та ні, дитинство було цілком нормальне. А зараз такої пасти немає… Я спробував колись одну, але вона була дуже несмачна і я справді ледве не помер. Хоча Мяуцзедун сказав, що паста тут ні до чого, це все мої негативні флюїди. Мяуцзедун — це мій кіт, він вегетаріанець і кришнаїт, а я псую йому карму… Сподіваюся цю пасту теж можна їсти як і ту, з мого дитинства?..

Дівчина з зубною пастою. (трохи злякано, відходить від База) Н-не знаю, треба зателефонувати нашому агенту.

Баз. Слухай, як цікаво. Твоя контора тримає агента який їсть зубну пасту?

Дівчина з зубною пастою. Все!

Баз. Що «все»?

Дівчина з зубною пастою. Все! Дістав ти мене, придурок! І той мудак також! (звертається до когось невидимого) Я все бачу, можеш там не ховатися, ти, чмо! Ненавиджу все, ненавиджу цю довбану пасту, підірвати цей сраний супермаркет! І ти, божевільний лузер, відійди від мене!!! (кидає в База зубною пастою, та вибігає)

Баз. Ееее, послухай, дівчино, а де у вас тут зефір?..

Сцена 7

Кімната Сабріни. Це розбещена 13-річна білявка, донька багатого «папіка», трохи агресивна та невпевнена у собі, яка вважає, що закохана в База. Вдягнена у дуже короткий халатик, рожевий та пухнастий із купою стразів… На передньому плані сцени стоїть столик з підручниками та два стільці.

Баз. Привіт.

Сабріна. (трохи театрально) При-и-ивіт. Це ти?

Баз. (похмуро) Ні, це привид зі словником Брокгауза-Ефрона… Давай почнемо з повторення про артиклі…

Сабріна. Та зачекай ти зі своїми артиклями (до База, трохи кокетливо) Давай спочатку поговоримо… (плигає навколо База) Що у тебе з волоссям?.. А ти слухаєш Діму Білана?

Баз. Новий імідж, ні, не слухаю.

Сабріна. Чому?

Баз. Та як таке можна слухати? До того ж він виглядає як голубий.

Сабріна. А що ти слухаєш?

Баз. «Ред елвісів». І дивлюся кіно «Шестиструнний самурай» з ранку до вечора, але тебе це не стосується… Так ти скажеш що таке артикль?

Сабріна. (заводячись) Значить так. Дімочка Білан не голубий!

Баз. Гаразд… Іменники чоловічого роду мають артикль…

Сабріна. Я хочу, щоб ти повторив: Білан не голубий!

Баз. Репетитор тут ніби я… Тут я вирішую, хто що має повторювати…

Сабріна. Повтори! Інакше мій папік тебе похєрить.

Баз. Чорт! (обхоплюючи голову руками, до себе) 15 баксів за годину, 15 баксів за годину… Спокійно, спокійно…

Сабріна. Що ти там бурмочеш?

Баз. ОК, ОК, Білан не голубий, задоволена? А тепер давай про артиклі…

Сабріна. Це ще не все. А тепер скажи: «Ред елвіси» — го-лу-бі!

Баз. (теж заводячись) Слухай, ти, Періс Хілтон нещасна, затям… По-перше «Ред елвіси» не голубі, а червоні, хоч ти цього все одно не втямиш… А по-друге, я зараз сам піду до твого папіка й скажу, щоб він мене звільнив, бо устрицю, чуєш, устрицю легше навчити німецькій, ніж тебе! По-третє, не дратуй мене, бо педагог з мене хріновий, а авторитетом для мене є Макаренко…

Сабріна. (трохи примирливо) Не вимахуйся, мій папік завалить тебе разом із твоїм Макаренкой.

Баз. Що? Макаренко? Та Макаренко був найкрутішим в усьому Союзі, під ним дванадцять колоній ходило!

Сабріно. (спантеличено) 12 колоній?

Баз. (стримуючи посмішку) Так.

Сабріна. А зараз він хто? Депутат?

Баз. Ні. Його вже нема.

Сабріна. Завалили?

Баз. Так. З третьої спроби.

Сабріна. З третьої?

Баз. Так. А двох кілерів він сам удєлав. (після паузи) Відкривай підручник, домашня робота, вправа номер 34.

(Сабріна картинно сідає на стілець та кладе ногу на ногу. Її і без того куций халатик остаточно сповзає… Баз відвертається)

Баз. Сонечко, може б ти перевдяглася?

Сабріна. Навіщо? Тобі не подобається мій халатик?

Баз. Ні, подобається, дуже подобається, але чи не могла б ти піти й одягти щось інше?

Сабріна. Якщо ти кажеш, щоб я пішла та одягла щось інше, значить він тобі не подобається! (при цьому вона зриває халатик з себе, відкидає в сторону та залишається в самій нижній білизні) І взагалі, давай уже починати, а то я спізнюся на заняття з тенісу…

Баз. (повертається та знову різко відвертається) Добре, починаємо урок, вправа 34.

Сабріна. А чому ти дивишся у вікно?

Баз. Педагогічна етика.

Сабріна. Що це за фігня? І взагалі про яку етику може йтися, якщо ти стоїш до мене задом? Я тобі що НЕ ПОДОБАЮСЬ?

Баз. Сабріно, ти мені дуже, дуже подобаєшся, але ж тобі 13 років і я твій репетитор…

Сабріно. Як ти можеш не дивитися на мене, якщо я тобі подобаюся?

Баз. Ти не зрозумієш.

Сабріна. Ти хочеш сказати, що я дурепа? Але ж ти сам сказав на минулому занятті, що я зробила успіхи, я навіть вивчила що таке хєрпект!

Баз. Не хєрпект, а перфект.

Сабріно. Так чому, чому ти не хочеш дивитися на мене? Чому не хочеш ощасливити мене одним своїм поглядом? Чому робиш з мого життя суцільний хєрпект?

Баз. Я ж кажу, ти не зрозумієш…

Сабріно. (після паузи) До мене дійшло. Ти голубий?

Баз. (повертаючись, с полегшенням) Так, я голубий. Голубіше не буває. Я найголубіший гей на планеті, жінки мене не цікавлять… Задоволена, тепер задоволена, що змусила мене признатися? А тепер відкривай підручник та читай у голос 34-ту вправу… (знову відвертається до вікна)

Сабріна. А чого ж ти гнав на Білана?

Баз. Шифрувався.

Сабріна. (сідає та починає читати) Іхь верде… Стривай… Але ж якщо ти голубий, то тобі має бути взагалі пофіг вдягнена я чи ні? От я зараз встану (встає та наближається до База) і сяду тобі на коліна і наше заняття продовжиться далі…

Баз. (обертається) Стій! Не підходь! Стріляти буду!

Сабріна. Що? (посміхається) Ти більше не голубий?

Баз. А я взагалі не голубий, я більше не хочу тебе бачити, ніколи! Я звільняюся! Тшюсс, майне ліііібе!

Сабріна. Стій! Кричати буду!

Баз. Та кричи! Кричи скільки тобі завгодно, але ти мене більше не побачиш, стерва малолітня!

Сабріна. (в розпачі, починає голосно верещати) Ааааааа, ааа, ааа… Ґвалтують!..

(у двері починають голосно стукати, чути чоловічі голоси: «Сабріно, з тобою все гаразд?» … Баз, метушиться по кімнаті, нарешті хапає свою торбу, та вистрибує у вікно) …

Сцена 8

Квартира База… В кріслі спить Мяуцзедун… Баз захеканий вривається до кімнати.

Баз. Мяуцзедуне, у мене неприємності, ми їдемо звідси!

Мяуцзедун. Мрррм?

Баз. За мною женеться папік Сабріни та його «менеджери» … (починає щось шукати по кімнаті) Ти не бачив де мої диски «Ред елвісів»?

Мяуцзедун. (дивиться у вікно) Мррм, а яка машина у папіка Сабріни?

Баз. (зупиняючись) Джип чероккі. Великий чорний чероккі…

Мяуцзедун. Ну тоді з поїздкою ти трохи запізнився…

Баз. (обхоплюючи голову руками) Боже, що ж мені робити…

Мяуцзедун. Я знаю, ходімо! За мною!

Баз. Куди?

Мяуцзедун. На дах!

Баз. Ти знаєш як туди дістатися?

Мяуцзедун. Кого ти питаєш? Та я головний спеціаліст по вечірках на нашому даху!

(Баз та Мяуцзедун перестрибуючи через сходинки забираються на другий «поверх» — дах будинку. Не передній план під музику виходять четверо «братанів» у спортивних костюмах з бейсбольними битами та починають нишпорити по «квартирі» … Раптово чути лайку, дзвін розбитого скла та сигналізацію від машини…)

Баз. Ааааа… Вони наїхали своїм джипом на клумбу тьоті Тані!.. (лайка і звуки битого скла не вщухають, братани визирають у вікно)

Братан. Пацани, там какая-то вєшалка в натурє хєрачіт наш джип… (вибігають з квартири)

Сцена 9

Баз та Мяуцзедун в своїй квартирі, розслаблені, курять драп та безперервно сміються…

Баз. (сміючись) Де це ти дістав, Мяуцзедуне?

Мяуцзедун. Мрррм… Якісь малолітки залишили на даху. Вони там постійно збираються… Смалять та танцюють під «Емінема» …

Баз. А-а-ха-хаха… А ти пригадуєш вираз їхніх облич? Тих, з бітами?

Мяуцзедун. (киває, курить і сміється) Мррррм…

Баз. А як вона била їм фари кірпичиною? Аааа… Слухай, ні, ну нам дійсно дуже пощастило, що цих дятлів занесло на улюблену клумбу тьоті Тані. Може на них теж затемнення негативно впливає?..

Мяуцзедун. (виважено) У всякого своя карма…

Баз. (після паузи) Чуєш, от якби Тарас Григорович Шевченко народився не тоді, коли він народився, а в 1983-му… не кріпаком, а наприклад, якимось безпритульним у радянському дитячому будинку, то з нього мав би вийти непоганий репер, що читав би жорсткий соціальний реп на всю країну, що не давав би різним ублюдкам зажратися… А замість того що він малював, навчаючись у Брюллова, він би бомбив своїми графіті «разсаднікі зла», що найбільш дістають і пригнічують верстви суспільства… наприклад, податкову і міліцію… І що би, скажімо, завадило нашому генію, народившись у 1983-му, переробити славнозвісне «у всякого своя доля і свій шлях широкий» на більш патетичне і поетичне «у всякого своя карма і свій джип черокі» …

Мяуцзедун. Мрррм, можливо…

Баз. І він би війшов на сцену в широких джинсах і хокейному балахоні, а під сценою в цей час був би я і я би сказав: йо, big daddy Taras, ти в натурі рулиш!..

Мяуцзедун. А чого це тебе пробило на філософствування щодо класиків?

Баз. Не знаю. Мені після дурі потрібно про щось думати… думати вголос. От ти зараз розумієш, що ми вільні, абсолютно вільні?!..

Мяуцзедун. До чого ти ведеш?

Баз. То що ми повні лузери, що в нас є абсолютна свобода без усяких глобальних чи більш вузьких сенсів, а ми просто не знаємо що з нею робити…

Мяуцзедун. Мррм, тобі, до речі, треба складати гороскоп… ти не забув?

Баз. Мяуцзедуне, я не знаю, я справді не знаю що робити з ТАКОЮ свободою!!!

(несподівано з’являється Міла, вона підходить до База)

Баз. Міла, а ти знаєш що робити з нашою, в біса, свободою?

Міла. А ось що… (починає цілувати База… Вона цілує його в губи, щоки, очі, шию, Баз підводиться, обіймає її, потім притуляється до стінки, розкинувши руки… Міла пробовжує його цілувати)

Баз. (кричить) Козероги! Щоб ви не робили, ваші думки будуть тільки про одне: про секс!!! Сузір’я козерога увійде в особливу позу… тобто фазу, через що у козерогів на цілий тиждень підвищиться сексуальна активність! Довіртесь почуттям і подаруйте коханню якнайбільше часу, не витрачайте жодної хвилини, займіться сексом прямо зараз!!!.. Я вільний, вільний, я їду звідси!!! Яцик, я їду до тебе!..

Сцена 10

Сон База… Наверху — велике напівзатемнене сонце, яке спробують «відтерти» Невідомий та Невідома у чорних костюмах за допомогою гігантських зубних щіток… Внизу з одного боку танцюють Інна та Міла. Біля них дівчинка з лотком зубної пасти та бабуся-ієговістка… З іншого боку — «братани» у спортивних костюмах з бейсбольними бітами танцюють щось на зразок «канкану», біля них Антін Христофорович «шукає» за допомогою складених пальців найкращий план та сидячи медитує Мяуцзедун. В центрі стоїть Баз з офіцерським біноклем на шиї. Чути звук мотоциклу, всі дивляться догори, Баз пильно роздивляється щось у бінокль, зверху летять кольорові брошури Біла Дауна…

Бабуся. (кричить) Це — наш настоятіль Біл Даун. Он приєхал к Богу на свайом мапєде «Ямаха»!..

Інна. Щоб читати свого довбаного Ортегу-і-Гасета.

Мяуцзедун. У всякого своя карма і свій світ широкий…

Дівчинка з зубною пастою. Якщо ви не купите у мене п’ять тюбиків зубної пасти мене звільнять, а ви не виграєте мопед!

Міла. (до неї) Ти хочеш про це поговорити?

Баз. (роздивляючись у бінокль) Ні, це не Біл Даун, це — італійський зольдат та найкращий кур’єр цього міста!

Бабуся. Гасітє єво!

Антін Христофорович. Але ж «офіцерське» вже скінчилося, шляк би його трафив!

Бабуся. (репетує) А іщо гаварілі: «Батьківщина думає про нас!» Кідайтє в нєво всьо что єсть! (всі починають спробувати «збити» кур’єра, «братани» бітами, дівчинка та Міла жбурляють в нього пастою, Баз біноклем, бабуся не вщухає, звертається до братанів) Что смотріш, кидай все что єсть, туфлі кидай!

Братан. Ти что, здурєла, старая вєшалка, оні же із страусіной кожи, васємсот баксов!

Бабуся. А я вам джип расхєрачу… чорній чєрокі… кідай я каму гаварю!..

Баз. (голосно) Стійте! (всі зупиняються)… Невже ви не бачите, що це все через це кляте затемнення… (показує на сонце, яке «відтирають» зубними щітками)

Але всі раптом дивляться на База та хором кричать: ЩО У ТЕБЕ З ВОЛОССЯМ?

Сцена 11

Чути стукіт колес… Купе поїзда: столик та дві нижніх полиці… На одній з них — Баз. В ногах у нього сидить Міла.

Баз. (прокидаючись) Міла! Що ти тут робиш? Мені такий дурний сон снився…(Міла мовчки гладить База по голові)

Міла. Ш-ш-ш-ш. Не говори нічого…

Баз. Це мабуть вперше коли ти хочеш не говорити, а навпаки… Чому ти не поїхала зі мною?

Міла. Тому що не можна зупинятись… Розумієш, куди б ми не приїхали на нас чекатиме сама лише порожнеча, така порожня, що в ній не буде ані повітря, ані неба, ані тим паче повітря, змішаного з небом… Єдиний вихід з цієї ситуації завжди кудись іти, бігти, їхати і ніколи не зупинятись… Бо якщо спинитися, це може мати дуже погані наслідки… Можна раптово опинитися в лісі, пройтися травою й зрозуміти, що дерева — то насправді не дерева, а фанерні декорації, які здаються здалеку деревами, а якщо підійти до них і вдарити ногою, то вони впадуть назад у порожнечу, і за ними вже нічого не буде… І коли ти збагнеш це все, то ти просто волітимеш біля них не спинятися. Ти дивитимешся тільки вперед і все своє життя тікатимеш від цього…

Баз. (підводиться) Міла, порожнеча не за деревами… Порожнеча ось тут (вказує на серце). Я колись читав, що ми народжуємося майже сліпими, не розрізняємо ані форм, ані світла, до того самого дня коли, розвіяв туман над нашим ліжком, перед нашими очима не з’явиться рука матері або батька… Завдяки їй світ набуває кольору і форми. І коли ми дорослішаємо те ж саме відбувається коли ми закохуємося. Жінка або чоловік підіймають для нас завісу і світ знову набуває ясності та забарвлюється усіма кольорами… Але до цього також примішується постійний страх, що тебе зрадять, розчавлять ці руки і ти знову станеш пилинкою на просторах Всесвіту… Бути з кимось разом це завжди мужність, Міла…

Міла. Вибач, Базе… (підіймається та повільно відходить від База, звучить тиха музика — «My love is killing me«) До речі, як твоє справжнє ім’я?

Баз. (посміхається) Май нейм із Елвіс…

Сцена 12

Те ж саме купе, бабця з сусідньої полиці, голосно звертається до База…

Бабуся. Маладой чєлавєк, ві гаварітє ва снє і не дайотє мнє спать!

Баз. (раптово підкидається) Здуріти можна! Я бачив сон уві сні, як в фільмі Крістофера Нолана!

Бабуся. Маладой чєлавєк, ну что же ви крічітє?

Баз. (майже радісно) Це ви? Ви менї щойно снилися… А як же ви не боїтеся їздити поїздом, раптом він знову наїде на Біла Дауна?

Бабуся. Маладой чєлавєк, ви разбудітє полвагона! Я визаву міліцію!

(раптом з’являються два замурзаних чоловіка а-ля «молдавани-гастарбайтери», розмова їх преривається різними «йо», «айя», «еге ж» та іншими частками з усіх відомих українських діалектів…)

1-й боксер. А йди-но сюди, кумплю, я ж тобі си казав, що це наше купе.

2-й боксер. Добривечір, як ся маєте? Ми тут пішли до тамбуру посмалити трохе тютюну… Файниї цигарки з Києва веземо… Скурили трохи…

1-й боксер. А решту треба загирити, бо все піде.

2-й боксер. Ми боксери, ми до Тернопіля їдемо…

1-й боксер. А ходи-но сюди, юначе, в нас горілка тута є… Йо… Йванко, ти куди її поклав? (Баз підводиться та сідає за столик)

2-й боксер. Та в тій торбі де мешти, під полицею…

1-й боксер. (зупиняється біля бабці, яка лежить на його речах) Пані, дозвольте устати. (бабця не відповідає) Шановна пані, прошу устати, на мить встати, нам торбу взяти-но кончє треба.

Бабуся. Убірайтєсь вон уроди, я січас візаву міліцію!

2-й боксер. От курва…

1-й боксер. Давай зробимо так, я підніму поличку, хай стара курва собі лежить, а ти тєгни сюди торбу… (один підіймає полицю з бабкою, другий тягне торбу, чується хрускіт)

Бабуся. (верещить) Міліція, спасітє! (але боксери-молдавани вже сидять разом з Базом та розливають горілку)

2-й боксер. (наливає Базу) А скажи-но юначе, кобіту маєш? (Баз ковтаючи горілку, кахикаючи, мовчки киває)

1-й боксер. (наливає Базу) Я теж маю… Куррва…

2-й боксер. (нахиляючись до База) Слухай-но сюди юначе, а тобі рємонту не треба? Ми тобі на кухні так кахлі покладемо, так покладемо… Фааайно… (Баз мотає головою)

1-й боксер. (наливає Базу) А ще можемо викопати траншею і це все дешево…

Баз. (кахикає та давиться горілкою) На кухні?

1-й боксер. (регоче) Та де завгодно, юначе.

2-й боксер. (дивиться як Баз кахикає після кожного ковтка) Ти, юначе, пити зовсім не вмієш. А ну пий до дна.

1-й боксер. Усю флєшку!

Баз. Ні, не хочу.

1-й боксер. Як це не хочеш? А чи ти знаєш як люди кажуть: хто з нами не п’є той аби хворий…

2-й боксер. (голосно регоче) Або велике падло!

Баз. Хоч би й так, не буду.

1-й боксер. (агресивно) Та як це не будеш? А ну тримай його, кумплю, я зараз йому його горілку сам у горлянку заллю!

(2-й боксер кидається до База, той вивертається, хапає напівпорожню пляшку зі столу та з усієї сили б’є його по голові… Боксери отямившись та чіпляючись один за одного кидаються за Базом. Баз біжить від них «по вагонах» під стукіт колес, нарешті опиняється на другому ярусі… Це останній вагон. Боксери наближаються до нього…)

1-й боксер. Ну все, братчику, приїхав, це останній вагон

2-й боксер. Зараз ми тебе відгамселимо, більш бігти нєкуди…

Баз. (кричить) Свободу не спинити! (потім з криком «Аааа» він плигає з «вагону» за сцену, стукіт колес… Боксери якийсь час мовчки дивляться униз)

Сцена 13

Та ж сама обстановка, що і в Сцені 1. На передньому плані, в плямі світла білий офісний стіл за яким сидять лицем до глядачів Невідомий та Невідома, навпроти них Баз.

Невідомий. (після довготривалої паузи, серйозним тоном) В умовах світової кризи в нас не так уже й багато вакансій. Та все ж ми можемо вам дещо запропонувати.

Невідома. На даний час нам потрібні мураха, риба-меченосець, кокер-спаніель та панда. Вибирати доведеться з цього.

Баз. (встаючи) Дякую, та я вже зробив свій вибір. Перспектива стати мурахою чи рибою мене відверто лякає, кокер-спаніелів я не поважаю за те що вони задирають лапу на все що нагадує вертикаль… То ж єдине моє бажання спокійно сидіти десь у Тибеті на висоті три тисячі метрів над рівнем моря і повільно жувати стебла бамбука…

(під час розмови База, Невідомий та Невідома теж встають та повертаються до глядачів спинами, і видно, що сзаду у них — великі білі крила… Вони, відкривають в центрі двері для База, з яких ллється сліпуче світло, і в які він поволі входить під музику та йде вглиб сцени… Затемнення… На стіні з’являється відеозображення панди, що сидить та з задоволенням їсть бамбук…)

КІНЕЦЬ


Другие статьи из этого раздела
  • Украинская современная драматургия

    TEATRE и Лаборатория Современной Драматургии (ЛСД) представляют новый проект, посвященный украинской драматургии,  — «Драматурги Онлайн». Здесь мы будем размещать лучшие, на наш взгляд, работы молодых украинских авторов, предлагая отечественным театрам и театральным компаниям выбирать для себя постановочный материал.

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке

W00t?